Справа № 199/12409/25
(3/199/6464/25)
іменем України
17.09.2024 року м. Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра Воробйов В.Л. розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, громадянина України, місце роботи невідомо, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного працівником поліції - місцем проживання зазначена адреса: АДРЕСА_1 , у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №436647 від 28.08.2025 року слідує, що «23.07.2025 року приблизно о 10-40 годин, за адресою: м. Дніпро, проспект Слобожанський, 32, ОСОБА_1 керувала транспортним засобом TOYOTA CAMRY державний номерний знак НОМЕР_1 стала учасником ДТП місце якої залишила, до поліції не повідомила, чим порушив вимоги п.2.10.а ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст. 122-4 КУпАП».
У судове засідання, будучи належним чином сповіщеним про дату та час розгляду, ОСОБА_1 не з'явилась.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , суд враховує те, що остання була належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судовому засіданні на 17.09.2025, судовою повісткою про виклик до суду та на яку у зазначений час та місце до суду не з'явилась.
Вважаю, що ОСОБА_1 була судом належним чином повідомлена на 17.09.2025.
Крім того, до суду не надходили заяви або клопотання ОСОБА_1 про неможливість розгляду справи за її відсутності.
Суд вважає такі дії ОСОБА_1 , як усталену практику щодо штучного затягування часу та створення умов для спливу часу для притягнення до адміністративної відповідальності, а також намагання останньої уникнути адміністративної відповідальності за скоєне ним адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, неявка ОСОБА_1 , як особи, на яку складено протокол про адміністративне правопорушення та яка підлягає притягненню до адміністративної відповідальності, свідчать про обізнаність про розгляд справи та невжиття заходів для явки до суду, що може свідчити про усталену практику щодо штучного, свідомого затягування часу розгляду справи з метою закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого статтею 38 КУпАП, намагання уникнути адміністративної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.
В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки (див., mutatismutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява N 50966/99 від 14.10.2003.
Суд звертає увагу, що для отримання інформації щодо стану розгляду судової справи та прийнятих судових рішень функціонує офіційний Веб-портал «Судова влада України» та «Єдиний державний реєстр судових рішень» за допомогою яких будь-яка особа може отримати актуальну інформацію щодо стану судової справи, та стадії її розгляду.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 не зверталась до суду з заявою про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення - 17.09.2025, щодо свого наміру особисто надати пояснення або докази стосовно обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Судом вжито всіх заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій ОСОБА_1 , та права ефективно будувати свій захист задля справедливого та прозорого розгляду питання щодо наявності підстав для її притягнення до адміністративної відповідальності та постановлення справедливого судового рішення.
Суд, з огляду на викладене, констатує той факт, що ОСОБА_1 скористалась наданими їй правами на власний розсуд.
Оскількивідсутня така вищевказана заява ОСОБА_1 , яка містить відомості про обставини, які не унеможливлюють судовий розгляд, ОСОБА_1 була належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання, тому, за вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_1 не з'явилась в судове засідання, не бажає з'являтися у судове засідання, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов'язки, тому вважаю за можливе на підставі ч. 1 ст. 268 КУпАП розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 .
При цьому також враховую, що 24.02.2022 Рада Суддів України відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами) прийняла рішення №9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень Вищої ради правосуддя та воєнних дій з боку Російської Федерації. Серед іншого, Рада Суддів України вирішила: Звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена.
02.03.2022 Рада Суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, у яких зазначила, що особливості роботи суду визначаються виходячи з поточної ситуації у відповідному регіоні, а при визначенні умов роботи суду у воєнний час необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалася в регіоні.
Дослідивши наявні докази, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, у зв'язку з наступним.
Згідно ст.7 КУпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених цим законом.
Відповідно до ст.ст.245, 246, 252, 256, 268, 280, 283 КУпАП, суддя при розгляді справи розглядає всі питання факту і права, але в межах порушеного провадження, дотримуючись принципів судочинства та здійснення правосуддя, коли висновки судді не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим докази повинні бути оцінені суддею на їх достатність для достовірних і безперечних висновків про скоєний на принципах забезпечення доведення вини за ст.129 Конституції України, і визнання провини згідно зі ст.252 КУпАП не може мати наперед встановленої сили.
У відповідності зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» - право на справедливий суд, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення
Суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона).
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв'язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об'єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.
Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).
Дані про подію є істотними складовими формулювання обставин правопорушення що ставляться у вину особі, та є частинами складу адміністративного правопорушення, що, відповідно, підлягає обов'язковому доказуванню. Обставини, які мали місце і стали підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення, повинні бути достатніми для повного розуміння суті правопорушення
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів
Неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Практика Європейського суду з прав людини показує, що суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , дії останньої були кваліфіковані за ст.122-4 КУпАП, а саме: залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.
Тобто, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 №436647 від 28.08.2025 року, ОСОБА_1 стала учасником ДТП та залишила місце пригоди.
Водночас, під час ознайомлення з матеріалами вищезазначеної справи, судом було встановлено, що працівниками поліції було направлено до суду лише протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 №436647 від 28.08.2025 року відносно ОСОБА_1 .
Крім цього, відсутність необхідних відомостей не дозволяє суду всебічно, повно й об'єктивно досліджувати обставини справи і винести постанову в точній відповідності з законом, тим самим порушуються положення ст.ст.7, 245, 251, 252 КУпАП.
Згідно с вимогами ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Вимогами відповідно ст. 252 КУпАП, передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, ст. 122-4КУпАП визначена об'єктивна сторона адміністративного правопорушення є: вчинення особою ДТП та залишення місця пригоди.
У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Санкція ст. 122-4 КУпАП передбачає стягнення у вигляді арешту, а тому дана справа про адміністративне правопорушення розглядається з дотриманням стандартів ЄСПЛ, притаманних кримінальному провадженню.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Незважаючи на вимоги ч. 2 ст. 251 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, який визначає межі судового розгляду, не містить обов'язкових відомостей, визначених диспозицією ст.122-4 КУпАП.
Відповідно до протоколу, ОСОБА_1 інкримінується залишення місця ДТП, особою, яка вчинили його, разом з цим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів цьому. Так зокрема матеріали справи лише містять фактичні дані, які нібито підтверджують факт залишення місця пригоди, при цьому будь-які докази, що ОСОБА_1 безпосередньо вчинила дану дію, матеріали справи не містять.
При цьому, як вбачається з матеріалів вищезазначеної справи, відсутні свідки вчинення ОСОБА_1 інкримінуємого їй правопорушення та будь-які докази, щодо дій останньої.
Окрім цього, в матеріалах справи відсутні будь-які відеозаписи, які б надали можливість суду об'єктивно дослідити та встановити факт залишення останньою місця пригоди.
В той же час, суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у скоєнні правопорушення має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Так, у справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення ч. 3 ст. 6 Конвенції у зв'язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення, але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення (згідно законодавства Російської Федерації така участь не передбачена), відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв'язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.
У справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, що становить порушення ч.1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та уповноважений працівник поліції при оформленні матеріалу про вчинення адміністративного правопорушення не долучив до протоколу про адміністративне правопорушення жодного доказу на підтвердження обставин, зазначених у протоколі.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Отже, враховуючи, що згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд, оцінивши наявні в даній адміністративній справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про відсутність поставленого у вину органом патрульної поліції в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.ст. 283, 284 КУпАП,
Провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 закрити, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.
Суддя: В.Л. Воробйов
17.09.2025