Справа № 523/16358/24
Провадження №2-а/523/23/25
"15" вересня 2025 р. м. Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря - Дяченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 в м. Одесі, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення,
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
Позиція позивача.
30.09.2024 до Пересипського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , в якій просив:
- поновити строк на оскарження постанови №1282 від 30.07.2024 про накладення на нього штрафу за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, винесену щодо нього начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковником ОСОБА_2 ;
- скасувати постанову № 1282 від 30.07.2024 року про накладення штрафу за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, винесену щодо нього начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковником ОСОБА_2 , а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Позов мотивований тим, що 30.07.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковником ОСОБА_2 , винесено щодо позивача постанову № 1282 про накладення штрафу за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Позивач зазначає, що про існування постанови дізнався після накладення головним державним виконавцем Вижницького відділу державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Нистерюк О.М. арешту коштів (рахунків).
Копію постанови отримав (не рекомендованою кореспонденцією) поза межами строку на її оскарження - 10 вересня 2024 року.
Так, у постанові викладено наступний опис обставин: «Громадянин ОСОБА_1 з моменту оголошення Президентом України Указів: № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та 69/2022 "Про загальну мобілізацію" відмовився від проходження обов'язкового медичного огляду військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема порушив закон "Про єдиний державний реєстр військовозобов'язаних" та порушив закон "Про військовий обов'язок та військову службу". Перебуваючи на території ІНФОРМАЦІЯ_3 , готуючись до відправки в команду, самовільно залишив територію ІНФОРМАЦІЯ_3 та зник в невідомому напрямку, чим порушив статтю 336 Кримінального кодексу України".
За вищевказані порушення позивача було притягнуто до відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Вказану постанову позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом, а справа про адміністративне правопорушення закриттю, оскільки він не відмовлявся від проходження обов'язкового медичного огляду, а 16.07.2024 року пройшов його, постанова ВЛК на час винесення постанови № 1282 від 30.07.2024 року була дійсна, тому у проходженні ще одного огляду ВЛК не було необхідності.
Крім того, зазначення відповідачем у постанові № 1282 від 30.07.2024 року про обставини уникнення позивачем відправки у процесі призову його на військову службу під час мобілізації, не може розцінюватися як об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, адже весь склад даного правопорушення повністю виключається кримінальною кваліфікацією цього діяння, за умови доведення наявності складу злочину (кримінального правопорушення).
Посилаючись на те, що постанова № 1282 від 30.07.2024 року є необґрунтованою, незаконною, порушує його майнові права протиправним накладенням на нього штрафу, позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Позиція відповідача.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 подав до суду відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу було розподілено, відповідно до вимог ст.ст. 18, 31 КАС України.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 про скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 січня 2025 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 , та замінено первісного відповідача начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 на належного - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд неодноразово відкладав розгляд справи з наступних підстав: заміна сторони відповідача; лікарняний судді; повітряна тривога; неотримання заміненим відповідачем матеріалів позову (суд завантажив матеріали справи до ЕС, разом із тим як з'ясувалося пізніше, з технічних причин, відповідач не бачив матеріали позову в ЕС, тому суд був вимушений направляти матеріали позову відповідачу на електронну пошту, в сканованому вигляді), з метою забезпечення подачі відповідачем позову, суд відкладав розгляд справи.
ІІІ. Позиції сторін.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, при цьому в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у відсутність позивача, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 не з'явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у відзиві просив здійснити розгляд справи без його участі, у зв'язку із великою завантаженістю.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.
Дослідивши матеріали справи, докази надані сторонами на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Щодо строку звернення до суду із позовом.
Судом встановлено, що 30.09.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до Пересипського районного суду м. Одеси з позовною заявою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про поновлення строку та скасування постанови № 1282 від 30.07.2024 року про накладення штрафу за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У позові позивач зазначає, що отримав копію оскаржуваної ним постанови (не рекомендованою кореспонденцією) поза межами строку на її оскарження - 10 вересня 2024 року.
Доказів іншого матеріали справи не містять, та відповідачем суду не надано. Зі змісту самої оскаржуваної постанови вбачається, що примірник постанови відправлений позивачу поштою.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух, а право на право на доступ до суду, закріплене у Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Крім того, подібне обмеження не буде відповідати зазначеній Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (зокрема, справи «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року).
У справі «Делькорт проти Бельгії», рішення від 07.01.1970, ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У рішенні «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (п. п. 50-51 і 69), ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.
Відповідно до практики ЄСПЛ «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. Конвенції, а відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору може спричинити порушення ст. 6 Конвенції («Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів» п. 53-55).
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 05.12.2018 року по справі № П/9901/736/18, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним.
Отже, у кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
При вирішенні питання поновлення процесуального строку суд, в тому числі, враховує необхідність вирішення питання про те, якому принципу надати перевагу: принципу правової визначеності чи принципу забезпечення права на судовий захист, оскільки обидва принципи є елементами принципу верховенства права, закріпленими у Конвенції.
У даному випадку, враховуючи відсутність доказів отримання ОСОБА_3 оскаржуваної ним постанови від 30.07.2024 раніше 10.09.2024, про що він зазначає у позові, заявлення позивачем клопотання про поновлення строку, суд вважає за необхідне надати перевагу принципу доступу до суду, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, визнавши поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом про оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, та вбачає наявність передбачених законом підстав для його поновлення.
Щодо вимог про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Судом встановлено, що 16 липня 2024 року військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснено обстеження та медичний огляд ОСОБА_1 , 1999 року народження, з метою визначення придатності на військову службу під час загальної мобілізації.
За результатами вказаного огляду останнього, на підставі статті графи II Розкладу хвороб, графи ТДВ було визнано Придатним до військової служби, про що видано довідку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 №79/1149 від 16.07.2024 року.
З копії військового квитка Серії НОМЕР_1 від 23.07.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , призовною службою Вижницького району Чернівецької області зарахований в запас згідно ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». 16 липня 2024 року медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнаний придатним до військової служби за графи ІІ Розладу хвороб. Графа «підлягає повторному огляду» - порожня.
30 липня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , полковником ОСОБА_2 , розглянуто матеріали справи про вчинення адміністративного правопорушення громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та винесено постанову, якою встановлено, що ОСОБА_1 з моменту оголошення Президентом України Указів: №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» відмовився від проходження обов'язкового медичного огляду військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема порушив закон «Про єдиний державний реєстр військовозобов'язаних» та порушив закон «Про військовий обов'язок та військову службу» А також, перебуваючи на території ІНФОРМАЦІЯ_3 , готуючись до відправки в команду, самовільно залишив територію ІНФОРМАЦІЯ_3 та зник в невідомому напрямку, чим порушив статтю 336 Кримінального Кодексу України.
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 201-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 25 000,00 грн. Постанова набрала законної сили 14.08.2024 року.
В постанові зазначено про направлення постанови ОСОБА_1 поштою.
20.08.2024 року постановою головного державного виконавця Вижницького відділу державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Нистерюк О.М. при примусовому виконанні постанови №1282 виданої 30.07.2024 року, накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, a кошти/електронні гроші рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .
З роздруківки із застосунку «Резерв +» вбачається, що інформацію стосовного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , сформовано 05.08.2024 року о 21:24 год., останній є військовозобов'язаним, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 (Новоселиця), придатний, дата ВЛК: 16.07.2024 року, звання солдат, номер в реєстрі Оберіг: 200320230640324900045, наявна відмітка про те, що дані уточнено вчасно.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, на підтвердження або спростування підстав для скасування постанови № 1282 у справі про адміністративне правопорушення від 30 липня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Як визначено ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень КУпАП вищевказані обставини встановлюються на підставі доказів.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 Кодексу України про адміністративне правопорушення).
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а частиною 3 цієї статті - за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Відповідно до Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Згідно ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Як зазначено у абз. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Отже, проходження медичного огляду є обов'язком кожного військовозобов'язаного.
Відповідно до ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Відповідно до п. 3.1 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 року № 402 медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення за формою, наведеною у додатку 11 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.
За приписами підпункту 1 пункту 27 Порядку №560, під час мобілізації громадяни викликаються з метою: до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів:
- взяття на військовий облік;
- проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
- уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);
- призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Пунктом 28 Порядку №560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Згідно з вимогами п.29 Порядку №560 у повістці зазначаються, зокрема, мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.
Відповідно до абзацу 3 п.69 Порядку №560 громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
Положеннями п.74 Порядку №560 передбачено, що резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Таким чином, з наведеного вбачається, що процедурі проходження медичного огляду передує видача керівником направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою, згідно з додатком 11 Порядку №560 та реєстрація відповідного направлення в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою, згідно з додатком 12 Порядку №560, а також, формування повістки про виклик для проходження відповідного огляду.
Разом з тим, відповідачем не надано доказів дотримання відповідної процедури та етапності, не надані докази того, що відповідачем видавалось позивачу направлення на військово-лікарську комісію, а також, що таке направлення було зареєстровано в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію, не доведено належними доказами факт відмови позивача від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією для визначення придатності до військової служби.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що ВЛК пройшов 16.07.2024 року, постанова ВЛК дійсна, тому у проходженні ще одного медичного огляду ВЛК не було необхідності.
Відповідно до абзацу третього пункту 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402, постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.
Суд зазначає, що позивачем надані до суду належні та допустимі докази того, що станом на момент винесення 30.07.2024 року оскаржуваної постанови, він мав актуальний висновок ВЛК від 16.07.2024 року «придатний до військової служби».
В свою чергу, стороною відповідача доводи позивача викладені у позовній заяві не спростовані.
Доказів, що у позивача був наявний обов'язок щодо повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, стороною відповідача суду не надано.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача про невідповідність обставин, викладених відповідачем у постанові № 1282 від 30.07.2024 року, в частині уникнення позивачем відправки у процесі призову на військову службу під час мобілізації, складу правопорушення, передбаченого статтею 201-1 КУпАП.
За встановлених судом обставин, вина ОСОБА_1 яка полягала у порушенні вимог ч.2 ст. 17 Закону України «Про оборону України», який включає дотримання правил військового обліку абз.8 ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та п. 7 ч.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022р., не доведена належними та достатніми доказами, а відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Частиною 2 ст. 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд наголошує, що згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 року (справа № 537/4012/16-а), від 08.11.2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23.10.2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Отож, підсумувавши встановлені обставини в сукупності із зібраними доказами, суд доходить до висновку про те, що постанову № 1282 від 30.07.2024 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210 -1 КУпАП слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
V. Судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом сплачено 605,60 грн. судового збору.
Крім того, позивачем в позовній заяві зазначено, що при подачі вказаного позову до суду ним понесено 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду: копію Договору про надання правничої допомоги № 27 від 23 серпня 2024 року, копію додатку №1 до Договору про надання правничої допомоги № 27 від 23 серпня 2024 року, з якого вбачається, що гонорар за складання позовної заяви становить 10 000,00 грн., інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 629333055.1 від 24 серпня 2024 року.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд дійшов до переконання, що заявлений позивачем розмір судових витрат, не є пропорційним та підлягає зменшенню.
Крім того, висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
В свою чергу, суд визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб'єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.
Враховуючи вищенаведене, виходячи із складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, а також враховуючи те, що позовні вимоги було задоволено повністю з урахуванням принципу розумності, співмірності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення стягнення витрат на правничу допомогу частково в розмірі 4 000,00 грн.
Керуючись ст.ст 2, 5, 6, 9, 14, 72-78, 132,139, 241-246, 250, 255, 286, 293-295 КАС України,
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови і закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із позовом про оскарження постанови № 1282 від 30.07.2024 року винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , згідно якої на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 25 000 грн., за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210 -1 КУпАП.
Скасувати постанову № 1282 винесену 30.07.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у сумі 25 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210 -1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) понесені судові витрати в розмірі 605,60 грн., та витрати на правову допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складений 15.09.2025 року.
Суддя: К.О. Далеко