ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" вересня 2025 р. справа № 300/6641/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 23.03.2023 по дату прийняття рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №876/9987/16 його з 22.03.2016 поновлено на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте незважаючи на наявність вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, та відкритого виконавчого провадження, він на займаній посаді не поновлений. Як наслідок, рішенням суду стягнуто з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 05.10.2017 по 22.03.2023. Однак, і надалі виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради його не поновлено на посаді, тому вважає, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України, враховуючи тривале невиконання судового рішення, на його користь підлягає до стягненню середній заробіток за час затримки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 за період з 23.03.2023 по день винесення судом рішення по даній справі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №876/9987/16 відбулося через наявність обставин та причин, що ускладнили виконання рішення, а саме: перебування справи тривалий час на розгляді у касаційній інстанції, розгляд заяв державного виконавця та Виконавчого комітету про роз'яснення рішення, ліквідація Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, в якому мав бути поновлений ОСОБА_1 , перебування в стані припинення новоствореного Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, невірного зазначення посади на яку позивач мав бути поновлений, а відтак, необхідність виправлення допущеної в судовому рішенні описки, розгляду заяви Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про внесення виправлення в судове рішення та розгляду заяви про зміну способу виконання рішення в першій та апеляційній інстанціях. Вважає, що наведене свідчить про поважність причин невиконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, які жодним чином не залежали від Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Тому підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі немає. Крім цього, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі міського голови не може бути відповідачем, оскільки Виконавчий комітет є окремою юридичною особою та наділений власними окремими владними повноваженнями.
Згідно відповіді на відзив позивач зазначив, що виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №876/9987/16 є компетенцією міського голови, який очолює Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради. В свою чергу, середній заробіток за час затримки виконання вказаного рішення підлягає стягненню саме з Виконавчого комітету. Обґрунтування поважності невиконання постанови від 04.10.2017 у справі №876/9987/16, наведені у відзиві, є безпідставними, оскільки стаття 236 Кодексу законів про працю України чітко визначає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Тобто, підставою для виплати середнього заробітку є невиконання рішення суду про поновлення на роботі. Крім цього, фактичної ліквідації, реорганізації або перепрофілювання управління, посаду в якому обіймав позивач, та скорочення чисельності працівників не відбулося, водночас, мало місце лише перегрупування та перейменування структурних підрозділів без змін в організації виробництва та праці. Суд апеляційної інстанції допустив помилку у зазначенні назви посади, на якій позивач підлягає поновленню. Проте помилка Львівського апеляційного адміністративного суду в постанові від 04.10.2017 не є порушенням, яке призвело до ухвалення незаконного рішення. Така обставина може бути підставою для виправлення допущеної в судовому рішенні описки. Таким чином, твердження відповідача про неможливість виконання вказаного рішення є необґрунтованими.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 року у справі №344/7365/16-а в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до міського голови м. Івано-Франківська, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м. Івано-Франківська №296-с від 21.02.2016 року, поновлення на роботі на посаді заступника департаменту-начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради з 21.03.2016р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №344/7365/16-а (876/9987/16) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 року у справі № 344/7365/16-а - скасовано, визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м. Івано-Франківська №296-с від 21.03.2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016 року. Стягнуто з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 74005,68 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
25.10.2017 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист у даній справі.
09.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016 року.
Станом на момент звернення до суду позивача не поновлено на вказаній посаді, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Так, норма статті 236 КЗпП України передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Тобто, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, з дня ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
Як вже встановлено судом, Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №344/7365/16-а позивача поновлено на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016 року.
Оскільки фактично позивача на вказаній посаді не поновлено, то у даному випадку має місце затримка суб'єктом владних повноважень виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, що зумовлює наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів статті 236 КЗпП України.
Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, слід зауважити наступне.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а.
Окрім цього наявність вини роботодавця щодо незаконного звільнення позивача вже встановлена рішенням суду про поновлення його на роботі.
Посилання представника відповідача на ліквідацію Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та відсутність вакантних посад у виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, як на відсутність можливості поновлення позивача на посаді, суд вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не є законодавчо обумовленими підставами для звільнення суб'єкта владних повноважень від обов'язку виплатити передбаченого статтею 236 Кодексу законів про працю України незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. В даному випадку саме бездіяльність відповідача по відношенню до позивача щодо його не законного звільнення, привело до порушення прав ОСОБА_1 , що є логічним продовженням їх захисту від безпідставного невиконання судового рішення.
Крім цього, Верховний Суд, за наслідками перегляду постанови від 04.10.2017 по справі №344/7365/16-а, підтвердив позицію Львівського апеляційного адміністративного суду, що фактичної ліквідації, реорганізації або перепрофілювання управління, посаду в якому обіймав позивач, та скорочення чисельності працівників не відбулося, водночас, мало місце лише перегрупування та перейменування структурних підрозділів без змін в організації виробництва та праці. Ліквідації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради не відбулося. Мала місце реорганізація (злиття та перетворення) шляхом приєднання відділу охорони культурної спадщини, який був структурним підрозділом Управління культури, до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Після прийняття рішення про припинення Департаменту містобудування та архітектури у відповідача були наявні вакантні посади, які позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, але відповідач жодної з них позивачу не запропонували.
Також Верховний Суд зазначив, що допущення помилки у зазначенні назви посади, на якій ОСОБА_1 підлягає поновленню не є порушенням, яке призвело до ухвалення незаконного рішення, а тому не може бути підставою для його скасування. Така обставина може бути підставою для виправлення допущеної в судовому рішенні описки в порядку, визначеному адміністративним процесуальним законодавством.
Таким чином, обставини наведені у відзиві суд вважає необґрунтованими.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону “Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абзацом 1 пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Відповідно до абзацу 1 пункту 10 розділу IV Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 року встановлено, що відповідно до поданої суду довідки від 18.04.2016 року розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 298,14 грн.
Загальна кількість днів затримки невиконання рішення суду станом на момент винесення рішення судом (з 23.02.2023 року по 16.09.2025 року) складає 649 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить 193492,86 грн. (298,14 грн. х 649 робочих днів).
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому на користь позивача слід стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 даної статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так в матеріалах адміністративної справи наявні подані представником позивача ордер про надання правової допомоги серії ІФ №1078488 від 30.08.2024 року, договір про надання правової допомоги від 08.01.2020 року, акт розрахунку розміру витрат на правничу допомогу від 30.08.2024 року на загальну суму 5000 грн. та квитанція серії ВГ №0000568 від 30.08.2024 року про прийняття від ОСОБА_1 за правничу допомогу гонорару в розмірі 5000 грн.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги є документально підтвердженими. Проте з аналогічним змістом та вимогами представником позивача до суду були подані три аналогічні позовні заяви за різні періоди невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Тому, на переконання суду, витрати в розмірі 3000 грн. співмірні зі складністю цієї справи, наданими адвокатами обсягами послуг, пов'язаних із справою, затраченим ними часом на надання таких послуг, якістю наданих послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та ціні позову.
Таким чином, стягненню також підлягають понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 23.02.2023 року по 16.09.2025 року в розмірі 193492 (сто дев'яносто три тисячі чотириста дев'яносто дві) гривні 86 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп. сплаченого судового збору та 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі міського голови Марцінківа Руслана Романовича, код в ЄДРПОУ - 04054346, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004.
Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.