17 вересня 2025 року м. Київ № 320/12117/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві та просить суд визнати протиправною та скасувати податкові вимоги від 06.12.2018 № Ф-245752-17 та від 15.05.2019 № Ф-245752-17.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2018 № Ф-245752-17 та від 15.05.2019 № Ф-245752-17 з правомірністю винесення яких, позивач не погоджується, оскільки позивач підприємницької діяльності не здійснює та не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - ЄДР).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 провадження відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористатись.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Під час дослідження інформації в ЄДР судом встановлено відсутність записів про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем та або будь яким іншим суб'єктом господарювання.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.12.2018 № Ф-245752-17 та від 15.05.2019 № Ф-245752-17, у якій зазначається, що у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 36 850,44 грн.
Не погоджуючись із вказаними вимогами позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктами 2 і 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців 1 та 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464 змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до ч. 2 - 4, 8, 12 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч. 5 ст. 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з абзацами 1, 3 - 5 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.
Абзацом 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 449 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци 1 - 3, 11 п. 3 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно з абзацом 1 п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 по 31.10.2018 відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
При цьому позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб'єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною 1 ст. 128 Господарського кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог ст. 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого п. 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого п. 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого п. 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ст. 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено п. 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до ст. 5 Закону № 755-IV;
прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Суд зазначає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законом № 2390-VI та Законом № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Суд також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасувати податкові вимоги від 06.12.2018 № Ф-245752-17 та від 15.05.2019 № Ф-245752-17 слід задовольнити.
Щодо позовних вимог в частині, зобов'язання Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, зняти з податкового обліку фізичну особу підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та закрити інтегровану картку платника по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422, який діяв до 05.04.2021, затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 422).
У п. 1 Розділу І Порядку № 422 зазначено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами; інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.
Оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС (п. 3 п. 1 Розділу І Порядку № 422).
Аналогічні норми містить Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, який діє з 05.04.2021.
Так, в ході розгляду справи судом встановлено протиправність податкових вимог.
Суд зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.
Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом за такою вимогою про сплату боргу.
Згідно з інформацією в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку надано на запит суду за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», за параметрами пошуку позивача - інформацію не знайдено.
Тобто, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, записи щодо позивача відсутні, що свідчить про відсутність такого суб'єкта підприємницької діяльності.
Отже, позивач фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка та взагалі не ініціювала проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Отже, враховуючи встановлені та з'ясовані судом обставини, з метою ефективного захисту прав позивача та їх відновлення, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, зняти з податкового обліку фізичну особу підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та закрити інтегровану картку платника по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Щодо позовних вимог в частині, стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у загальному розмірі 17 670 (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят) грн 49 коп, суд зазначає наступне.
Позивач зазначає, що в межах виконавчого провадження щодо виконання податкової вимоги з нього стягнуто суму 17 670,49 грн, а відтак просить суд відшкодувати заподіяну шкоду. Зі змісту позовних вимог вбачаєть, що ця вимога направлена на повернення безпідставно стягнених коштів, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 9, 11 розділуЗакону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та п. 22 Порядку функціонування єдиного рахунка та виконання норм ст. 35-1 ПК України центральними органами виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 321 розроблено Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України 23.07.2021 № 417 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.09.2021 за № 1185/36807 (далі - Порядок № 417).
Станом на 01.04.2022 Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 № 6, втратив чинність на підставі п. 2 Наказу Міністерства фінансів України від 23.07.2021 № 417.
24.12.2021 набрав чинності Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 № 417, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.09.2021 за № 1185/36807.
Пунктом 2 Порядку № 417 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (далі - Платник), надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску, в тому числі тих, які сплачені через єдиний рахунок.
Відповідно до п. 5 Порядку № 417 повернення коштів здійснюється у випадках:
1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на належний рахунок 3556;
2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій не на належний рахунок 3556;
3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на бюджетний рахунок за надходженнями;
4) помилкової сплати податкових зобов'язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Кодексом та іншими законами, на рахунок 3556;
5) виявлення технічної та/або методологічної помилки за сумами, які були зараховані на рахунок 3556 з єдиного рахунку.
Згідно з п. 6 Порядку № 417 повернення здійснюється на підставі заяви Платника про повернення коштів.
У випадках, передбачених пп. 1, 2 та 4 п. 5 цього Порядку, заява про повернення коштів з рахунків 3556 (далі Заява) подається до територіального органу ДПС за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених коштів, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
Повернення єдиного внеску у випадку, передбаченому пп. 3 п. 5 цього Порядку, здійснюється відповідно до вимог ст. 43 ПК України.
Заява може бути подана Платником до територіального органу ДПС в електронній формі через електронний кабінет та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації, електронних довірчих послуг та електронного документообігу.
До Заяви Платник обов'язково додає копію розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), що підтверджує сплату коштів на рахунок 3556 (до Заяви в електронній формі - електронну копію зазначеного документа). Копія цього документа завіряється Платником особисто.
Згідно п. 8 Порядку № 417 передбачено, що на підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства).
Пунктом 9 Порядку № 417 визначено, що у разі надходження Заяви самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати надходження до територіального органу ДПС Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації та формує висновок про повернення коштів з рахунків 3556 (далі Висновок) за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку або приймає рішення про відмову у задоволенні Заяви.
Пунктом 10 Порядку № 417 визначено, що заява залишається без задоволення у таких випадках:
невідповідність Заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку;
недостовірність викладеної у Заяві інформації;
подання Заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску;
наявність у Платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій;
ненадання документа, що додається до Заяви згідно з пунктом 6 цього Порядку.
Згідно з п. 13 Порядку № 417 на підставі Висновку та за умови наявності поточних надходжень за день на рахунку 3556 за відповідним символом звітності, у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його отримання самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію ведення бухгалтерського обліку, засобами системи дистанційного обслуговування «Клієнт казначейства - Казначейство» (далі - система Казначейства) формує у встановленому порядку розрахунковий документ на повернення коштів з рахунку 3556, на який їх було сплачено, та подає його до відповідного головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, Севастополі (далі - головне управління Казначейства). Головне управління Казначейства виконує розрахунковий документ територіального органу ДПС за рахунок поточних надходжень за день на відповідний рахунок 3556.
Отже, законодавцем передбачено чітку процедуру для повернення надмірно або помилково сплачених сум єдиного внеску.
Проте, в порушення вимог п. 6 Порядку № 417, який був чинним на момент звернення позивача до відповідача, встановлену законодавством процедуру повернення надмірно або помилково сплачених сум єдиного внеску не додержано, оскільки відповідна заява встановленого зразка за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку № 417 позивачем до податкового органу не подавалась, а також останнім до своєї заяви не надано копії розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), що підтверджує сплату коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, слід зробити висновок, що позивач не звертався із заявою встановленого зразка за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку №417 про повернення надмірно або помилково сплачених сум єдиного внеску, така заява не розглядалась, а рішення про відмову у задоволенні заяви про повернення надмірно або помилково сплачених сум єдиного внеску не приймалось.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивачем сплачено 2 147,20 грн судового збору за подання даного адміністративного позову, що підтверджується квитанцією від 10.04.2023.
Відтак у зв'язку із задоволенням позову суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-245572-17 від 06.12.2018 у розмірі 15 819,54 грн, винесену Головним управлінням ДФС у м. Києві.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-245572-17 від 15.05.2019 у розмірі 21 030,90 грн, винесену Головним управлінням ДФС у м. Києві.
Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та закрити інтегровану картку платника по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011) сплачений судовий збір у сумі 1 073,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.