Справа №500/3673/25
16 вересня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через представника адвоката Каліннікова Максима Олександровича звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку від 19.02.2025 №192650013061,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995, що зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 ,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пільгової пенсії із зниженням пенсійного віку згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", так як досягнув 55-річного віку при наявному трудовому стажі 27 років 21 день.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.04.2025 за №1900-0215-8/18344 позивача повідомлено про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за №192650013061 від 19.02.2025 щодо відмови у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку у зв'язку з тим, що заявник станом на 01.01.1993 проживав в зоні ЧАЕС менше 4 років (з роки 9 місяців 06 днів) та відсутністю необхідного страхового стажу (22 роки 10 місяців 07 днів).
До страхового стажу не зараховано період з 19.06.1991 по 01.09.1995, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 не вказаний наказ на звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58.
Позивач вважає вказане рішення Головного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.02.2025 №192650013061 протиправним, таким що порушує його право на пенсійне забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 24.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
02.07.2025 від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В заперечення вказує, що 11.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийняло рішення №192650013061 від 19.02.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, зазначивши, що станом на 01.01.1993 позивач постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю 03 роки 09 місяці 06 днів. Вік позивача на момент звернення - 55 років 21 день. Страховий стаж позивача становить 22 роки 10 місяців 07 днів. За наданими документами до страхового стажу позивача не може бути зараховано період роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995, оскільки відсутній наказ на звільнення.
Враховуючи викладене, пенсійний орган правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії відповідно п. 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного терміну проживання або роботи в IV зоні ЧАЕС.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в поданому до суду відзиві заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , вказує, що 11.02.2025 ОСОБА_1 звертався до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви від 11.02.2025 та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) відмовлено в призначенні пенсії, про що винесено рішення №192650013061 від 19.02.2025 в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи та необхідного терміну проживання або роботи в IV зоні ЧАЕС.
Станом на 1 січня 1993 року заявник постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю 03 роки 09 місяців 06 днів. Вік заявника 55 років 0 місяців 21 день. Страховий стаж особи складає 22 роки 10 місяців 07 дні з необхідних 27 років.
При цьому, за доданими документами до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1988 не зараховано періоди роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995, оскільки відсутній наказ на звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58.
Як вбачається із матеріалах електронної пенсійної справи позивача, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 20.12.1988 по 19.11.1990 (військовий квиток НОМЕР_2 ), що не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Таким чином, доказами, долученими до матеріалів справи, не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 роки, відтак він не набув права на пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням категорії 4 серія НОМЕР_3 , виданим 10.04.1989 Тернопільським облвиконкомом.
11.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пільгової пенсії із зниженням пенсійного віку згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Для прийняття рішення згідно поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, рішенням якого №192650013061 від 19.02.2025 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного терміну проживання або роботи в ІV зоні ЧАЕС.
Зі змісту спірного рішення видно, що вік заявника 55 років 0 місяців 21 день.
Страховий стаж особи складає 22 роки 10 місяців 07 днів.
За доданими документами до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1988 не зараховано період роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995, оскільки відсутній наказ на звільнення
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №796-ХІІ).
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналіз наведених положень Закону свідчить, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, але постійного проживали/постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання/роботи.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону (частини друга та третя статті 55 Закону №796-XII).
Виходячи зі змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
За умовами частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII.
Положення Закону №796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 5 років, та, відповідно, необхідний стаж.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду України 11.02.2025 досягнув віку 55 років 0 місяців 21 день.
Зі змісту спірного рішення видно, що однією з підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII стала відсутність необхідного терміну проживання або роботи в IV зоні ЧАЕС.
Станом на 1 січня 1993 року заявник постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю 03 роки 09 місяців 06 днів.
Так відповідно до довідки від 20.01.2025 №20-10/94, виданої відділом "Центр надання адміністративних послуг" Чортківської міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з даними поквартирних карток та будинкових книжок був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 15.05.1974 по 01.09.1987, з 09.08.1988 по 16.12.1988, з 19.12.1990 по даний час.
Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №572/245/17 дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Крім того ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 20.12.1988 по 19.11.1990, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_2 , тп в свою чергу виключає можливість його постійного проживання в м. Чортків Тернопільської області.
Таким чином в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 протягом 4 років.
При цьому, видане позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4) серії НОМЕР_3 , видане 10.04.1989 Тернопільським облвиконкомом, підтверджує права на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку виникає за умови, що він станом на 01.01.1993 прожив або відпрацював у цій зоні не менше чотирьох років.
Верховний Суд в ухвалі від 14.11.2023 у справі №500/8557/21 зазначив, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи дає їй право на пільги, передбачені Законом, однак не може бути безумовною підставою для призначення пенсії із зниженням віку, якщо доведено, що вона у зоні посиленого радіоекологічного контролю фактично не проживала, а отже й не перебувала під впливом негативних для здоров'я факторів радіоактивного забруднення території.
З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 не набув права на отримання пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, що свідчить про правомірність відмови відповідача в призначенні такої пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного терміну проживання або роботи в ІV зоні ЧАЕС.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №192650013061 від 19.02.2025 є правомірним та скасуванню не підлягає.
Відтак, позов в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.
Щодо відсутності необхідного страхового стажу через не зарахування періоду роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1988, оскільки відсутній наказ на звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, то суд зазначає таке.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Згідно запису №5 трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1988 ОСОБА_1 ., ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 19.06.1991 по 01.09.1995 служив в органах внутрішніх справ безперервно чотири роки два місяці 12 днів підстава наказ УВС в Т/о №65 від 28.06.1991.
Запис засвідчений підписом уповноваженої особи з проставленням відтиску печатки установи.
При прийнятті спірного рішення за доданими документами до страхового стажу згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1988 не зараховано період роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995, оскільки відсутній наказ на звільнення
Належить зазначити, що порядок ведення трудових книжок на час прийняття позивача на роботу був визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162), у якій вказано, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
У подальшому порядок ведення трудових книжок було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм свідчить, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Не зазначення наказу на звільнення при заповненні трудової книжки, не ставить під сумнів факт зайнятості позивача на роботі протягом зазначеного періоду. З огляду на наведене зазначені недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Також для підтвердження страхового стажу за спірний період позивачем надано довідку про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески №64 від 02.05.2025, видану Управлінням поліції охорони в Тернопільській області Національної поліції України.
Суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків , які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У даному випадку відомості трудової книжки, а також довідка з відомостями про про нараховані суми грошового забезпечення та про сплачені страхові внески є достатніми документами для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Таким чином при винесенні рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку від 19.02.2025 №192650013061 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача спірний період роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995 згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 від 08.08.1988.
З метою належного та ефективного поновлення порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995 згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 від 08.08.1988.
Суд зауважує, що належним відповідачем за позовними вимогами позивача є Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву ОСОБА_1 від 11.02.2025 про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Отже, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області суд покладає обов'язок зарахувати вказаний вище період до страхового стажу позивача.
В даному випадку для встановлення належного відповідача визначальним є те, структурний підрозділ якого пенсійного органу розглядав заяву позивача про призначення пенсії від 11.02.2025.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом, судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 19.06.1991 по 01.09.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 08.08.1988.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 вересня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, 4, м. Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000 код ЄДРПОУ: 20453063).
Головуючий суддя Мартиць О.І.