Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 вересня 2025 р. № 520/22219/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Відділу примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Військова частина НОМЕР_1 , з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови, в якому просить суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 12.08.2025 року, внесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Антосік Іриною Олегівною у виконавчому провадженні № 77920685, відкритому на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року № 520/22208/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Антосік І.О. від 12.09.2025 у виконавчому провадженню № 77920685 про накладання на Військову частину НОМЕР_2 штрафу у розмірі 5100,00 грн. є протиправною та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Крім того, зазначив, що оскаржувана постанова на адресу боржника не надходила, про факт її винесення відомо не було, у зв'язку з чим просить поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 відкрито спрощене провадження в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що оскаржувана постанова винесена в межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами чинного законодавства, яке поширюється на спірні правовідносини.
У судове засідання 17.09.2025 сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року по справі № 520/22208/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 12 липня 2019 по 19 травня 2023 ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення військовослужбовця та допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 12 липня 2019 по 19 травня 2023 (з урахуванням компенсації податку з доходів фізичних осіб і подальшого відрахування військового збору), яка виникла в результаті використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня відповідного календарного року і фактично нарахованим і виплаченим доходом за цей період.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 по справі № 520/22208/24 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 по справі № 520/22208/24 скасовано в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 12 липня 2019 по 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення військовослужбовця та допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 12 липня 2019 по 31 грудня 2019 (з урахуванням компенсації податку з доходів фізичних осіб і подальшого відрахування військового збору), яка виникла в результаті використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня відповідного календарного року і фактично нарахованим і виплаченим доходом за цей період.
Прийнято в цій частині постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін.
Харківським окружним адміністративним судом, на виконання судового рішення від 17.03.2025 по справі № 520/22208/24 було видано виконавчий лист, на примусове виконання якого відповідачем відкрито виконавче провадження № 77920685.
29.04.2025 відповідачем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77920685 щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення військовослужбовця та допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01 січня 2020 по 19 травня 2023 (з урахуванням компенсації податку з доходів фізичних осіб і подальшого відрахування військового збору), яка виникла в результаті використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня відповідного календарного року і фактично нарахованим і виплаченим доходом за цей період.
Крім того, 29.04.2025 керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Антосік І.О. від 12.08.2025 ВП № 77920685 накладено на Військову частину НОМЕР_2 штраф у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За змістом ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно з частинами першої, другої статті 63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини першої статті 75 цього ж Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені вище нормативні положення в контексті цієї справи, суд зауважує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Проаналізувавши вищевикладені норми, суд вважає за необхідне вказати, що підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання судового рішення саме за відсутності поважних причин.
28.03.2025 за вих. № 1635/871, відповідно до Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів Міністерства оборони України та Збройних Сил України у судах та інших державних органах, виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 30 грудня 2016 р. № 744, військовою частиною НОМЕР_1 було надіслано відповідне клопотання до ІНФОРМАЦІЯ_1 для погодження суми призначеної рішенням суду (а.с. 10-11).
Також судом встановлено, що до Військової частини НОМЕР_3 надійшло погодження вищевказаного клопотання від ІНФОРМАЦІЯ_1 на суму 154 893,92 грн. (а.с. 12-15).
Також слід зазначити, що Військова частина НОМЕР_1 повідомила відділ примусового виконання рішень про часткове виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року у справі № 520/22208/24, а саме нарахувала стягувачу різницю грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 12.07.2019 по 19.05.2023 року (а.с. 16-17).
При цьому, як стверджує представник позивача виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 буде здійснена після надходження бюджетних коштів.
При прийнятті рішення по справі в контексті спірних правовідносин, судом враховуються факт, що Військова частина НОМЕР_2 фінансується з Державного бюджету України, а отже відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України являється бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України.
Також, відповідно до п.1.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 14.02.2020 №44 (далі - Правила №280)) ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення, зокрема військових частин.
При цьому, відповідно до п.1.3 Правил №280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є, зокрема командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів).
Відповідно до п. 1.1 розділу І Правил № 280 ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
За визначенням, наведеним в п. 1.2 розділу І Правил № 280, фінансове забезпечення система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Відповідно до п. 1.3 Правил № 280 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
Міністр оборони України головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня (далі розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (для - розпорядники коштів третього рівня).
Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином:
головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України;
розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;
розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.
Згідно з п. 1.4 розділу І Правил № 280 забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.
До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.
Також, слід звернути увагу, що сформульовані Верховним Судом у постанові від 19.03.2024р. по справі №340/11/23 ознаки публічного інтересу суспільства, котрий у спірних правовідносинах полягає у збереженні існування Держави Україна як такої і тому вважає, що усі наявні фінансові ресурси мають бути першочергово спрямовані саме на досягнення цієї цілі, що є легітимним чинником (фактором) справедливого зменшення обсягу юридичної відповідальності.
Правовий режим воєнного стану в Україні був запроваджений Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/22 (який був затверджений Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ) та з урахуванням Указів Президента України №133/2022 від 14.03.2022р., №259/2022 від 18.04.2022р., №341/2022 від 17.05.2022р., №573/2022 від 12.08.2022р., №757/2022 від 07.11.2022р., №58/2023 від 06.02.2023р., №254/2023 від 01.05.2023р., №451/2023 від 26.07.2023р., №734/2023 від 06.11.2023р., №49/2024 від 05.02.2024р., №271/2024 від 06.05.2024р. (затверджених відповідними законами України) безперервно діє досі.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У силу п.57 постанови Верховного Суду від 07.06.2024р. у справі №420/25804/23 воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.04.2024р. у справі №380/17239/22 із початком широкомасштабної військової агресії рф фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Оскільки боржник є військовим формуванням, котре бере безпосередню участь у відбитті збройної агресії ворога проти України, фінансове забезпечення якого здійснюється за рахунок бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України, то суд вважає, що у спірних правовідносинах з 24.02.2022р. фактор збройної агресії російської федерації проти України є додатковою обставиною непереборної та нездоланної сили, котра з огляду на абсолютність публічного інтересу суспільства у збереженні існування Держави Україна як суб"єкта міжнародного права у контексті положень, може бути кваліфікована у якості підстави для звернення до виконавчої служби із заявою про відкладення виконавчих дій.
Також, при прийняті рішення по даній справі також слід врахувати правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а та від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а про те, що відсутність бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О.В. від 19.03.2025 у виконавчому провадженню №77058378 про накладання на Військову частину НОМЕР_4 штрафу у розмірі 5100,00 грн підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_2 судовий збір суд зазначає, що відповідно до положень ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки в даному випадку Військова частина НОМЕР_2 є суб'єктом владних повноважень, судові витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 194, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Студентська, буд. 5/4, м. Харків, 61024, ЄДРПОУ 43316700) про скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Антосік Ірини Олегівни від 12.08.2025 ВП № 77920685 про накладення штрафу на Військову частину НОМЕР_2 штрафу у розмірі 5100 грн.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Пасечнік О.В.