15.09.2025 Справа №607/16180/25 Провадження №2/607/4685/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивачки - ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
05.08.2025 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення в її користь аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 2272 грн., щомісячно.
Зазначені позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.01.2025. Від даного шлюбу в них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дочка проживає разом із нею та повністю перебуває на її утриманні. Відповідач вже тривалий час самоусунувся від виховання та підтримки дитини, жодної матеріальної допомоги не надає. Наскільки їй відомо, стан здоров'я і матеріальне становище дозволяє йому виділяти кошти на утримання дочки. Оскільки відповідач ухиляється від обов'язку утримувати дитину, просила стягнути з нього аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2272 гривень, щомісячно.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.08.2025 відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позові та просила суд їх задоволити.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав часткового, а саме останній згоден сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Усі свої доводи та заперечення відповідач виклав у письмовій заяві, в якій вказав, що до певного моменту він надавав кошти кожного тижня на утримання дитини, оплати садочку, купівлю одягу. Також, кожного тижня водив дитину на заняття з плавання. На даний час він є студентом, а тому постійної роботи в нього не має. Він підробляє водієм таксі, а отже стабільного доходу в нього не має. Тому, при ухваленні рішення суду, просить врахувати дані обставини.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи вважає, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що cторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.09.2019, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.01.2025 у справі №607/23010/24.
В шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим повторно 06.05.2025 Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Також, Конвенцією про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Аліменти - це кошти на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити базові матеріальні умови для життя дитини: оплату харчування, одягу, предметів гігієни, шкільного приладдя, спожитих дітьми комунальних послуг, лікування нескладних захворювань та інше.
Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів ( ч.2 ст. 182 СК України).
У відповідності до вимог ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Так, судом встановлено, що підстави для звільнення відповідача від обов'язку утримувати спільну з позивачем дитину, передбачених положеннями СК України, відсутні.
Водночас, відповідач не заперечує, щодо стягнення із нього аліментів, проте просив зменшити розмір аліментів до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Судом також враховано, що стягнення аліментів має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їм не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.
Водночас, як вбачається із вимог ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму з 1 січня 2025 року для дітей віком до 6 років - 2563 гривні.
При цьому, позивачкою ОСОБА_1 належними доказами не обґрунтовано позов в частині стягнення аліментів на неповнолітню дитину у розмірі саме 2272 гривень на дитину.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, враховуючи ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 має можливість виконувати батьківські обов'язки по утриманню неповнолітньої дитини, суд вважає, що в даному випадку мають місце порушення прав неповнолітньої дитини, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача в користь позивача аліментів.
Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, враховуючи необхідність забезпечення прав неповнолітньої дитини сторін на рівень життя, достатній для їхнього фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а також, враховуючи, що відповідач є особою працездатного віку, суд доходить висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до часткового задоволення, а тому із відповідача на користь позивачки необхідно стягувати аліменти на неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи із 05.08.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
При визначенні розміру аліментів, суд наголошує на тому, що обов'язок щодо утримання дитини покладається рівною мірою на обох батьків.
При цьому, суд зауважує, що у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я сторін та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.
Згідно ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
За таких обставин суд вважає, що рішення в частині стягнення аліментів за один місяць, слід допустити до негайного виконання.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнена від сплати судових витрат при звернені з даним позовом до суду, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягувати із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 гривень на дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи із 05.08.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 в дохід держави 1 211, 20 гривень судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Копію рішення суду направити сторонам по справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич