16 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 280/9716/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року, (суддя суду першої інстанції Сацький В.О.), прийняте в порядку спрощеного провадження в м. Запоріжжі, в адміністративній справі №280/9716/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі частини 12 статті 43 Закону України України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 08.11.2022 на підставі частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, враховуючи відповідний посадовий оклад в розмірі 11 982.00 грн. за останньою посадою перед звільненням на пенсію, доплати за військове (спеціальне) звання, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з середнього розміру грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням на пенсію, із якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено з посади проректора Донецького державного університету внутрішніх справ, вислуга на день звільнення становить 31 рік. З 01.10.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ) в розмірі 70% від грошового забезпечення. Позивач наголошує на тому, що під час проходження служби в інституті мав статус поліцейського, мав спеціальне звання поліцейського - підполковник поліції, та обіймав посаду поліцейського за весь час проходження служби. 03.09.2024 позивач звернувся до відповідача, щодо перерахунку та виплати пенсії, з дня призначення, на підставі частини 3 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, враховуючи відповідний оклад за останньою посадою перед звільненням на пенсію, доплати за військове (спеціальне) звання, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з середнього розміру грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням на пенсію, із якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Проте, відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача з причин відсутності правових підстав. За наведених обставин, позивач вважає дії відповідача протиправним та такими що позбавляють його конституційного права на соціальний захист у повному обсязі. Просить задовольнити позовні вимоги.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 23.12.2024 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі частини 12 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 08.11.2022 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі частини 3 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, враховуючи відповідний посадовий оклад за останньою посадою перед звільненням на пенсію, доплати за військове (спеціальне) звання, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з середнього розміру грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням на пенсію, із якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що пенсію позивачу призначено на підставі документів, наданих Міністерством внутрішніх справ України, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону, який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (зі змінами). Додатково зазначено, що відповідно до вимог статті 43 Закону № 2262-ХІІ та пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 пенсія обчислена позивачу з розміру грошового забезпечення, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням, в тому числі, посадового окладу, окладу за спеціальним званням, процентною надбавкою за вислугу років за рівнозначною (аналогічною) посадою в Національній поліції (згідно грошового атестату від 02.11.2022 № 86) та додаткових видів грошового забезпечення за 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням. Відповідач також зазначає, що позивачем порушений строк звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на останню, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , з 08.11.2022 перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію по вислузі років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Судом встановлено, що позивач звільнений з посади проректора Донецького державного університету внутрішніх справ.
ОСОБА_1 призначена пенсія відповідно до пункту “а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ з 08.11.2022 за 31 рік вислуги в розмірі 70% від грошового забезпечення, яке береться для обчислення пенсії: посадовий оклад - 7 400,00 грн, оклад за військове звання - 2 200,00 грн, процентна надбавка за вислугу років 50% - 4 800,00 грн, середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням - 31 508,42 грн, всього: 45 908,42 грн. Основний розмір пенсії склав 70% грошового забезпечення - 20 270,00 грн.
03.09.2024 позивач звернувся з листом щодо перерахунку та виплати пенсії, з дня призначення, на підставі частини 3 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, враховуючи відповідний оклад за останньою посадою перед звільненням на пенсію, доплати за військове (спеціальне) звання, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з середнього розміру грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням на пенсію, із якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Листом відповідача від 03.10.2024 № 17320-15997/С-02/8-0800/24 повідомлено позивача, що з урахуванням норм чинного законодавства та у відповідності до вимог ст. 43 Закону та п. 7 постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 пенсія обчислена з розміру грошового забезпечення, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням в тому числі, посадового окладу, окладу за спеціальним званням, процентної надбавки за вислугу років за рівнозначною (аналогічною) посадою в Національній поліції (згідно грошового атестату № 86) та додаткових видів грошового забезпечення за 24 календарні місяці підряд перед звільненням.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови позивачу у перерахунку та виплаті пенсії на підставі п. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ позивач звернувся із даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно обрахував розмір пенсії позивача при її призначенні виходячи з середнього посадового окладу за відповідним званням, а не з фактичного грошового забезпечення позивача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції частково, з огляду на наступне.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом є Закон №2262-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України “Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» від 02.11.2006 № 1522 було визначено, що органам Пенсійного фонду України було передано функції з призначення і виплати пенсій відповідно до Закону № 2262- XII. Зазначене кореспондується із положеннями ст. 10 Закону України № 2262-ХІІ.
Тобто виключно органи Пенсійного фонду України уповноважені приймати рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії тим категоріям осіб, на яких розповсюджується дія Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до абз.1 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ, пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (абз. 3 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ)
Згідно абз. 12 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро України та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до п. 1 та 10 ст. 71 Закону “Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейські за їхньою згодою можуть бути відряджені до органів державної влади, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але зі звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях, що затверджується Президентом України. За відрядженими до органів державної влади, установ та організацій поліцейськими та членами їхніх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом для такої категорії осіб.
Порушення своїх прав позивач вбачає у тому, що пенсія йому призначена згідно абз. 12 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ та враховано розмір посадового окладу за прирівняною посадою 7 400,00 грн., а не 11 982,00 грн, який позивач фактично отримував та з якого сплачено страхові внески.
Натомість, належало призначити пенсію відповідно до абз.1 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ, з розміру грошового забезпечення, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як встановлено, відповідно до грошового атестату позивач мав посадовий оклад 11 982,00 грн на місяць, а посадовий оклад за рівнозначною (аналогічною) посадою в Національній поліції становить 7 400,00 грн.
Суд зазначає, що зі змісту абз. 12 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ вбачається, що умовою застосування цієї норми, зокрема, є те, що заробітну плату відряджена особа отримувала особа в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій.
Проте, позивач отримував лише посадовий оклад в порядку і розмірах, установлених для працівників установи, куди він був відряджений, а усі інші основні і додаткові види грошового забезпечення він отримував в порядку і розмірах, установлених для поліцейських, оскільки це передбачено законодавством, а саме наказом МВС від 06.04.2016 № 260 “Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських».
Так, відповідно до ч. 1 розділу IV наказу МВС від 06.04.2016 № 260, поліцейським, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове забезпечення, виходячи з посадових окладів за посадами, які зазначені особи займають у державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, та інші види грошового забезпечення, визначені законодавством для поліцейських.
Отже, оскільки позивач отримував лише посадовий оклад в порядку і розмірах, установлених для працівників установи, куди він був відряджений, а усі інші основні і додаткові види грошового забезпечення він отримував в порядку і розмірах, установлених для поліцейських, дія абз. 12 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ на нього не поширюється.
Це означає, що відповідач помилково поширив на позивача положення абз. 12 ст. 43 Закону України № 2262-ХІІ, та врахував при обчисленні його пенсії оклад за прирівняною посадою (7 400,00 грн), а не оклад, який він фактично отримував (11 982,00 грн) та з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що призначення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу пенсії за вислугу років на підставі частини 12 статті 43 Закону № 2262-ХІІ є протиправним.
У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необхідність покладення на відповідача обов'язку здійснити перерахунок пенсії з урахуванням грошового забезпечення, яке фактично було сплачено позивачеві.
Водночас, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Згідно з частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду.
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа “Каменівська проти України»), “право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Стаббігс на інші проти Великобританії», “Девеер проти Бельгії»).
Отже, враховуючи той факт, що пенсію позивачу було призначено в листопаді 2022 року та з цього часу позивач отримував пенсію, мав бути обізнаний про її розмір, та повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 18.10.2024, тобто з пропуском строку встановленого законом для подання позову з моменту коли він повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.05.2025 судом було надано позивачеві строк на подання заяви про поновлення строку на звернення до суду з позовом, в якій зазначити поважні причини пропуску строку.
08.08.2025 від позивача надійшла заява про поновлення строку, яка обґрунтована тим, що у період з 19.09.2022 по 31.12.2024 у зв'язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну, позивач разом з родиною був вимушений виїхати в Кіровоградську область де вони стали на облік як внутрішньо переміщені особи. Відтак, позивач не мав можливості самостійно звернутися до ГУ ПФУ в Запорізькій області. Також, позивач наголошує, що про порушення свого права він дізнався з листа ПФУ, з дати отримання листа він звернувся до суду з позовом у межах строку визначеного КАС України. Просить поновити строк звернення до суду з позовом.
Розглянувши заяву позивача суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Так, позивач зазначає, що з вересня 2022 року він перебував в Кіровоградській області як ВПО, вказане завадило йому звернутися до органів ПФУ в Запорізькій області.
Натомість як видно з матеріалів справи позивачу пенсію за вислугою років призначено 08.11.2022 року, тобто станом на час перебування позивача в Кіровоградській області як внутрішньо переміщеної особи. Отже, в період перебування в Кіровоградській області з вересня 2022 року позивач реалізував своє право на звільненні зі служби у зв'язку з виходом на пенсію (наказ про звільнення від 31.10.2022). Вказане свідчить, що позивач все таки мав можливість звертатися до певних органів (свого роботодавця) із відповідними заявами та отримувати необхідні документи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт перебування позивача в іншій області у зв'язку з повномасштабним вторгненням не може свідчити про неможливість звернення до органів ПФУ із заявою про отримання інформації, тощо. Позивач не наводить у своїй заяві про поновлення строку які саме конкретні обставини, пов'язані з внутрішнім переміщенням, зробили неможливим його звернення до ПФУ протягом 2022 - 2024 років.
Водночас, як видно з матеріалів справи, позивач, маючи статус внутрішньо переміщеної особи, 04.05.2023 в м. Запоріжжі видав довіреність на представництво його інтересів, зокрема в органах ПФУ, представникам: Святюк Г.О., Малиш О.Д.. Станом на жовтень 2024 року позивач через свого представника звернувся до Головного управління ПФУ в Запорізькій області та отримав інформацію на своє звернення.
Відтак, на думку суду позивачем не доведено, що звернення до пенсійного органу протягом 2022 - 2024 років було неможливим, і такому зверненню завадив саме статус позивача як ВПО та його перебування в Кіровоградській області.
Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду прийнято постанову від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, на яку позивач посилається в заяву про поновлення строку, та в якій сформовано такий правовий висновок щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у спорах зазначеної категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Колегія суддів зазначає, що отримуючи пенсію з листопада 2022 року позивач мав та повинен був дізнатися про порушення своїх прав, водночас, його пасивна поведнка та необізнаність щодо розрахунку призначеної пенсії не може вказувати на наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом. В свою чергу, дата отримання позивачем відповіді пенсійного органу на його звернення з приводу розрахунку призначеної пенсії не змінює дати початку перебігу строку на звернення до суду за захистом порушених прав.
Стосовно посилань позивача на неможливість застосування строків звернення до суду з позовом в цій справі, з огляду на те, що фактично мова йде про компенсацію доходу, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що пенсія в пвоному обсягі позивачу не нараховувалася, тому відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 08.11.2022 до 17.04.2024 слід залишити без розгляду.
З викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволених повних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за період з 08.11.2022 по 17.04.2024 та вказані позовні вимоги залишити без розгляду. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, ст. 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2024 - скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 08.11.2022 по 17.04.2024 та позовні вимоги в цій частині залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.12.2024 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш