Єдиний унікальний номер 722/1005/25
Номер провадження 2/722/366/25
17 вересня 2025 року Сокирянський районний суд Чернівецької області
в складі:
головуючого судді Припхан І.І.
секретаря Козак А.В.,
за участі:
представника позивача: Юзипчук М.В.
представника відповідача: Савлівої Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокиряни в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обгрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 09.09.2021 року між ТОВ « Слон Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №702443, за яким ТОВ «Слон Кредит» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 31 250, 00 грн., а ОСОБА_1 зобов'язалася протягом 1096 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами.
31.01.2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» та ТОВ «Слон Кредит» уклали договір факторингу №31012025, за умовами якого до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №702443 від 31.01.2025 року.
Станом на даний час заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у нього обліковується прострочена заборгованість.
Відповідачка належним чином не виконувала грошові зобов'язання, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 65 701,74 грн., з яких 28 231,49 грн заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 37 470, 25 грн. заборгованість за нарахованими процентами.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №702443 від 09.09.2021 року в розмірі 65 701,74 грн., а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн. судового збору та 16000 грн. витрат на правову допомогу.
18.08.2025 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву за змістом якого просила у задоволенні позову відмовити, оскільки умови кредитного договору про процентну ставку за перший день користування кредитом в розмірі 25% за день є несправедливими відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить загальним засадам цивільного законодавства, крім того відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір процентної ставки не може перевищувати 1%. Також кредитором нараховувались проценти на сплачені проценти. Додані до позовної заяви розрахунки містять різні суми заборгованості за договором. Також вказала, що розмір витрат на правову допомогу є даній справі є явно завищеним, оскільки справа н відзначається особливою складністю, є типовою, а обсяг виконаних адвокатом робіт є мінімальним.
Представник позивача у судовому засіданні повністю підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені ними у відзиві на позов, позовні вимоги не визнали та просила у їх задоволенні відмовити.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та обставини, на які посилається відповідач як на підставу своїх заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що 09.09.2021 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №702443.
Згідно з п. 1.3 сума кредиту (загальний розмір) складає 31250,00 грн. Тип кредиту кредит.
Пунктом 1.4 договору визначено, що строк кредиту 1096 днів, з кінцевим терміном повернення 09.09.2023 року (включно). Детальні терміни повернення кредиту, визначені в графіку платежів, що є додатком №1 до цього договору.
Згідно з п. 1.5. тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від періоду її встановлення та становить: за перший день користування кредитом (включно) 25% в день (9125% річних); за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту 100% річних.
Відповідачка в поданому відзиві не заперечувала факту укладення між нею та ТОВ «Слон Кредит» №702443 від 09.09.2021 року.
Як встановлено судом, ТОВ «Слон Кредит» виконало своє грошове зобов'язання за договором №702443 від 09.09.2021 року та надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 31 250,00 грн., з яких 25 000,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , реквізити якої надані споживачем, 6250,00 грн. на користь Товариства з метою виконання зобов'язань з оплати процентів за перший день користування кредитом. Вказана обставина підтверджується платіжним дорученням №8853, виданою АТ КБ «Приват Банк».
Згідно наданого суду розрахунку заборгованості за договором №702443 від 09.09.2021 року, заборгованість ОСОБА_1 становить 65 701,74 грн., з яких 28 231,49 грн заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 37 470, 25 грн. заборгованість за нарахованими процентами.
31.01.2025 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №231012025, за умовами якого до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №702443 від 09.09.2021 року.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь позивача ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, в даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину вищезазначеного договору у цій справі (ст.204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (ст.629 ЦК України).
За таких обставин, у позивача, як нового кредитора, який набув право вимоги в межах сум зазначених у договорі, наявне право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У пункті 1 ст.629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В пункті 1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтями 1048, 1050 ЦК України встановлено, що у випадку встановлення договором обов'язку позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилася, та сплати процентів.
Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно з ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Виходячи з вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що 09.09.2021 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 702443 про надання споживчого кредиту на суму 31250,00 грн. у письмовій формі. Окрім того, вказаний договір разом із паспортом споживчого кредиту та графіком платежів підписаний власноручним підписом ОСОБА_1 .
Відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитним договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України від 15.11.2019 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідних для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Суд зазначає про те, що при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину відповідач не заявила додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому частково виконував його умови. При цьому, позичальнику було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіка погашення кредитів та умов кредитування.
Отже, умови кредитного договору були доведені позичальнику та містяться у тексті самого договору кредиту, позичальник з такими умовами був ознайомлений та погодився з ними.
Щодо позиції представника відповідача про невідповідність погодженого між сторонами розміру процентів вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів, суд виходить із наступного.
Суд бере до уваги, що 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема ст.8 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».
Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» частиною 2 розділу 2 Прикінцеві та перехідні положення встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Частиною другою ст.1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Кредитний договір №702443 укладений сторонами 09 вересня 2021 року з встановленням строку кредитування до 09 вересня 2024 року. Тобто, укладений до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» та із встановленням строку кредитування до 09 вересня 2024 року без продовження строку його дії після набрання чинності цим Законом. Отже, строк дії договору у цій справі не продовжувався, а тому законодавче обмеження по встановленню денної процентної ставки на цей кредитний договір не поширюється.
Доказів того, що ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти на інших умовах, а ніж тих, котрі є стандартними для всіх клієнтів, а також на таких умовах, що є вкрай не вигідними та більш обтяжливими, до матеріалів справи не надано.
Враховуючи встановлене вище, суд дійшов до переконання про те, що посилання представника відповідача на несправедливі умови кредитного договору спростовуються змістом кредитного договору та не узгоджуються з матеріалами справи.
Разом зі тим, суд зазначає, що відповідач не була позбавлений можливості відповідно до пункту 7 паспорта споживача кредиту, що узгоджується з положеннями ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» та ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення банку в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно цього договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Проте, у вказаний строк відповідач не відмовивлась від жодного із договорів, жодних заперечень щодо їх змісту не висловив, що свідчить про згоду з умовами укладеного договору.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши відповідно до ст. 89 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором №702443 від 09.09.2021 року в розмірі 65 701,74 грн., з яких 28 231,49 грн заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 37 470, 25 грн. заборгованість за нарахованими процентами.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 16000 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, тому суд враховує його при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Із матеріалів справи вбачається, що 02-07/2024 між Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» в особі керуючого адвоката Бурдюг Тетяни Вікторівни та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024. Згідно витягу акту № 7 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 року, Адвокатське об'єднання «Лігал Ассістанс» надало ТОВ «Факторинг Партнерс» наступні юридичні послуги: надання усної консультації з вивченням документів 2 години - 4000 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 4 години - 12000 грн.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час.
За таких обставин, враховуючи клопотання представника відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4-6, 76-81, 141, 206, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 430, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (м.Київ, вул.Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №702443 в розмірі 65701 (шістдесят п'ять тисяч сімсот одна) грн. 74 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (м.Київ, вул.Гедройця Єжи, буд.6, офіс 521, ЄДРПОУ 42640371) судовий збір в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: