17 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/3917/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Бондар М.В.) в адміністративній справі №160/3917/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
06.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 №047150028490 від 03.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи: з 01.09.1979 по 01.04.2000 в радгоспі «Латівка»; з 02.04.2000 по 17.11.2003 в ТОВ «Лак»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 25.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона 27.08.2024 звернулась до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача-2 від 03.09.2024 №047150028490 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки згідно з наданими документами страховий стаж позивача становить 7 років 1 місяць 24 дні, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Так, до страхового стажу позивача не зараховано: 1) всі періоди роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1979, оскільки на титульній сторінці виправлення по-батькові не завірено належним чином; 2) архівну довідку №198-П-2/069.2 від 19.08.2024, оскільки не зазначено підстави при прийнятті та звільненні на роботу. Позивач зазначає, що записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.09.1979 підтверджується, що ОСОБА_1 працювала: з 01.09.1979 по 01.04.2000 в радгоспі «ЛАТІВКА»; з 02.04.2000 по 17.11.2003 в ТОВ «ЛАК». Позивач звертає увагу, що порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсію. Враховуючи викладене, на переконання позивача, виявлені відповідачем-2 недоліки оформлення трудової книжки, не можуть вважатись достатньою підставою для неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем. Позивач вважає, що має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком. Не погодившись з рішенням відповідача-2, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №047150028490 від 03.09.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.09.1979 по 01.04.2000, з 02.04.2000 по 06.11.2000, з 11.06.2001 по 17.11.2003.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем-2 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, що на титульному аркуші трудової книжки НОМЕР_3 від 01.09.1979 р., по- батькові позивача містить виправлення, яке не завірено належним чином, тобто не завірено підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58. Також наголошує, що на підтвердження періоду роботи в радгоспі «Ластівка» позивачем надано лише архівну довідку № 498-П-2/069.2 від 19.08.2024, яка потребує уточнення, оскільки в ній не зазначено підстави про прийняття та звільненні з роботи. Вважає, що зобов'язання судом першої інстанції зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи є втручанням у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, що чинним законодавством не допускається.
Позивач та відповідач-1 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Рішенням від 03.09.2024 №047150028490 відповідач-2 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком. У рішенні вказано, що статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявного страхового стажу не менше 31 років. Вік заявника - 59 років 11 місяців 3 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу позивача не зараховано: 1) всі періоди роботи відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.09.1979, оскільки на титульній сторінці виправлення по-батькові особи не завірено належним чином; 2) періоди догляду за дітьми 25.10.1988 р.н. та ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення 3-річного віку, оскільки в свідоцтвах про народження відсутня інформація про видачу паспорту чи інформація заявниці про здійснення нею такого догляду; 3) архівну довідку №498-П-2/069.2 від 19.08.2024 про роботу в радгоспі «ЛАТІВКА», оскільки не зазначено підстави при прийнятті та звільненні з роботи. Страховий стаж заявника становить 7 років 1 місяць 24 дні. Страховий стаж обчислено відповідно до інформації з Реєстру застрахованих осіб. Враховуючи викладене, прийнято рішення про відмову призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058-IV за відсутності необхідного стажу 31 рік.
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача-2 у призначення їй пенсії за віком, звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість проте частково задовольнив позовні вимоги не перебираючи на себе дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком рішенням від 03.09.2024, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів її роботи в радгоспі «Латівка» та ТОВ «Лак».
Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_4 від 01.09.1979 містить наступні записи про працю позивача (далі - мовою оригіналу):
"Стаж работы до поступления в совхоз «ЛАТОВКА» не имеет.
Совхоз «Латовка»: №1: 01.09.1979 - зачислена в штат совхоза и направлена на учебу в Васильковское СПТУ №4; №2: 13.10.1981 - после окончания СПТУ принята рабочей; №3: 10.06.1984 - переведена временно (нерозбірливо) по орошению; №4: 01.10.1984 - переведена рабочей отд. 1; №5: 10.12.1984 - переведена дояркой отд. 1; №6: 13.04.1986 - переведена телятницей;
Совхоз «ЛАТОВКА», 08.02.1996 - реорганизован в КСП «Латовка» с 28.02.96 г.; КСП «Латовка»: №8: 28.02.1996 - принята в члены КСП «Латовка» телятницей; №9: 01.04.2000 - уволена с членов КСП «Латовка» в связи с изменением в организации производством труда ст. 40 КЗОТ; №10: 02.04.2000 - принята в ООО «ЛАК» телятницей; №11: 06.11.2000 - уволена с ООО «ЛАК» по собственному желанию по ст. 38 КЗоТ Украины; №12: 11.06.2001 - принята птичницей ООО «ЛАК» сезонно; №13: 03.03.2003 - переведена в штат ООО «ЛАК»; №14: 17.11.2003 - уволена по ст. 38 КЗоТ Украины по собственному желанию."
Архівні довідки архівного управління Широківського архівного відділу Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області містять аналогічні відомості, визначені в трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 01.09.1979, щодо періоду роботи позивача в радгоспі «Латівка» з 02.04.2000 по 06.11.2000 та з 11.06.2001 по 17.11.2003.
З оскаржуваного рішення пенсійного органу та апеляційної скарги вбачається, що як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зокрема посилається на наступне:
- всі періоди роботи відповідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.09.1979 р., оскільки на титульній сторінці виправлення по батькові особи не завірено належним чином;
- архівну довідку № 498-П-2/069.2 від 19.08.2024 р., про роботу в радгоспі «Ластівка», оскільки не зазначено підстави при прийнятті та звільненні з роботи.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до означених тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).
Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналізуючи вищевказані норми, суд доходить до висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов'язок по заміні печаток і штампів цих підприємств.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме по собі виправлення в написанні по батькові позивача в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1979 не може бути самостійною підставою для незарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.
До того ж суд зазначає, що згідно приписів частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, маючи сумніви щодо підтвердження факту наявності у позивача необхідного страхового стажу, враховуючи конкретні обставини цієї справи, мало право на звернення до підприємств, в якому працювала остання, із вимогою про надання необхідних додаткових документів, здійснення відповідної перевірки достовірності поданих відомостей та умов праці, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте доказів вчинення таких дій суб'єктом владних повноважень у ході судового розгляду надано не було.
З урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та з метою відновлення порушеного права позивача зобов'язав пенсійний орган зарахувати до загального страхового стажу останньої спірні періоди трудової діяльності з повторним розглядом заяви позивача про призначення пенсії за віком від 27.08.2024.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 77 КАС України відхиляє доводи відповідача, на підтвердження доводів скарги про те, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, позаяк зобов'язання зарахувати спірний стаж позивача та повторно розглянути її заяву про призначення пенсії у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та відповідає завданням адміністративного судочинства, регламентованим ст.2 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року в адміністративній справі №160/3917/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник