11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 601/1913/18
провадження № 51-58км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018000000000332, за обвинуваченням
ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Підгайці Шумського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там же, такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі ? КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області вироком від 18 липня 2022 року засудив ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах або органах державної влади на строк 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
2. Також суд вирішив питання стосовно судових витрат і речових доказів.
3. Суд визнав ОСОБА_9 винуватим у пособництві в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення і невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, та в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди.
4. Так, ОСОБА_9 , будучи начальником караулу 5-ї Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Тернопільській області, 12 лютого 2018 року близько 14:15 звернувся до особи, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження та яка обіймала посаду прокурора Кременецької місцевої прокуратури Тернопільської області, займала відповідальне становище та в складі групи прокурорів здійснювала нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12018210120000043 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК (незаконне полювання, вчинене за попередньою змовою групою осіб), стосовно непритягнення до кримінальної відповідальності у вказаному кримінальному провадженні його колеги ? начальника Державного пожежно-рятувального пункту 23 вказаної частини ОСОБА_10 і товариша останнього ? ОСОБА_11 . Того ж дня особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, близько 17:30, перебуваючи біля приміщення Кременецької місцевої прокуратури на вул. Словацького, 6-А у м. Кременці, всупереч інтересам служби висловила вимогу про надання їй ОСОБА_10 без особистих контактів за сприяння ОСОБА_9 2500 доларів США неправомірної вигоди за невчинення дій, пов'язаних із притягненням до кримінальної відповідальності ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , та переведення цих осіб із підозрюваних у статус свідків.
5. ОСОБА_9 12 лютого 2018 року близько 18:00, реалізуючи спільний злочинний задум з особою, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, добровільно сприяючи їй, біля ресторану «Омета» на вул. Шевченка, 1 у м. Кременці, особисто повідомив ОСОБА_10 протиправну вимогу прокурора. Надалі він у період з 12 по 20 лютого 2018 року на виконання одержуваних від особи, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, чітких протиправних інструкцій, спрямованих на отримання неправомірної вигоди, сприяючи цій особі у вчиненні злочину, під час особистих зустрічей у м. Кременці та по телефону неодноразово повідомляв ОСОБА_10 про необхідність термінового надання зазначених коштів під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності.
6. У свою чергу особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, 19 лютого 2018 року, знаючи, що слідчий поліції ОСОБА_12 склав повідомлення про підозру ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК, і передав їх до Кременецької місцевої прокуратури для погодження, як процесуальний керівник з використанням наданої їй влади і з метою особистого збагачення 19 та 20 лютого 2018 року умисно не погодила зазначених повідомлень про підозру, не склавши при цьому жодного процесуального документа, і не надала їх слідчому для вручення підозрюваним. 19 лютого 2018 року о 14:24 вона за пособництва ОСОБА_9 пригрозила ОСОБА_10 притягненням до кримінальної відповідальності через зволікання з наданням неправомірної вигоди, а о 14:52 повідомила йому про можливість не прибувати до поліції на виклик слідчого
19 лютого 2018 року за умови надання наступного дня (20 лютого) обумовленої суми.
7. 20 лютого 2018 року о 14:51 ОСОБА_9 у салоні автомобіля ВАЗ-2107, н. з. НОМЕР_1 , припаркованого поблизу ЗОШ І?ІІІ ступенів № 5 на вул. 107-ї Кременецької Дивізії, 5 у м. Кременці, на виконання раніше обумовленого злочинного плану вчергове нагадав ОСОБА_10 , що особа, матеріали справи стосовно якої виділено в окреме провадження, за 2500 доларів США забезпечить прийняття працівниками Кременецького відділу поліції рішення про кваліфікацію його діянь і діянь ОСОБА_11 як адміністративного правопорушення і допоможе в поверненні вилученої мисливської зброї, після чого там же о 15:35 незаконно отримав від ОСОБА_10 2500 доларів США (67 529,80 грн) неправомірної вигоди для передачі особі, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження.
8. Надалі ОСОБА_9 20 лютого 2018 року о 19:05, діючи відповідно до чітких настанов особи, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, з метою уникнення нею кримінальної відповідальності та приховування її злочинної діяльності, попередньо помістивши одержані кошти в надану спільником картонну коробку, автомобілем «Volkswagen Caddy», н. з. НОМЕР_2 , привіз їх на вул. Садову, 2-А в с. Великі Млинівці Кременецького району і передав вітчиму цієї особи та своєму знайомому ОСОБА_13 для вручення їй. У такий спосіб службова особа, що займає відповідальне становище, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, довела злочинний задум до кінця та отримала можливість розпоряджатися неправомірною вигодою в сумі 2500 доларів США на власний розсуд.
9. Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2024 року зупинив провадження про обвинувачення ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 368 КК до його звільнення з військової служби.
10. Ухвалою від 28 листопада 2024 року Тернопільський апеляційний суд залишив без змін вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2022 року щодо ОСОБА_9 .
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
11. Захисник ОСОБА_8 у касаційній скарзі з доповненням до неї, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду щодо ОСОБА_9 з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог щодо помилкового застосування норм КК захисник указує на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ознакою пособництва вчиненню злочину іншою особою, яка не є учасником цього провадження, адже встановлення вини підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, є похідним від установлення вини ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, судове провадження щодо якого зупинено і вирок щодо якого не набрав законної сили. Установлення ж вини останнього без його участі в кримінальному провадженні щодо пособника з огляду на практику Європейського суду з прав людини належить уважати порушенням принципу презумпції невинуватості. Стверджує, що суд апеляційної інстанції без реального виділення матеріалів справи щодо іншої особи в окреме провадження продовжив розгляд справи лише стосовно ОСОБА_9 і тим самим змусив останнього організовувати захист не лише себе, а й виконавця злочину. Крім того, захисник наголошує, що апеляційний суд позбавив обвинуваченого можливості виступати в судових дебатах і з останнім словом, а отже, не забезпечив сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, чим порушив принцип рівності та змагальності сторін.
12. Також заявниця звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили доводи сторони захисту про визнання недопустимими доказами протоколів огляду місця події через нероз'яснення ОСОБА_9 права на правову допомогу та права не свідчити проти себе згідно зі ст. 63 Конституції України; протоколу освідування ОСОБА_9 , яке відбулося без відповідної постанови дізнавача, слідчого чи прокурора; протоколу негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД), в якому містяться відомості, яких не було зафіксовано на відеозаписі цієї НСРД. До того ж указує на те, що суд апеляційної інстанції усупереч положенням ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) повторно не дослідив доказів, на дослідженні яких наполягала сторона захисту та які суд першої інстанції дослідив неповністю. Таким чином, на думку заявниці, апеляційний суд діяв упереджено в інтересах сторони обвинувачення, безпосередньо не дослідивши обставин кримінального провадження, формально погодившись із викладеними у вироку місцевого суду висновками щодо винуватості ОСОБА_9 , належних і достатніх мотивів та підстав такого рішення в ухвалі не навів, чим порушив приписи ст. 419 КПК. Крім того, захисник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції порушив порядок виготовлення повного тексту ухвал від 28 листопада 2024 року про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження та про відмову в задоволенні апеляційних скарг.
13. Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі також ставить питання про скасування вироку й ухвали щодо ОСОБА_9 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що висновки місцевого суду про доведеність винуватості підзахисного не відповідають фактичним обставинам справи, а ґрунтуються на недопустимих доказах і викривлених показаннях свідків, на що він указував в апеляційній скарзі та у зв'язку з чим заявляв клопотання як про повторне дослідження письмових доказів, так і про повторний допит свідків. Проте суд апеляційної інстанції, не дотримуючись правил ст. 404 КПК, відхилив це клопотання без належної аргументації, лише вибірково дослідив протокол огляду місця події та протоколи НСРД із відеоматеріалами до них, і, не давши їм належної оцінки та на звернувши уваги на ряд допущених порушень процесуального законодавства і матеріального права, ухвалив помилкове рішення. Зокрема, захисник указує на те, що апеляційний суд не зважив на допущені працівниками правоохоронного органу в ході досудового розслідування порушення, починаючи із затримання ОСОБА_9 усупереч вимогам статей 208, 209, 213 КПК, його допиту без роз'яснення прав затриманої особи, проведення слідчих дій у нічний час тощо, на чому він наголошував в апеляційній скарзі. Вважає, що суд першої інстанції неправильно сформулював обвинувачення ОСОБА_9 , ба більше, дії останнього не містять ознак, визначених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зауважує, що ОСОБА_9 до вчинення злочину дав письмову згоду на конфіденційне співробітництво з правоохоронними органами, тому не був і не міг бути пособником, отже, суди попередніх інстанцій мали закрити кримінальне провадження щодо нього. Крім того, на думку захисника, інформація, здобута під час НСРД з істотним порушенням норм КПК, у тому числі з порушенням права на захист, не може бути належним і допустимим доказом. Водночас захисник уважає, що прокурор ОСОБА_14 не є суб'єктом інкримінованого йому злочину, оскільки не здійснював процесуального керівництва в кримінальному провадженні № 12018210120000043 за ч. 2 ст. 248 КК, не мав доступу до вказаних матеріалів і не був уповноваженим приймати процесуальні рішення, зокрема, погоджувати повідомлення про підозру, відповідно й ОСОБА_9 не може бути суб'єктом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК. Крім того, захисник уважає, що в діях підзахисного відсутня кваліфікуюча ознака «вимагання неправомірної вимоги». Наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції незаконно продовжив апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно підзахисного, зупинивши провадження щодо виконавця злочину, пособником якого він був, за версією слідства, а сам розгляд провів без дотримання приписів статей 370, 419 КПК, не перевіривши належним чином доводів апеляційних скарг сторони захисту та не зазначивши підстав, на яких визнав апеляційні скарги необґрунтованими. А отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними, обґрунтованими і вмотивованими.
14. Захисник ОСОБА_6 також у касаційній скарзі просить скасувати вирок і ухвалу щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд кримінального провадження судом першої інстанції. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотне порушення кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухваленню законних та обґрунтованих рішень, і неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню. Стверджує, що суд першої інстанції не дотримався завдань та загальних засад кримінального провадження, побудував свій вирок на припущеннях і тих обставинах, які викладено в обвинувальному акті, проте які не відповідають фактичним обставинам справи, й обґрунтував його недопустимими доказами, при цьому не дав оцінки доказам сторони захисту, чим порушив принципи змагальності, презумпції невинуватості, законності та забезпечення доведеності вини поза розумним сумнівом. Зокрема, заявник указує на недопустимість як доказів протоколів огляду місця події та обшуку ОСОБА_9 через нероз'яснення йому прав, у тому числі права на безоплатну правову допомогу, і через відсутність відповідного дозволу суду; протоколу огляду автомобіля без письмової згоди володільця; письмової згоди ОСОБА_9 на співпрацю зі слідством, яку його змусили підписати працівники СБУ під психологічним тиском. Наголошує, що суд першої інстанції не звернув уваги на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і безпідставно визнав указані докази допустимими. Крім того, цей суд усупереч вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК не навів у вироку формулювання обвинувачення, визнаного ним доведеним, не встановив мотивів і мети вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення. Звертає увагу на те, що заявник ОСОБА_10 був зацікавлений у непритягненні його до кримінальної відповідальності за незаконне полювання і передавав гроші з метою задоволення своїх злочинних інтересів, що виключало вимагання неправомірної вимоги. Крім того, на думку захисника, у цьому кримінальному провадженні є ознаки провокації злочину, адже сам заявник ОСОБА_10 наполягав на передачі неправомірної вимоги працівнику прокуратури. На ці обставини сторона захисту вказувала в апеляційних скаргах, проте суд апеляційної інстанції не дав їм належної оцінки. Також захисник зауважує, що апеляційний суд порушив право ОСОБА_9 на справедливий судовий розгляд, оскільки не дав йому виступити в судових дебатах і з останнім словом.
Позиції учасників судового провадження
15. Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу та касаційні скарги захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , просив задовольнити її, скасувавши вирок Тернопільського міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_9 і призначивши новий розгляд у суді першої інстанції.
16. Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_8 не підлягають задоволенню, просив залишити судові рішення стосовно ОСОБА_9 без зміни.
17. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.
Мотиви Суду
18. Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла такого висновку.
19. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
20. Частиною 2 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
21. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
22. З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених у них. Тож аргументи сторони захисту щодо незгоди з оцінкою судом доказів з точки зору їх достовірності, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що по суті зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини перевірив апеляційний суд.
23. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
24. Статтею 23 КПК передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, сформувати повне й об'єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
25. За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
26. Суди попередніх інстанцій дотрималися всіх зазначених вище вимог закону.
27. Висновок про подію кримінального правопорушення, доведеність учинення ОСОБА_9 пособництва в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за викладених у вироку обставин місцевий суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні.
28. Приймаючи рішення про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину, суд послався у вироку:
- на показання свідка ОСОБА_10 , який у суді підтвердив факти вимагання в нього та надання 2500 доларів США неправомірної вигоди ОСОБА_9 для передачі їх прокурору за непритягнення його до кримінальної відповідальності;
- дані заяв цього свідка від 14 і 15 лютого 2018 року,адресовані заступнику начальника Управління - начальнику ВБКОЗ УСБ України в Тернопільській області ОСОБА_15 та керівнику Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 ;
- показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ;
- дані заяви про залучення до проведення негласних слідчих дій та конфіденційного співробітництва від 15 лютого 2018 року;
- дані протоколу попередження про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 15 лютого 2018 року;
- дані протоколів огляду місць подій від 20 лютого 2018 року, в яких зафіксовано проведення оглядів автомобілів ВАЗ-2107 і «Volkswagen Caddy»;
- дані протоколу від 21 лютого 2018 року огляду мобільного телефону «Sigma Mobile», вилученого 20 лютого 2018 року;
- дані протоколу отримання зразків голосу для проведення судової фоноскопічної експертизи від 27 лютого 2018 року;
- дані протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 17 квітня 2018 року на підставі ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 23 березня 2018 року;
- дані протоколу від 06 червня 2018 року огляду копій матеріалів кримінального провадження № 12018210120000043 за підозрою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_24 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 248 КК;
- дані постанови старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області від 17 лютого 2018 року про залучення до проведення НСРД і до конфіденційного співробітництва ОСОБА_10 ;
- дані постанови старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області від 20 лютого 2018 року про залучення до проведення НСРД, а також до конфіденційного співробітництва ОСОБА_9 ;
-дані постанови начальника слідчого відділу УСБУ в Тернопільській області ОСОБА_25 від 19 лютого 2018 року про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) та несправжніх (імітаційних) засобів;
- дані протоколу утворення несправжніх (імітаційних) засобів від 19 лютого 2018 року; - дані письмових розписок ОСОБА_10 і ОСОБА_9 від 20 лютого 2018 року про надання кожним із них добровільної згоди на співпрацю із СБУ для викриття одержання неправомірної вигоди прокурором Кременецької прокуратури - особою, матеріали справи стосовно якої виділено в окреме провадження;
- дані протоколів від 20 лютого 2018 року огляду та вручення ОСОБА_10 і ОСОБА_9 грошових коштів і копій банкнот;
- дані протоколів про результати контролю за вчиненням злочину від 21 лютого 2018 року на підставі постанови прокурора Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України ОСОБА_26 від 19 лютого 2018 року № 2536т про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту;
- дані протоколів з додатками до них про результати аудіо-, відеоконтролю особи від 19 і 21 лютого 2018 року (на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області від 17 лютого 2018 року), на яких зафіксовано проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ;
-дані протоколів з додатками до них за результатами зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 21 лютого і 18 квітня 2018 року на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області від 17 лютого 2018 року, в яких зафіксовано здійснення НСРД - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж стосовно ОСОБА_10 і ОСОБА_18 за номерами належних кожному з них мобільних телефонів;
- дані копій матеріалів наглядового провадження у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за № 12018210120000043, за фактом незаконного полювання в урочищі «Воронуха» природно-заповідного парку «Кременецькі гори» за ч. 2 ст. 248 КК; - дані висновків експертиз та інші письмові докази.
29. Оцінивши вказані докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що зібрані у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_9 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК.
30. Фактичні обставини кримінального провадження були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції під час провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 , його захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , у яких йшлося про однобічність, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, покладення ним в основу рішення недопустимих доказів, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого і даним про особу засудженого й містилося прохання про скасування вироку та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_9 .
31. У ході провадження колегія суддів апеляційного суду, дотримуючись вимог статей 404, 419 КПК, дослідила матеріали справи, у тому числі письмові докази, про повторну перевірку яких просила сторона захисту, перевірила доводи апеляційних скарг, провела судові дебати, надала останнє слово обвинуваченому. Поділяючи викладені у вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_9 висновки й мотиви прийнятого рішення про доведеність його винуватості у пособництві в одержанні неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище, апеляційний суд дав достатньо мотивовані відповіді на апеляційні скарги, зазначивши, крім іншого, мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, залишаючи вирок без змін.
32. Так, спростовуючи твердження про недопустимість як доказів заяв ОСОБА_10 від 14 і 15 лютого 2018 року про вимагання в нього неправомірної вигоди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що вказані заяви було складено й оформлено відповідно до Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в Службі безпеки України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 16 листопада 2012 року № 515. Той факт, що ОСОБА_10 , коли він подавав заяву про злочин, не попередили про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК, не звільняє від обов'язку працівників правоохоронних органів діяти згідно з вимогами ст. 214 КПК щодо внесення відомості в ЄРДР і початку досудового розслідування на підставі таких заяв. Положення ст. 214 КПК, яка регулює порядок та підстави внесення відомостей до ЄРДР, не містять обов'язкової вимоги до заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення стосовно необхідності попередження заявника про відповідальність за ст. 383 КК. Крім того, ОСОБА_10 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК, у ході його допиту як свідка в судовому засіданні місцевого суду детально повідомив суду обставини справи, які відповідають відомостям, викладеним у його заявах про вчинення злочину.
33. Визнаючи безпідставними доводи сторони захисту про недопустимість як доказів протоколів від 20 лютого 2018 року за результатами огляду місця події, в ході якого було вилучено грошові кошти в іноземній валюті та сувенірні банкноти, передані як неправомірна вигода, а також мобільні телефони ОСОБА_9 і ОСОБА_13 , колегія апеляційного суду детально проаналізувала процесуальні документи й констатувала дотримання правоохоронними органами процесуального порядку проведення огляду місця події, дотримання правил статей 223, 233, 237 КПК, складення протоколів у точній відповідності до вимог кримінального процесуального закону та підписання їх усіма особами, присутніми під час процесуальної дії, без зазначення будь-яких зауважень. Апеляційний суд звернув увагу на те, що слідчий роз'яснив учасникам їхні права та обов'язки, про що вказано в протоколах і що засвідчили підписами учасники цих слідчих дій. ОСОБА_9 і ОСОБА_13 добровільно видали свої телефони й інші речі працівникам правоохоронного органу. На доводи сторони захисту про те, що вилучення в обвинуваченого ОСОБА_9 мобільного телефону було здійснено без відповідної ухвали слідчого судді, апеляційний суд зауважив, що пізніше слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду ухвалою від 21 лютого 2018 року на зазначений у протоколі мобільний телефон наклав арешт. Водночас цей суд правильно акцентував, що нормами кримінального процесуального закону не передбачено обов'язковості застосування технічних засобів фіксації у процесі таких слідчих дій, як огляд місця події і, якщо учасники не заявляли клопотань про застосування технічних засобів фіксування, відсутність такої фіксації не є підставою для визнання результатів, отриманих під час огляду місця події, недопустимими доказами.
34. Також апеляційний суд слушно визнав необґрунтованими доводи сторони захисту про недопустимість як доказу даних протоколу огляду мобільного телефона, вилученого в ОСОБА_9 20 лютого 2018 року в ході огляду місця події, указавши, що зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин можливе без дозволу слідчого судді, якщо доступ до них не обмежується їх власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний із подоланням системи логічного захисту. У цьому провадженні інформацію, яка містилася в мобільному телефоні ОСОБА_9 , досліджено шляхом вмикання телефона та огляду текстових повідомлень у ньому, доступ до яких не був пов'язаний із наданням володільцем відповідного серверу (оператором мобільного зв'язку) доступу до електронних інформаційних систем. Орган досудового розслідування провів огляд предмета -телефона та оформив його відповідним протоколом, який складено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
35. Визнаючи неприйнятними доводи, викладені в апеляційних скаргах, про істотне порушення органом досудового розслідування внаслідок освідування ОСОБА_9 у ході огляду місця події без відповідної постанови прокурора, суд апеляційної інстанції послався на дані матеріалів кримінального провадження і вказав, що ОСОБА_9 добровільно пред'явив слідчому для огляду та проведення змивів долонь і пальців рук, тому освідування відповідало вимогам ст. 241 КПК, не було примусовим, що у свою чергу не потребувало постанови прокурора, до того ж таке освідування обвинуваченого не вимагало проведення судово-медичної експертизи надалі.
36. Не залишив апеляційний суд поза увагою і доводи сторони захисту про те, що працівники правоохоронних органів шляхом примусу й погроз та із застосуванням сили змусили ОСОБА_9 написати заяву про добровільну участь у викритті злочинних дій особи, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, тим самим і фіксування своїх дій, які йому інкримінуються. Як випливає з письмової розписки ОСОБА_9 від 20 лютого 2018 року, останній дав добровільну згоду на співпрацю із СБУ для викриття одержання неправомірної вигоди прокурором Кременецької прокуратури, при цьому зазначив, що зобов'язується не розголошувати факту співпраці і відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками вказаного злочину.Сам факт надання розписки і добровільна безпосередня участь ОСОБА_9 у НСРД, на думку колегії суддів апеляційного суду, затверджують його добровільну згоду на співпрацю із СБУ. Про відсутність примусу з боку правоохоронних органів на участь ОСОБА_9 у співпраці свідчить й упевнена та невимушена поведінка останнього під час НСРД. Крім того, у матеріалах кримінального провадження відсутні скарги ОСОБА_9 на застосування до нього працівниками правоохоронних органів фізичного чи психологічного тиску або будь-які інші неправомірні дії.
37. Крім того, апеляційний суд слушно визнав безпідставними доводи захисників про порушення права ОСОБА_9 на захист у зв'язку з незабезпеченням його захисником під час оглядів місця події та проведення у зв'язку із цим інших процесуальних дій. Так, апеляційний суд, посилаючись на правову позицію Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 521/18533/15-к (провадження № 51-3013км22), згідно з якою не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема на допустимість доказів, і не будь-яке формальне невиконання вимог кримінального процесуального закону в ході отримання доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим, зазначив, що в цьому кримінальному провадженні доведеність винуватості ОСОБА_9 ґрунтується на сукупності доказів, які містяться у відповідних процесуальних документах, на підставі проведених слідчих дій та НСРД, показаннях свідків, висновках експертиз, тощо. Отже, відсутність захисника під час огляду місця події та освідування обвинуваченого не спричиняє недопустимості доказів, отриманих під час цих слідчих дій. Спростовуючи посилання захисника на те, що зазначені вище процесуальні дії було проведено із затриманим у порядку ст. 208 КПК ОСОБА_9 без складання відповідного протоколу, апеляційний суд наголосив, оскільки дані матеріалів кримінального провадження свідчать про добровільну співпрацю ОСОБА_9 з правоохоронними органами на викриття протиправної діяльності іншої особи, його перебування на місці огляду було обумовлене не примусом з боку працівників правоохоронних органів, а метою фіксування такої діяльності іншої особи.
38. Не залишив поза увагою апеляційний суд і доводи сторони захисту про порушення правил підслідності, зазначивши, що на час внесення відомостей у ЄРДР та визначення органу досудового розслідування цього кримінального провадження слідчі органи прокуратури вже не мали повноважень проводити досудове розслідування кримінальних проваджень, підслідних ДБР, а слідчі органи ДБР ще не розпочали своєї діяльності та не могли ефективно здійснювати досудове розслідування. Тому діючий заступник Генерального прокурора правильно постановою від 16 лютого 2018 року доручив слідчому відділу УСБУ в Тернопільській області здійснення досудового розслідування.
39. Також небезпідставно суд апеляційної інстанції визнав неприйнятними аргументи сторони захисту про недопустимість результатів НСРД з тих мотивів, що в протоколах відсутні ідентифікуючі ознаки спеціальних технічних засобів, які використовувалися під час слідчих дій.Цей суд правильно послався на правила ч. 1 ст. 246 КПК, згідно з якими відомості про факт і методи проведення НСРД не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Вичерпний перелік відомостей (на час судового розгляду), що є державною таємницею, визначено Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженим наказом СБУ від 12 серпня 2005 року № 440, за змістом пунктів 4.5.1, 4.5.6 якого до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки устаткування, апаратури, приладів, пристроїв, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, володіння якими дає змогу зацікавленій стороні впливати на її результати, що створює загрозу національним інтересам і безпеці.
40. Суд звертає увагу на те, що право на обмеження розкриття в кримінальному провадженні відомостей, визначених ст. 246 КПК, обумовлено належністю їх до державної таємниці та потребою зберігати таємні методи розслідування злочинів. Отже, не суперечить положенням КПК незазначення відомостей щодо назви спеціальної техніки та порядку її застосування в ході НСРД стосовно ОСОБА_9 з огляду на те, що такі відомості призначено для негласного отримання інформації, є державною таємницею і стосуються не тільки цього кримінального провадження, їх розголошення без належних та обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам і безпеці, поняття та ознаки яких визначено в Законі України «Про національну безпеку України».
41. Також суд апеляційної інстанції правильно спростувавдоводи сторони захисту про вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення унаслідок провокації з боку правоохоронних органів.Керуючись правозастосовною практикою Європейського суду з прав людини,апеляційний суд слушно відзначив, що провокація вчинення злочину має місце за умови, якщо: дії правоохоронних органів були активними; мало місце спонукання цими органами особи до вчинення злочину (наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування); злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів. Вплив правоохоронного органу на хід подій із використанням НСРД у виді контролю за вчиненням злочину, коли цей орган лише долучається до протиправної діяльності, а не ініціює її, повинен розцінюватися не як провокація, а як таємна робота, що не містить ознак зловживань, з огляду на обов'язок правоохоронних органів протидіяти злочинам.
42. Аналізуючи дані матеріалів кримінального провадження, колегія суддів апеляційного суду констатувала відсутність ознак провокації злочину, зазначивши, що за встановлених судом обставин саме ОСОБА_9 запевнив ОСОБА_10 у тому, що має знайомства в прокуратурі і посприяє позитивному вирішенню проблемного питання, і що за грошову винагороду в розмірі 2500 доларів США його знайомий особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, посприяє непритягненню ОСОБА_10 і ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності, а також стосовно них буде складено адміністративний матеріал, а в кримінальному провадженні вони перебуватимуть у статусі свідків. У ході телефонних дзвінків ОСОБА_10 повідомлялося про те, що до слідчого в разі передання обумовленої суми в майбутнього з'являтися не потрібно. ОСОБА_10 звернувся до СБУ саме з метою викриття протиправної діяльності обвинувачених. Отже, у цьому кримінальному провадженні працівники правоохоронного органу, документуючи протиправну діяльність ОСОБА_9 , діяли пасивно і злочин би відбувся і без втручання працівників правоохоронного органу та незалежно від їх діяльності.
43. Розглядаючи питання про покарання засудженому, апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду про неможливість виправлення і перевиховання ОСОБА_9 без його ізоляції від суспільства, тому з урахуванням даних про особу обвинуваченого і фактичних обставин кримінального провадження визнав призначене йому покарання в межах санкції статті обвинувачення у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах із конфіскацією всього належного йому на праві власності майна необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
44. Суд поділяє такі висновки апеляційного суду.
45. Твердження в касаційних скаргах про те, що апеляційний суд не надав обвинуваченому права виступити в судових дебатах і з останнім словом, не відповідає дійсності.
46. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, справа перебувала на розгляді в апеляційному суді понад два роки. 15 лютого 2024 року було оголошено судові дебати й розпочато їх виступом захисників особи, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, та захисника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 . Надалі суд повернувся до стадії судового розгляду для вирішення клопотання сторони захисту про зупинення провадження у зв'язку з мобілізацією до ЗСУ особи, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження, після чого знову оголошено судові дебати. При цьому колегія суддів апеляційного суду за клопотанням сторони захисту ОСОБА_9 надала їй достатній час для підготовки виступу в судових дебатах.
47. Згідно зі звукозаписом апеляційного провадження, у судовому засіданні 28 листопада 2024 року перед продовженням розгляду справи колегія суддів з'ясувала думку учасників, чи не перешкоджає продовженню розгляду справи неявка захисника ОСОБА_8 , від якої не надходило жодних заяв про поважність причин неявки в судове засідання чи клопотань про відкладення апеляційного розгляду, на що останні повідомили про відсутність перешкод для продовження розгляду справи за відсутності захисника ОСОБА_8 і просили здійснювати розгляд справи без участі останньої. Після виступу в судових дебатах захисників ОСОБА_9 - адвокатів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 апеляційний суд надав обвинуваченому можливість реалізувати своє право на виступ у судових дебатах, проте він не скористався цим правом, мотивуючи тим, що йому потрібен час на підготовку до виступу і відсутня його захисник ОСОБА_8 . З тих же підставобвинувачений відмовився виступити з останнім словом. З урахуванням наведеного, беручи до уваги тривалість часу, який сторона захисту ОСОБА_9 мала на підготовку до судових дебатів і виступу з останнім словом, колегія суддів апеляційного суду небезпідставно розцінила мотиви обвинуваченого як такі, що спрямовані на затягування розгляду справи, і при цьому зауважила, що законом не передбачено надання часу для підготовки до виступу в дебатах (останньому слові) кожному учаснику окремо.
48. Аргументи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_9 за ознакою «пособництво в одержанні неправомірної вигоди», оскільки немає вироку, який набрав законної сили і яким установлено вину виконавця у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, а також про те, що встановлення факту вчинення кримінального правопорушення виконавцем у межах судового провадження щодо пособника, у якому виконавець не є учасником, порушує презумпцію невинуватості цієї особи, також не заслуговують на увагу.
49. За правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 06 травня 2025 року у справі № 991/1324/20 (провадження № 51-6702км23), окремий розгляд обвинувачення, що стосується вчинення злочину у співучасті, за відсутності декого зі стверджуваних співучасників не становить порушення права на справедливий судовий розгляд. Європейський суд з прав людини, зокрема, не вбачає порушення цього права в самому факті здійснення окремих проваджень щодо стверджуваних співучасників злочину, навіть якщо такі провадження здійснюються одним суддею або складом суду (рішення від 06 березня 2025 року у справі «Герше проти Словенії» (Gorse vSlovenia).
50. У кримінальному провадженні обсяг установлених судом обставин, які неможливо було відділити від ролі співучасника в подіях, не виходив за межі задач, пов'язаних із визначенням винуватості засудженого. Крім того, суд апеляційної інстанції, згадуючи про роль співучасника в контексті обвинувачення ОСОБА_9 , називає його особою, «матеріали щодо якої виділено в окреме провадження», а сама ухвала не створює уявлення про визнання винуватості цієї особи.
51. Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що обставини, встановлені в оскаржених рішеннях, не є преюдиційними для суду, який буде розглядати обвинувачення проти іншої особи і який має самостійно оцінити надані сторонами докази та зробити висновок щодо доведеності обставин, важливих для вирішення справи.
52. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 700/361/17 (провадження № 51-1840км20) зазначив, що вкримінальному процесуальному праві преюдиції як загальні положення (правила, факти), на підставі яких суд, що здійснює оцінку доказів, вправі вважати встановленими обставини, які мають значення для вирішення кримінальної справи, як такі, що не потребують повторного чи додаткового дослідження, оскільки факт розцінюється суддею як безспірний (установлений компетентним органом і такий, що спрощує оцінку даних), є допустимими для застосування виключно у випадках, прямо передбачених КПК. Відповідно до ст. 90 цього Кодексу таким, що має преюдиціальне значення для суду, котрий вирішує питання про допустимість доказів, є рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним установлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, на обов'язковість яких Верховна Рада України надала згоду. Отже, ст. 90 КПК указує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким установлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів. Таким чином, КПК не містить норми, яка б указувала на преюдиційне значення судових рішень для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб.
53. Наведені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_8 доводи про те, що Тернопільський апеляційний суд не здійснював проголошення повного тексту ухвали, якою відмовив у задоволенні апеляційних скарг, є безпідставними і спростовуються даними матеріалів кримінального провадження.
54. Також Суд визнає хибними припущення адвоката ОСОБА_8 про невчасне підписання електронного примірника цього рішення КЕП усіх суддів, які входять до складу колегії, що давало можливість вносити зміни до мотивувальної частини ухвали, оскільки воно нічим не підтверджене.
55. Водночас Суд уважає, що заслуговують на увагу доводи захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_6 про відсутність у діях ОСОБА_9 кваліфікуючої ознаки «вимагання неправомірної вигоди».
56. Відповідно до п. 5 примітки до ст. 354 КК у ст. 368 цього Кодексу під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
57. Верховний Суд України неодноразово (провадження № 5-14кс12, 5-13кс13, 5-14кс13, 5-43кс13, 5-47кс13, 5-19кс14, 5-14кс15) указував, що вимагання хабаря може бути поставлено в провину лише в тому разі, якщо винна особа з метою одержання хабаря погрожує вчиненням або невчиненням таких дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, але вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам. Тобто законність прав і інтересів, які хабародавець захищає шляхом давання хабаря, має бути однією з основних й обов'язкових ознак вимагання. На відміну від цього, у разі якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів тощо, вимагання хабаря виключається.
58. Як установлено в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 , саме ОСОБА_10 , переслідуючи свій злочинний інтерес уникнути разом із ОСОБА_11 кримінальної відповідальності за незаконне полювання, став пропонувати неправомірну вигоду за вирішення цього питання в неправомірний спосіб. За таких обставин вимагання неправомірної вигоди виключається.
59. Тому з обвинувачення ОСОБА_9 , визнаного судом доведеним, підлягає виключенню кваліфікуюча ознака «вимагання неправомірної вигоди.
60. З урахуванням зменшення обсягу обвинуваченняОСОБА_9 , відсутності обставин, які б обтяжували покарання, установлення у справі обставин, які його пом'якшують, Суд уважає, що вирок й ухвала підлягають також зміні в частині призначеного ОСОБА_9 покарання у бік його пом'якшення.
61. Касаційна скарга захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню. Касаційні скарги захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, а вирок та ухвала щодо ОСОБА_9 - зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 задовольнити частково, касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Волинської області від 18 липня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_9 змінити.
Виключити з обвинувачення ОСОБА_9 , визнаного судом доведеним, кваліфікуючу ознаку «вимагання неправомірної вигоди».
Пом'якшити ОСОБА_9 основне покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК до 5 років позбавлення волі.
У решті судові рішення щодо ОСОБА_9 залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3