Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 вересня 2025 року Справа№200/4492/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому позивач просив:
Визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду по справі № 200/2542/24 , за період з 27.07.2023 по 19.03.2025 але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.
Зобов'язати відповідача виплатити позивачу середнього заробітку, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду від 26.06.2024 по справі № 200/2542/24 , за період з 27.07.2023 по 19.03.2025 але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2024 по справі № 200/2542/24 позовні вимоги позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково:
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 01.02.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період додаткових видів грошового забезпечення та премії, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.02.2022 по 20.05.2023, а також фактично виплачених за вказаний період додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024 по справі № 200/2542/24 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі № 200/2542/24 - залишити без змін.
Враховуючи те, що судом у справі №200/2542/24 вирішено на користь позивача спір про необхідність нарахування та виплати йому відповідачем перерахованого грошового забезпечення, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Вважає, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважає бездіяльність відповідача протиправною та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позову. При цьому відповідач вказує на те, що на час звільнення Позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина Відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України. Крім того, вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, визначений ч.5 ст.122 КАС України, а отже його позовна заява не підлягає розгляду, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано копії та докази.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 - є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Позивач проходив військову службу у відповідача.
Витягом з наказу від 27.07.2023 №212 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , водія відділу забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по особовому складу) від 25.07.2023 № 218-РС на посаду старшого водія відділу забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважається, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, АДРЕСА_1 . З 27.07.2023 виключений із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення - з 23.07.2023.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2024 по справі № 200/2542/24 адміністративний позов задоволено частково та вирішено зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.02.2022 по 20.05.2023, а також фактично виплачених за вказаний період додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
19.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 вищевказане рішення суду виконано, про що свідчить наданий позивачем скрін-шот онлайн банкінгу.
08.04.2025 звернувся до відповідача з заявою в якій просив нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду по справі 200/2542/24, за період з 01.02.2022 по 20.05.2023 але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; Середній заробіток, належний до виплати, перерахувати на банківські реквізити які є в розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
11.04.2025 №09/02/527 відповідачем листом у виплаті середнього заробітку, у зв'язку з несвоєчасним розрахунком позивачу було відмовлено з підстав того, що передбачені законодавством про працю її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
У ч.1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями ч.4 ст.2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абз.1 ч.3 ст.24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення 1153/2008, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
У п.237 Положення 1153/2008 визначено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту, якщо інше не передбачено законодавством.
За приписами п.242 Положення 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до п.2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерством оборони України від 07.06.2018 № 260 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ч.6 ст.95 КЗпП України, ст.33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати має компенсаторний характер. Як складова належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Порядок № 260, які є спеціальними нормативно-правовими актами і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ.
Нерозповсюдження на військовослужбовців ЗСУ норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців ЗСУ не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами ч.6 ст.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17.07.2015 в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 29.03.2018 у справі №815/1767/17, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 22.06.2023 у справі № 380/152/20).
Оскільки у спірному випадку, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової служби не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, а тому до спірних відносин необхідно застосувати норми ст.116 та 117 КЗпП України.
Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України:
в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19.07.2022);
у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19.07.2022).
У спірних правовідносинах підлягає застосуванню норма в редакції, яка діє з 19.07.2022.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, додаткові доплати, індексація тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, відповідно до якої під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З вище наведених положень Закону № 2232-XII та Положення 1153/2008 слідує, що днем звільнення військовослужбовця з військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Судом встановлено, що позивач відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №212 від 27.07.2023, не звільнився, а лише виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для нового місця проходження служби у місто Харків.
Суд звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/202 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022. Також оголошено загальну мобілізацію.
На момент виключення позивача зі списків особового складу відповідача та переведення до нового місця служби воєнний стан триває.
За приписами ст.23 Закону № 2232 передбачено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану.
Оскільки судом встановлено, що станом на 27.07.2023 (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача) звільнення позивача з військової служби не відбулось, то суд дійшов висновку про неможливість покладення на відповідача такої відповідальності, яка передбачається ст.117 КЗпП України, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки виключення зі списків особового складу відповідача у зв'язку з продовженням військової служби в іншому органі не є тотожнім виключенню зі списків особового складу у зв'язку із звільненням з військової служби.
Як наслідок, у задоволенні позову слід відмовити.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволення позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 16.09.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова