П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/4403/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року (суддя Устинов І.А., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 04.12.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
10.05.2024 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті позивачу за період з 01.10.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 р. №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січень 2008 р.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію за період з 01.10.2016 по 28.02.2018, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 р., відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01.03.2018 по 21.07.2020 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 р. №1078 у фіксованій величині 4 426,48 грн. в місяць;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.07.2020 в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 р. №1078 у фіксованій величині 4426,48 грн. в місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.04 р. №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування порушення судом першої інстанції норм процесуального права на самперед зазначив, що позов подано, згідно конверту, особою, ТОВ «Мережа права», яка не має адміністративної процесуальної дієздатності діяти від імені адвоката Єрьоміна В.А. в інтересах ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не перевірив повноваження ТОВ «Мережа права» щодо прав на подання (відіслання) позову до суду.
До того ж, апелянт звернув увагу, що відповідно до ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-місячний строк. Проте, період звернення позивача до відповідача із позовною заявою про виплату індексації грошового забезпечення 21.07.2020 року, моменту виключення з списків частини, до дати подання заяви - 10.05.2024 року, складає 4 роки.
На обґрунтування незгоди із визначеного судом базового місяці щодо обчислення позивачу індексації апелянт зазначив, що з урахуванням п. 10-2 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін повинен здійснюватися з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), вважає правильним застосування базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.10.2016 по 28.02.2018 - січень 2016 року. За період з 01.10.2016 по 28.02.2018 місяцем підвищення доходу є березень 2018 року, а тому враховується як базовий.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на теперішній час він виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, за період проходження військової служби позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі.
Позивач через свого представника звернувся до відповідача з заявою через невиплату індексації грошового забезпечення в повному обсязі та усіх виплат, однак відповідачем повідомлено про відсутність підстав для її нарахування та виплати.
Отримавши відмову військової частині позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції погодився з доводами позивача про протиправність дій відповідача щодо не нарахування індексації грошового забезпечення у спірний період.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII).
У відповідності до статті 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію Закону №1282-XII.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій статті 4 Закону №1282-XII.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1078).
Згідно пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
З приводу індексації грошового забезпечення військовослужбовців Верховний Суд сформулював сталу правову позицію (постанови Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 19.05.2022 у справі №380/11904/21, від 31.05.2022 у справі №380/5610/21, від 23.06.2022 у справі №120/2399/21-а, від 28.06.2022 у справі №640/8991/21, від 23.08.2022 у справі №420/11641/21, від 20.09.2022 у справі №420/2748/20), згідно з якою виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2, 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому грошове забезпечення зросло за рахунок його постійних складових.
Підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Чинною з 01.01.2008 до 01.03.2018 Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на те, що посадовий оклад військовослужбовців не збільшувався, в силу норм Порядку №1078 - січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців до 01.03.2018.
За приписами частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідно, наявність правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Відхиляючи доводи апелянта з приводу відсутності фінансових ресурсів для виплати індексації грошового забезпечення колегія суддів зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Щодо з'ясування наявності/відсутності підстав для нарахування й виплати позивачу з 01.03.2018 по 21.07.2020 суми так званої "фіксованої" індексації грошового забезпечення, відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів виходить з такого.
У період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і Порядок №1078 такого поняття як "фіксована" сума не містили, однак це не виключає того, що абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 передбачають правила нарахування й виплати сум індексації - різниці, що мають щомісячний фіксований характер.
01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, тому березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
За такої умови, відповідно до абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078, у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.
Як випливає з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до звільнення з військової служби. Водночас позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування врахуванню підлягає: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року; сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації.
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Указані правові висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, яку викладено у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі № 260/6386/21.
При цьому Верховний Суд також неодноразово зазначав, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Ураховуючи зазначені висновки, суд першої інстанції виснував, що починаючи з березня 2018 р. сума індексації з урахуванням абзацу 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 має виплачуватися у розмірі 4426,48 грн. до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини, у даному з 01.03.2018 по 21.07.2020.
Оскільки апеляційна скарга не містить обґрунтувань та заперечень щодо розрахунку судом першої інстанції розміру "фіксовані індексації", в силу приписів статті 308 КАС України оскаржуване судове рішення не переглядається колегією суддів у цій частині.
Щодо доводів апелянта стосовно порушення судом норм процесуального права, то суд вважає наступне.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті в редакції, чинною на час звільнення позивача з військової служби та на час звернення до суду з даним позовом установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України, у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У постанові від 28.07.2022 у справі №300/6805/21 Верховний Суд констатував, що до «усіх виплат» належить заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші виплати.
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна дійти висновку, що до 19.07.2022 вказана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Виходячи з наведено колегія суддів констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Отож, оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до 19.07.2022, то вони не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про їхній перерахунок та виплату, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позов подано до Миколаївського окружного адміністративного суду особою, ТОВ «Мережа права», не має адміністративної процесуальної дієздатності вчиняти будь-які дії відносно ОСОБА_2 .
Так, частина перша статті 57 КАС України встановлює, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи. Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення.
Частинами п'ятою і шостою статті 59 КАС України передбачено, що відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС України).
З аналізу наведеної норми слідує, що подання довіреності представником фізичної особи є обов'язковим у тому випадку, коли до суду від імені особи заяви, скарги, клопотання тощо подає представник.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №120/6997/24.
З огляду на зазначене, ототожнення апелянтом "відправника" кореспонденції, зазначеного на почтовому конверті з особою, яка звернулася до суду є помилковим.
Як вбачається з матеріалів справи та визнається апелянтом, даний позов від імені ОСОБА_1 підписаний адвокатом Єрьоміною В.А., повноваження якої підтверджено належним ордером (а.с. 17, 18), а тому суд першої інстанції вірно прийняв його до провадження.
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, і наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів при прийнятті даного судового рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява №303-A, п. 29).
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов