№366/2178/25
№2-о/366/71/25
01.09.2025 с-ще Іванків
Іванківський районний суд Київської області у складі:
судді Слободян Н.,
за участю секретаря судового засідання Німченко Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головну управління Пенсійного фонду України в Київській області, Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області, про встановлення юридичного факту постійного проживання,
Короткий зміст вимог та їх обґрунтування
Заявниця звернулась до суду із заявою, в якій зазначила, що вона з 03.10.1973 року по теперішній час постійно проживає в селищі Іванків Вишгородського району Київської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Київській області, отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, статтею 45 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361,00 гривень. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Так, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 «Про деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, мені надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну мною місця проживання у період після 1 січня 1993 року, зафіксовано лише факт нетривалої перерви факту декларування/реєстрації вулиці та номеру будинку місця проживання у одному і тому ж населеному пункті - селищі Іванків, а саме в період з 12.10.2001 до 02.11.2001.
На її звернення до відділу обслуговування громадян №9 (сервісного центру) в АДРЕСА_1 , вона отримала відповідь від ГУ ПФУ у Київській області №16194-17817/0-02/8-1000/25 від 24.06.2025 про те, що доплату за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.2025 не встановлено, оскільки даними Державної міграційної служби підтверджено факт її реєстрації на території гарантованого добровільного відселення з 03.10.1973 по 12.10.2001 та з 02.11.2001.
Метою встановлення факту постійного проживання в селищі Іванків за період 12.10.2001 до 02.11.2001 у судовому порядку є поновлення їй доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки відсутність офіційного підтвердження її постійного проживання в селищі Іванків з 03.10.1973 року по теперішній час позбавляє її права на отримання з 01.01.2025 року доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
В адміністративному порядку встановити цей юридичний факт є неможливим, тому вона і звернулась з відповідною заявою до місцевого суду.
Рух справи та процесуальні рішення
10.07.2025 заява надійшла до суду та була передана на розгляд судді.
15.07.2025 у справі відкрите провадження. Судовий розгляд призначений на 01.09.2025.
16.07.2025 заявниця звернулась до суду з клопотання про долучення доказів: договору купівлі-продажу від 11.10.2001.
Позиція учасників справи
Заявник у судове засідання не з'явилась. Про день і час розгляду справи повідомлена вчасно, належним чином. Подала до канцелярії суду заяву, у якій просила розглядати справу без її участі. Заяву підтримує у повному обсязі, просить її задовольнити.
Представник заінтересованої особи, ГУ ПФУ в Київській області, будучи належним чином повідомленою про день і час розгляду справи, подала до суду заяву у якій просила провести судове засідання без її участі. Своєї позиції щодо заявленої вимоги не висловила.
Представник заінтересованої особи, Іванківської селищної ради, будучи належним чином повідомленою про день і час розгляду справи, подала до суду клопотання у якому просила провести судове засідання без участі представника селищної ради та вирішити справу на розсуд суду.
Щодо юрисдикції справи
У пунктах 113-117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження№ 11-150апп23) зазначено: «Разом з тим 30.01.2020 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу №287/167/18-ц за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Ємільчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій заявник просив суд установити факт, що у списку евакуйованих громадян Чорнобильського району Київської області було допущено описку щодо дати народження (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_2, який під порядковим №69 значиться як ОСОБА_2, 1952 року народження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц виснувала, що встановлення юридичного факту, який пов'язаний із вирішенням спору із суб'єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.03.2023, від висновку якого просив відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважала помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».
Дійсно, законом передбачено позасудовий порядок встановлення юридичного факту, про який просить заявник, тобто заявник має можливість одержати документ, який засвідчує факт проживання у місцевості, яка згідно з переліком населених пунктів, відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, звернувшись до органів державної влади та органів місцевого самоврядування саме в позасудовому порядку. Однак, оскільки заявниця зверталася до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою отримання документів, які підтверджують її проживання в смт. Іванків Київської області і отримала відповідну довідку. Однак, із цього періоду «випав» строк з 13.10.2001 до 01.11.2001, через відсутність її реєстрації будь-де взагалі (проживаючи в смт. Іванків, укладення договорів купівлі-продажу житла, їх реєстрацію у встановленому законом порядку та наступну реєстрацію місця проживання у придбаному її сім'єю будинку), а тому не існує позасудового порядку встановлення цього факту.
Наведене вище узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року у справі №377/49/23 (провадження №61-10373св23).
Відтак, справа про встановлення факту належить до цивільної юрисдикції.
Встановлені судом обставини та застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
За змістом положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватись пільгами, встановленими Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ст. 65 Закону України № 796-XII).
Відповідно до ст. 15 Закону України № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
Підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
У відповідності до п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Судом встановлено, що смт. Іванків Іванківського району Київської області відноситься до ІІІ категорії гарантованого відселення згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року за № 106.
З витягу з реєстру Іванківської територіальної громади від 27.03.2025 ( а.с.6), ОСОБА_1 була зареєстрована:
З 03.10.1973 по 20.10.1987 по АДРЕСА_2 ;
З 20.10.1987 по 12.02.1988 по АДРЕСА_3 ;
З 12.02.1988 по 12.10.2001 по АДРЕСА_4 ;
З 02.11.2001 по даний час по АДРЕСА_5 .
Ця ж інформація Щодо реєстрації по АДРЕСА_6 та по АДРЕСА_5 зазначена у паспорті заявниці, який виданий 19.04.1996 року ( а.с.4-5).
Заявниця є особою з інвалідністю і має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджено посвідченням учасника ЛНА на ЧСВАЕС у 1986 році (категорія 1), серії НОМЕР_1 , виданим Київської ОДА 19.11.2021 ( а.с.8)
31.05.2007 року їй видане Іванківським УП та СЗН посвідчення серії НОМЕР_2 про те, що вона є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. ( а.с.10)
З трудової книжки заявниці вбачається, що вона з 04.01.1971 року працювала в різних організаціях в смт. Іванків. Зокрема, з 24.10.2000 по 30.06.2002 в ТОВ «Ерідан» на посаді продавця. Магазин знаходився в смт. Іванків Київської області.
З доданого заявницею ордеру № 62, виданого головою виконкому Іванківської ради народних депутатів 19.01.1988 сім'ї ОСОБА_2 у складі 4-х чоловік, в т.ч. заявниці, було надано квартиру АДРЕСА_7 ( а.с.18)
11.10.2001 року чоловік заявниці, ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , за яким він придбав будинок АДРЕСА_5 , відповідна реєстрація якого в Києво-Святошинському БТІ здійснена 18.10.2001 № 16.
Перерва у реєстрації місця проживання з 12.10.2001 по 02.11.2001 року, могла юбути пов'язана з продажем попереднього квартири, де проживала сім'я, оформленням подальшої купівлі жилого будинку за теперішнім місцем проживання, та реєстрацією права власності на останній в Києво-Святошинському БТІ, яке знаходилось в іншому районі Київської області і вимагало часу для проведення такої реєстрації та отримання відповідного документу.
Однак, це не спростовує факту проживання заявниці в смт. Іванків та роботи в цьому ж місці.
Ст. 45 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361,00 гривень. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Так, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 «Про деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, їй надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну мною місця проживання у період після 1 січня 1993 року, зафіксовано лише факт нетривалої перерви факту декларування/реєстрації вулиці та номеру будинку місця проживання у одному і тому ж населеному пункті - селищі Іванків, а саме в період з 12.10.2001 до 02.11.2001.
На її звернення до відділу обслуговування громадян №9 (сервісного центру) в АДРЕСА_1 , вона отримала відповідь від ГУ ПФУ у Київській області №16194-17817/0-02/8-1000/25 від 24.06.2025 про те, що доплату за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.2025 не встановлено, оскільки даними Державної міграційної служби підтверджено факт її реєстрації на території гарантованого добровільного відселення з 03.10.1973 по 12.10.2001 та з 02.11.2001.
Слід звернути увагу, що у ст. 45 Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» чітко зазначено, що відповідні виплати припиняються після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Аналіз зазначеної норми свідчить, що відповідні виплати припиняються після залишення відповідної території та реєстрації такого проживання за межами радіоактивно забруднених зон, що підтверджується відомостями з реєстрів.
За період з 12.10.2001 по 02.11.2001 відсутні відомості реєстрації заявниці будь-де (ні в межах радіоактивно забрудненої зони чи поза її межами). З огляду на те, що заявниця була офіційно працевлаштована в смт. Іванків, відсутність такої реєстрації свідчить лише про бюрократичні необхідності оформлення права власності на придбане майно і подальшої реєстрації місця свого проживання у ньому. У цьому з будинку вона проживає до цього часу.
Пред'явлення вимог про встановлення факту проживання на території радіоактивного забруднення пов'язується заявником з наміром поновити їй доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення і буде гарантією дотримання передбачених чинними законодавством пільг для осіб її категорії.
Суд звертає увагу, що у ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання -житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом. Відповідно до вимог п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки не є визначальною обставиною.
З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець не пов'язує місце проживання особи з місцем реєстрації даної особи, а ототожнює його з місцем проживання особи, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Досліджені в судовому за засіданні докази, оцінку яким надано за окремим, а також взаємним сукупним охопленням, підтверджують обставини проживання заявника ОСОБА_1 в період часу з 12.10.2001 по 02.11.2001 в смт. Іванків Київської області.
Судом не отримано доказів на спростування цих відомостей, а тому подана заява про встановлення юридичного факту підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 258-273, 315, 354 ЦПК України, суд
Встановити юридичний факт, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 12.10.2001 по 02.11.2001 постійно проживала в селищі Іванків Вишгородського (на той час Іванківського) району Київської області, як території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 11.09.2025.
Повне найменування учасників справи:
Заявник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_8 . РНОКПП: НОМЕР_3 )
Заінтересовані особи:
Головне управління Пенсійного Фонду України в Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10. Код ЄДРПОУ: 22933548)
Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області (07201, Київська область, Вишгородський район, с-ще Іванків, вул. І. Проскури, 7. Код ЄДРПОУ: 04358000).
Суддя Н.Слободян