17 вересня 2025 року справа №200/9004/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 (повне судове рішення складено 25 березня 2025 року) у справі № 200/9004/24 (суддя в І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просив:
- визнання протиправною бездіяльності стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 25 квітня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 25 квітня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнання протиправною бездіяльності стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив службу у 7 державному пожежно-рятувальному загоні Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. За період 01 січня 2016 року по 25 квітня 2019 року йому не нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. 26 листопада 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/4300/24 на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 112 444,17 грн.
Вказав, що відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Просив задовольнити позов.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2019 по 18.07.2022 і за період з 19.07.2022 по 25.11.2024.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2019 по 18.07.2022 в розмірі 25 676,96 грн і за період з 19.07.2022 по 25.11.2024 в розмірі 74 643,28 грн, а всього: 100 320,24 грн.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 26 листопада 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/4300/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 112 444,17 грн. Вказане рішення суду виконано добросовісно у повному обсязі та у найкоротші строки.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74643,28 грн. з 19.07.2022 по 25.11.2024 неспівмірно висока для 7 ДПРЗ у порівнянні, що Позивачу було виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 25.04.2019 по справі № 200/4300/24 у сумі 112494,17 грн. Водночас Позивач звільнився у квітні 2019 році та, як було зазначено вище, звернувся до суду лише у 2024 році, чим збільшив період розрахунків. В свою чергу 7 ДПРЗ виконав рішення суду по справі № 200/4300/24 вчасно та без зволікань. Крім того, Позивач не надав суду жодних доказів щодо понесених ним витрат чи збитків, яких би не було за вчасної сплати індексації з 2019 року.
Таким чином, 7 ДПРЗ вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74643,28 грн. має бути зменшений до розумного розміру, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення НОМЕР_2 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №200/4300/24 визнано протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та зобов'язано 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; визнано протиправною бездіяльність 7 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення з 01 березня 2018 року до 25 квітня 2019 року відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення та зобов'язано 7 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 25 квітня 2019 року із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», в розмірі 4056 (чотири тисячі п'ятдесят шість) гривень 80 копійок щомісячно.
Згідно платіжної інструкції №1008 від 25 листопада 2024, наданої відповідачем, позивачу 26.11.2024 виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 до 25.04.2019 згідно рішення суду №200/4300/24 у сумі 112 494,17 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
В разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Позивача звільнено зі служби 25 квітня 2019 року, але індексація позивачу виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/4300/24 тільки 26 листопада 2024 року, згідно платіжної інструкції №1008.
Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Водночас, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
У даній справі спірний період тривав з 25 квітня 2019 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 26 листопада 2024 року, тобто у день, коли на виконання рішення суду у справі №200/4300/24 на користь позивача виплачено кошти. Тобто, спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 25 квітня 2019 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 26 квітня 2019 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 26 листопада 2024 року включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Відповідно до довідки середньоденний заробіток позивача складає 405,67 грн. (11967,32 грн. + 11967,32 грн.) / 59).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 26.04.2019 (з дня, наступного після виключення зі списків особового складу військової частини) по 25.11.2024 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 2041 днів.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 26.04.2019 по 18.07.2022 включно становить 1180 днів.
Розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 405,67 грн. х 1180 днів = 478 690,60 грн.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.»
Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (індексації, компенсації) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні.
Як свідчать матеріали справи при звільненні позивачу було сплачено 97 204,74 грн.
При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 112 494,17 грн.
Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 97 204,74 грн. + 112 494,17 грн. = 209 698,91 грн.
Частка індексації грошового забезпечення від належних позивачу, як звільненому працівникові, сум, становить 53,64 % (112 494,17 грн. х 100 : 209 698,91 грн.).
Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку з 26.04.2019 по 18.07.2022 становить: 478 690,60 грн. (1180 днів х 405,67 грн. = 478 690,60 грн.), отже 53,64% від цієї суми становить 256 769,64 грн.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно становить 184 днів.
З урахуванням середньоденного заробітку позивача (405,67 грн) сума відшкодування з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно становить 74 643,28 грн (184 х 405,67 грн).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2019 року по 18.07.2022 становить 256 769,64 грн., а за період з 19.07.2022 по 18.02.2023 становить 74 643,28 грн.
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Однак, варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням “але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:
- позивач звільнився в квітні 2019 року, з позовом до суду про зобов'язання виплатити індексацію звернувся до суду у червні 2024 року (більш ніж п'ять років після звільнення), що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;
- врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.
Суд першої інстанції вважав, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 25 676,96 грн (10% від суми заборгованості з 26.04.2019 по 18.07.2022 у сумі 256 769,64 грн).
Частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 25676,96 грн, є співмірною з урахуванням розміру суми індексації; частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду, за який вона підлягає сплаті.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 676,96 грн з 26.04.2019 по 18.07.2022 неспівмірно висока, з огляду на те, що Позивач звільнився у квітні 2019 році та, як було зазначено вище, звернувся до суду лише у 2024 році, чим збільшив період розрахунків.
З огляду на ці обставини, з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості та співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення позивачем сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 5000,00 грн.
Період з 19 липня 2022 року до 17 грудня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таку правову позицію підтримано Верховним судом в постанові від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5000 грн за період з 26.04.2019 по 18.07.2022 і 74 643,28 грн за період з 19.07.2022 по 25.11.2024, а всього - 79 643,28 грн.
Щодо позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, судом першої інстанції відмовлено в позові, а стороною позивача рішення місцевого суду не оскаржено, тому апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору (за подання апеляційної скарги), за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі № 200/9004/24 - змінити.
В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі № 200/9004/24 вислів «за період з 26.04.2019 по 18.07.2022 в розмірі 25676,96 грн. і за період з 19.07.2022 по 25.11.2024 в розмірі 74643,28 грн., а всього: 100320,24 грн» замінити висловом «за період з 26.04.2019 по 18.07.2022 в розмірі 5000,00 грн і за період з 19.07.2022 по 25.11.2024 в розмірі 74643,28 грн, а всього: 79643,28 грн».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі № 200/9004/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 17 вересня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Е. Г. Казначеєв