17 вересня 2025 року м. Київ справа №320/42351/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі прокурору ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: без нарахування та виплати надбавок: за вислугу років в розмірі 25 % посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, за період з 20.02.2024 по 13.07.2024;
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі прокурору ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме без нарахування та виплати надбавок: за вислугу років в розмірі 30 % посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, за період з 13.07.2024 по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити в повному обсязі прокурору ОСОБА_1 заробітну плату відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: нарахувати та виплати надбавку за вислугу років в розмірі 25 % від посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, за період з 20.02.2024 по 13.07.2024, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавок за вислугу років в розмірі 25% посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити в повному обсязі прокурору ОСОБА_1 заробітну плату відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: нарахувати та виплати надбавку за вислугу років в розмірі 30 % від посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, за період з 13.07.2024 по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавок за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, з урахуванням раніше виплачених сум.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 14.07.2004 року по теперішній час працює в органах прокуратури України, у тому числі з квітня 2014 року по 31.10.2019 в Генеральній прокуратурі України на прокурорських посадах. Вислуга років на посадах прокурора станом на 20.02.2024 складала 19 років 7 місяців 7 днів, а з 13.07.2024 -20 років. Позивач вказує, що наказом Генерального прокурора від 31.10.2019 №1293ц його незаконно звільнено з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Проте рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №640/23433/19 задоволено позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування вказаного наказу та поновлення на рівнозначній посаді. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 змінено, зокрема викладено абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: «поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 31 жовтня 2019 року». Наказом Генерального прокурора від 20.02.2024 №204ц скасовано наказ Генерального прокурора від 31.10.2019 №1293ц про звільнення позивача та поновлено останнього на посаді відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021. Наказом Генерального прокурора від 20.02.2024 №205ц позивачу тимчасово визначено робоче місце в Департаменті нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора. Позивач наголошує, він виконує всі службові обов'язки перед Офісом Генерального прокурора і з моменту поновлення його на посаді на нього поширюються всі права та гарантії прокурорської діяльності, у тому числі й щодо оплати праці як-то передбачено положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Водночас, всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема профільного закону та рішенням Конституційного Суду України, свідомо та незаконно не нараховує та не виплачує (а відповідно і не враховується при здійсненні розрахунків та оплаті лікарняних, відпусток та матеріальної допомоги тощо) надбавку за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України та за вислугу років у розмірі 25% посадового окладу за кожний місяць його роботи, починаючи з 20.02.2024 по 13.07.2024, а також за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу за кожний місяць його роботи, починаючи з 13.07.2024 по теперішній час, мотивуючи це тим, що до позивача, як до прокурора, застосовано норми частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»: «для судді, який не здійснює правосуддя, винагорода складається виключно з посадового окладу».
З бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати з урахуванням надбавок за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України та за вислугу років у вказаних розмірах позивач не погоджується, вважаючи, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні і жодним чином не стосується та не регулює питання виплати або обмежень щодо розрахунку заробітної плати працівникам прокуратури.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 20.02.2024 №204ц позивача поновлено на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 31 жовтня 2019 року» на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №640/23433/19. Також наказом Генерального прокурора від 20.02.2024 № 205ц позивачу визначено робоче місце в Департаменті нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора. На думку відповідача, особа, яка працює на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, (у розумінні Закону України «Про прокуратуру»), на даний час не може виконувати функції прокуратури, оскільки обіймає посаду в органі, який наразі не входить до системи органів прокуратури України, на які покладено виконання конституційних функцій. Визначені «функціональні обов'язки» осіб, які обіймають посади в Генеральній прокуратурі України до завершення їх атестації, не є повноваженнями з реалізації функцій прокуратури. Таким чином, прокурор, який працює на посаді в Генеральній прокуратурі України, та не переведений в Офіс Генерального прокурора, не наділений повноваженнями щодо виконання функцій прокурора Офісу Генерального прокурора. Крім того, позивачу не видавалося посвідчення, що також свідчить, що посада в Генеральній прокуратурі України, яку обіймає після поновлення позивач, не належить до системи прокуратури України. Також позивач не отримував кваліфікованого електронного підпису для використання в інформаційній системі «Система електронного документообігу органів прокуратури України», у зв'язку з чим не міг повноцінно користуватись зазначеною системою, зокрема, вчиняти дії, що вимагали кваліфікованого електронного підпису. До того ж, позивач організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні не здійснював, участь у судовому провадженні та підтримання публічного обвинувачення не приймав, інші питання під час кримінального провадження не вирішував. Отже, позивач, обіймаючи посаду прокурора після початку роботи Офісу Генерального прокурора, тобто в органі, який наразі не входить до системи органів прокуратури України, на які покладено виконання конституційних функцій, не міг виконувати функції прокуратури в розумінні Закону №1697-VII, а його повноваження обмежувалися його функціональними обов'язками.
Водночас, відповідач зазначає, що згідно позиції Конституційного Суду України, зазначеної в рішенні від 13 вересня 2023 року у справі № 8-р(ІІ)/2023, гарантії незалежності прокурорів потребують забезпечення на рівні з гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII. При цьому частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII передбачає, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Таким чином, ураховуючи, що Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII з Конституції України виключено розділ VII «ПРОКУРАТУРА» та розділ VIII «ПРАВОСУДДЯ» доповнено статтею 131-1. Посади прокурорів Офісу Генерального прокурора не є рівнозначними посадам прокурорів Генеральної прокуратури України, оскільки відповідно до вимог Закону № 113-ІХ переведення прокурорів на посади в Офісі Генерального прокурора можливе лише за результатами успішного проходження ними атестації. Тобто законодавець чітко розмежовує посади прокурорів, які пройшли атестацію, з посадами прокурорів, які її не проходили, що дає можливість зробити висновок про те, що посади в Офісі Генерального прокурора передбачають в обов'язковому порядку наявність у прокурора високого рівня професійної компетенції та доброчесності, що підтверджується результатами атестації. На думку відповідача, у даному випадку, говорячи про заробітну плату прокурора Генеральної прокуратури України, який не переведений до Офісу Генерального прокурора, та який, в розумінні КПК України та Закону № 1697-VII, не є прокурором Офісу Генерального прокурора, та відповідно, не має повноважень прокурора, визначених Законом, забезпечення захисту його гарантій незалежності (у даному випадку, в частині оплати праці), як зазначив Конституційний Суд України, має відбуватися «подібно до того, як це зроблено для суддів» - «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу» (частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII).
Ураховуючи викладене, відповідач вважає хибною позиція позивача про те, що до нього, як до прокурора, застосовано норми частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII щодо невиплати доплат суддям, які не здійснюють свої повноваження. У даному випадку не йдеться про застосування Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині виплати суддівської винагороди по відношенню до прокурорів, а реалізується висновок Конституційного Суду України, так як Закон, після визнання неконституційними окремих положень Закону № 113-ІХ, взагалі не передбачає приписів щодо оплати праці прокурорів Генеральної прокуратури України.
Позивач подав відповідь на відзив, якому наполягає на задоволенні позовних вимог та зазначає про безпідставність наведених у відзивах доводів. Зокрема, позивач вказує про те, що у Законі № 113-IX збережено юридичний статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже, гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора. Відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону № 1697-VII єдність системи прокуратури України забезпечено єдиними засадами організації й діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурора, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів, фінансуванням прокуратури лише з Державного бюджету України (пункти 1-4). Прокурорів, у межах реалізації їхніх повноважень, наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (абзац перший частини другої статті 15 Закону № 1697-VII). Отже, на думку позивача, доводи відповідача у відзиві щодо втрати правового статусу прокурора при реалізації функцій прокуратури є хибними і такими, що не заслуговують на увагу суду. Позивач зазначає, що норми Закону №1697-VII не визначають такої підстави для нарахування заробітної плати виключно у розмірі посадового окладу без виплати надбавок, визначених Законом, як не проходження (не завершення) прокурором атестації. Вказані норми законодавства та рішення Конституційного Суду України не містять обмежень щодо нарахування та виплати прокурорам, які не завершили атестацію, будь-яких надбавок, у тому числі за вислугу років та інших виплат, передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, правила нарахування та виплата заробітної плати працівникам прокуратури є загальними для всіх без будь-яких виключень чи обмежень. Ототожнення відповідача позивача, як прокурора, який виконує визначені керівником органу прокуратури функціональні обов'язки із суддями, які не здійснюють правосуддя, позивач вважає некоректним, оскільки на суддів, які не здійснюють правосуддя, інші «функціональні обов'язки» не покладаються.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 (суддя Донець В.А.) відкрито провадження у справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів, призначено підготовче судового засідання на 27.11.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 (суддя Донець В.А.) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 29.01.2025.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 (суддя Жук Р.В.) адміністративну справу прийнято до провадження, постановлено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 27.03.2025.
29.04.2025 на виконання вимог протокольної ухвали Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 Офісом Генерального прокурора до суду подано додаткові пояснення з копіями розрахункових листів про нарахування заробітної плати позивачу з лютого по листопад 2024 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 21.05.2025.
20.05.2025 позивачем до суду подано клопотання про долучення доказів.
Відповідно до протоколу судового засідання від 21.05.2025 позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, відповідач проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 , з 14.07.2004 року працює в органах прокуратури України, у тому числі з квітня 2014 року по 31.10.2019 - в Генеральній прокуратурі України.
Наказом Генерального прокурора від 31.10.2019 №1293ц його звільнено з посади прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтриманням публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 у справі №640/23433/19 задоволено позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування вказаного наказу та поновлення на рівнозначній посаді.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.03.2021 змінено, зокрема викладено абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: «поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 31 жовтня 2019 року».
Наказом Генерального прокурора від 20.02.2024 №204ц (т.1 а.с. 22) скасовано наказ Генерального прокурора від 31.10.2019 №1293ц про звільнення позивача та поновлено останнього на посаді прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №640/23433/19.
Наказом Генерального прокурора від 20.02.2024 №205ц (т.1 а.с. 23) позивачу тимчасово визначено робоче місце в Департаменті нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора №07/1/1-350-24 від 05.09.2024 (т.1 а.с. 24) стаж роботи ОСОБА_1 на прокурорсько-слідчих посадах станом на 20.02.2024 складав 19 років 07 місяців 07 днів; стаж роботи ОСОБА_1 на прокурорсько-слідчих посадах станом на 13.07.2024 складав 20 років 00 місяців 00 днів.
Відповідно до розрахункових листів за лютий 2024 року - 2024 року (т.1 а.с. 30-35, 215-221) позивачу нараховано (з урахуванням податків та зборів):
- за лютий 2024 року: 19 809, 52 грн;
- за березень 2024 року: 103 525, 13 грн;
- за квітень 2024 року: 52 000,00 грн;
- за травень 2024 року: 45 217,39 грн;
- за червень 2024 року: 43 612,20 грн;
- за липень 2024 року: 52 000,00 грн;
- за серпень 2024 року: 85 301,62 грн;
- за вересень 2024 року: 50 944,84 грн;
- за жовтень 2024 року: 55 566,79 грн;
- за листопад 2024 року: 324 516,31 грн;
- за грудень 2024 року: інформація відсутня;
- за січень 2025 року: 32 016, 25 грн.
Тож з розрахункових листів за вказаний період слідує, що при обчисленні позивачу заробітної плати не враховувалися надбавка за вислугу років та надбавка за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України.
Листом Офісу Генерального прокурора №21-1457вих-24 від 08.08.2024 (т.1 а.с. 25-29) відповідач на звернення позивача від 16.07.2024 повідомив, що Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» шляхом кадрового перезавантаження органів прокуратури створено нову структуру органів прокуратури (Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури), побудова якої передбачає обов'язкове проведення атестації прокурорів. Водночас Другим сенатом Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року прийнято Рішення у справі № 8-р(ІІ)/2023 (далі - Рішення №8-р(ІІ)/2023), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, відповідно до якого умови оплати праці прокурорів та слідчих, у тому числі військових прокуратур, до їх переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури визначаються згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України. При цьому у своєму Рішенні №8-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України констатує, «що винагороду прокурорів - гарантію незалежності, яка є невіддільним елементом їхнього юридичного статусу, а отже, складником організації й порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Конституції України, - має визначати лише закон.». Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ «Про прокуратуру», статтею 81 якого встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Конституційний Суд України фіксує нове місце прокуратури в системі органів державної влади та стандарти незалежності прокурорів, яких Україна має додержуватися як член Ради Європи, та які в свою чергу вимагають від держави забезпечити захист гарантій незалежності прокурорів подібно до того, як це зроблено для суддів. Організацію судової влади в Україні визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402). Частиною десятою статті 135 Закону № 1402 встановлено, що для судді, який не здійснює правосуддя, винагорода складається виключно з посадового окладу. При оплаті праці прокурорам, які продовжують перебувати на посадах у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах до їх атестації застосовується аналогічний принцип розрахунку винагороди. Таким чином, з прийняттям Рішення № 8-р(ІІ)/2023 заробітна плата прокурорів Генеральної прокуратури України до дня їх звільнення або переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора складається виключно з посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора без надбавок, у тому числі за вислугу років. Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання. Таким чином, нарахування та виплата заробітної плати за період роботи з лютого по липень 2024 року здійснюється їй у повному обсязі з додержанням норм чинного законодавства.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати йому надбавки за вислугу років в розмірі 25 % посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; надбавки за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за період з 20.02.2024 по 13.07.2024 та надбавки за вислугу років в розмірі 30 % посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; надбавки за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за період з 13.07.2024 по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, позивач звернулася до суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697-VII).
Відповідно до статті 1 Закону №1697-VII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частинами другою -четвертою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:
1) вислугу років;
2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:
1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;
2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.
Частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі по тексту - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Як зазначено у Пояснювальній записці до проєкту цього закону основна мета Закону №113-IX - створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базована на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Такої мети мало бути досягнуто через кадрове перезавантаження органів прокуратури в спосіб атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах обійняти посаду прокурора в будь-якому органі прокуратури.
У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 7 Закону єдність системи прокуратури України забезпечено єдиними засадами організації й діяльності прокуратури, єдиним статусом прокурора, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів, фінансуванням прокуратури лише з Державного бюджету України (пункти 1-4).
Прокурорів, у межах реалізації їхніх повноважень, наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (абзац 1 частини другої статті 15 Закону).
Аналогічні висновки містить рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 у №8-р(11)/2023.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023 у справі №3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX.
У цьому рішенні Конституційний Суд України констатував, що:
- конституційні повноваження прокуратури в поєднанні з її інституційним місцем у системі правосуддя наближують функціонування прокуратури до європейських стандартів, насамперед в аспекті зміцнення ролі цієї інституції як важливого елементу системи кримінального правосуддя, що обумовлює потребу в наданні прокурорам гарантій незалежності законом, щоб забезпечити функціонування дієвої системи правосуддя, яка спроможна захистити права і свободи людини;
- врегулювання законом, а не підзаконним актом питань матеріального, соціального, пенсійного забезпечення прокурорів становить гарантію забезпечення їх незалежності, унеможливлює втручання органів виконавчої влади в діяльність прокуратури, що інакше призведе до недодержання принципу поділу влади;
- наділення Кабінету Міністрів України повноваженням урегульовувати питання винагороди прокурорів не можна визнати таким, що відповідає конституційній вимозі щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України;
- діяльність прокуратури як єдиної системи для здійснення визначених Конституцією України функцій ґрунтовано, зокрема, на незалежності прокурора, яка є невіддільним елементом його статусу, а визначені Законом № 1697-VII гарантії незалежності прокурора у взаємозв'язку зі статусом і повноваженнями прокуратури, що їх визначено статтею 131-1 Конституції України, становлять єдину систему гарантій незалежності прокурорів;
- з набранням чинності Законом № 113-IX питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон № 1697-VII, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України. Відтак оспорювані приписи Закону № 113-IX визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону № 1697-VII регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу;
- законодавець, запровадивши Законом № 113-IX реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна - переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697-VII; друга - ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об'єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною. Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II ,,Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX суперечить частині другій статті 24 Конституції України.
Проаналізувавши наведені положення закону та рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(II)/2023 у справі №3-80/2022 (191/22; 226/22; 80/23; 131/23; 99/23), Верховний Суд при вирішенні спору у подібних правовідносинах (постанова від 05 грудня 2024 року у справі № 380/28500/23 (реєстраційний номер в ЄДРСР 123552563)) дійшов наступних висновків:
« 57. Отже, з огляду на визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, після ухвалення Конституційним Судом рішення № 8-р(II)/2023, на прокурорів, в тому числі які не завершили процедуру атестації, розповсюджуються положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в контексті визначення розміру винагороди прокурорів. »
Так, частиною першою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
59. Згідно із частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
60. Тобто, згідно із означеною нормою закону заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок, зокрема, і надбавки за вислугу років, а тому із 13 вересня 2023 року Львівська обласна прокуратура зважаючи на рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, повинна здійснювати нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 з урахуванням складових, визначених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».
61. Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , яка на день ухвалення Конституційним Судом України рішення № 8-р(II)/2023 продовжувала обіймати посаду заступника прокурора Львівської області та відносилась до прокурорів, які до проходження атестації продовжують обіймати посади в регіональній чи місцевих прокуратурах Львівської області, із 13 вересня 2023 року заробітна плата нараховувалась на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахована на основі посадового окладу прокурора обласної прокуратури без надбавок, у тому числі за вислугу років.
62. При цьому, судами встановлено право позивача на виплату надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу, що також не ставиться під сумнів відповідачем.
63. Наведені обставини у взаємозв'язку із нормами закону, які регулюють спірні правовідносини, дають підстави стверджувати, що у період з 13 вересня 2023 року по 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 заробітна плата нараховувалася та виплачувалася у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про прокуратуру».
64. Зважаючи на такі висновки Верховного Суду, позиція Львівської обласної прокуратури щодо здійснення обрахунку заробітної плати позивача у спірний період на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 12 жовтня 2023 року № 21-2139вих-503 ОКВ-23, у якому зазначено про розрахунок її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років, за аналогією із гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме згідно з частини десятої статті 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат, не ґрунтується на нормах закону та є неправомірною.
65. За таких обставин наявні правові підставі стверджувати, що Львівська обласна прокуратура допустила протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу заробітної плати».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №380/3566/24.
Беручи до уваги вищенаведені висновки Верховного Суду, які суд першої інстанції має враховувати в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а також ті обставини, що у спірний період позивач обіймав посаду прокурора третього відділу організації процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, та йому, при наявності у нього стажу роботи (станом на 20.02.2024 - 19 років 07 місяців 07 днів; станом на 13.07.2024 - 20 років 00 місяців 00 днів), який дає право на виплату надбавки за вислугу років у розмірі 25 % посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за період з 20.02.2024 по 13.07.2024 та в розмірі 30 % від посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора - з 13.07.2024.
Крім того, як зазначено вище, посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3 (пункт 4 частина п'ята стаття 81 Закону № 1697-VII).
Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність нарахування та виплати позивачу у спірний період відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітної плати з урахуванням надбавки за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 25 % від посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора та надбавки за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за період з 20.02.2024 по 13.07.2024, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавок за вислугу років в розмірі 25% посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів. Крім того, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30 % від посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора та надбавки за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за період з 13.07.2024 по день ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавок за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Суд звертає увагу, що з аналізу наведених вище норм законодавства та рішень Конституційного Суду України, судом встановлено, що норми законодавства не містять обмежень щодо нарахування та виплати прокурорам, поновленим за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, будь-яких надбавок, у тому числі за вислугу років, за виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених Розділом IX Закону №1697-VII. Тобто правила нарахування та виплата заробітної плати працівникам прокуратури є загальними для всіх і будь-яких виключень чи обмежень щодо тих прокурорів, які є поновленими за рішеннями судів, не містять.
При цьому, посилання відповідача на норми Закону №1402-VІІІ є безпідставними, оскільки вказаний закон не регулює питання оплати праці прокурорів та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірний період відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу у спірний період заробітної плати в повному обсязі відповідно до положень статті 81 Закону №1697-VII, а саме без нарахування та виплати надбавок: за вислугу років та за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора.
Враховуючи наведені правові норми та висновки суду, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Решта доводів відповідача, викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив не спростовують висновків суду, на яких ґрунтується дане рішення.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»: згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявив, відтак розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі прокурору ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме: без нарахування та виплати надбавок: за вислугу років в розмірі 25 % посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, за період з 20.02.2024 по 13.07.2024.
3. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі прокурору ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме без нарахування та виплати надбавок: за вислугу років в розмірі 30 % посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, за період з 13.07.2024 по 17.09.2025.
4. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 25 % від посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора та надбавки за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за період з 20.02.2024 по 13.07.2024, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавок за вислугу років в розмірі 25% посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
5. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснити перерахунок та виплату позивачу заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 30 % від посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора та надбавки за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора за період з 13.07.2024 по 17.09.2025, а також здійснити перерахунок та виплату коштів за цей період по лікарняних, відпустках та наданих матеріальних допомогах з урахуванням надбавок за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора; за виконання обов'язків на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України в розмірі 1,3 посадового окладу прокурора Офісу Генерального прокурора, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.