15 вересня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
представника цивільного позивача ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12023262110000255 від 09.09.2023 року за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_9 , представника цивільного позивача ОСОБА_10 , - адвоката ОСОБА_11 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 травня 2025 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ставки Заліщицького району Тернопільської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, працює водієм ФОП ОСОБА_12 , одруженого, має на утриманні 2 малолітніх дітей, та дружину з інвалідністю (психічне захворювання), зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -
Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 травня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ставки Заліщицького району Тернопільської області, одруженого, має на утриманні 2 малолітніх дітей, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та за його вчинення призначено йому покарання у виді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 , від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
ЄУНСС: 718/4076/23 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_13
НП: 11-кп/822/218/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Відповідно до ч 1, 3 ст.76 КК України у зв'язку зі звільненням від відбування покарання з випробуванням зобов'язано ОСОБА_6 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнуто з ОСОБА_6 витрати на користь держави, пов'язані з проведенням під час досудового розслідування експертиз, на суму 10 277 (десять тисяч двісті сімдесят сім) гривень.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу - відмовлено.
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової, моральної шкоди та витрат на правничу допомогу - відмовлено.
Вирішено долю речових доказів.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, обвинуваченй ОСОБА_6 , будучи громадянином України, вчинив умисне кримінальне правопорушення при наступних обставинах. Так, 09.09.2023 приблизно 15 год 30 хв., водій ОСОБА_6 , перебуваючи за кермом технічно справного транспортного засобу - вантажного бортового автомобіля з встановленим краном-маніпулятором марки «MAN 18.225», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався автодорогою Н-10 сполученням «Стрий- Івано-Франківськ-Чернівці-Мамалига» в межах населеного пункту с. Мамаївці Чернівецького району Чернівецької області зі сторони м. Чернівці в напрямку м. Снятин Коломийського району Івано-Франківського області.
Доїжджаючи до приватного підприємства «Захід цегла», розташованого за адресою вул. Шевченка, 4 а в с. Мамаївці, водій ОСОБА_6 перед початком зміни напрямку (здійснення повороту праворуч), не врахувавши дорожньої обстановки та неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, не переконався, що це буде безпечно та не створить небезпеки (перешкоди) іншим учасникам дорожнього руху, розпочав поворот праворуч із крайньої лівої смуги для руху та допустив зіткнення із транспортним засобом марки «Chrysler PT Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався разом з пасажиром ОСОБА_14 в напрямку від м. Чернівці до м. Снятин в крайній правій смузі для руху.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди:
- водію ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у виді саден: в ділянці спини справа в проекції внутрішнього краю правої лопатки в кількості 2-х, множинні по задній поверхні лівого передпліччя в середній та верхній третинах; синців: в потиличній ділянці зліва, по боковій поверхні грудної клітки справа по середньо-пахвинній лінії в проекції 4-5-го ребер, крововиливу підкон'юнктивального яскраво-червоного кольору в ділянці правого очного яблука у внутрішніх квадрантах; гематом по передньозовнішній поверхні лівого плечового суглобу, на фоні якої наявне садно; ран: в кількості 3-х по задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині; переломів 7 і 8 ребер справа по передній аксілярній лінії, які відповідно до висновку експерта ЧОБ СМЕ №640 втор. від 22.09.2023 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які призвели до тривалого розладу здоров'я;
- пасажиру ОСОБА_14 спричинено тілесні ушкодження у виді забійно-рваної рани підпідборідкової ділянки, перелому суглобового відростку нижньої щелепи справа, лінійного перелому задніх відділів даху лівої ацеатабулярної впадини із поширенням на сідничну ость, які відповідно до висновку експерта ЧОБ СМЕ № 650мд від 27.09.2023 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які призвели до тривалого розладу здоров'я.
Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_15 вчинив в результаті порушення та невиконання вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 10.6, встановлених «Правилами дорожнього руху», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 та введені в дію з 01.01.2002, при чому порушення п. 10.6 Правил безпосередньо перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, зокрема:
- п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
- п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 10.6 якщо транспортний засіб через свої габарити або інші причини не може виконати поворот чи розворот з відповідного крайнього положення, дозволяється відступити від вимог пункту 10.4 цих Правил, якщо це не суперечить вимогам заборонних чи наказових дорожніх знаків, дорожньої розмітки та не створить небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. У разі потреби, для забезпечення безпеки дорожнього руху, слід звернутися за допомогою до інших осіб.
Таким чином, судом першої інстанції було визнано винним ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, потерпілий ОСОБА_9 , представник цивільного позивача ОСОБА_10 , - адвокат ОСОБА_11 та захисник обвинуваченого ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_7 , кожен окремо подали апеляційні скарги.
Зі змісту апеляційної скарги представника цивільного позивача ОСОБА_10 , - адвоката ОСОБА_11 вбачається, що останній просить оскаржуваний вирок скасувати та постановити новий, яким цивільний позов ОСОБА_10 задовольнити у повному обсязі, стягнути з ОСОБА_6 відшкодування матеріального збитку у розмірі 86 269 грн 05 коп., відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн та відшкодування, пов'язані з витратами на правничу допомогу, у розмірі 20 000 грн.
Вважає, що районний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні цивільного позову ОСОБА_10 до ОСОБА_6 , з підстав не залучення до справи, як співвідповідача, страхової компанії ПрАТ «СК ВУСО».
Стверджує, що під час розгляду кримінального провадження жодних клопотань від позивача, відповідача та зауважень суду щодо незалучення ПрАТ «СК ВУСО» не надходило, а тому цивільний позов підлягає задоволенню, а заподіяна правопорушенням шкода стягується з обраного цивільним позивачем відповідача, тобто, ОСОБА_6 без залучення страхової компанії.
Також вказує, що вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля «Chrysler PT Cruiser», внаслідок ДТП, становить 159 486,75 грн, при цьому позивач ОСОБА_10 вже отримала страхову виплату від ПрАТ «СК «ВУСО»» у розмірі 73 217,70 грн, і, відповідно, решту матеріального збитку необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_6 у розмірі 86 269,05 грн. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що належний їй автомобіль «Chrysler PT Cruiser», є фактично знищеним, а вартість ремонту перевищує його ринкову вартість, тому їй довелося шукати нове авто, що ускладнено у воєнний час, внаслідок чого вона була у пригніченому стані, не могла адаптуватися до життя без автомобіля.
Зі змісту апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_9 вбачається, що він просить оскаржуваний вирок скасувати та постановити новий, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді трьох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що, на його думку, покарання, призначене ОСОБА_6 , є таким що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки останній з ним не примирився, жодних дій для цього не вчинив, завдану шкоду матеріального та морального характеру не відшкодував, а визнання ОСОБА_6 вини вважає способом уникнення кримінальної відповідальності.
У своїй апеляційній скарзі також зазначає, що районний суд безпідставно відмовив у задоволенні його цивільного позову і вважає, що з ОСОБА_6 підлягає стягненню відшкодування, пов'язане із лікуванням у розмірі 1 500 грн, відшкодування шкоди внаслідок знищення слухового апарату у розмірі 30 000 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000 грн та відшкодування, пов'язані з витратами на правничу допомогу, у розмірі 27 100 грн.
Зі змісту апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвоката ОСОБА_7 вбачається, що він, не оспорюючи правової кваліфікації дій його підзахисного та доведеності його вини у скоєних кримінальних правопорушеннях, просить оскаржуваний вирок скасувати в частині застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, призначивши ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Апелює, що призначене районним судом додаткове покарання має санкційний характер, що допускається лише за умови його співмірності шкоді та ризикам. Оскільки у даній справі потерпілі зазнали ушкоджень середнього ступеня тяжкості, то таке покарання не є пропорційним, до того ж, робота водієм - це єдине джерело доходу для ОСОБА_6 , який має на утриманні двох малолітніх дітей та дружину-інваліда з психічним захворюванням.
Окрім цього, вказує, що виправлення ОСОБА_6 можливе без застосування додаткового покарання.
Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг та заперечень не надходило.
Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_14 та цивільний позивач ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, до апеляційного суду не з'явилися та не повідомили суд про поважність причини їхньої неявки, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає подальшому судовому розгляду.
Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги апеляційних скарг, позицію представника цивільного позивача ОСОБА_10 , - адвоката ОСОБА_8 , яка підтримала подану потерпілим ОСОБА_9 та цивільним позивачем ОСОБА_10 апеляційні скарги та просила їх задовольнити з підстав наведених у них, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , як необґрунтовану залишити без задоволення, думку обвинуваченого ОСОБА_6 , та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану захисником апеляційну скаргу і просили задовольнити її з підстав у ній наведених, а апеляційні скарги потерпілого та цивільного позивача, як необґрунтовані - без задоволення, думку прокурора ОСОБА_5 , яка заперечувала проти задоволення поданих апеляційних скарг, оскільки вважала вирок районного суду законним та обґрунтованим, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченому і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційних скаргах та обговоривши наведені у них доводи, колегія суддів доходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційних скаргах не оспорюються, то колегія суддів, керуючись ст. 404 КПК України, не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оспорено в апеляційних скаргах.
Крім цього, як було встановлено колегією суддів з матеріалів даного кримінального провадження, за згодою учасників процесу, у відповідності до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, районним судом визнано недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, також судом роз'яснено учасникам судового провадження, в тому числі і обвинуваченому, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції, з'ясовано, що учасникам процесу зрозумілий зміст ст. 349 КПК України та правові наслідки її застосування.
Аналізуючи вирок районного суду в частині призначення покарання, колегія суддів вважає, що воно обране судом першої інстанції, у відповідності до вимог ст.ст. 65-67 КК України.
Так, при призначенні покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування завданого збитку, та обґрунтовано призначив основне покарання у виді обмеження волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України - на строк один рік.
Окрім цього, мотивуючи своє рішення щодо можливості звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд, крім встановлених обставин, що пом'якшують покарання, послався у вироку й на те, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні двох малолітніх дітей, думку учасників судового провадження, та прийшов до висновку, що виправлення останнього можливе без ізоляції від суспільства та застосував ст.ст. 75, 76 КК України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_9 про те, що судом належним чином не враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, його відношення до вчиненого, то вони, на переконання колегії суддів є безпідставними та такими, які спростовуються вищенаведеним.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає покладення на особу, звільнену від відбування такого покарання, певних обов'язків, виконання яких свідчить про виправлення засудженого. У протилежному випадку, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 78 КК України, направляє засудженого для відбування призначеного покарання. Тобто звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання є його шансом на виправлення без поміщення до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Поміж тим, покладення на останнього обов'язків, визначених ст. 76 КК України, є тим засобом, що дозволить перевірити ОСОБА_6 на його здатність виправитись без ізоляції від суспільства.
За таких обставин, оскільки в апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_9 не наведено об'єктивних доводів чому призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим та чому його виправлення і перевиховання неможливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, то покликання в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом кримінального закону, що потягло невиправдану м'якість призначеного обвинуваченому покарання, на думку апеляційного суду, є необґрунтованим.
Також непереконливими є доводи сторони захисту про те, що судом першої інстанції було недоцільно прийнято рішення про позбавлення ОСОБА_6 права керувати транспортними засобами на певний строк.
Так, як видно з обставин справи, ОСОБА_6 грубо порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого постраждали люди, отримавши при цьому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які призвели до тривалого розладу здоров'я, крім того потерпілі в суді першої інстанції просили призначити обвинуваченому покарання згідно санкції ч. 1 ст. 286 КК України, а тому без позбавлення засудженого права керувати транспортними засобами не можливо попередити вчинення ним нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Усі ті обставини, на які посилається захисник в поданій апеляційній скарзі, були враховані судом при застосуванні ст. 75 КК України, а тому, на думку колегії суддів, не можуть бути повторно враховані при незастосуванні додаткового виду покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Крім того, такий строк визначений у мінімальних межах, встановлених в санкції ч. 1 ст. 286 КК України.
Інших обставин, які б давали колегії суддів підстави для зміни вироку районного суду в частині призначення додаткового покарання - апеляційна скарга не містить.
Таким чином, суд, обираючи ОСОБА_6 покарання, в межах своїх дискреційних повноважень мав підстави для призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а тому доводи апелянта ОСОБА_7 є безпідставними.
З приводу позовної заяви цивільного позивача ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_6 - майнової шкоди за пошкодження автомобіля «Chrysler PT Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 86 269,05 грн, 50 000 грн - моральної шкоди та витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, а також цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 , в якому він просить стягнути з ОСОБА_6 майнову шкоду за знищення внаслідок ДТП слухового апарату у розмірі 30 000 грн, заплановану МРТ вартістю 1 500 грн, 150 000 грн - моральної шкоди та витрати на правничу допомогу у розмірі 27 000 грн, при вирішенні яких суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність відмови у даних позовах, у зв'язку із незалученням у справу страховика ПрАТ «СК «ВУСО», то з таким висновком районного суду не може погодитися судова колегія апеляційного суду, виходячи із наступного.
Так, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.
Разом з тим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Частинами першою, третьою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Враховуючи незалучення у справу страховика ПрАТ «СК «ВУСО»» районний суд прийшов до висновку про необхідність відмови у вищевказаних позовах, тим самим позбавивши потерпілих можливості повторно звернутися до суду з аналогічними позовами.
Вказане у своїй сукупності свідчить про те, що суд першої інстанції не вжив необхідних заходів для забезпечення сторонам рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав, допустивши низку порушень кримінального процесуального закону, що, згідно положень ч. 1 ст. 412 КПК України, перешкодило ухваленню законного і обґрунтованого вироку.
Колегія суддів позбавлена процесуальної можливості усунути ці порушення, оскільки під час апеляційного розгляду учасники кримінального провадження не зверталися з клопотаннями про повне повторне дослідження доказів, витребування окремих документів чи проведення експертиз, у той час, як апеляційний суд обмежений положеннями ст. 404 КПК України.
Тому, виходячи із передбачених ст. 7 КПК України загальних засад кримінального провадження щодо забезпечення права на захист, юридичної рівності, змагальності та справедливого судового розгляду, ухвалений вирок в частині вирішення цивільних позовів, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
При новому судовому розгляді суду першої інстанції слід врахувати викладене та з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, належним чином оцінити подані сторонами докази, розглянути цивільні позови та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
На підставі наведеного та керуючись ч. 2 ст. 376, ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415, 416, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги: потерпілого ОСОБА_9 , представника цивільного позивача ОСОБА_10 , - адвоката ОСОБА_11 - задовольнити частково, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 травня 2025 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 286 КК України, в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - скасувати, і направити в цій частині кримінальне провадження на новий судовий розгляд у суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Судді:
___________ _______________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3