09 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 903/1313/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С. Могил С. К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі
за позовом Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації
до Вишнівської сільської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,
про скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення до земель державної власності.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Костюк О. В. та представник Головного управління Держгеокадастру у Волинській області - Гаврилюк М. О.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2023 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (далі - позивач та/або Волинська ОДА) до Вишнівської сільської ради (далі - відповідач та/або Вишнівська сільради), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - третя особа та/або ГУ Держгеокадастру у Волинській області) про:
- усунення перешкод державі в особі Волинської ОДА (Волинської обласної військової адміністрації) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102, площею 42,2677 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в у Державному земельному кадастрі;
- зобов'язання Вишнівської сільради повернути Волинській ОДА (Волинської обласної військової адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102, площею 42,2677 га (далі - спірна земельна ділянка).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, отже, є землею державної форми власності в силу положень Закону України «Про використання земель оборони» та Земельного кодексу України (далі - ЗК України), однак безпідставно була вилучена з державної власності.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» передбачено провести у 2018 році інвентаризацію на території об'єднаних територіальних громад, зокрема Вишнівської сільської об'єднаної територіальної громади, несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій.
На підставі проведених заходів інвентаризації земель в державному земельному кадастрі 18.04.2018 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102 площею 42,2677 га з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - сільськогосподарського призначення.
Спірна земельна ділянка на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 03.12.2020 № Ю-ОТГ та акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 03.12.2020 передана у власність Вишнівської сільської ради Любомльського району (на даний час Ковельський район).
Прокурор звертаючись з позовом у цій справі доводить, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси:
а) заборонену прикордонну зону, в яку включений у тому числі Любомльський район;
б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.
Інші розміри прикордонної смуги у встановленому порядку в подальшому не визначались, ця постанова не змінювалась і не скасовувалась.
Зазначені обставини, зокрема, щодо визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та №163/981/20, які набрали законної сили.
Накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102 площею 42,2677 га з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення на землі оборони підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником Приватної фірми «Реформатор» (далі - ПФ «Реформатор»).
Отже, Прокурор вказуючи на порушення вимог Конституції України, ЗК України та те, що спірну земельну ділянку, яка належить до земель оборони, безпідставно вилучено з державної власності звернувся до суду з позовом у цій справі.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1313/23 (суддя Кравчук А. М.) позов задоволено; усунуто перешкоди державі в особі Волинської ОДА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102, площею 42,2677 га, з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення у Державному земельному кадастрі; зобов'язано Вишнівську сільську раду повернути Волинській ОДА (Волинській обласній військовій адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102, площею 42,2677 га; стягнуто з Вишнівської сільради на користь Волинської обласної прокуратури 7 726,62 грн витрат по сплаті судового збору.
3.2. Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони і є державною власністю, проте безпідставно перебуває у комунальній власності Вишнівської сільради, а відтак може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, однак в силу закону така земельна ділянка не може перебувати у приватній чи комунальній власності. Отже, суд першої інстанції з огляду на доведення позивачем порушення прав та законних інтересів держави, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Вишнівської сільради повернути спірну земельну ділянку в державну власність в особі позивача.
При цьому місцевий господарський суд вказав, що оскільки всі пред'явлені Прокурором вимоги є взаємопов'язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку в її набувача, відтак підлягає до задоволення вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102 площею 42,2677 га з цільовим призначенням (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорією земель - землі сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі.
3.3. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 10.09.2024 (Філіпова Т. Л. - головуючий, судді: Маціщук А. В. Бучинська Г. Б.) рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі №903/1313/23 скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
3.4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розміщення спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не свідчить про її приналежність до земель оборони, а надані на підтвердження цього Прокурором докази є неналежними та недопустимими.
4. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них
4.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1313, перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
4.2. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про застосування апеляційним судом до спірних правовідносин статей 77, 84, 117, 122 ЗК України, статті 22 Закону України «Про державний кордон України», статей 1- 3 Закону України «Про використання земель оборони», пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, від 26.07.2017 у справі № 914/1748/16, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19, від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц.
У контексті наведених доводів скаржник зазначає, що у вказаних справах Верховний Суд дійшов висновків про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
При цьому відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.
Крім того, за доводами Прокурора, постанова обласної Рада депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 є належним та допустимим доказом про визначення на даній місцевості ширини прикордонної смуги, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо стандартів доказування, а також постановах від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, де суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання Прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги.
4.3. У відзиві на касаційну скаргу Вишнівська сільрада просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, наполягаючи на дотриманні судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки його висновки повністю відповідають правовим позиціям Верховного Суду.
Відповідач стверджує, що посилання Прокурора на постанову обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 як на основний доказ суперечить Конституції України, оскільки така постанова викладена російською мовою та є архівним документом тоталітарного режиму.
Вишнівська сільрада також зазначає, що спірна земельна ділянка була сформована як об'єкт цивільних прав ще у 1958 році з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення та її цільове призначення жодного разу не змінювалось. Категорія земель визначається на основі їхнього цільового призначення, а не на підставі розташування у прикордонній смузі. При цьому зміни в прикордонній смузі не можуть слугувати підставою для перерозподілу чи переоцінки вже сформованої земельної ділянки без дотримання законних процедур відведення та проектування.
4.4. ГУ Держгеокадастру у Волинській області у письмових поясненнях просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
4.5. 23.01.2025 на адресу Суду надійшло клопотання Вишнівської сільради в якому остання просить прийняти до розгляду та задовольнити клопотання про передачу справи № 903/1313/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказуючи на те, що 15.01.2025 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду було розглянуто з тих самих підстав за аналогічними предметами спору та аналогічними доказами справи № 903/1311/23 та № 903/1324/23. Так, Верховний Суд скасував судові рішення апеляційної інстанції у вказаних справах та залишив в силі рішення Господарського суду Волинської області. Однак Вишнівська сільрада не погоджуючись з рішеннями Верховного Суду вважає, що їх прийнято із значними порушенням норм матеріального і процесуального права, а також з неправильним тлумаченням і застосуванням закону, який не підлягає застосуванню.
4.6. У додаткових поясненнях, які надійшли на адресу суду 07.08.2025 відповідач вказує, що позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, а подані документи не відповідають вимогам процесуального закону, позов є необґрунтованим за обраним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні. Крім цього, у вказаних поясненнях Вишнівська сільрада просить розгляд справи 19.08.2025 проводити без участі представників відповідача, за наявними матеріалами справи та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24 та висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 17.10.2018 у справі № 910/6440/17.
4.7. Прокурор у додаткових запереченнях вказує, що сформуванні у цій справі вимоги спрямовані на усунення правової невизначеності щодо цільового призначення земель, скасування права комунальної власності на землі у межах прикордонної смуги, а також створення передумов для формування земельних ділянок оборони в порядку, визначеному законом.
Крім цього, у додаткових пояснення Прокурор просить суд при розгляді цієї справи врахувати висновки, викладені Верховним Судом у справі № 922/885/24, що є релевантною до спірних правовідносин.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
5.3. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Волинська ОВА про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки та зобов'язання відповідача її повернути.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 вказаного Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської ОВА як представницького органу держави у спірних правовідносинах та обрав такий спосіб захисту порушеного права як усунення перешкод власнику - державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони та зобов'язання Вишнівську сільраду повернути спірну земельну ділянку. Необхідність пред'явлення цього позову обґрунтована потребою в поновленні прав і законних інтересів держави щодо використання земель оборони, у тому числі, для захисту державного кордону та забезпечення безпеки держави.
Вишнівська сільрада, заперечуючи проти позову, зазначала, зокрема, що категорія земель визначається на основі їх цільового призначення, а не на підставі розташування у прикордонній смузі, а оскільки спірна земельна ділянка була сформована як об'єкт цивільних прав з цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення, то віднесення цієї земельної ділянки до земель оборони є безпідставним.
Отже, у цій справі спірним є питання належності земельної ділянки з кадастровим номером 0723380800:03:003:1102, площею 42,2677 га, яка розташована в межах прикордонної смуги, до земель оборони.
Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позову вказав на те, що розміщення спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не свідчить про її приналежність до земель оборони, а надані на підтвердження цього Прокурором докази є неналежними та недопустимими.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 77 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що землі оборони можуть перебувати лише у державній власності.
При цьому у вказаній статті встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
За змістом статті 84 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.
Закон України «Про використання земель оборони» визначає правові засади і порядок використання земель оборони.
За змістом статті 3 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 115 ЗК України уздовж державного кордону України згідно із законом встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.
У статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
У статті 22 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено встановлення вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
У пункті 2 вказаної постанови передбачено, що прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Отже, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання та які можуть перебувати лише у державній власності, і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
При цьому варто звернути увагу на те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим». Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.
Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 922/4669/23, від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19, на які послався Прокурор, як на підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Крім цього, вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20.
Так, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, законодавчо врегульовано, що прикордонна смуга не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Земельні ділянки, що перебувають в межах прикордонної смуги перебувають у державній власності, щодо них діє особливий режим використання, оскільки такі земельні ділянки мають статус земель оборони. Такі земельні ділянки надаються у постійне користування органам Державної прикордонної служби України, а відсутність їх державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не свідчить про те, що земельні ділянки в межах прикордонної смуги можуть перебувати в іншій формі власності, окрім, державної та належати до іншої категорії земель аніж землі оборони.
У справі, що розглядається, місцевий господарський суд установив, що постановою обласної Ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599 у межах Волинської області встановлені наступні прикордонні зони та полоси: а) заборонену прикордонну зону, в яку включений, у тому числі, Любомльський район; б) 2 кілометрові та 800 метрові прикордонні смуги, які визначені на місцевості від лінії кордону та позначені відповідними вказівниками.
При цьому, як вже зазначалося, обставини щодо визначення розмірів та ширини прикордонної смуги підтверджені судовими рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та № 163/981/20, які набрали законної сили.
Накладення спірної земельної ділянки на землі прикордонної смуги (землі оборони) підтверджується викопіюванням земель сільськогосподарського призначення Вишнівської сільради на землі, що розташовані в межах 800 м від лінії державного кордону, розробленим сертифікованим інженером-землевпорядником ПФ «Реформатор», а зі змісту листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 09.10.2023 № 10-3-0.2-3672/2-23 убачається, що спірна земельна ділянка розташована між орієнтовною лінією державного кордону та земельною ділянкою земель оборони з видом цільового призначення для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України в межах дії обмеження використання земель - прикордонна смуга.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносин, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про недоведеність Прокурором обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони та її розташування в межах прикордонної смуги.
Натомість суд першої інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи, які підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, дійшов обґрунтованого висновку про належність спірної земельної ділянки до земель оборони, яка знаходиться в межах прикордонної смуги, порушення прав та законних інтересів держави щодо користування та розпорядження такою землею, а відтак і про наявність правових підстав для усунення перешкод державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та її повернення Волинській ОДА (Волинській обласній військовій адміністрації).
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані в межах прикордонної смуги, можуть перебувати виключно у державній власності, не можуть передаватися у приватну власність або в користування іншим особам, крім випадків, встановлених законом, оскільки їх правовий режим характеризується особливим значенням для забезпечення державної безпеки та охорони державного кордону. Передача цих земель у користування чи володіння іншим суб'єктам суперечить встановленому правовому режиму та може створювати загрози для національної безпеки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23 та від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23, ухвалених у подібних правовідносинах, за участю тих самих сторін та які Суд вважає за необхідне врахувати під час розгляду спору у цій справі, керуючись при цьому положеннями частини четвертої статті 300 ГПК України.
Крім цього, наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24 до розгляду якої зупинялося провадження в цій справі та в якій, зокрема сформовано загальний принцип стосовно того, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, належать до земель оборони, які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
Крім того колегія суддів вважає за необхідно зазначити, що зайняття земельної ділянки земель оборони в межах прикордонної смуги з порушенням ЗК України, Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про державний кордон України», Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, що охоплюється визначенням негаторного позову (див. правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23 та від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23, ухвалених у подібних правовідносинах, за участю тих самих сторін).
При цьому касаційна скарга Прокурора щодо вимог про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не обґрунтована підставами касаційного оскарження судових рішень, передбаченими процесуальним законом, однак задоволення таких вимог судом першої інстанції не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
Таким чином підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження під час розгляду касаційної скарги Прокурора, поданої у цій справі.
Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги, в якій Прокурор просив направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, шляхом скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
5.4. Щодо клопотання Вишнівської сільради про передачу справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно із частиною п'ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
З огляду на викладені критерії Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, повинен обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема: навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.
Обґрунтовуючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник вказував на ухвалення Верховним Судом постанов від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23, якими скасовані судові рішення суду апеляційної інстанції та залишенні в силі рішення господарського суду першої інстанції, які, як вважає заявник прийнято із значними порушенням норм матеріального і процесуального права, а також з неправильним тлумаченням і застосуванням закону, який не підлягає застосуванню.
Проте заявником, крім незгоди з рішеннями Верховного Суду у подібних правовідносинах, не наведено наявність виключної правової проблеми із зазначеного заявником в його клопотанні питання з урахуванням кількісного та якісного критеріїв, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці або наявності загрози таких розходжень.
Отже, підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п'ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
6.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).
6.3. Ураховуючи те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах та скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1313/23 підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1313/23 - залишенню в силі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 у справі № 903/1313/23 скасувати.
Рішення Господарського суду Волинської області від 28.02.2024 у справі № 903/1313/23 залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді І. С. Міщенко
С. К. Могил