П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3937/25
Головуючий в 1 інстанції Тарасишина О.М.
Дата і місце ухвалення 27.03.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 р. у справі №420/3937/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про зобов'язання нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 06.09.2019 року по 18.07.2022 року у повному обсязі та у період з 19.07.2022 року по 24.01.2025 року не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексацію грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 06.09.2019 року по 18.07.2022 року у повному обсязі та у період з 19.07.2022 року по 24.01.2025 року не більш, як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 р. позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт, зокрема зазначив, що визначена судом першої інстанції до стягнення сума середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні не відповідає принципу пропорційності та співмірності. Щодо нарахування та виплати компенсації втрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, вважає, що остання може буту окремим предметом спору, тож не може розглядатись судом одночасно з вирішенням питання щодо стягнення середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні.
Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
За період з 01.10.2016 року по 06.09.2019 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі.
Так, 24.01.2025 року на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду по справі №120/5064/23 на розрахунковий рахунок Позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 82425,59 грн..
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, останній звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції визнав право позивача на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 06.09.2019 року по 18.07.2022 року у розмірі 82361,25 грн. та у період з 19.07.2022 року по 24.01.2025 року у розмірі 121796,96 грн. (за шість місяців), відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, а також право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 06.09.2019 року, за весь час затримки її виплати, а саме за період з 21.04.2017 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 24.01.2025 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, спір у цій справі виник у зв'язку із виплатою на користь позивача індексації грошового забезпечення.
Зазначена складова грошового забезпечення виплачена позивачу на виконання судового рішення у справі №120/5064/23, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Проте, такі питання врегульовані КЗпП України.
Так, статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби, виплати індексації та звернення до суду, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно ст. 115 Кодексу цивільного захисту Держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів та ст. 125 держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Пунктом 3 наказу МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» від 20.07.2018 року № 623 передбачено, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Також, колегія суддів зазначає, що у даній справі судом першої інстанції вірно застосовані положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, та визначено розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу, судом першої інстанції вірно врахована правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, та висновки Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Так, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється, сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з'ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі №480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий.
ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені підлягає виплаті позивачу за період з 06.09.2019 року по 18.07.2022 року у розмірі 82361,25 грн. та у період з 19.07.2022 року по 24.01.2025 року у розмірі 121796,96 грн. (за шість місяців).
Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на передчасність вимог позивача про нарахування компенсації втрати частини доходу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ані Закон №2050-III, ані Порядок №159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків їх виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Висновки суду у даній справі відповідають висновкам Верховного Суду України, які викладені, зокрема, у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, а також висновкам Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 826/12938/16, від 16 жовтня 2020 року у справі № 825/2381/16.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 р. у справі №420/3937/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.А. Шевчук О.В. Єщенко