17 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/24421/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Семененка Я.В., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року (суддя 1-ї інстанції Озерянська С.І.) в адміністративній справі №160/24421/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
10.09.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якій просила суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 , в призначенні пенсії та в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року, з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року протиправними;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 050750002673 від 14.08.2024 року «Про відмову у призначенні пенсії»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року, з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1982 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , про призначення пенсії передбаченої ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня настання права на пенсію.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області їй було відмовлено у призначенні пенсії та зазначено, що до загального страхового стажу не враховано окремі періоди роботи. Позивач посилається, зокрема на постанову Верховного Суду №754/14898/15-a від 06.03.0218 року, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Вважаючи протиправними дії щодо відмови в призначенні пенсії, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 050750002673 від 14.08.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року, з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року, з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року.
Здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем-2 на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у пенсійного органу відсутні підстави для зарахування до страхового (загального) стажу позивача періоду роботи з 01.04.1988 по 01.01.1999, оскільки у записі про прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації у записі про звільнення з роботи, а також періоду роботи з 02.10.2001 по 01.08.2002, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені внески за 2001-2002 рік. Також зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є суб'єктом прийняття рішення.
Позивач та відповідач-1 правом подання відзивів на апеляційну скаргу не скористались.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 06.08.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області та прийнято рішення № 050750002673 від 14.08.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У рішенні зазначено, що загальний страховий стаж складає 25 років 6 місяців 12 днів, згідно з трудовою книжкою від 21.07.1982 року до страхового стажу не враховано період роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року, оскільки у записі про прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації на печатці у записі про звільнення з роботи, період роботи з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу. Для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року та з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи та довідки про реорганізації.
Позивач, вважаючи протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком, звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком та з метою захисту прав та законних інтересів останньої зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 06.08.2024, з урахуванням зарахованих до страхового стажу спірних періодів її трудової діяльності.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком рішенням від 14.08.2024, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів її роботи з 01.04.1988 по 01.01.1999, з 02.10.2001 по 01.08.2002.
Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 21.07.1982 містить інформацію про працю позивача у вищевказані спірні періоди.
З оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вбачається, що як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача, відповідачі зазначають наступне:
- з 01.04.1988 по 01.01.1999, оскільки у записі про прийняття на роботу назва організації не відповідає назві організації на печатці у записі про звільнення з роботи;
- з 02.10.2001 по 01.08.2002, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до зауважень відповідачів щодо запису у трудовій книжці позивача про звільнення з роботи, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, переведення, звільнення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу).
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Тож працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві та, у свою чергу, за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані відповідачем обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 (адміністративне провадження № К/9901/2537/20).
Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
З приводу тверджень відповідачів про відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) інформації про нарахований дохід позивача та сплачені внески за 2001-2002 рік, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість, оскільки обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та інших неодноразово звертав увагу, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що згідно приписів частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, відповідачі, маючи сумніви щодо підтвердження факту наявності у позивача необхідного страхового стажу, враховуючи конкретні обставини цієї справи, мали право на звернення до підприємства, в якому працювала остання, із вимогою про надання необхідних додаткових документів, здійснення відповідної перевірки достовірності поданих відомостей та умов праці, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте доказів вчинення таких дій суб'єктами владних повноважень у ході судового розгляду надано не було.
З урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 050750002673 від 14.08.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції було помилково покладено вчинення дій зобов'язального характеру саме на Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, з огляду на таке.
Згідно частини першої статті 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про зарахування спірного стажу та повторного розгляду заяви про призначення пенсії за віком були вірно заявлені позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке за принципом екстериторіальності вирішувало подану заяву з документами, приймало рішення, яке судом визнано протиправним.
Підсумовуючи встановлене, оскільки скасування рішення про відмову у призначенні пенсії має наслідком повторне вирішення питань, порушених у заяві позивача, саме тим органом, який розглядав його заяву, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин, судом першої інстанції при ухваленні судового рішення було помилково покладено вчинення дій зобов'язального характеру на Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, яке не здійснювало розгляд заяви позивача та не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а отже апеляційна скарга відповідача-2 підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розподіл судового збору не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Абзац третій та четвертий резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року в адміністративній справі №160/24421/24 - змінити та викласти їх в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року, з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів роботи з 01.04.1988 року по 01.01.1999 року, з 02.10.2001 року по 01.08.2002 року.».
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року в адміністративній справі №160/24421/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк