Справа № 201/7765/25
Провадження № 2/201/3775/2025
15 вересня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,
при секретарі Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту припинення фактичних шлюбних стосунків, стягнення аліментів на утримання дитини,-
20 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі 8.000 грн., посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину ОСОБА_3 , батьком якого є відповідач ОСОБА_2 . Народження дитини було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 22.03.2013 р. за актовим записом № 366. Відповідач перестав тривалий час виконувати свої батьківські обов'язки, не надає їй коштів протягом трьох років на утримання дитини, в зв'язку з чим вона звернулася до суду з даним позовом. Просила стягнути аліменти з відповідача свою користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 5.000 гривень з моменту звернення до суду до досягнення дитиною повноліття.
23 червня 2025 року ухвалою суду було відкрито провадження в даній справі.
03 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому зазначив, що з позивачкою він з 2012 року перебував в фактичних шлюбних стосунках, жили разом однією сім'єю в результаті яких ІНФОРМАЦІЯ_3 вона народила від нього дитину - ОСОБА_3 . Після народження дитини вони продовжували жити однією сім'єю, але в 2020 р. через непорозуміння, які стали виникати між сторонами, а також часті сварки, вони вирішили що не зможуть далі жити разом і припинили за взаємною згодою проживання однією сім'єю. До лютого 2022 року спільна дитина проживала разом з позивачкою, вони разом виховували її незважаючи на окреме проживання, через те, що позивачка в той час не працювала ніде, він надавав їй матеріальну допомогу, якої вистачало на проживання позивачки та на утримання дитини. Після початку військової агресії російської федерації, позивачка вирішила їхати в Європу, мотивуючи тим, що там вона зможе знайти роботу, яка буде її задовольняти, але вона спочатку має поїхати одна, а дитину запропонувала його взяти до себе жити, оскільки вона побоювалася що коли вона буде на роботі, дитина залишиться одна і буде без нагляду. Він погодився залишити дитину разом з собою жити і з лютого 2022 року проживає разом з сином, а відповідач живе на протязі трьох років окремо. Спочатку вона часто телефонувала та спілкувалася з сином, але дедалі вона все менше телефонувала і з того часу жодного разу не поверталася до додому. Таким чином з лютого 2022 року він одноособово виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , піклується про нього, часто проводять вільний час разом, їздять на відпочинок, до його батьків, водить дитину на всі спортивні заходи, дитина займається дзюдо і разом їздять на змагання, дитина не відчувала того, що батьки не живуть разом. З лютого 2022 року він не знає де перебуває відповідачка, зі слів знайомих вона виїжджає за кордон, але чи там вона зараз перебуває йому не відомо. З лютого 2022 року позивачка не приймає участі ані в вихованні дитини, а також і матеріальному забезпеченні, весь цей час лише він повністю забезпечую всі потреби сина, виховує та утримує його, що зокрема підтверджується окрім іншого і договором про участь у вихованні та утриманні дитини, який було укладено між батьками 01 лютого 2025 року. Дитина повністю забезпечена всім необхідним, що повинен мати хлопчик його віку. Він має комп'ютерну техніку, телефон новітньої моделі, одяг, харчування, отже, з лютого 2022 р. дитина постійно проживає разом з батьком, який одноособово його виховує, утримує та піклується про нього. Мати дитини - відповідач, вже на протязі тривалого часу ухиляється від своїх материнських обов'язків, перестала взагалі надавати їм увагу, матеріальну допомогу та взагалі не спілкується з сином вже майже три роки. Він працевлаштований, має житло, в якому для проживання та виховання і розвитку дитини створені всі необхідні умови. Дитина має власну кімнату, яка обладнана відповідно до її віку, спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Ним, як батьком дитини, були створені всі належні умови для комфортного проживання, навчання, розвитку та лікування дитини, про що свідчить відсутність заперечень з компетентних органів, які згідно зі своїми повноваженнями, повинні вести нагляд за дотриманням прав та інтересів неповнолітніх дітей. Позивачка в даний час ніде не працює, не має доходу, почала зловживати спиртними напоями, навіть коли син проживав разом з нею, вона не займалася вихованням та доглядом за дитиною, за наявності таких обставин вважає, що синові буде краще з ним. Щодо вимоги про встановлення факту припинення фактичних шлюбних стосунків, зазначає про те, що він звертався до юристів за консультацією з приводу даних стосунків з відповідачем та з приводу тих обставин, які сталися в його житті і отримав консультацію, в якій юристи порадили встановити факт того, що він та мати дитини не проживають в цивільних стосунках як чоловік та жінка. Це необхідно для того, щоб у разі якщо настане нещастя з ним через військові дії, вона не мала б можливості претендувати на спадщину, а все що в нього є, щоб залишилося лише дитині. Юристи порадили, що незважаючи на відсутність шлюбу між сторонами, у разі смерті вона як цивільна дружина, з якою він жив понад три роки в цивільному шлюбі, зможе претендувати на спадкове майно. Тому він в своєму відзиві посилається саме на те, що фактичні шлюбні стосунки припинені між ним та відповідачем з лютого 2022 року. Він офіційно працює, має нерухоме майно яке повністю відповідає умовам для проживання неповнолітніх дітей, має належні житлові умови, має регулярний дохід, заощадження в банківських установах. Його матеріальний стан дозволяє в повній мірі забезпечити дітей необхіднім харчуванням, повномірним розвитком, корисним дозвіллям. Спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи та проживання характеризуюся позитивно. Необхідність визначення місця проживання дитини з ним викликана неналежною поведінкою відповідача по відношенню до спільної дитини, відсутністю поваги до неї та прояву інтересу до її виховання. Просив встановити факт припинення фактичних шлюбних стосунків між ним, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 24 лютого 2022 року. Місце проживання неповнолітньої дитини до 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про народження № 366, залишити разом з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , який є чоловіком, який з 24 лютого 2022 р. одноособово виховує та утримує неповнолітню дитину, без участі матері. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти в розмірі 8.000 грн. щомісяця, на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з дати подання позову до суду, а також стягнути з відповідача всі документально підтверджені судові витрати.
Позивачка до судового засідання не з'явилася, подала заяву, в якій підтримує свої позовні вимоги, просила справу розглянути за її відсутності, позов просила задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив суд розглянути справу за його відсутності, просив при розгляді справи врахувати викладені в відзиві фактичні дані та задовольнити позов з врахуванням відзиву.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Перевіривши надані докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналогічні положення містяться у ст.ст.15,16 ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дитина ОСОБА_3 , батьками якої є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які з 2012 по 2020 рік проживали постійно разом в фактичних шлюбних стосунках, які були між ними припинені в 2020 році, а 01 лютого 2022 року між сторонами був укладений договір про участь у вихованні та утриманні дитини, відповідно до умов якого, сторони домовились про те, що у разі припинення фактичних шлюбних стосунків, їх спільна дитина залишається проживати разом з батьком за місцем мешкання останнього та буде перебувати на його одноособовому вихованні та утриманні (п. 1 Договору). Даний договір було укладено між сторонами через відмову позивачки приймати участь в вихованні дитини тому як остання бажала виїхати до Європи на працевлаштування, а дитину передала батькові, і з лютого 2022 року неповнолітній син постійно мешкає разом з батьком. який виховує та утримує сина одноособово, без участі матері. Дитина з того часу повністю перебуває на одноособовому утриманні та вихованні батька, в якому мати тривалий час не приймає участі, самоусунувшись від виховання та спілкування з дитиною. Матеріальної допомоги на утримання дитини відповідачка не надає, весь тягар по матеріальному забезпеченні дитини, в придбанні їй речей, оплаті шкільних та додаткових занять для розвитку дітей, покладено на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду доказів не вбачається спору між сторонами щодо необхідності встановлення факту припинення фактичних цивільних стосунків та щодо місця проживання їх спільної дитини через те, що неповнолітня дитина сторін на час розгляду справи вже тривалий час проживає з батьком, який одноособово виховує та утримує сина без участі матері, такі умови вже існували на час звернення до суду з позовом, задоволення позовних вимог про встановлення факту припинення фактичних шлюбних стосунків та залишення дитини проживати разом з батьком не суперечить вимогам законодавства України та не порушує будь-яких інтересів, в тому числі інтересів дитини.
Позивач за зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині встановлення факту припинення фактичних шлюбних стосунків з 01 лютого 2022 року між ним та відповідачкою посилається на те, що це йому необхідно з метою унеможливити в подальшому претендування відповідачкою на придбане ним майно, яке він бажав би залишити виключно їх спільній дитині, а не цивільній дружині, з якою вони вже не ведуть спільного господарства та яка на теперішній час проживає окремо, не приймаючи участі в утриманні та вихованні дитини.
За змістом положень ст. 74 СК України, якщо чоловік та жінка проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають в шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 року у справі №560/19953/21 було сформовано правовий висновок про те, що перелік фактів що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження фактів, що має юридичне значення, окрім як розгляд справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Приймаючи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, а також відсутність заперечень з боку відповідача щодо фактичного припинення між ними проживання однією сім'єю, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про встановлення факту припинення таких відносин між сторонами справи саме з 01 лютого 2022 року - підлягають задоволенню, оскільки від цього факту залежатиме виникнення, зміна або припинення права відповідача на майно, яке було або буде придбане ним та належатиме позивачеві після 01 лютого 2022 року.
Також суд приходить до висновку, що після фактичного припинення стосунків між позивачем та відповідачем, позивач залишився проживати разом з сином, займаючись його самостійним вихованням та утриманням, повністю забезпечуючи всім необхідним, що було визнано і відповідачкою, яка проживає окремо від них.
Доходячи до такого висновку, суд враховує, що одним із найголовніших та найважливіших обов'язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів суспільства, а й чинного законодавства, є виховання та матеріальне утримання дитини.
Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Отже, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Дружина та чоловік за змістомст.55 СК України зобов'язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу.
Згідно ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч.2 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Обов'язок батьків щодо утримання своєї дитини, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов'язків. Такий обов'язок послідовно визначений в сімейному законодавстві.
Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до положень ч.1 ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до ст.157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ст. 18 Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Згідно з вимогами ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо утримання дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У даній справ, що розглядається, відсутні підстави, передбачені ч.2 ст.161 СК України, за яких з позивачем неможливо було б залишити проживати сина, а сама відповідач проти цього не заперечувала, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 160 СК України, згідно якої місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
В даному випадку після фактичного припинення проживання однією сім'єю, батьки дитини прийшли до спільної згоди щодо місця проживання їх сина, умови договору від 01.02.2022 року ними не оспорюються, а навпаки підтверджують факт того, що після припинення фактичних шлюбних стосунків між батьками, житина постійно проживає разом з батьком, який займається протягом трьох років самостійним вихованням та утриманням сина.
Також суд з'ясував, що у даному випадку спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, тому як позивачка, наполягаючи на розірванні шлюбу та стягненні на її користь аліментів, водночас, сама і підтверджує пояснення відповідача, що вона проживає окремо від нього та їх спільної дитини, утриманням та вихованням якої одноособово займається особисто відповідач, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Нормами ст. 11 ч. 3 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право одноособово визначати своє місце проживання. При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати. Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання. Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону.
Такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) та від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21).
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживають діти, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів не підлягають задоволенню, оскільки під час судового розгляду встановлено, що дитина постійно проживає разом з батьком, у якого дитина перебуває на повному матеріальному забезпеченні, в той же час позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення аліментів та встановлення факту припинення фактичних сімейних відносин підлягають задоволенню в повному обсязі.
З умовами укладеного між сторонами договору від 01 лютого 2022 року про участь в вихованні та утриманні дитини, сторони визначили, що відповідач ОСОБА_1 зобов'язується сплачувати позивачу до 10 числа щомісячно 8.000 гривень на утримання сина до досягнення дитиною віку 18 років.
Доходячи до такого висновку, суд враховує, що відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
На підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідачки за зустрічним позовом на користь позивача за зустріним позовом мають бути стягнуті грошові кошти в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.105, 110, 112, 114, 115, 141, 150, 155, 157, 160, 181-184, 191 СК України, ст.ст.11,13,42,141, 200,247,260,263-265,430 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту припинення фактичних шлюбних стосунків, стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.
Встановити факт припинення фактичних шлюбних стосунків між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 01 лютого 2022 року, залишивши неповнолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , на його самостійному вихованні та утриманні, без участі матері.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти в розмірі 8.000 грн. щомісяця, на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з дати подання позову до суду, а також стягнути з відповідача всі документально підтверджені судові витрати.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев