П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12698/24
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач, Департамент), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення у вигляді додаткової доплати за службу, пропорційно відпрацьованому часу, в умовах забезпечення життєдіяльності населення, в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 за період з січня 2021 року по липень 2023 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення у вигляді додаткової доплати за службу пропорційно відпрацьованому часу в умовах забезпечення життєдіяльності населення, в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 за період з січня 2021 року по липень 2023 року, включно, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по грудень 2022 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити невиплачене грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по грудень 2022 року, включно, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 пояснює, що у період з 07.11.2015 по 02.10.2023 проходила службу в Управлінні патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та у цей період відповідач не в повному обсязі виплачував грошове забезпечення, зокрема, індексацію грошового забезпечення, додаткову доплату за роботу у період дії карантину та за роботу у нічний час.
Мотивуючи протиправність бездіяльності відповідача щодо не виплати індексації грошового забезпечення, позивачка посилається на те, що відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її виплата є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Окрім цього, на переконання позивачки Департаментом протиправно не була нарахована та виплачена додаткова доплата до грошового забезпечення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі - Постанова №375) у розмірі до 50 % заробітної плати (грошового забезпечення).
Також позивачка зазначає, що згідно положень підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988) Департамент не виконав свій обов'язок щодо виплати доплати за службу в нічний час - у розмірі 35 % посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати за службу, пропорційне відпрацьованому часу в умовах забезпечення життєдіяльності населення в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, за період з січня 2021 року по 30.06.2023.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді додаткової доплати за службу пропорційно відпрацьованому часу в умовах забезпечення життєдіяльності населення, в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 за період з січня 2021 року по 30.06.2023, включно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по жовтень 2022 року.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по жовтень 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент надав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував, що положеннями Постанови №375 визначено, що доплата за роботу у період карантину здійснюється за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Апелянт звертає увагу на те, що фінансування для здійснення вказаної доплати поліцейським Департаменту в спірний період не надходило, що свідчить про відсутність підстав для визнання бездіяльності протиправною.
До того ж, як підкреслює апелянт, вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які, внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків, забезпечують життєдіяльність населення шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
Далі апелянт зазначає, що вимоги ОСОБА_1 з приводу нарахування та виплати грошового забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час за вказаний період також не підлягають задоволенню оскільки відповідно до наказів начальника Департаменту у період з 07.11.2015 до 31.03.2018 позивачка не залучалась до служби в нічний час, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати вищезазначеної доплати.
Також апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання Департамент нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення та вважає що такі вимоги взагалі не підлягають задоволенню, оскільки право на індексацію виникло у позивачки після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», тобто з листопада 2017 року.
На переконання апелянта, оскільки з листопада місяця 2017 року позивачці здійснювалося нарахування індексації грошового забезпечення, підстави для задоволення заявлених вимог відсутні.
Окремо в апеляційній скарзі Департамент звертає увагу на пропуск позивачкою строку звернення до суду, у зв'язку з чим вважає, що суд першої інстанції, відповідно до положень пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, повинен був залишити позов без розгляду.
Позивачка своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 з огляду на доводи апеляційної скарги, запропоновано ОСОБА_1 надати до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій надати обґрунтування та докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
На виконання ухвали апеляційного суду 31.07.2025 ОСОБА_1 надала заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій посилаючись на практику Верховного Суду та позицію Конституційного Суду України зазначає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності. Також звертала увагу на те, що відповідно приписів п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України до 30.06.2023. Заявниця просила врахувати, що позовні вимоги стосуються досить тривалого періоду, що охоплює спірні правовідносини з 07.11.2015 до 30.06.2023, а також те, що відповідь на адвокатські запити від 16.11.2023 та 26.12.2023 щодо отриманих сум заробітної плати надані 13.12.2023 та 25.01.2024, та просила поновити строк звернення до суду.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період 07.11.2015 по 02.10.2023 проходила службу Управлінні патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції та звільнена з посади у званні капітана поліції на посаді старшого інспектора відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо-транспортних пригод управління патрульної поліції в Одеській області.
Так, відповідно до витягу з наказу Департаменту патрульної поліції №1294 о/с від 26.09.2023 ОСОБА_1 звільнена зі служби відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію».
У наказі зазначено, що станом на день звільнення її стаж служби в календарному обчисленні становить 08 років 02 місяці 18 днів.
16.11.2023 представник ОСОБА_1 направив до Департаменту адвокатський запит (а.с.24) для отримання наступної інформації:
1. Чи здійснювалась ОСОБА_1 доплата за службу в нічний час за нічні зміни, починаючи з 07.11.2015 по 02.10.2023 року відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із спеціальними умовами навчання затвердженим наказом МВС від 06.04.2016 Nє 260;
2. Чи виплачувалась ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення в період з 07.11.2015 по 02.10.2023 відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про Національну поліцію" та чи існує заборгованість зі сплати індексації?
3. Чи здійснювалась ОСОБА_1 доплата до грошового забезпечення, як поліцейському, який забезпечував життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2? Якщо така виплата здійснювалась, прошу зазначити за який період та розмір виплат;
4. Чи здійснювалась ОСОБА_1 нарахування і виплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» якщо така виплата здійснювалась, прошу зазначити за який період, або зазначити про підстави невиплати.
Також представник просив надати докази на підтвердження запитуваної інформації.
Листом Департаменту патрульної поліції від 13.12.2024 № 1259аз/41/5/05-2023 надано відповідь на запит представника позивачки та повідомлено, зокрема, що підстави для виплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 відсутні, доплата до грошового забезпечення на період дії карантину здійснювалась за 2020 рік - 54174,46 грн, а за 2021 рік - 1798,30 грн., а підстави для нарахування та здійснення такої доплати з 01.03.2021 до 02.10.2023 відсутні.
Як вбачається із відповіді, відповідно до наказів начальника Департаменту у період з 07.11.2015 до 31.03.2018 позивачка не залучалась до служби в нічний час, а також повідомлено, що ОСОБА_1 нарахована та виплачена доплата за службу в нічний час за 2018 рік - 1822,89 грн., за 2019 рік - 2579,81 грн., 2020 рік - 2342,58 грн., за 2021 рік - 1628,06 грн., за 2022 рік - 2553,36 грн.
Також відповідач повідомив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 ОСОБА_1 за 2022 рік виплачена додаткова винагорода в розмірі 390185,76 грн, за 2023 рік - 105558,95 грн.
26.12.2023 представник ОСОБА_1 повторно направив адвокатський запит, в якому просив надати довідки щодо грошового забезпечення його довірительки та доплат до грошового забезпечення за період дії карантину та додаткової винагороди за проходження служби у нічний час (а.с.30).
Листом від 25.01.2024 за №779/3/41/13/11/01-24 Департамент, у відповідь на адвокатський запит від 26.12.2023, надав довідки про грошове забезпечення та доплати ОСОБА_1 (а.с.37).
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що згідно положень Закону №1282-ХІІ позивачка має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у спірний період у законодавчо встановленому розмірі. Як зауважив суд, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування індексації, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 31.10.2017.
Також суд дійшов висновку, що Департамент допустив протиправну бездіяльність, яка виразилася у невиплаті доплати за службу у нічний час, відповідно до відпрацьованого часу та вважав, що порушене право на таку виплату підлягає судовому захисту, відповідно до довідок обліку несення служби у нічний час та з урахуванням вже виплачених сум.
Мотивуючи висновки про протиправність бездіяльності щодо невиплати доплати за службу у період дії карантину, суд першої інстанції виходив з того, що суб'єкт владних повноважень не заперечує право позивачки на вказану доплату у спірний період, а його відмова обґрунтована відсутністю відповідних бюджетних асигнувань для виплати додаткової доплати до грошового забезпечення, відповідно до положень Постанови №375.
Суд вказав, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Водночас, суд врахував, що карантин був скасований 30.06.2023, у зв'язку з чим вважав, що вимоги заявлені по липень 2023 року, включно, задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Ця стаття також передбачає право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати № 95», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, врегульовані Законом України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).
Стаття 94 Закону №580-VІІ визначає, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Закону №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Окрім цього, частина 5 статті 94 Закону №580-VIII передбачає, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у спірний період, колегія суддів керується наступним.
Так, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі і вище - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Перелік об'єктів індексації встановлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Положення частин 1 та 2 статті 5 Закону № 1282-XII визначають, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Постановою Кабінету Міністрів України №782 від 18.10.2017 до вказаної вище постанови внесені зміни та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення. Приписи пункту 2 Порядку № 1078 передбачають (зі змінами, внесеними Постановою №782), що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує, що згідно архівних відомостей виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби вбачається, що індексація в період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року позивачці не виплачувалась. Натомість відповідач виплачував індексацію, починаючи з листопада 2017 року по грудень 2022 року (а.с.45-48).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно зауважив на тому, що відсутність прямого посилання на індексацію грошового забезпечення поліцейських до 24.10.2017 у Порядку №1078, не свідчить про заборону здійснення індексації в цей період, а лише є свідченням запізнення законодавця щодо оновлення власних нормативно-правових актів. До того ж варто зауважити, що навіть за відсутністю такого посилання у Порядку, право на індексацію передбачено Законами. При цьому, відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII Кабінету Міністрів України надано право навіть встановлювати інші об'єкти індексації, які не передбачені Законом, але повноваженнями обмежувати об'єкти індексації, Кабінет Міністрів України не наділений.
Отже, слід констатувати, що протягом спірного періоду право на індексацію грошового забезпечення поліцейських було прямо передбачено статтею 2 Закону № 1282-XII, оскільки об'єктом індексації визначена оплата праці (грошове забезпечення), а також частиною 5 статті 94 Закону №580-VIII.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Варто зазначити, що аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта, що індексація грошового забезпечення позивачці має здійснюватися лише з набранням чинності Постановою № 782, оскільки проведення індексації грошового забезпечення прямо передбачене Законом № 580-VIII та Законом № 1282-XII.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльність Департаменту та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині заперечення права позивачки на виплату додаткової доплати за службу, пропорційно відпрацьованому часу, в умовах забезпечення життєдіяльності населення, в період дії карантину, колегія суддів керується наступним.
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі і вище - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
29.04.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі і вище- Постанова №375).
Пункт 1 Постанови № 375 визначає, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Пункт 5 Постанови № 375 передбачає, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказана доплата виплачувалась позивачці за 2020 рік - 54174,46 грн, а за 2021 рік - 1798,30 грн., натомість, як зазначає відповідач у відповіді на адвокатський запит, у період з 01.03.2021 до 30.06.2023 підстави для нарахування та здійснення такої доплати відсутні, з огляду на відсутність бюджетних асигнувань.
Отже, в обґрунтування своєї позиції Департамент, як у відповіді на адвокатський запит так і в апеляційній скарзі посилається на відсутність фінансування для здійснення доплати поліцейським у період з 01.01.2021 по 30.06.2023, а також на те, що Департамент не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень про виділення таких коштів.
Аналізуючи такий довід, колегія суддів зазначає, що відсутність коштів на рахунку Департаменту патрульної поліції для нарахування доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 (спірний у цій справі період), не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
З цього приводу варто врахувати, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Пункт 1 Постанови № 375 визначає, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Водночас, згідно постанов Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, він був продовжений до 30.06.2023.
Отже, з урахуванням того, що суб'єкт владних повноважень не заперечує право ОСОБА_1 на вказані доплати у спірний період, його посилання на відсутність фінансування для здійснення відповідних доплат є неприйнятним, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати за період дії карантину, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Отже, колегія суддів вважає безпідставними наведені доводи апелянта та погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
При цьому, правомірність таких висновків суду першої інстанції підтверджується аналогічною правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі №420/19450/21.
Відповідаючи на доводи апелянта про відсутність правових підстав для виплати позивачці доплати за службу у нічний час з листопада 2015 року по жовтень 2022 року, колегія суддів виходить з такого.
Як мовилося вище, пункт 1 Постанови №988 визначає, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 988 передбачена виплата доплати за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
06.04.2016 Міністерство внутрішніх справ України видало Наказ № 260, яким затверджений «Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (далі - Порядок № 260).
Пунктом 3 Розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 11 Порядку №260, поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов'язків у період з 22.00 до 06.00.
Відповідно до пункту 11 Порядку №260, поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Службою в нічний час вважається виконання поліцейськими службових обов'язків у період з 22.00 до 06.00.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов. Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Відповідно до вимог Постанови № 988 та положень Порядку № 260 доплата за службу в нічний час є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, який входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час встановлений підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 988.
З урахуванням викладеного, вирішальним для визначення права позивачки на отримання доплати згідно Порядку № 260 є те, чи залучалася остання протягом спірного періоду до виконання службових обов'язків у нічний час, оскільки, лише самого факту перебування поліцейського на посаді, яка передбачає виконання своїх обов'язків у нічний час, недостатньо для отримання такої доплати.
Згідно відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 у Департаменті поліцейські здійснювали за службу в нічний час у період з квітня 2018 року по грудень 2022 року, з деякими місяцями без оплати, а саме: за 2018 рік (квітень-грудень)- 1822,89 грн., за 2019 рік (січень-грудень)-2579,81 грн., 2020 рік(січень-квітень, червень-грудень) -2342,58 грн., за 2021 рік (лютий-квітень, червень-грудень) - 1628,06 грн., за 2022 рік (лютий-червень, листопад, грудень)- 2553,36 грн.
З наданої Довідки обліку несення служби колишнього інспектора ОСОБА_1 за період з листопада 2015 року по 2018 рік відповідно до розстановки сил та засобів та Довідки обліку несення служби в нічний час колишнього інспектора ОСОБА_1 за період з 01.06.2018 (а.с.31-33) вбачається, що позивачка також виконувала службові обов'язки вночі протягом 2015 року: листопад 16 часів, грудень 48 год., у 2016 році : січень 48 год., лютий 40год., березень з 16 на 17 число, та з 24 на 25; у травні 02 числа, у червні 4 чергування, липні - 8 змін, серпень - 6 змін, вересень -3 чергування, жовтень -3 чергування, листопад -4 чергування, грудень 2 чергування; у 2017 році: січень -4 чергування, лютий -3 зміцни, березень -3 чергування, квітень -4 чергування, травень -2 чергування, липень 3-и чергування, серпень 3- чергування, вересень -2 чергування, жовтень -1 зміна, листопад 3 чергування та пів чергування (06 числа), грудень- дві повні чергування та пів чергування 16 та з 31 числа; у 2018 році : січень- 3 чергування та пів чергування у ніч з 31.12.2017 на 01.01.2018, лютий 2 чергування та пів чергування 09 числа, березень 2 чергування та пів чергування 06 та 29 числа, в 2020 році: травень - 5 чергувань, та докази оплати яких матеріали справи не містять. При цьому, у періоди: з 25.12.2020 по 26.01.2021, з 05.05.2021 по 04.06.2021 позивачка перебувала у відпустці та на лікарняному. Також з матеріалів справи вбачається, що позивачка окрім цього несла службу у нічний час в 2022 році : в січні 5 чергувань, липні 5-ть чергувань , серпні -5 чергувань, вересень -4 чергувань, жовтень -5 чергувань, які також не були оплачені, та матеріали справи не містять доказів на спростування цього.
Апелянт не заперечує часткову оплату роботи у нічний час, проте вважає, що позивачка пропустила строк на звернення до суду з такими вимогами, водночас слід констатувати, що решта періодів служби ОСОБА_1 у нічний час є неоплаченою, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, з урахуванням виплачених сум.
Переходячи до оцінки доводів апелянта про пропуск позивачкою строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 2, 3 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
Колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, в якій суд зазначив, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1, 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Окрім викладеного, слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасований карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивачка порушує питання про зобов'язання Департамент перерахувати і виплатити грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України.
З цього приводу колегія суддів враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини 2 статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 (предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01.03.2022 по 19.05.2023; дата звернення до суду з позовом - 22.05.2024) та від 20.11.2023 у справі №160/5468/23 (предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21.03.2023), у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12.09.2024 у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Натомість Судова палата сформулювала позицію, що коли мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду колегія суддів враховує, що позивачка звільнена зі служби з 02.10.2023 наказом від 26.09.2023 №1294 о/с, довідки про розмір грошового забезпечення у відповідь на запити адвоката від 16.11.2023 та 26.12.2023 отримані 25.01.2024, а з позовом остання звернулася через систему «Електронний суд» 17.04.2024.
Також колегія суддів враховує те, що спірні правовідносини стосуються тривалого періоду, в тому числі з 2015 року по 18.07.2022, під час якого застосуванню підлягає норма статті 233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому приходить до висновку, що строк звернення до суду, визначений чинним законодавством України позивачкою не пропущений, а доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги.
Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Отже, слід констатувати, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому підстав для скасування правильного по суті рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення та задоволення скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко