(про відмову у забезпеченні позову)
17 вересня 2025 року м. Житомир справа № 240/22136/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Попової О. Г., розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про вжити заходів заборони,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення адміністративного позову, в якій він просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії, пов'язані з заходами призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, окрім внесення інформації в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку відповідно до норм Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування заяви зазначає, що згідно довідки ВЛК від 03.03.2022 №15/526 діагноз та постанова ВЛК НОМЕР_1 .2. Шизофренічні розлади органічного генезу, в результаті чого, ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Проте, зауважує, що 13 вересня 2025 року заявник отримав від ІНФОРМАЦІЯ_3 направлення №4882007 для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. 16 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерства оборони України із заявою про внесення інформації в Єдиний державний реєстр призовників, військовослужбовців та резервістів щодо виключення позивача з військового обліку. Станом на момент звернення до суду з даною заявою існують підстави стверджувати, що ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснюються заходи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, тобто йдеться про зміну його статусу «непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку» на "військовозобов'язаного", з подальшим статусом "військовослужбовця". Зауважує, що невжиття таких заходів може спричинити для ОСОБА_1 негативні наслідки в разі його мобілізації, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде зведено нанівець.
Суд, аналізуючи заяву про забезпечення позову, доходить висновку, що заява не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, згідно правової позиції Верховного Суду (справ №826/14951/18, №520/4563/21) вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.
Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту заявленого клопотання про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд виходить з того, що в заяві про забезпечення позову не наведено обставин та, відповідно, не надано належних та достовірних доказів вчинення ІНФОРМАЦІЯ_2 по відношенню до ОСОБА_1 дій, спрямованих на призов його на військову службу за мобілізацією саме станом на час звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову. Зокрема, до клопотання не додано наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, мобілізаційного розпорядження або повістки на відправку ОСОБА_1 до військової частини, відповідно до якої останній зобов'язаний був би з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначену дату та час з метою його подальшого відправлення у розпорядження військової частини для проходження військової служби.
Так, згідно довідки ВЛК від 03.03.2022 №15/526 діагноз та постанова ВЛК F06.2. Шизофренічні розлади органічного генезу, в результаті чого, ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку і 16.09.2025 він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про внесення інформації в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення його з військового обліку.
Стосовно посилань позивача в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову на видану ІНФОРМАЦІЯ_2 на повістку №4882007 від 13.09.2025 про виклик для встановлення придатності до військової служби, то такі суд оцінює критично та вважає безпідставними, адже названий вище документ відповідно до вимог законодавства, яке регулює спірні відносини, не замінює повістки на відправку (мобілізаційного розпорядження) з доказами її отримання військовозобов'язаним та не свідчить про вжиття заходів з боку територіального центру щодо мобілізації ОСОБА_1 .
Доводи заявника в заяві про забезпечення позову про те, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 спрямовані для здійснення мобілізаційних заходів, ґрунтуються виключно на припущеннях позивача і не підтверджуються жодними належними доказами.
Суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про ймовірність призову його на військову службу під час мобілізації, якщо факти вчинення таких дій не підтверджені жодними належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявником не доведено належним чином факту існування ризиків настання для нього певних невідворотних негативних наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Самі по собі суб'єктивні переконання заявника у можливому вчиненні відносно нього протиправних дій щодо призову на військову службу внаслідок прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки на виконання повістки №4882007 від 13.09.2025 про виклик для встановлення придатності до військової служби не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у поданому клопотанні.
Проаналізувавши мотиви, якими позивач обґрунтовує заяву про забезпечення позову, суд указує що ним не надано до суду доказів на підтвердження існування загрози або імовірності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення або невиконання рішення суду, зокрема повісти про направлення до військової частини.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що до заяви про забезпечення позову не додані беззаперечні докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене, суд уважає доводи позивача в заяві про забезпечення позову, в обґрунтування необхідності забезпечення позову у цій справі, не є переконливими для цілей забезпечення позову та підтвердженими відповідними доказами, а тому такі суд не бере до уваги.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні позову.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Попова