Справа № 521/3098/25
Провадження № 2/515/705/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
17 вересня 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого-судді Олійника К. І.,
за участю:
секретаря судового засідання Коренчук О. Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Васильєва Павла Олеговича, про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів,
27 лютого 2025 року ухвалою Малиновського районного суду Одеської області справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, передано на розгляд до Татарбунарського районного суду Одеської області за підсудністю.
31 березня 2025 року у порядку автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано на розгляд судді Олійнику К. І.
01 квітня 2025 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області справу прийнято до свого провадження та призначено її у підготовче судове засідання об 11 год 30 хв 07 травня 2025 року в приміщенні Татарбунарського районного суду Одеської області (м. Татарбунари вул. Героїв України, 2).
13 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 , адвокат Васильєва П. О., подавдо суду заяву про зупинення провадження у справі з підстав визначених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
Дослідивши заяву про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у справі з наступних підстав.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у суду є імперативний обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО.
Чинне процесуальне законодавство зазначає, що не допускається зупинення провадження у певних категоріях справ, що стосуються інтересів дитини, або якщо відсутня сторона веде справу через представника (частини 2, 3 ст. 252 ЦПК України), однак ці положення не стосуються тих випадків, коли суд зобов'язаний зупинити провадження згідно з вимогами ст. 251 ЦПК України.
Водночас суду необхідно брати до уваги обставини кожної конкретної справи, враховувати інтереси дитини, права й інтереси батьків, інтереси громадського порядку, можливість учасника процесу брати участь у розгляді справи, зокрема через представника.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.
За приписами пункту другого зазначеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у штаті вч НОМЕР_1 (Тернопільська область), яка виконує бойові (спеціальні) завдання в районі ведення бойових дій (лист командира вч НОМЕР_1 ).
Доведення підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України можливе лише на підставі доказів залучення відповідної особи, військової частини, у якій вона проходить військову службу, до воєнних (бойових) дій у відповідному районі, а довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом, складена відповідно до чинної Інструкцією з діловодства Збройних Сил України (далі - ЗСУ), затвердженої наказом Головнокомандувача ЗСУ від 07 квітня 2017 року, (далі - Інструкція), зокрема за формою № 5, не є належним або достатнім доказом.
Отже, зупинення провадження у справі можливе лише за умов перебування відповідної особи у складі ЗСУ у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», складена відповідно до чинної Інструкції, зокрема за формою № 5, не є належним або достатнім доказом, який би свідчив про наявність підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Верховний Суд у справі № 756/3462/20 (постанова від 29 березня 2023 року) виснував, що наявність підстави для застосування зазначеної процесуальної норми права може доводитися наказом по особовому складу військової частини, а у справі № 904/4027/22 (постанова від 11 березня 2025 року) Верховний Суд, серед іншого, врахував, що в період перебування особи на військовій службі у військовій частині, в суді апеляційної інстанції її інтереси представляв адвокат, і також вказав на суперечність змісту довідок військової частини щодо перебування особи на військовій службі у військовій частині. Належним письмовим доказом для зупинення провадження у зв'язку з перебуванням сторони у складі Збройних Сил України є наказ по особовому складу, виданий у порядку п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Отже, самі по собі довідки та накази про перебування сторони на військовій службі, у складі Збройних Сил України, не є достатніми для зупинення провадження по справі, а прецедентна практика Верховного Суду вимагає від сторін надання доказів залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо.
За вказаних обставн, наявні в матеріалах справи документи не дають підстави для зупинення провадження за п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України.
Будь-яке інше мотивування наявності підстав для зупинення провадження у справі представник відповідача не надав.
Таким чином, вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог.
Не врахування таких обставини, обов'язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, зокрема про зміну способу стягнення та їхнього розміру, хоч і відповідатиме певним інтересам відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача.
Схожої правової позицції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23 (провадження № 61-2354св24).
Зважаючи навикладене, суд бере до уваги те, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини, які мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.
Разом з цим, за відсутності достеменних доказів того, що відповідач перебуває у складі ЗСУ у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, а він виконує бойовіц завдання у зоні бойових дій, суд враховує, що відповідч у справі користується правничою допомогою адвоката і має можливість висловитися щодо позовних вимог, а також враховує, що відповідач може брати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Отже, з огляду на вказане зупинення провадження у цій справі порушуватиме баланс інтересів дитини і матері , з одного боку, та її батька, з іншого боку, і суперечитиме найкращим інтересам цієї дитини.
За вказаних обставин, суд критично оцінює аргументи представника відповідача про те, відповідач, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, не може реалізувати процесуальні права й обов'язки.
На підставі викладеного та керуючись положеннями ст. 12, 81, 251, 252 ЦПК України, суд -
Відмовити у задволенні заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Васильєва Павла Олеговича, про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її складання.
Суддя К. І. Олійник