ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у забезпеченні позову
"17" вересня 2025 р. Справа № 300/6479/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (перший відділ АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними і скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Палатній О.М., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (перший відділ АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 ;
визнати протиправним і скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зауважує, що 15.09.2025 представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 та військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби до іншої військової частини (навчального центру) до набрання законної сили судовим рішенням в цій адміністративній справі №300/6479/25.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вищенаведених приписів, суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, частиною 4 статті 150 КАС України встановлено, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Частиною першою ст. 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених статтею 150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов'язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В силу ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, аргументованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Суд також зазначає, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Суд також вказує, що існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або неможливість захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів чи необхідність докладання значних зусиль та витрат для їх відновлення, як підстава для забезпечення адміністративного позову, полягає в тому, що на момент подання такого позову у позивача наявні обґрунтовані підстави, підтверджені належними та допустимими доказами, вважати можливим настання юридичних фактів, які призведуть до порушення його прав та законних інтересів.
До вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зауважує, що предметом спору у даній справі є перевірка підстав законності мобілізації ОСОБА_1 . При цьому, як слідує із заяви про забезпечення позову, представник позивача жодним чином не обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення. Натомість, подана заява лише зводиться до цитування норм КАС України, які визначають особливості і застосування заходів забезпечення позову.
Таким чином, представником позивача не вчинено жодних дій щодо доведеності існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення по адміністративній справі, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Окрім того, суд зазначає, що частину 3 статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці» №2359-IX від 08.07.2022, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду даної заяви.
Як зазначено вище, заявник просить забезпечити позов шляхом заборони, серед іншого, військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо його переміщення для проходження військової служби до іншої військової частини (навчального центру) до набрання законної сили судовим рішенням в цій адміністративній справі №300/6479/25.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявником обрано такий вид забезпечення позову, застосування якого відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Окрім того, суд звертає увагу, що представник позивача також просив забезпечити позов шляхом заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
З цього приводу суд зазначає, що предметом розгляду справи є, як уже зазначено вище, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.
При цьому, у позовній заяві представник позивача сам же стверджує, що ОСОБА_1 є вже зарахованим до списків особового складу військової частини, тобто останній вважається таким, що призваний до Збройних Сил України та призначений до військової частини НОМЕР_1 .
У частині 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» надано визначення поняття військовослужбовців, як осіб, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм, вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що позивач після зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 набув статусу військовослужбовця.
Суд наголошує, що накази, якими позивач був мобілізований та зарахований до військової частини, є такими, що вичерпали свою дію виконанням, а отже, є очевидно безпідставними вимоги щодо заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, з огляду на те, що останній вже набув іншого процесуального статусу - військовослужбовця.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Представнику позивача та Військовій частині НОМЕР_1 ухвалу надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.