2 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 689/54/22
провадження № 61-8955св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «АТП Поділля-Тур»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «АТП Поділля-Тур» на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Кульбаби А. В., постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, прийняті колегією у складі суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Приватного підприємства «АТП Поділля-Тур» (далі - ПП «АТП Поділля-Тур») про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду і відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтував тим, що рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької областівід 14 травня 2021 року у справі № 689/2127/20 його, зокрема, поновлено на роботі на посаді водія у ПП «АТП Поділля-Тур» та стягнено 46 080 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, проте підприємство виконало рішення суду в частині поновлення на роботі тільки 23 грудня 2021 року.
Зазначав, що рішенням суду від 14 травня 2021 року встановлений його середньоденний заробіток у сумі 320 грн, тому з врахуванням святкових та вихідних днів період невиконання рішення суду становить 154 робочих днів, і, відповідно, сума, яка підлягає відшкодуванню, складає 61 600 грн з урахуванням втрати частини доходів за період з 14 травня 2021 року до 23 грудня 2021 року.
Невиконання вказаного судового рішення порушує його право на працю, призводить до моральних страждань, а належне облаштування побуту вимагало докладання додаткових зусиль.
У зв'язку з викладеними обставинами просив стягнути з ПП «АТП Поділля-Тур» середній заробіток за період з 14 травня 2021 року до 23 грудня 2021 року
у розмірі 61 600 грн з урахуванням втрати частини доходів та 5 000 грн
у відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня
2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року (з 2 жовтня 2021 року до 23 грудня 2021 року)
у розмірі 15 818,34 грн, з якого мають бути утримані податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року
у розмірі 366,58 грн, з якого мають бути утримані податки та інші обов'язкові платежі, а також 2 000 грн - у відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь ОСОБА_1 258,02 грн
у відшкодування судового збору та на користь держави - судовий збір
у розмірі 396,96 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю невиконання відповідачем рішення суду у справі № 689/2127/20 з 15 травня 2021 року до 23 грудня 2021 року, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків прокуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. Врахувавши відсутність доказів розміру отриманої позивачем заробітної плати у ТОВ «Сільгосптехсервіс» та 272,73 грн його середньоденного заробітку у ПП «АТП Поділля-Тур», місцевий суд
визначив 15 818,34 грн середнього заробітку, який підлягає стягненню за період
з 2 жовтня 2021 року до 23 грудня 2021 року. Керуючись постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року та вказаним розміром середнього заробітку суд визначив 366,58 грн компенсації втрати частини доходу за час невиконання рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області
від 14 травня 2021 року.
Також, врахувавши період невиконання судового рішення про поновлення на роботі і необхідність докладання позивачем зусиль для організації зміненого ритму життя, суд першої інстанції стягнув 2 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, арифметичні помилки в якій виправлені ухвалою цього ж суду від 25 серпня
2022 року, апеляційну скаргу ПП «АТП Поділля-Тур» залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня
2022 року в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації втрати частини доходу за період з 17 травня 2021 року до
1 жовтня 2021 року та в частині стягнення судового збору скасовано.
Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11 357,81 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року у розмірі 320 грн, з яких підлягають утриманню податки та інші обов'язкові платежі.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації втрати частини доходу відмовлено.
Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь ОСОБА_1 396,98 грн
у відшкодування судового збору, сплаченого за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.
Рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у застосуванні наслідків порушення строків звернення до суду змінено з урахуванням мотивів, наведених у постанові.
Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь держави 448,56 грн у відшкодування судового збору, який підлягав сплаті за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку, та 382,57 грн - у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.
В іншій частині рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області
від 7 червня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що рішення судуу справі № 689/2127/20 в частині поновлення ОСОБА_1 виконано ПП «АТП Поділля-Тур» 23 грудня
2021 року, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до статті 236 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 жовтня 2021 року до 23 грудня 2021 року
в сумі 15 818 грн та 366,58 грн компенсації втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Однак зазначив про помилковість висновку місцевогосуду щодовідмови у стягненні середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду за період з 17 травня 2021 року (перший робочий день після ухвалення судового рішення у справі № 689/2127/20)
до 1жовтня 2021 року.
Врахувавши отриманий позивачем дохід у ТОВ «Сільгосптехсервіс» і допомогу по безробіттю, суд апеляційної інстанції визначив, що підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 травня 2021 року до 1 жовтня 2021 року в сумі 11 357,81 грн та 320 грн компенсації втрати частини доходу в зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Також суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав вважати пропущеним строк звернення до суду для вирішення трудового спору, визначений
статтею 233 КЗпП України, оскільки не обмежуються будь-яким строкомпозовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеногопрогулу у зв'язку із затримкоювиконання рішення про поновлення на роботі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
8 вересня 2022 року ПП «АТП Поділля-Тур» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня
2022 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня 2022 року, постанови Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року заявник визначає застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 липня 2021 року
у справі № 487/4191/19 (провадження № 61-18790св20), від 21 квітня 2021 року
у справі № 461/1303/19 (провадження № 61-17899св20), про те, що строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, застосованих апеляційним судом, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18
(провадження № К/9901/65154/18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 823/1507/18 (провадження № К/9901/69346/18), від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15 (провадження № К/9901/61656/18), від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18 (провадження № К/9901/8828/19), за якими стягнення належного працівникусереднього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника не обмежується будь-яким строком(пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо можливості застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у випадку затримки роботодавцем виконання судового рішення про поновлення працівника на роботі за обставин своєчасного винесення роботодавцем наказу про поновлення на роботі, але фактичного невиходу на роботу такого працівника (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що позивачем порушено строк, встановлений частиною першою
статті 233 КЗпП України. При цьому вказані позиції Верховного Суду щодо застосування статті 236 КЗпП України є суперечливими.
Суд апеляційної інстанції застосував до правовідносин, які склалися у даній справі, висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого
2022 року усправі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) щодо правовідносин, які не є подібними, оскільки у вказаній справі підставою для звернення з позовом були стаття 117 та частина друга статті 235 КЗпП України,
а не стаття 236 КЗпП України.
Судами попередніх інстанцій не враховано відсутність доказів створення відповідачем перешкод у фактичному допуску позивача до роботи.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року справу № 689/54/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року
у справі № 689/2127/20 поновлено ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів ПП «АТП Поділля-Тур» з 13 жовтня 2020 року. Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46 080 грн. Зобов'язано ПП «АТП Поділля-Тур» провести розслідування нещасного випадку, який стався 13 серпня 2020 року на підприємстві з участю ОСОБА_1 , за встановленою законодавством формою, прийняти листи непрацездатності серії АДЦ № 505468, серії АЦД № 505526, серії АЦД № 505622, серії АЦД № 505727 та провести відповідний розрахунок. Стягнено з ПП «АТП Поділля-Тур» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн. Зобов'язано ПП «АТП Поділля-Тур» виготовити дублікат трудової книжки ОСОБА_1 без запису про його звільнення в зв'язку з прогулом без поважних причин. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року
у справі № 689/2127/20 в частині поновлення на роботі змінено з виключенням дати поновлення позивача на роботі. Вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ПП «АТП Поділля-Тур» виготовити дублікат трудової книжки ОСОБА_1 без запису про звільнення його у зв'язку з прогулом без поважних причин скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині. Змінено розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
17 травня 2021 ПП «АТП Поділля-Тур» видало наказ № 20/1 к/тр «Про поновлення на роботі», відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді водія автотранспортних засобів ПП «АТП Поділля-Тур» з 13 жовтня 2020 року.
Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 грудня
2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Хмельницький) (далі - Першого ВДВС)
Колотило Я. Р. щодо виконання рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року в межах виконавчого
провадження № 65522115. Скасовано постанову державного виконавця Першого ВДВС Колотило Я. Р. від 9 серпня 2021 року про закінчення виконавчого
провадження № 65522115. У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Судом при постановленні зазначеної ухвали встановлено, що на виконання рішення у справі № 689/2127/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області 14 травня 2021 видано виконавчий лист; 21 травня 2021 державним виконавцем Першого відділу ДВС
у м. Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65522115 з примусового виконання виконавчого листа; 9 серпня 2021 державним виконавцем Першого ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 65522115 на підставі пункту 9
частини першої статті 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, у зазначеному судовому рішенні встановлено, що з наказом
ПП «АТП Поділля-Тур» № 20/1 к/тр від 17 травня 2021 року про поновлення
ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів
ПП «АТП Поділля-Тур» з 13 жовтня 2020 року стягувач ознайомлений не був. Рішення суду від 14 травня 2021 року про поновлення позивача на роботі відповідачем не виконано, оскільки не відбувся фактичний допуск працівника (стягувача), поновленого на роботі, до виконання попередніх обов'язків.
Позивач з 10 березня 2021 року до 16 липня 2021 року перебував на обліку в Ярмолинецькій районній філії Хмельницького обласного центру зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. З 16 липня 2021 року до 1 жовтня 2021 року він працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ «Сільгосптехсервіс».
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня
2021 року у справі № 689/2127/20 в частині поновлення ОСОБА_1 виконано відповідачем 23 грудня 2021 року (дата отримання та ознайомлення позивача з
наказом № 20/1 к/тр від 17травня 2021 року і допуску до роботи).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня
2022 року, постанова Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року та ухвала Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року оскаржуються заявником в частині задоволених позовних вимог. Тому відповідно до вимог
частини першої статті 400 ЦПК України вказані судові рішення в іншій частині перегляду судом касаційної інстанції не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня
2021 року (з урахуванням постанови Хмельницького апеляційного суду
від 20 жовтня 2021 року) у справі № 689/2127/20 поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів ПП «АТП Поділля-Тур».
У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18), від 26 лютого 2020 року в справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18), від 8 вересня 2021 року в справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника».
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин та/або недопуск його до виконання попередніх обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в порушення вимог
частини сьомої статті 235 КЗпП України, а також принципу обов'язковості судового рішення відповідач виконав рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року у справі № 689/2127/20 року про поновлення
ОСОБА_1 на роботі 23 грудня 2021 року (день отримання та ознайомлення позивача з наказом № 20/1 к/тр від 17 травня 2021 року, а також фактичного допуску до роботи).
При цьому матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача
з наказом № 20/1 к/тр від 17травня 2021 року про поновлення на роботі раніше
23 грудня 2021 року, а також доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ознайомлення ОСОБА_1 з таким наказом і допуск його до роботи.
Доводи касаційної скаргипро неврахування судами відсутності доказів у справі щодо перешкоджання у фактичному допуску позивача до роботи, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідач не надав доказів ознайомлення позивача
з наказом № 20/1 к/тр від 17травня 2021 року до 23 грудня 2021 року або доказів ухилення останнього від ознайомлення з таким наказом, що вказує на фактичний недопуск працівника до роботи. Крім того, такі доводизводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановили обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, та дійшли обґрунтованого висновку, що невиконання відповідачем протягом тривалого часу рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 14 травня 2021 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі має наслідком стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі (статті 236 КЗпП України).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновок, викладений
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року
усправі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), вказував на те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі є спором про оплату праці, тому працівник має право звернутися до суду з такими вимогами без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок суду щодо питання застосування положень статті 233 КЗпП України є правильним, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою та другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У постановіВеликої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року
усправі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) викладено висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Тлумаченнячастини другої статті 233 КЗпП України свідчить про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
У постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного
цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15
(провадження № 61-25545сво18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 лютого 2022 року
усправі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15
(провадження № 61-25545сво18), на яку посилається заявник, тому у справі, яка переглядається, висновок об'єднаної палати не підлягає застосуванню.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року
у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20
(провадження № К/9901/42336/21) зазначено, що «до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України). Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин».
Оскільки у постанові від 8 лютого 2022 року усправі № 755/12623/19
(провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Судувирішувала питання про можливість застосування частини другої статті 233 КЗпП України до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підстави для звернення з якими передбачено також статтею 236 КЗпП України, суд апеляційної інстанції правильно застосував вказаний висновок.
При цьому відсутня необхідність формування у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статі 233 КЗпП України у випадку вирішення позову про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення працівника на роботі (стаття 236 КЗпП України), за обставин своєчасного винесення роботодавцем наказу про поновлення на роботі, але фактичного невиходу на роботу такого працівника, оскільки у даній справі суди не встановили вини позивача у невиході на роботу, а затримка виконання судового рішення відбулася через неознайомлення ОСОБА_1 з наказом про поновлення на роботі та його фактичний недопуск до роботи.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).
Враховуючи викладене, рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня 2022 року, постанова Хмельницького апеляційного суду
від 17 серпня 2022 року та ухвала Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року в оскаржуваних частинах відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження
у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення першої інстанції у відповідній частині, постанова та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Касаційна скарга ПП «АТП Поділля-Тур» містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому зазначено про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, застосованих апеляційним судом, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18
(провадження № К/9901/65154/18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 823/1507/18 (провадження № К/9901/69346/18), від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15 (провадження № К/9901/61656/18), від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18 (провадження № К/9901/8828/19), за якими стягнення належного працівникусереднього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника не обмежується будь-яким строком.
Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд неодноразово вказував, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Однак за встановлених обставин у цій справі та враховуючи сталу судову практику щодо порушеного у клопотанні питання, касаційний суд не вбачає у цій справі виключної правової проблеми. При цьому клопотання заявника не містить аргументів щодо необхідності відступу від висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду.
Тому Верховний Суд дійшов переконання про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суд.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити Приватному підприємству «АТП Поділля-Тур» у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу Приватного підприємства «АТП Поділля-Тур» залишити без задоволення.
Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня
2022 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року іухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік