про повернення позовної заяви
17 вересня 2025 року м. Київ № 320/38210/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Кроноспан УА" до Державної податкової служби України та Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання незаконною бездіяльності, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроноспан УА" з позовом до Державної податкової служби України та Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просить суд:
- визнати незаконною бездіяльність ДПС України, що полягає в неврахуванні у рішенні про розгляд скарги №17770/6/99-00-06-01-01-06 від 19.06.2025 з порушенням принципу законних очікувань платника податків висновків, висловлених ДПС України у рішенні про розгляд скарги №35008/6/99-00-06-01-01-06 від 20.11.2024, викладених за результатами розгляду скарги позивача щодо тих самих питань дисконтування за тими ж операціями, а також відсутності перевірки розрахунків та показників акта перевірки та неврахування доказів та аргументів позивача;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01, прийняте на підставі висновків акта документальної планової виїзної перевірки від 24.03.2025 №97/33-00-07-01/33273907.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням ТОВ "Кроноспан УА" є: Волинська обл., Володимирський р-н, м. Нововолинськ, вул. Луцька, 20.
Місцезнаходженням відповідача-1 - Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, є: м. Львів, вул. Стрийська, 35.
Місцезнаходженням відповідача-2 - Державної податкової служби України, є: м. Київ, Львівська площа, 8.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
З наведеної норми слідує, що адміністративна справа в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01 Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, прийнятого на підставі висновків акта документальної планової виїзної перевірки від 24.03.2025 №97/33-00-07-01/33273907, за вибором позивача підлягає розгляду Львівським окружним адміністративним судом або Волинським окружним адміністративним судом.
Судом з аналізу інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, було встановлено, що саме до Львівського окружного адміністративного суду позивачем було оскаржено, наприклад, податкове повідомлення-рішення від 21.10.2024 №948/33-00-23-02, винесене Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків (справа №380/2101/25).
У свою чергу, позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності ДПС України, можуть бути розглянуті та вирішені за вибором позивача Волинським окружним адміністративним судом або Київським окружним адміністративним судом.
Отже, позивачем у позовній заяві об'єднані вимоги, які, у випадку їх окремого розгляду, територіально підсудні різним судам.
Згідно з частинами першою та другою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Якщо справа щодо пов'язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один з цих судів за вибором позивача.
Отже, право позивача на вибір суду для розгляду заявлених ним вимог (у разі їх територіальної підсудності різним судам) передбачено процесуальним законом, однак це право не є безмежним та його реалізація залежить від визначених Кодексом умов, а саме: заявлені позовні вимоги мають бути пов'язаними між собою. При цьому для такої пов'язаності не є достатнім лише зазначення позивачем у позовній заяві про зв'язок вимог одна з одною, оскільки таке спрощене розуміння зведе нанівець можливість запобігання штучній зміні територіальної підсудності розгляду справи шляхом об'єднання в одному позові вимог, які насправді не пов'язані між собою, є самостійними, не є основними та похідними, а тому підлягають розгляду різними судами.
Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Обґрунтовуючи вимоги щодо ДПС України, позивач стверджує, що бездіяльність відповідача полягає у неврахуванні у рішенні про розгляд скарги №17770/6/99-00-06-01-01-06 від 19.06.2025 позицій, висловлених ДПС України у рішенні про розгляд скарги №35008/6/99-00-06-01-01-06 від 20.11.2024, викладених за результатами розгляду скарги позивача щодо тих самих питань дисконтування за тими ж операціями, а також відсутності перевірки розрахунків та показників акта перевірки та неврахуванні доказів та аргументів позивача.
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
У цьому контексті суд зазначає, що позовна вимога, заявлена до ДПС України, є самостійною та не залежить від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01, заявленої до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків. Жодна з цих вимог не є по відношенню одна до одної основною чи похідною.
З наведеного вбачаються ознаки штучного об'єднання позивачем вимог із залученням в якості відповідача ДПС України з метою зміни територіальної підсудності справи, що є зловживанням процесуальними правами.
Так, пунктом 4 частини другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
Перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої статті 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи.
Суд з метою запобігання зловживанням справами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов'язків, що не спростовує принцип змагальності сторін. Обмеження чи позбавлення процесуального права повинно застосовуватися судом відповідно до принципу пропорційності.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Своєю чергою, під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, направлених на штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни територіальної підсудності справи.
Суд зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані, зокрема на зміну територіальної підсудності шляхом об'єднання позовних вимог із залученням відповідного співвідповідача.
Водночас вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №826/12191/18 та від 15.07.2021 у справі № 420/698/21.
Частинами третьою та четвертою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги наявність ознак зловживання позивачем наданими йому процесуальними правами, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
Правові висновки із вказаного питання були викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 07.04.2021 у справі № 9901/23/21, відповідно до яких саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо особа здійснює певну процесуальну дію не із цією метою, а для досягнення інших цілей, така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 45, частині восьмій статті 139, частині першій статті 144, пункті 5 частини першої статті 145, статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №580/4217/24.
Також суд вважає за доцільне зазначити, що процесуальний закон установлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог (частина шоста статті 172 КАС України).
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2024 року у справі № 990/308/24 та від 10 квітня 2025 року у справі № 990/52/25.
З урахуванням цього суд позбавлений процесуальної можливості роз'єднати заявлені позивачем позовні вимоги, оскільки у такому випадку частина позовних вимог (про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2025 №150/33-00-07-01) підлягатиме розгляду Львівським окружним адміністративним судом або Волинським окружним адміністративним судом, а не Київським окружним адміністративним судом, який прийматиме рішення про роз'єднання вимог.
Відповідно, у даному випадку позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, а згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені КАС України, наведене є також підставою для повернення позовної заяви.
У пункті 35 рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12.03.2009 (Заява № 20347/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, N 18, сс. 17-18, пп. 35-36). Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі "Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1502-3, пп. 51-52; і у справі "Толстой Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, серія A, N 316-B, сс. 80-81, пп. 62-67). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія A, N 93, сс. 24-25, п. 57).
У пункті 31 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.05.2013 (Заява № 49069/11) Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду “за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що “надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах “Zubac v. Croatia», “Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Передбачене статтею 169 КАС України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог, а також право суду на повернення позовної заяви у випадку встановлення фактів зловживання процесуальними правами у вигляді штучного об'єднання позовних вимог з метою зміни територіальної підсудності розгляду справи, є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі №917/1377/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80470812), від 27.02.2019 у справі №922/2225/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80308662), від 14.08.2018 у справі №910/3569/188 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75896052).
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами
2. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.