Справа № 932/3531/25
Провадження № 1-кп/932/508/25
(про продовження запобіжного заходу)
15 вересня 2025 року Шевченківський районний суд міста Дніпра
у складі:
головуючого
судді: ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, клопотання прокурора «про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024040000000932 від 01 серпня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332КК України, -
В судовому засіданні:
Прокурор - звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, без визначення розміру застави, зважаючи на те, що ризики, передбачені п.п.1,2,3,5 ст.177КПК України станом на теперішній час не перестали існувати, а тому обвинуваченим слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисниця - посилаючись: на необгрунтованність зазначених у клопотанні прокурора ризиків, а також на стійкі соціальні зв'язки обвинувачених, стан здоров'я, перебування на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей, відсутність наявних підстав для продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,заперечувала проти задоволення клопотання прокурора та вважала, що більш м'який запобіжний захід, такий, як домашній арешт та/або альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, достатнім чином забезпечать належну процесуальну поведінку її підзахисних.
Захисник - надав суду письмові заперечення, які підтримав особисто, зі змісту яких, вважав необгрунтованим клопотання прокурора, а зазначені в ньому ризики не доведені. Зазначив, що за практикою і рішеннями ЄСПЛ, лише наявність тяжкості обвинувачення, покладену в обгрунтування наявності ризиків, є неправомірним. До того, акцентував увагу на стійких соціальних зв'язках його підзахисної, входження її до керівництва благодійної організації та отримання подяки в період здійснення цією організацією професійної діяльності. Просив в задоволенні клопотання прокурора відмовити, обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а у разі задоволення клопотання прокурора, визначити мінімальний розмір застави, як альтернативний запобіжний захід.
Обвинувачені - повністю підтримали своїх захисників та заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, приходить до такого.
Відповідно до ч.1 ст.331КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За загальними правилами статті 331КПК України у разі спливу строку утримання обвинуваченого під вартою, суд, за наявним клопотанням, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
На даний час розгляд кримінального провадження триває і завершити його розгляд у судовому провадженні до спливу строку дії попередньої ухвали - не можливо.
Обговоривши з учасниками кримінального провадження питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та/або застосування більш м'якого і альтернативного запобіжного заходу, суд вважає, що на даний час розгляду справи, не зникли існуючи ризики, передбачені п.п.1,3,5 ст.177КПК України, а саме те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 можуть спробувати: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Разом з тим, судом вважається недоведеними зазначені прокурором у клопотанні ризики, щодо знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а також щодо незаконного впливу на експертів, у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки вони, на даний час і даній стадії судового провадження є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Розглядаючи зазначене питання, судом враховується, що за вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/ продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9КПК України.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з ч.1 ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178КПК України, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення /зменшення/ ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Тримання під вартою, відповідно до ч.1 ст.183КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст.176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, що останні обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.332КК України, найтяжче з яких, відповідно до вимог ст.12КК України відноситься до категорії тяжкого злочину з санкцією від 7 до 9 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, а тому зазначає, що можливість застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачають вимоги п.4 ч.2 ст.183КПК України.
Відповідно до вимог ст.177КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для суду подій, визначених у ч.1 ст.177КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку, коли така особа обвинувачується у вчиненні злочину: ризик того, що особа не з'явиться до суду; ризик того, що підозрюваний (обвинувачений), у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (справа «Пірузян проти Вірменії»).
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінальне правопорушення, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 судом на теперішній час не встановлено. Не продовження строку такого запобіжного заходу, на переконання суду, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених і запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Розглядаючи можливість застосування до обвинувачених альтернативного запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинувачених під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками їх звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинувачених під вартою.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Звертаючи увагу на заперечення сторони захисту та її потреби, суд зауважує на тому, що, посилання сторони захисту на стійкі соціальні зв'язки, самі по собі не можуть бути безумовною підставою для зміни на більш м'який та/або застосування альтернативного запобіжного заходу, а твердження захисту щодо утримування обвинувачених в умовах ізоляції із недостатністю доводів, наведених прокурором в обґрунтування продовження відносно них дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безпідставним та спростовуються наведеними у клопотанні прокурора мотивами і закріплюються зазначеними ризиками, а суд першої інстанції, в свою чергу, вчиняє усі можливі дії задля своєчасного розгляду вказаного кримінального провадження, де особи утримуються в умовах ізоляції.
Щодо ствердження захисту, що за практикою і рішеннями ЄСПЛ, лише наявність тяжкості обвинувачення, покладену в обгрунтування наявності ризиків, є неправомірним, судом зазначається наступне.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року.
Тобто із зазначених рішеннь Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Тож загалом судом розцінюється така позиція сторони захисту, яка викликана самим лише досягненням бажаного результату у виді звільнення з під варти обвинувачених. Суд вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особам обвинувачених, характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, що їм інкримінуються, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а зазначені та встановлені судом ризики виправдовують продовження відносно обвинувачених виняткового запобіжного заходу, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи, що кримінальне провадження неможливо завершити до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження запобіжного заходу, суд, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинувачених, не даючи оцінки зібраним доказам, приймаючи до уваги тяжкість покарання, що їм загрожує у разі визнання їх винуватими у їх скоєнні; дані про осіб обвинувачених, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, зазначені у ч.1 ст.177КПК України, вважає необхідним продовжити стосовно обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів.
До того ж, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який на теперішній час продовжено та діє на території країни.
Так, відповідно до ч.6 ст.176КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5,260,261,437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків зазначених у статті 177КПК України застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (у вигляді тримання під вартою).
Обвинувачення у вчиненні злочинів за зазначеними вище кваліфікаціями статей Закону, тим більш, під час дії правового режиму воєнного стану, свідчить про максимальний ступінь суспільно-небезпечного діяння.
За приписами ст.183КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 114-2, 258 - 258-5, 260, 261,402 - 405,407,408,429,437 - 442Кримінального кодексу України.
Враховуючи все вищенаведене, оцінивши в сукупності всі підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178КПК України, суд не вбачає можливості та необхідності для застосування до обвинувачених альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
З огляду на вищевикладене, письмове клопотання сторони обвинувачення цілком підлягає задоволенню.
Керуючись ст.331КПК України, суд, -
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до:
13 листопада 2025 року - включно.
Обвинувачену ОСОБА_6 - тримати під вартою ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)».
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до:
13 листопада 2025 року - включно.
Обвинуваченого ОСОБА_7 - тримати під вартою ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)».
Копію ухвали направити учасникам судового провадження, а також начальнику «ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для виконання та вручення обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 із отриманням від останніх особистої розписки з датою вручення їм копії ухвали суду.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора, який, з боку сторони обвинувачення, здійснює процесуальне керівництво в даному кримінальному провадженні в суді.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту проголошення, а особами які тримаються під вартою з моменту отримання копії ухвали.
Суддя Шевченківського
районного суду міста Дніпра ОСОБА_1