17 вересня 2025 року справа №200/8042/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 р. у справі № 200/8042/24 (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області № 051330003759 від 27 червня 2024 року про відмову в призначені позивачу пенсії; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19 червня 2024 року про призначення пенсії, зарахувавши до її страхового та пільгового стажу за Списком № 2 періоди її роботи: з 19 липня 1982 року по 31 березня 1987 року на заводі “Буддеталь» Треста “Донецьккабельбуд» в якості машиніста каналу 4 розряду, з 1 липня 1988 року по 31 грудня 1993 року в УМТЗ в/о “Дзержинськвугілля» в якості машиніста козлового каналу 4 розряду; а також зарахувавши до її пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи: з 1 квітня 1987 року по 1 червня 1988 року у Донецькому заводі ЖБВ треста “Пробудматеріали» в якості машиніста крана 4 розряду, з 1 січня 1994 року по 9 січня 1995 року на шахті ім. Ф.Е.Дзержинського в/о “Дзержинськвугілля» в якості машиніста крану.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області № 051330003759 від 27 червня 2024 року про відмову в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 червня 2024 року про призначення пенсії за віком від 19 червня 2024 року - з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, із дотриманням норм Закону України “Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ, ч. 3 ст. 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV, приписів пунктів 1.8, 3.3, 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1), та із зарахуванням до її страхового стажу періодів роботи:
- з 19 липня 1982 року по 7 серпня 1983 року машиністом крану в асфальто-бетонному цеху на заводі “Буддеталь»;
- з 1 липня 1988 року по 31 грудня 1993 року стажером машиніста козлового крану та машиністом козлового крану на лісовому складі в УМТЗ в/о “Дзержинськвугілля».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, місцезнаходження: 10003, м. Житомир, вул. О.Ольжича, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначено, що відповідачем до стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 не зараховано періоди роботи (періоди відповідно до трудової книжки): з 19.07.1982 по 31.03.1987; з 01.07.1988 по 31.12.1993; з 01.04.1987 по 01.06.1988; 01.01.1994 по 09.01.1995. Згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування спеціальний трудовий стаж відсутній.
За доданими документами до страхового стажу відповідачем не враховані періоди роботи: з 19.07.1982 по 31.03.1987 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутній наказ на звільнення, не врахований період роботи; з 01.07.1988 по 31.12.1993, оскільки відсутній номер наказу на прийняття, неможливо ідентифікувати печатку організації. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу реєстру застрахованих осіб до страхового стажу зараховані всі періоди трудової діяльності.
Інші документи передбачені Порядком № 637 відсутні.
Таким чином, підтверджений належними документами, страховий стаж становить 14 років 08 місяців 05 днів, пільговий стаж за Списком № 2 відсутній, оскільки не підтверджений в порядку визначеному законодавством (відсутні будь-які довідки), що не дає право призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
19 червня 2024 року позивач через вебпортал Пенсійного фонду України звернулась із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 9, 44).
Відповідно до наданих суду відповідачем копій документів з пенсійної справи позивача, при розгляді заяви позивача від 19 червня 2024 року досліджувались копії наступних документів: паспорту НОМЕР_3 , картки про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудової книжки НОМЕР_4 ; диплому НОМЕР_5 ; свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_6 ; також позивач подала клопотання про виплату пенсії на банківський рахунок в “Приватбанк» (а.с. 10-12, 45-55).
Заява позивача за принципом екстериторіальності була розподілена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (а.с. 37).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирський області від 27 червня 2024 року № 051330003759 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Крім іншого, у рішення зазначено наступне.
Вік заявника на дату звернення становить 60 років 6 місяців 17 днів. Пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону, становить 30 років. Страховий стаж позивача становить: 14 років 8 місяців 5 днів. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону, передбаченого ч. 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 23 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не враховані наступні період роботи: з 19 липня 1982 року по 31 березня 1987 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 - оскільки відсутній наказ на звільнення; з 1 липня 1988 року по 31 грудня 1993 року - оскільки відсутній номер наказу на прийняття, неможливо ідентифікувати печатку організації. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в реєстру застрахованих осіб до страхового стажу зараховані всі періоди трудової діяльності. Інші документи, передбачені п. 3 Порядку № 637, відсутні. Працює. Особа матиме право на пенсійну виплату при набутті необхідного страхового стажу (а.с. 16, 59).
Відповідно до довідки РС-право від 19 червня 2024 року, станом на 27 червня 2024 року до страхового стажу позивача були зараховані наступні періоди: з 1 вересня 1979 року по 15 липня 1982 року - навчання у вищих/середн.НЗ (2 роки 10 місяців 15 днів); з 1 квітня 1987 року по 1 червня 1988 року (1 рік 2 місяці 1 день); з 1 січня 1994 року по 9 січня 1995 року (1 рік 0 місяців 9 днів); з 3 листопада 1995 року по 12 липня 1999 року (3 роки 8 місяців 10 днів); з 1 травня 2001 року по 31 жовтня 2001 року (0 років 6 місяців 0 днів); з 29 лютого 2004 року по 29 лютого 2004 року (0 років 0 місяців 2 дні); з 31 березня 2004 року по 1 квітня 2004 року (0 років 0 місяців 3 дні); з 1 серпня 2004 року по 1 серпня 2004 року (0 років 1 місяць 0 днів); з 29 листопада 2016 року по 25 січня 2019 року (2 роки 2 місяці 0 днів); з 4 лютого 2019 року по 28 лютого 2022 року (3 роки 0 місяців 25 днів); з 1 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року (0 років 1 місяць 0 днів), Всього: 14 років 8 місяців 5 днів.
Відомостей про зарахування певних періодів роботи позивача до пільгового стажу за ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» форма РС-право не містить (а.с. 15, 56).
Як вбачається з довідки за формою ОК-5, в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про роботу позивача, отримання заробітної плати та сплату єдиного внеску за періоди після квітня 2022 року (а.с. 13-14).
Згідно із трудовою книжкою серія НОМЕР_2 від 19 липня 1982 року позивач: з 19 липня 1982 року працювала на заводі “Буддеталь» треста “Донецькселбуд»: з 19 липня 1982 року по 7 серпня 1983 року машиністом крану 4 розряду в асфальто-бетонному цеху; з 8 серпня 1983 року переведена в ДОЦ (деревообробний цех) машиністом крану 4 розряду (запис №№ 1-2) (запису про звільнення позивача з заводу “Буддеталь» трудова книжка не містить); з 1 квітня 1987 року по 1 червня 1988 року працювала на Донецькому заводі залізобетонних конструкцій Тресту “Промбудматеріали» в цеху деревообробки машиністом крану (записи №№ 3-5); з 1 липня 1988 року по 31 грудня 1993 року працювала УМТЗ в/о “Дзержинськвугілля»: з 1 липня 1988 року по 21 вересня 1988 року - стажером машиніста козлового крану тимчасово; з 22 вересня 1988 року по 31 грудня 1993 року - машиністом козлового крану 4 розряду на лісовому складі (1 жовтня 1988 року у зв'язку з переходом на нові умови оплати праці, професія машиніст козлового крану перейменовано на машиніст крану кранівник) 4 розряду; з 1 січня 1994 року по 9 січня 1995 року працювала в ДП “Дзержинськвуголь» Шахта “Дзержинського» машиністом крана; з 3 листопада 1995року по 12 липня 1999 року працювала у Дзержинському ремонтно-механічному заводі виробничого об'єднання “Дзержинськвугілля»: з 3 листопада 1995 року по 30 червня 1996 року - учнем електромонтера по обслуговуванню електрообладнання; з 1 липня 1996 року по 5 червня 1997 року - електромонтером 2 розряду; з 6 червня 1997 року по 12 липня 1999 року - електромонтером 3 розряду (а.с. 10-11, 50-52).
Згідно із дублікатом трудової книжки НОМЕР_7 від 29 листопада 2016 року позивач: з 29 листопада 2016 року по 25 січня 2019 року працювала в Приватному акціонерному товаристві “Український бекон»: з 29 листопада 2016 року по 10 грудня 2016 року - стажером формувальника ковбасних виробів та делікатесів стажером; з 11 грудня 2016 року по 25 січня 2019 року - формувальник ковбасних виробів та делікатесів цех ковбасного виробництва (записи №№ 1-3); з 4 лютого 2019 року прийнята на роботу до Командитного товариства “Сенсор-Універсал» прибиральником виробничих приміщень (запис № 4) (запису про звільнення позивача з Командитного товариства “Сенсор-Універсал» дублікат трудової книжки НОМЕР_7 не містить) (а.с. 11-12, 53-54).
Як вбачається з диплому від 15 липня 1982 року серії НОМЕР_5 , виданого Середнім професійно-технічним училищем № 73 м. Дзержинська, позивач навчалась у зазначеному училищі з 1 вересня 1979 року по 15 липня 1982 року, здобула кваліфікацію машиніст (кранівник) кранів баштових, самохідних і стаціонарних четвертого розряду (а.с. 12, 49).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За частиною 2 вказаної статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Для осіб, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, період позбавлення особистої свободи зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Також, відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 17, 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п.23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Стаж позивача у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці.
Щодо посилання скаржника, як підставу не врахування спірного періоду до стажу на те, що трудова книжка заповнена з порушенням законодавства, суд зазначає наступне.
Пунктом 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням, із змінами, яка діяла до 29.07.1993 (далі - Інструкція №162), визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.
Відповідно до п.1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Також, суд враховує, що відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджену Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Враховуючи положення п.2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону
Згідно з п.2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.
Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та її ведення. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для неврахування записів у трудовій книжці та виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.
Будь яких доказів щодо неналежності трудової книжки позивачеві або відомостей зазначених в ній відповідачем не надано.
Тобто, трудова книжка позивача містить всі належні записи про роботу, що дають право на зарахування всього спірного періоду роботи.
З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірного періоду до стажу позивача.
Щодо посилання скаржника на відсутність підстав для призначення пенсії на підставі статті 114 Закону № 1058 та на правомірність не зарахування спірного періоду до стажу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до висновку, що загальна кількість страхового стажу позивача є невизначеною (внаслідок неможливості встановити період роботи позивача машиністом крану в ДОЦ заводу “Буддеталь»). Без врахування до страхового стажу позивача періоду її роботи в ДОЦ заводу “Буддеталь» кількість страхового стажу, визначена ст. 114 Закону № 1058-IV для Списку № 2, є недостатньою. Додані позивачем до заяви про призначення пенсії документи не містять відомостей про зайнятість позивача у вказані періоди її роботи (машиністом крану (кранівником)) повний робочий день. Наявні у справі матеріали не дають можливості констатувати наявність у позивача права на зарахування до її пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 19 липня 1982 року по 31 березня 1987 року, з 1 квітня 1987 року по 1 червня 1988 року, з 1 липня 1988 року по 31 грудня 1993 року та з 1 січня 1994 року по 9 січня 1995 року.
Зі змісту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції відмовив у задоволені вимог в частині зарахування цього спірного періоду роботи до пільгового стажу та призначення пенсії на підставі статті 114 Закону № 1058.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 р. у справі № 200/8042/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 17 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
І.В. Сіваченко