17 вересня 2025 року справа №200/8497/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 р. у справі № 200/8497/24 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якій просив:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром позивачу ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01.12.2023 та в подальшому, в разі проведення перерахунків пенсії в зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму, встановленням нових підвищень, проведенням індексації пенсії, тощо перерахунок та виплату пенсії позивачу ОСОБА_1 , з урахуванням 90% відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром в подальшому та провести виплату (доплату) різниці між максимально нарахованим і фактично виплаченим розміром.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року позов задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром ОСОБА_1 з 01.12.2023.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2023 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначає, що позивач є одержувачем пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262 від 09 квітня 1992 року.
Частиною сьомою статті 43 Закону № 2262 встановлено, що максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року внесено зміни до статті 43 Закону №2262 та зазначено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. […].
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року передбачено, що вказані обмеження застосовуються до осіб не залежно від дати призначення пенсії.
Також, відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058- IV, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Абзацом 8 статті 7 Закону України «Про державний бюджет» № 2710-IХ від 03 листопада 2022 року встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з 01 січня 2024 року - 2361 гривні. Отже, на даний час розмір пенсі із урахуванням надбавок, […], індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 03 липня 2018 року по справі № 554/8998/16-а та в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі № 553/3616/16-а.
При виконанні Рішення суду Головним управлінням враховано, що пенсія без обмеження максимальним розміром встановлюється станом на дату, з якої судом зобов'язано провести перерахунок, та її розмір не переглядається до того часу, коли розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії відповідно до законодавства.
Згідно усталеної судової практики (постанови Верховного Суду України від 23.04.2013 №21-239а11, від 19.03.2013 №21-53а13, від 05.11.2013 №21-293а13, від 07.07.2014 №21-222014 тощо), виплати за рішеннями судів, якими зобов'язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача
Нормами статті 8 Закону № 2262 передбачено, що виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Інших фінансових можливостей, крім зазначених вище, для здійснення виплат головне управління не має.
Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства (підпункти 20, 24 пункту 1 статті 116 Бюджетного кодексу України № 2456 - VI від 8 липня 2010 року).
Таким чином, Головне управління не порушувало прав Позивача на отримання пенсії, а тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії.
Від позивача надійшов відзив на скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що згідно з наданого ГУ ПФУ в Донецькій області електронного протоколу за його пенсійною справою від 18.12.2023 р. ОСОБА_1 був встановлений загальний розмір пенсії 20930 грн.00 коп. щомісячно, однак у підсумку всіх складових у графі «всього призначено» вказана сума 24241 грн. 88 коп. Різниця тоді становила (24241,88 - 20930,00) = 3311,88 грн.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку у Відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
11.04.2024 рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/1121/24, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 19 серпня 2023 виплату ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 271,15 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб" з виплатою виниклої заборгованості; Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити з 1 грудня 2019 року ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області" № 33/25- 2731 від 30 серпня 2021 року, з урахуванням 90% відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром та провести виплату (доплату) різниці між максимально нарахованим і фактично виплаченим розміром.
Згідно з проведеним перерахунком пенсії за пенсійною справою позивача, протокол від 18.12.2023 №0503006826 - МВС ПІДСУМОК ПЕНСІЇ (з надбавками) складає 24241,88 грн, проте виплачується лише 20930,00 грн.
Листом відповідача № 2797-971/К-02/8-0500/24 від 06.02.2024 представнику позивача повідомлено, що з грудня 2023 року розмір пенсії позивача складає 24241,88 грн. Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи, що будь-яких зобов'язань щодо виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром Рішенням на Головне управління не покладено, виплата пенсії здійснюється з обмеженням максимальним розміром. Отже, розмір пенсійної виплати з грудня 2023 року складає 20930,00 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", Про прокуратуру", Про статус народного депутата України", Про Національний банк України", Про Кабінет Міністрів України", Про дипломатичну службу", Про службу в органах місцевого самоврядування", Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Про наукову і науково-технічну діяльність", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Про пенсійне забезпечення", Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII(в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно із пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Водночас положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів дійшла висновку, що вони суперечать одна одній.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
12.10.2022 прийнято Рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. У п. 2 резолютивної частини цього Рішення зазначено, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Зазначений шестимісячний строк сплив 12.04.2023.
При цьому, розвиваючи зазначені юридичні позиції викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, Конституційний Суд України (Другий сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав, що зі змісту частин першої, другої, п'ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. Встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 звернув увагу на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, «юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачности ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття «виправданого (леґітимного) очікування"]" [Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48]; принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що «органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань" [спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61]. Отже, юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ.
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішень Конституційного Суду України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19,від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21, від 25.05.2023 у справі №640/10017/19 та від 22.11.2023 у справі №320/1658/21, від 14 грудня 2023 року у справі №640/15298/20, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/8461/21, від 23 січня 2024 року у справі №160/17347/22.
Згодом відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині 7 статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-XII відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17 та від 21.12.2021 №120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі №569/2950/17, від 08 листопада 2022 року у справі №580/6636/21, від 06 березня 2023 року у справі № 1340/6235/18, від 14.12.2023 у справі № 640/15298/20, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/8461/21.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин у справі, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Викладене свідчить про протиправність дій відповідача щодо обмеження позивачу пенсії максимальним розміром.
У зв'язку з викладеним, позивач має право на перерахунок пенсії без обмеження максимального розміру призначеної пенсії.
Щодо посилань відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для таких виплат, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що рішення суду у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи скарги їх не спростовують.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 р. у справі № 200/8497/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 17 вересня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць