17 вересня 2025 року (12:00)Справа № 280/5633/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ; Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
01.07.2025 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 на користь його дружини ОСОБА_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в редакції Закону №3995-ІХ від 08.10.2024, яка набула чинності 01.01.2025 та застосовується з 01.02.2025;
зобов'язати відповідачів здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 на користь його дружини ОСОБА_1 згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ в редакції Закону станом на дату зникнення військовослужбовця безвісти (13.04.2023).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивачка є дружиною ОСОБА_2 та має з ним спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 13.10.2022 ОСОБА_2 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до повідомлення №2023, солдат ОСОБА_2 зник безвісти 13.04.2023, о 09:00 годині під час обстрілу з напалумбу збройними силами рф в м.Бахмут Донецької області. Відповідно до акту службового розслідування, затвердженого 30.05.2023, солдат ОСОБА_2 зник безвісти в районі м. Бахмут Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу противником під час виконання бойового завдання пов'язаного із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Зникнення безвісти не пов'язане з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення. Позивачка звернулась до фінансової служби військової частини НОМЕР_2 про виплату грошового забезпечення і додаткової винагороди, яке позивачка отримувала за свого зниклого безвісти чоловіка у повному обсязі до березня-квітня 2025 року. Проте, у зв'язку з прийняттям Закону України від 08.10.2024 №3995-ІХ, який вступив в дію з 01.02.2025, змінено підхід до розподілу грошового забезпечення. Згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актових записів стосовно батьків військовослужбовців, в т.ч. витяги про смерть, про шлюб та розлучення військовослужбовця, дітей військовослужбовця, до розподілу грошового забезпечення включені: дружина ОСОБА_1 , дитина ОСОБА_3 - 33,33 %; мати ОСОБА_4 - 16,67%. Позивачка вважає дії відповідачів щодо зміни порядку та розміру нарахування грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця протиправними, у зв'язку із чим звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 07.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
06.08.2025 до суду від відповідача - ВЧ НОМЕР_1 , надійшов відзив на позовну заяву (вх. №39498), в якому просив відмовити у задоволенні позову за безпідставністю. Зазначив, що Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» від 08.10.2024 №3995-IX (далі - Закон №3995-IX), пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції. Зокрема, відповідно до абзаців 1-5 ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону №3995-IX), за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках. У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Тому, відповідно до цих змін, з 01.02.2025 по теперішній час військова частина НОМЕР_1 нараховувала грошове забезпечення, належного безвісти зниклому ОСОБА_2 , в наступному співвідношенні: 50% - на депонований рахунок військовослужбовця ОСОБА_2 ; 33,34% - ОСОБА_1 , як дружині та представнику неповнолітньої дитини (дві частки по 16,66%); 19,66% - ОСОБА_4 , матері військовослужбовця на депонований рахунок. У зв'язку з тим, що до військової частини НОМЕР_1 не надходила заява на виплату частки грошового забезпечення від ОСОБА_4 , військова частина здійснює нарахування без виплати до моменту отримання заяви. Фактично після набрання змін, внесених ЗУ №3995-ІХ від 08.10.2024, виплата здійснюється тільки ОСОБА_1 , як дружині та представнику неповнолітньої дитини (дві частки по 16,66%). Позов вважає необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
У період часу з 01.08.2025 по 06.09.2025 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.09.2025 №02-35/25/81, яка міститься в матеріалах справи, у зв'язку із чим справа не розглянута у встановлений строк.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Судом встановлено позивачка - ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 та матір'ю його неповнолітнього сина - ОСОБА_5 .
З 13.10.2022 ОСОБА_2 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 та з 13.04.2023 вважається зниклим безвісті.
Відповідно до акту службового розслідування від 30.05.2023, солдат ОСОБА_2 зник безвісті в районі м. Бахмут В внаслідок артилерійського обстрілу противником під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
У зв'язку із зникненням безвісти чоловіка, позивачка у період з червня 2023 року по квітень 2025 року отримувала грошового забезпечення та додаткову винагороду, як дружина зниклого безвісти, у розмірі від 105493,50 грн. до 189999,90 грн., відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».
З огляду на зменшення суми виплати у березні 2025 року та вважаючи це порушенням прав позивачки, остання звернулась до суду із цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції станом на час зникнення безвісти чоловіка позивачки) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Водночас, Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 (далі - Закон № 3995-ІХ) щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (набрав чинності з 20.01.2015, введено в дію 01.02.2025) пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в такій редакції:
«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.».
Також на виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 №449, якою вніс зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884, в редакції постанови від 15.04.2025 №449), виклавши Порядок №884 у новій редакції.
Згідно з пунктами 1 та 2 Порядку №884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - визначені особи).
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Пунктом 6 Порядку №884, серед іншого, визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:
виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;
включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.
Суд зауважує, що Закон № 3995-ІХ був прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Водночас, родичі та сім'я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача, як про це зазначено в позові, не відбувається.
Окрім того, суд зазначає, що положення Закону №ж3995-ІХ в першу чергу покликані захистити права військовослужбовців, оскільки саме їм безпосередньо належить їх грошове забезпечення.
До того ж, Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, він є чинним, а отже, обов'язковим до виконання на всій території України.
За наведених судом висновків, суд не вбачає правових підстав для виплати позивачці 100% грошового забезпечення безвісно зниклого чоловіка, за положеннями пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII до змін, внесених Законом № 3995-ІХ, з урахування також того, що на теперішній час вони є нечинними.
Суд також звертає увагу, що відповідно до наданих відповідачем доказів, позивачці з моменту зникнення безвісті її чоловіка здійснюється нарахування його грошового забезпечення. Так, до березня 2025 року позивачка отримувала грошове забезпечення у розмірі від 105493,50грн. до 189999,90грн. Після внесення змін до Закону, починаючи з березня 2025 року позивачці перераховано 38438,07 грн., у квітні - 38389,52 грн., у травні 40486,62 грн., у червні 53304,21 грн., у липні - 39438,07 грн.
Також, відповідно до картки особового рахунку солдата ОСОБА_2 , до березня 2025 року 100% грошового забезпечення нараховувалось позивачці, а починаючи з березня 2025 року: 50% - військовослужбовцю, 33,34% - позивачці (16,66% як дружині та 16,66% як представнику неповнолітньої дитини), 19,66% - матері військовослужбовця ОСОБА_4 .
Таким чином, нараховуючи грошове забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця, військова частина НОМЕР_1 діяла відповідності до чинних приписів Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено неправомірність дій відповідачів.
З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для відмови у задоволенні позову.
Оскільки, у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ); Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 17.09.2025.
Суддя Ю.В. Калашник