17 вересня 2025 року м. Київ № 320/10556/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.12.2023 № 1775 LIII - VIII.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є депутатом Великодимерської селищної ради та звертається до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів як мешканець та виборець Великодимерської селищної територіальної громади Броварського району Київської області, оскільки 05.12.2023 Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області прийняла з грубим порушенням Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту Великодимерської селищної ради VIII скликання затвердженого рішенням Великодимерської селищної ради від 26.11.2020 № 6 I-VIII, рішення № 1775 LVIII-VIII «Про обрання секретаря Великодимерської селищної ради» ОСОБА_2 , депутата Великодимерської селищної ради від депутатської фракції політичної партії «За Майбутнє».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01.04.2024 до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що допущені порушення є формальними та такими, що не вплинули на результати голосування.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, судом встановлено наступне..
Так, рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 15.08.2023 № 1411 LIII - VIII достроково припинено повноваження селищного голови ОСОБА_3 .
Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 05.12.2023 № 1769 LIII - VIII за угодою сторін звільнено з посади секретаря селищної ради ОСОБА_4 .
Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 05.12.2023 № 1770 LIII - VIII створено лічильну комісію селищної ради у складі наступних депутатів: ОСОБА_5 , Васюк А.Г., Бреус Н.М.
Рішенням Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 05.12.2023 № 1771 LIII - VIII - 1774 LIII - VIII розпочато процедуру обрання селищної ради, затверджено форму бюлетня, затверджено контрольний лист та протокол № 3 "Про обрання секретаря селищної ради".
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
На підставі ч. 10 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № № 280/97-ВР) акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Частина 3 ст. 7 Закону передбачає поширення на посадових осіб місцевого самоврядування дію законодавства про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим законом. Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посаду секретаря сільської ради здійснюється шляхом обрання відповідною радою, що визначено ч. 1 ст. 10 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону № 280/97-ВР секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Пропозиція щодо кандидатури секретаря ради може вноситися на розгляд ради не менш як половиною депутатів від загального складу відповідної ради у разі, якщо:1) на день проведення першої сесії сільської, селищної, міської ради, обраної на чергових виборах, не завершені вибори відповідно сільського, селищного, міського голови; 2) рада не підтримала кандидатуру на посаду секретаря ради, запропоновану відповідним сільським, селищним, міським головою; 3) протягом тридцяти днів з дня відкриття першої сесії сільської, селищної, міської ради відповідний сільський, селищний, міський голова не вніс кандидатуру на посаду секретаря ради; 4) на наступній черговій сесії після виникнення вакансії секретаря ради у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень відповідний сільський, селищний, міський голова не вніс на розгляд ради кандидатуру на посаду секретаря ради; 5) посада секретаря ради стає вакантною під час вакантності посади відповідного сільського, селищного, міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень.
У разі якщо рада не підтримала кандидатуру, внесену на її розгляд не менш як половиною депутатів від загального складу відповідної ради згідно з п. 2 цієї частини, наступну пропозицію щодо кандидатури секретаря ради вносить відповідний сільський, селищний, міський голова.
В силу положень п. 4 та 8 ч. 4 ст. 42 Закону № 280/97-ВР, сільський голова вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; вносить пропозицій і формування порядку денного та головування на пленарних засіданнях.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання про обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. 4 і 16 ст. 26, п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Оскільки п. 14 ст. 46 Закону № 280/97-ВР передбачено, що не пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради, врегулювання спірних правовідносин регламентом Великодимерської селищної ради VIII скликання, затвердженого рішенням Великодимерської селищної ради від 26.11.2020 № 6 I-VIII, є правомірним.
Відповідно ст. 48 Регламенту Великодимерської селищної ради VIII скликання затвердженого рішенням Великодимерської селищної ради від 26.11.2020 № 6 I-VIII, зокрема, визначено, що таємне голосування проводиться у випадках, прямо передбачених чинним законодавством України, шляхом заповнення бюлетенів та проведенням подальшого підрахунку волевиявлення.
При цьому депутат, що бере участь у голосуванні, відзначає у виданому йому бюлетені вибрані ним варіанти з тих, що вносяться на голосування.
Лічильна комісія встановлює і доводить до відома депутатів час проведення голосування, порядок заповнення бюлетеня, критерії визнання бюлетеня недійсним, порядок організації голосування.
Бюлетені для таємного голосування з питань, що поставлені на голосування, виготовляються лічильною комісією ради за формою, підготовленою і затвердженою лічильною комісією.
Перед початком таємного голосування лічильна комісія отримує від апарату ради складений в алфавітному порядку список усіх депутатів з селищним головою та бюлетені для таємного голосування; опломбовує прозору скриньку для таємного голосування; закладає контрольний талон в скриньку для голосування з підписами усіх членів лічильної комісії.
Форма бюлетеня для таємного голосування встановлюється Регламентом та лічильною комісією. Бюлетень виготовляється на аркуші паперу білого кольору формату А5, текст друкується шрифтом Times New Roman, розмір шрифту 14. Бюлетень підписує голова, секретар та члени лічильної комісії.
На підставі посвідчення депутата ради або іншого документа, що посвідчує особу, члени лічильної комісії видають кожному голосуючому один бюлетень, за отримання якого розписується голосуючий. Голосуючий заповнює бюлетень в окремо відведеному приміщенні чи частині приміщення; умови голосування повинні забезпечувати закритість процесу заповнення бюлетеня. Заповнені бюлетені опускаються у скриньку для таємного голосування. Голосуючому заборонено демонструвати зміст бюлетеня після його заповнення. Примушування голосуючих до розкриття волевиявлення повинні бути попереджені і припинені лічильною комісією.
Після закінчення голосування лічильна комісія відкриває скриньку для таємного голосування і здійснює підрахунок голосів.
Про результати таємного голосування лічильна комісія складає протокол, який підписують усі члени лічильної комісії. Голова комісії оголошує результати голосування.
Згідно із Протоколом пленарного засідання LVІІІ чергової сесії Великодимерської селищної ради VIII скликання від 05.12.2023 позивач був відсутній на зазначеному засіданні, а щодо питання про обрання секретарем Великодимерської селищної ради проголосувало ЗА - 17 голосів, УТРИМАЛИСЬ - 0 голоси, ПРОТИ - 1 голосів, відсутні на пленарному засіданні - 9 осіб, тобто рада більшістю голосів депутатів підтримала кандидатуру Борсука О.М., на посаду секретаря ради.
Щодо процедурних порушень про які зазначає позивач, суд звертає увагу, що в ході судового розгляду справи будь-яких доказів щодо тиску на членів лічильної комісії при прийняття рішення про затвердження форми бюлетеня для голосування суду надано не було, позивачем не заперечується, що у голосуванні брали участь саме депутати, крім того позивач не посилається на підробку результатів голосування.
Отже, підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що волевиявлення більшості депутатів селищної ради відповідало їх волі, яка була спрямована на обрання секретарем селищної ради. Процедура голосування проходила публічно починаючи від створення лічильної комісії, підрахунку голосів та закінчуючи прийняттям оскаржуваного рішення. Будь-яких зауважень щодо самого голосування ніхто з депутатів селищної ради не робив, вибори є легітимними та відповідають волі більшості, що не заперечується позивачем, а отже існуючі процедурні порушення не впливають на його правомірність.
При цьому суд виходить з привалювання змісту над формою та застосовує право відповідно до постанови Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16.
Щодо конфлікту інтересів суд зазначає наступне.
Законом України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014, № 1700-VII (далі - Закон № 1700) визначено правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Згідно ст. 1 Закону № 1700 під реальним конфліктом інтересів розуміють суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; під потенційним конфліктом інтересів розуміють наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; під приватним інтересом розуміють будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Відповідно до ст. 35-1 Закону № 1700 правила врегулювання конфлікту інтересів в діяльності Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, суддів, суддів Конституційного Суду України, голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів (ч. 1).
У разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.
Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.
У разі якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом (ч. 2).
Разом з цим суд звертає увагу, що спеціальний Закон № 1700 визначив правила врегулювання конфлікту інтересів в діяльності секретаря селищної ради, депутатів місцевих рад. Зокрема відповідно до ч. 1 ст. 35-1 Закону № 1700 такі правила врегулювання конфлікту інтересів визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.
Водночас суд звертає увагу, що ч. 2 ст. 35 Закону № 1700 містить інше правове врегулювання вирішення конфлікту інтересів, яке за колом осіб поширюється на осіб не охоплених ч. 1 ст. 35 Закону № 1700, що зокрема слідує з системного та логічного аналізу цієї норми.
Разом з цим суд звертає увагу, що відповідно до усталеної законотворчої традиції в Україні дані таємного голосування не розповсюджуються і не оприлюднюються, а діючим законодавством не передбачено відповідальності за волевиявлення під час таємного голосування, яке мало місце при обранні третьої особи на посаду секретаря селищної ради.
Окрім цього суд звертає увагу, що при обранні третьої особи секретарем селищної ради формувались його службові повноваження, які дотично впливають на її приватне життя, однак з ним не конкурують, а тому в розумінні Закону № 1700 вони не є конфліктом інтересів, як і не є конфліктом інтересів голосування особи за обрання її Президентом, депутатом, головою суду тощо.
При вирішенні спору по суті суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача в частині відсутності порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
З огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Зі змісту норми ч. 1 ст. 5 КАС України слідує, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес, а його права порушені з боку суб'єкта владних повноважень.
Так, в ході розгляду справи позивачем не наведено жодного обґрунтування яким чином прийняте рішення відповідача порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Крім цього, позовна заява не містить в собі обґрунтування негативного впливу прийнятого рішення відповідача на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.
В свою чергу, позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, який має бути захищений (поновлений) у судовому порядку.
Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17.
При цьому, суд наголошує, що в ході розгляду справи не встановлено обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про не обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.