П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1026/25
Перша інстанція: суддя Устинов І. А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 у справі № 400/1026/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення від 10.12.2024 №143250020485, -
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області від 10.12.2024 №143250020485 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області зарахувати до вислуги років, що дає право на пенсію половину строку навчання в Російській Федерації у Кемеровському державному університеті з 01.09.1996 по 27.06.2001 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.12.2024 позивач звернувся до Пенсійного Фонду з заявою про призначення пенсії за вислугою років. Відповідачем було розглянуто його заяву та прийнято рішення від 10.12.2024 №143250020485 про відмову в призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу, при цьому не було зараховано період навчання за дипломом від 30.06.2001 ДВС №1455336 в Російській Федерації з 01.09.1996 по 27.06.2001, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в угоді про гарантії громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Позивач вважає протиправним рішення від 10.12.2024 №143250020485 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та не зарахування спірного періоду до його страхового стажу, тому звернувся до суду з позовом.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву в суді першої інстанції не скористався.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням 17.04.2025 у справі № 400/1026/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області від 10.12.2024 №143250020485 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії .
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_1 , що дає право на пенсію половину строку навчання в Російській Федерації у Кемеровському державному університеті з 01.09.1996 по 27.06.2001 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 04.12.2024.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач правомірно не зарахував період навчання позивача в РФ з 01.09.1996 по 27.06.2001, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в угоді про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
- інші доводи відтворюють змість відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює в органах прокуратури з 24.09.2001 по даний час.
04.12.2024 позивач звернувся до Пенсійного Фонду з заявою про призначення пенсії за вислугою років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.12.2024 №143250020485 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного стажу вислуги років.
Зі змісту рішення вбачається, що страховий стаж позива складає 22 роки 11 місяців 8 днів. Стаж вислуги років становить 23 роки 1 місяць 2 дні, з них: - на посаді прокурора - 23 роки 1 місяць 2 дні. До страхового стажу та до стажу вислуги років не зараховано: за дипломом від 30.06.2001 ДВС №1455336 період навчання в Російській Федерації з 01.09.1996 по 27.06.2001, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в угоді про гарантії громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII в редакції, чинній на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії).
Статтею 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років працівникам прокуратури.
Абзацами 1, 12 частини 1 статті 86 Закону №1697- VII визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Відповідно до частини 5 статті 86 Закону № 1697-VII працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті.
Положеннями частини 6 статті 86 Закону № 1697-VII встановлено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Частиною 13 статті 86 Закону № 1697-VII встановлено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.
З аналізу наведених норм виходить, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними.
Водночас, до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.
Отже, призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону № 1697- VII можливе за умови одночасного дотримання, станом на день звернення з заявою про призначення пенсії, двох обов'язкових умов: вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, не менше - 25 років (перша умова), стаж роботи на посадах прокурорів не менше 15 років (друга умова).
Відсутність однієї із необхідних умов свідчить про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону № 1697-VII.
Колегією суддів зі змісту спірного рішення пенсійного органу встановлено, що весь період навчання в російській федерації у Кемеровському державному університеті з 01.09.1996 по 27.06.2001 не включено до вислуги років.
Підставою для неврахування вказаного періоду до вислуги років відповідачем вказано припининення участі Україною в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірне питання в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційної скарги, стосується права позивача на зарахування періоду навчання на території РФ до трудового стажу та, як наслідок, до вислуги років позивача.
Вирішуючи спірне питання колегія суддів виходить з таких міркувань.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач навчався в РФ у Кемеровському державному університеті з 01.09.1996 по 27.06.2001.
Положеннями частини 6 статті 86 Закону № 1697-VII встановлено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
Разом з тим, відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992), пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць СНД і членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Згідно із статтею 6 Угоди від 13.03.1992, для встановлення права на пенсію громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-яких з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набрання чинності Угодою. Розмір пенсії за Угодою обчислюють із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Зарахування до страхового стажу періодів роботи з 1 січня 2004 року на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав та врахування заробітної плати за періоди роботи на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, здійснюється за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, на території яких провадилася трудова діяльність.
В Угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода від 14.01.1993) вказано, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», дата набрання законної сили 02.12.2022, Угода від 13.03.1992 припинила свою дію для України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" дію Угоди від 14.01.1993 було припинено.
Отже, до 2022 року Україна як держава - учасниця міжнародних угод виконувала відповідні зобов'язання.
За наведеного, період навчання позивача до виходу України з міжнародних угод має бути зарахований до страхового його стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.
Враховуючи викладене, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 у справі № 400/1026/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк