Справа № 161/17590/25
Провадження № 1-кс/161/5123/25
м. Луцьк 17 вересня 2025 року
Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про арешт майна, виявленого та вилученого під час проведення обшуку, -
Старший слідчий відділу СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 , за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Спеціалізованої екологічної прокуратури (на правах відділу) Волинської обласної прокуратури ОСОБА_4 , звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, виявленого та вилученого 26.08.2025 під час проведення обшуку транспортного засобу марки «LEXUS» моделі «LX470», д.н.з. НОМЕР_1 , а саме: - транспортний засіб марки «LEXUS» моделі «LX470», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 ; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
З матеріалів клопотання вбачається, що СУ ГУНП у Волинській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030000000189 від 06 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено групу осіб, які діючи умисно, за попередньою змовою вчиняли злочини проти довкілля, а саме здійснювали незаконні порубки дерев у лісі на території Луцького району Волинської області в тому числі і у лісах природного заповідного фонду, чим спричиняють тяжкі наслідки, з подальшим переробленням незаконно зрублених дерев та їх реалізацію, з метою власного збагачення.
Так, 26.08.2025, на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області проведено обшук транспортного засобу марки «LEXUS» моделі «LX470», д.н.з. НОМЕР_1 , в ході якого виявлено та вилучено: - транспортний засіб марки «LEXUS» моделі «LX470», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , належний ОСОБА_5 , який поміщено до спец-майданчик ГУНП у Волинській області, що в с. Торчин Луцького району; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Постановою слідчого від 27.08.2025 вищевказані речі визнано речовими доказами по даному кримінальному провадженні.
Оскільки вказане майно, на думку слідчого та прокурора, має важливе значення у даному кримінальному провадженні, тому, з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий за погодженням з прокурором звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.
В судове засідання прокурор та слідчий не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання, водночас, подали до суду заяву про проведення судового засідання за їх відсутності, клопотання підтримують в повному обсязі та просять задовольнити.
Представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав заяву про проведення розгляду клопотання про арешт майна без його участі, у задоволенні клопотання просить відмовити.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, судове засідання проводиться за їх відсутності, а також не здійснюється фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді.
Перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши додані докази, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Пунктом 7 ч. 2 ст. 131 КПК України визначено, що арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частина 1 ст. 170 КПК України передбачає, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2-6 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів (у цьому випадку, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу); 2) спеціальної конфіскації (у цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України); 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи (у цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна); 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (у цьому випадку, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження).
З аналізу вищевказаних процесуальних норм вбачається, що сторона кримінального провадження повинна довести конкретну мету накладення арешту на майно.
Також доведеними повинні бути і ризики, передбачені ст. 170 КПК України.
Окрім цього, приписами ст. 94, 132, 173 КПК України визначено, що при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні дізнавача, слідчого, прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки суб'єкт, який ініціює будь-яке обмеження права власності, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Разом з цим, відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами, згідно з ст. 98 КПК України, є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
До матеріалів клопотання долучено постанову старшого слідчого відділу СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 від 27.08.2025 про визнання транспортного засобу марки «LEXUS» моделі «LX470», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , речовими доказами у кримінальному провадженні №12025030000000189 від 06 березня 2025 року.
Однак дана постанова є формальною, оскільки не містить чітких посилань та критеріїв, визначених ст. 98 КПК України.
В свою чергу, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснюється за ознаками кримінального правопорушенням, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, яке передбачає відповідальність за незаконну порубку або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу.
За таких обставин, на переконання слідчого судді, в даному випадку органом досудового розслідування не доведено, що автомобіль, на який слідчий та прокурор просять накласти арешт, зберіг на собі сліди протиправної діяльності, або ж містить (може містити) відомості, які потребують дослідження в ході досудового розслідування, та які можуть бути використані як доказ для доведення будь-яких фактів чи обставин з приводу незаконної порубки або незаконного перевезення, зберігання, збуту лісу.
Водночас, на думку слідчого судді, сам факт визнання вилученого автомобіля речовим доказом, за відсутності належного обґрунтування досягнення конкретних завдань арешту майна, визначених ст. 170 КПК України, та необхідності й мети накладення арешту, не є безумовною підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Отже, органом досудового розслідування не доведено, що вказаний автомобіль має ознаки речового доказу у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України (незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу), і можливість його використання в якості доказу, та, як наслідок, не доведено необхідності накладення арешту на транспортний засіб, належний на праві приватної власності ОСОБА_5 , а доводи слідчого, що вищевказане майно є доказами у даному кримінальному провадженні, тому, з метою забезпечення збереження речових доказів, на нього слід накласти арешт, на думку слідчого судді, є надуманими.
Разом з цим, слід зазначити, що у кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено, відомості щодо можливості спеціальної конфіскації майна відсутні, цивільний позов не заявлений, а санкція ч. 4 ст. 246 КК України не передбачає призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 171 КПК України передбачено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно з ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Положеннями ст. 2 КПК України визначено, що завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи, що стороною кримінального провадження не доведено необхідності та конкретної мети накладення арешту на транспортний засіб марки «LEXUS» моделі «LX470», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , не обґрунтовано, що потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, зважаючи, що клопотання не містить обґрунтування досягнення завдань арешту майна, визначених ст. 170 КПК України, доказів можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні та доказів, що не накладення арешту на майно призведе до його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, тому в задоволенні клопотання слідчого слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 131, 170-173 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про арешт майна, виявленого та вилученого під час проведення обшуку, у кримінальному провадженні №12025030000000189 від 06 березня 2025 року - відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1