Справа № 199/12444/25
(3/199/6479/25)
іменем України
17.09.2025 року м. Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра Воробйов В.Л. розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, громадянина України, місце роботи невідомо, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного працівником поліції - місцем проживання зазначена адреса: АДРЕСА_1 , у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №438699 від 30.08.2025 року слідує, що «30.08.2025 року приблизно о 17-23 годин, за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, 601, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом ВАЗ 21063 державний номерний знак НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив вимоги п.2.3.а ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 121 КУпАП.»
У судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату та час розгляду, ОСОБА_1 не з'явився.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , суд враховує те, що останній був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судовому засіданні на 17.09.2025, та судовою повісткою про виклик до суду, та на яку у зазначений час та місце до суду не з'явився.
Вважаю, що ОСОБА_1 був судом належним чином повідомлений на 17.09.2025.
Крім того, до суду не надходили заяви або клопотання ОСОБА_1 про неможливість розгляду справи за його відсутності.
Суд вважає такі дії ОСОБА_1 , як усталену практику щодо штучного затягування часу та створення умов для спливу часу для притягнення до адміністративної відповідальності, а також намагання останнього уникнути адміністративної відповідальності за скоєне ним адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, неявка ОСОБА_1 , як особи, на яку складено протокол про адміністративне правопорушення та яка підлягає притягненню до адміністративної відповідальності, свідчать про обізнаність про розгляд справи та невжиття заходів для явки до суду, що може свідчити про усталену практику щодо штучного, свідомого затягування часу розгляду справи з метою закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого статтею 38 КУпАП, намагання уникнути адміністративної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.
В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки (див., mutatismutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява N 50966/99 від 14.10.2003.
Суд звертає увагу, що для отримання інформації щодо стану розгляду судової справи та прийнятих судових рішень функціонує офіційний Веб-портал «Судова влада України» та «Єдиний державний реєстр судових рішень» за допомогою яких будь-яка особа може отримати актуальну інформацію щодо стану судової справи, та стадії її розгляду.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Слід зазначити, що ОСОБА_1 не звертався до суду з заявою про відкладення розгляду справи про адміністративне правопорушення - 17.09.2025, щодо свого наміру особисто надати пояснення або докази стосовно обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Судом вжито всіх заходів із метою забезпечення дотримання процесуальних гарантій ОСОБА_1 , та права ефективно будувати свій захист задля справедливого та прозорого розгляду питання щодо наявності підстав для його притягнення до адміністративної відповідальності та постановлення справедливого судового рішення.
Суд, з огляду на викладене, констатує той факт, що ОСОБА_1 скористався наданими йому правами на власний розсуд.
Оскільки відсутня така вищевказана заява ОСОБА_1 , яка містить відомості про обставини, які не унеможливлюють судовий розгляд, ОСОБА_1 був належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання, тому, за вказаних обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що ОСОБА_1 з'явився в судове засідання, не бажає з'являтися у судове засідання, тобто добросовісно не виконав процесуальні обов'язки, тому вважаю за можливе на підставі ч. 1 ст. 268 КУпАП розглядати справу у відсутність ОСОБА_1 .
При цьому також враховую, що 24.02.2022 Рада Суддів України відповідно до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про Раду суддів України, затвердженого Х позачерговим з'їздом суддів України 16 вересня 2010 року (із подальшими змінами) прийняла рішення №9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень Вищої ради правосуддя та воєнних дій з боку Російської Федерації. Серед іншого, Рада Суддів України вирішила: Звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена.
02.03.2022 Рада Суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, у яких зазначила, що особливості роботи суду визначаються виходячи з поточної ситуації у відповідному регіоні, а при визначенні умов роботи суду у воєнний час необхідно керуватися реальними поточними обставинами, що склалася в регіоні.
Вивчивши матеріали справи, вважаю, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, підтверджується повністю дослідженими в судовому засіданні доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 серії ЕПР1 №438699 від 30.08.2025 року,що оформлений згідно з вимогами КУпАП;
- рапортом інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №3 УПП ДПП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції Мишко Б.
За таких обставин, дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 121 КУпАП, як такі, що виразилися у порушенні правил користування ременями безпеки.
З огляду на вищевказане, суд прийшов до висновку, що наявна в адміністративному провадженні сукупність наведених вище прямих і непрямих доказів вчинення адміністративного правопорушення, які за змістом є чіткими, зрозумілими і послідовними, такими, що в достатній мірі повно викривають правопорушника у вчиненні інкримінованого йому адміністративному правопорушенні надала суду можливість постановити рішення за наслідками розгляду адміністративного провадження.
Судом встановлено, що вказані у постанові та досліджені в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, доведеність вини у його вчинені та для прийняття законного та обґрунтованого рішення в адміністративному провадженні, що дало змогу суду прийти до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, який зроблено з дотриманням вимог вищевказаного Закону на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які були досліджені та перевірені під час судового розгляду, а також оцінені відповідно до вимог КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Оскільки під час розгляду справи встановлена вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення і останній підлягає адміністративній відповідальності, по справі необхідно винести постанову, передбачену п. 1) ч. 1 ст. 284 КУпАП, а саме: про накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до ст. 13 КУпАП у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями у тому числі і статтями 121-127, цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах.
Враховуючи характер вчиненого правопорушення, дані про особи неповнолітнього ОСОБА_1 ступінь його вини, враховуючи відсутність обставин, що обтяжують його відповідальність, вважаю за необхідне накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу, у в розмірі 30 (тридцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Тому, саме це стягнення, буде необхіднимі достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі до держання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
На підставі ст. 40-1 КУпАП із ОСОБА_1 належить стягнути на користь держави судовий збір за ставкою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст. 283, 284 КУпАП, суд:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 30 (тридцять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян що становить 510 ( п'ятсот десять ) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 605 гривень 60 копійок судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.
Суддя: В.Л. Воробйов
17.09.2025