17 вересня 2025 року справа №580/6355/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 580/6355/25 (головуючий суддя І інстанції - Пляшкова К.О.) за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
04 червня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року справу № 560/6355/25 передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Луганського окружного адміністративного суду 11 липня 2025 року.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Єрьоміної В.А. в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, запропоновано позивачу (представнику позивача) усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
22 липня 2025 року представник позивача звернулася з заявою про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначила, що про порушення прав позивач дізнався з відповіді на адвокатський запит. У витязі з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документах, з якими ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму, за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
Отже, позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільненні лише 04 березня 2025 року, тому саме ця дата є початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з цим позовом, тому позивач не пропустив строк звернення до суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 повернуто позивачу відповідно до п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169, ст. 123 КАС України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду.
Обгрунтування апеляційної скарги.
Спірні відносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. Оскільки в момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка передбачала право звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду не пропущено.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду».
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд» матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд».
Відповідно до ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
04 червня 2025 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період допомог та компенсацій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на перше січня календарного року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року справу № 560/6355/25 передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Луганського окружного адміністративного суду 11 липня 2025 року.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви адвоката Єрьоміної В.А. в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, позов залишено без руху, запропоновано позивачу (представнику позивача) усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
22 липня 2025 року представник позивача звернулася з заявою про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначила, що про порушення прав позивач дізнався з відповіді на адвокатський запит. У витязі з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документах, з якими ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму, за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця. Отже, позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільненні лише 04 березня 2025 року, тому саме ця дата є початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з цим позовом, тому позивач не пропустив строк звернення до суду.
Суд першої інстанції повертаючи позивачу позовну заяву, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, поважні причини пропуску строку відсутні, що є підставою для повернення позову відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169, ст. 123 КАС України.
Оцінка суду.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
На підставі частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 Верховний Суд зауважив на тому, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Зазначені правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, у справах, які пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строків звернення до суду, мають перевагу в застосуванні перед положеннями частини 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діє з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) згідно зі статтею 233 КЗпП України по 18.07.2022 жодним чином не обмежувався, а з 19.07.2022 обмежений трьома місяцями.
В постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом
З урахуванням викладеного Судова палата констатувала, зокрема, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з цим позовом 04 червня 2025 року про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 по 20 травня 2023 року.
Отже, до правовідносин, які мали місце у цей період застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП в чинній редакції.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Таким чином, при вирішенні питання чи пропущений позивачем строк звернення до суду з позовом, суд першої інстанції повинен встановити дату (час), коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права; встановити дату (час), коли особа звернулася до суду (подала позов); з'ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду; якщо строк звернення порушено, з'ясувати причини пропуску цього строку та визначити, чи є ці причини поважними.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі № 473/653/17, від 18.01.2019 в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Суд звертає увагу, що визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено.
Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об'єктивні причини.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Як свідчать матеріали справи, предметом позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 є бездіяльність відповідача щодо невиплати належного грошового забезпечення у період з 19 липня 2022 по 20 травня 2023 року.
Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про порядок нарахування грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.
Позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 17 вересня 2024 року за наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 17 вересня 2024 року № 261, виданим на підставі наказу Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 вересня 2024 року № 115-РС про звільнення позивача у запас за підпунктом “г» пункту 3 частини п'ятої (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: якщо їхні близькі родичі загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану) статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
В наказі визначено виплати, належні позивачу при звільненні з військової служби, а саме: виплатити щомісячну премію у розмірі 505% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням з 01 вересня по 17 вересня 2024 року; виплатити надбавку за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням з 01 вересня по 17 вересня 2024 року; виплатити компенсацію за 42 доби невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбачену статтею 16-2 Закону України “Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2022, 2023 та 2024 роки; відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за 68 діб невикористаної щорічної основної відпустки; грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік виплачено у розмірі місячного грошового забезпечення; виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно згідно з порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, в сумі 23 390,54 (двадцять три тисячі триста дев'яносто гривень п'ятдесят чотири копійки) відповідно до довідки від 16 вересня 2024 року № 3217.
Оскільки у наказі детально описано всі належні позивачу при звільненні з військової служби виплати, тому позивач був обізнаний з належними йому до виплати сумами, тому є безпідставними доводи представника позивача про необхідність вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Отже, отримуючи грошове забезпечення в меншому, ніж передбачено нормативно-правовими актами розмірі у період з 19.07.2022 по 20.05.2023, позивач звернулася до суду з позовом лише 04 червня 2025 року.
Початок перебігу строку звернення до суду позивач пов'язує з моментом, коли отримав відповідь на адвокатський запит від відповідача в 2025 році.
Проте, позивач про порушення своїх прав повинен був дізнатися саме з моменту виплати грошового забезпечення у меншому розмірі щомісячним періодичним платежем, оскільки розмір грошового забезпечення стає відомий особі, яка її отримує, саме з моменту отримання цієї виплати.
Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про причини нарахування грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у меншому, ніж встановлено законом, розмірі.
Таким чином, позивач був обізнаний про факт порушення його прав з серпня 2022 року, коли отримав грошове забезпечення за липень 2022 року, з вересня 2022 року, коли отримав грошове забезпечення по серпень 2022 року і так далі.
Позивач звернувся до суду з позовом тільки 04.06.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Твердження, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення.
Крім того, про порушене право позивачу було відомо ще до звернення його представника до відповідача із адвокатським запитом, оскільки ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом щодо нарахованого та виплаченого йому в період з 10 січня 2022 року по 17 вересня 2024 року грошового забезпечення (справа № 360/1357/24, позов надійшов до суду 06 листопада 2024 року).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1357/24 повернуто позивачу позовну заяву в частині позовних вимог щодо виплаченого позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року у зв'язку із порушенням строку звернення до суду в цій частині вимог та відсутністю поважних причин його пропуску.
Отже про виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року в неналежному розмірі позивачу було відомо вже на час звернення до суду з позовом, який перебував на розгляді у справі № 360/1357/24.
За усталеною практикою Верховного Суду причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Проте позивачем не надано жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 зауважив, серед іншого, на тому, що обмеження строків звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" вказано, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Perez de Rada Cavanilles c. Espagne, № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (caso Osman contra Reino Unido, № 23452/94; Kreuz v. Poland, № 28249/95).
Отже, звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження цих строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Строки звернення до суду обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду або здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути дотримано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки згідно з національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169, ст. 123 КАС України.
На підставі пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статями 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 580/6355/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 580/6355/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 17 вересня 2025 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв