11 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15018/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" - Савенко О.О.,
ОСОБА_1 - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий, Станік С.Р., Мальченко А.О.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 (суддя Івченко А.М.)
у справі №910/15018/19
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд"
до ОСОБА_1
про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства,
Стислий виклад вимог заяви
1. На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/15018/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогуру" (далі - ТОВ "Агрогуру").
2. Постановою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 ТОВ "Агрогуру" визнано банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Артеменка О.О.
3. У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімусагро Трейд" (далі - ТОВ "Оптімусагро Трейд", кредитор) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов'язаннями боржника, у зв'язку з доведенням його до банкрутства та стягнення з ОСОБА_1 (колишнього засновника (учасника) боржника) на користь ТОВ "Агрогуру" 1471221,96 грн.
4. В обґрунтування заявлених вимог кредитор зазначив, що кредиторами у справі №910/15018/19 стосовно боржника визнано: ТОВ "Оптімусагро Трейд" на суму 869657,83 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю "Теп Транско" (далі - ТОВ "Теп Транско") на суму 174910,19 грн, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) на суму 314275,20 грн.
5. Кредитор також вказав, що ліквідаційну масу боржника складають грошові кошти, що надійшли на погашення позики за договором від 15.02.2018 від ОСОБА_2 після подачі позову у справі №910/14875/20 - 18000,00 грн; грошові кошти, що надходять від стягнення грошових коштів у справі №910/15018/19(910/20392/20) - 203000,00 грн, але наразі повну суму ще не отримано; грошові кошти, що надійшли від продажу права вимоги на виконання договору купівлі-продажу майна боржника на аукціоні в електронній торговій системі - 17100,00 грн; грошові кошти, що надійшли від продажу частки на виконання договору купівлі-продажу майна боржника на аукціоні в електронній торговій системі - 1200,00 грн. Сума ліквідаційної маси разом - 239300,00 грн.
6. Також кредитор вказав, що винагорода та витрати ліквідатора відповідно до Звітів про діяльність ліквідатора за травень 2020 року - січень 2022 року (розглянутих та схвалених комітетом кредиторів), яка відноситься до суми витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді, і задовольняється у першу чергу (до виплат кредиторам) складає 351678,74 грн (з них 344904,68 грн винагорода ліквідатора та 6774,06 грн витрати ліквідатора).
7. Отже, розмір вимог до ОСОБА_1 складає 1471221,96 грн (1358843,22 грн вимог кредиторів + 351678,74 грн винагороди та витрат ліквідатора - 239300,00 грн коштів, які складають ліквідаційну масу банкрута).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
8. 13.10.2017 відбулась державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ТОВ "Агрогуру", в тому числі зміна видів економічної діяльності юридичної особи. Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого). Зміна повного найменування. Зміна розміру статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Реєстраційна дія/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10671050004016036.
9. Зареєстрований статутний капітал ТОВ "Агрогуру" склав 36000000,00 грн.
10. Учасниками ТОВ "Агрогуру" стали: ОСОБА_1 - розмір частки в статутному капіталі складав 35999030,00 грн, тобто 99,9973% статутного капіталу; ОСОБА_3 - розмір частки в статутному капіталі складав 970,00 грн, тобто 0,0027% статутного капіталу.
11. 18.10.2017 між ТОВ "Оптімусагро Трейд" та ТОВ "Агрогуру" було укладено договір №1810/17 з переробки сировини (насіння соняшника).
12. Виходячи з узгоджених актів наданих послуг (робіт) ТОВ "Оптімусагро Трейд" виставив ТОВ "Агрогуру" такі рахунки на оплату за Договором:
- рахунок на оплату №1174 від 07.11.2017 на суму 192915,00 грн;
- рахунок на оплату №1177 від 11.11.2017 на суму 268402,42 грн;
- рахунок на оплату №1180 від 14.11.2017 на суму 113711,30 грн;
- рахунок на оплату №1190 від 15.11.2017 на суму 57015,47 грн;
- рахунок на оплату №1212 від 24.11.2017 на суму 216288,84 грн.
13. Загальна сума наданих послуг (робіт) за Договором склала 848333,03 грн.
14. Строк оплати наведених рахунків настав з 14.11.2017 по 30.11.2017.
15. Вказані вище обставини було встановлено судом і підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 у справі №910/3572/18 за позовом ТОВ "Оптімусагро Трейд" до ТОВ "Агрогуру".
16. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не оплатили свої вклади (внески) до статутного капіталу ТОВ "Агрогуру", що підтверджується Фінансовим звітом суб'єкта малого підприємництва - ТОВ "Агрогуру" від 01.02.2018.
17. 16.02.2018 відбулась Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ТОВ "Агрогуру", в тому числі зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників (реєстраційна дія/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10671050006016036).
18. Зареєстрований статутний капітал ТОВ "Агрогуру" після цих змін склав 350000,00 грн.
19. Учасниками ТОВ "Агрогуру" стали ОСОБА_1 - розмір частки в статутному капіталі складав 349030,00 грн; ОСОБА_3 - розмір частки в статутному капіталі складав 970,00 грн.
20. На дату реєстрації цих змін вже існувала прострочена заборгованість ТОВ "Агрогуру" перед кредиторами, чиї інтереси гарантує статутний капітал: ТОВ "Оптімусагро Трейд" в сумі 655418,03 грн; строк платежу настав з 14.11.2017 по 30.11.2017 (рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 у справі №910/3572/18); ТОВ "Теп Транско" в сумі 168183,44 грн; строк платежу настав 20.12.2017 (рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4642/18).
21. 20.02.2018 відбулась Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ТОВ "Агрогуру", в тому числі зміна складу або інформації про засновників (реєстраційна дія/запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10671050007016036).
22. Учасником (єдиним) ТОВ "Агрогуру" після цих змін став ОСОБА_2 - розмір частки в статутному капіталі складав 350000,00 грн, тобто 100% статутного капіталу. На дату реєстрації цих змін ОСОБА_1 не оплатив свій вклад (внесок) до статутного капіталу ТОВ "Агрогуру".
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
23. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 задоволено заяву ТОВ "Оптімусагро Трейд" до ОСОБА_1 про покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Агрогуру" 1471221,96 грн.
24. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 рішення Господарського суду Києва від 23.10.2024 залишено без змін.
25. Вказані судові рішення мотивовані тим, що в діях ОСОБА_1 наявний повний склад господарського правопорушення, що має наслідком тягар субсидіарного обов'язку за зобов'язаннями боржника.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
26. ОСОБА_1 (далі - скаржник) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені вимог ТОВ "Оптімусагро Трейд" відмовити у повному обсязі.
27. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
28. Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені: у постановах від 10.06.2020 у справі №911/3513/16, від 17.06.2020 у справі №923/590/18, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20), від 07.11.2023 у справі №908/3468/13 щодо застосування ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) стосовно визначення розміру субсидіарної відповідальності; у постановах від 08.06.2023 у справі №910/17743/18, від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 01.10.2020 у справі №914/3120/15, від 12.11.2020 у справі №916/1105/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 щодо застосування ч. 2 ст. 61 КУзПБ стосовно визначення наявності ознак доведення до банкрутства; у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 щодо застосування ст. 61 Конституції України стосовно заборони подвійного притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення.
29. Скаржник вказує, що господарські суди порушили приписи ст.ст. 73-79, 86 ГПК України під час оцінки доказів та встановлення обставин справи і не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 18.03.2020 у справі №129/1033/13, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц щодо застосування вказаних норм права; не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 15.06.2022 у справі №363/1019/17, від 12.07.2023 у справі №910/5080/21 щодо застосування ст. 236 ГПК України у подібних правовідносинах.
30. Скаржник вважає, що висновки господарських судів не відповідають дійсності та свідчать про помилкове застосування ч. 2 ст. 61 КУзПБ, адже як під час подачі заяви до ОСОБА_1 (липень 2024 року) так і на час прийняття рішень у справі, непогашена сума кредиторських вимог до ТОВ "Агрогуру" складала і складає 378814,61 грн. На підтвердження цього скаржник посилається на наявну в матеріалах справи відповідь ліквідатора ТОВ "Агрогуру" від 16.12.2024.
31. На думку скаржника, навіть якщо ОСОБА_1 буде визнано особою, що своїми діями довела ТОВ "Агрогуру" до банкрутства, максимальна сума субсидіарної відповідальності, яка може на нього бути покладена із урахуванням фінансових показників банкрутства, становить 378814,61 грн (сума непогашених кредиторських вимог) - 239300,00 грн (встановлена судом ліквідаційна маса) = 139514,61 грн, тоді як в оскаржуваних судових рішеннях господарські суди протиправно зазначають, що кредиторські вимоги складають 1358843,22 грн.
32. Скаржник аргументує, що у діях ОСОБА_1 (який був засновником/учасником ТОВ "Агрогуру" до 20.02.2018) відсутні ознаки доведення до банкрутства, оскільки вони не призвели до зменшення активів боржника, не мають ознак недобросовісних та повністю відповідали положенням законодавства, а отже жодного причинно-наслідкового між рішеннями/діями ОСОБА_1 та банкрутством ТОВ "Агрогуру" немає.
33. Також скаржник звертає увагу, що порушень в діях ОСОБА_1 в ході формування статутного капіталу не було допущено, оскільки рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Агрогуру" про зменшення статутного капіталу та реєстраційна дія щодо внесення змін щодо розміру статутного капіталу не були оскаржені, а тому є дійсними та мають юридичну силу.
34. На думку скаржника, ні позивач, ні господарські суди не навели обґрунтування того, яким чином формування статутного капіталу могло призвести до банкрутства товариства.
35. Скаржник вказує, що Господарським судом міста Києва в межах справи №910/15018/19(910/16887/21) було прийнято рішення від 10.05.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Агрогуру" 991372,61 грн як солідарну відповідальність за зобов'язаннями ТОВ "Агрогуру" . При цьому стягнення із ОСОБА_1 коштів у справі №910/15018/19(910/16887/21) обумовлено аналогічними обставинами до тих, які розглядаються в межах даної справи.
36. Скаржник зауважує, що вже після зарахування ТОВ "Агрогуру" грошових коштів на рахунки кредиторів, постановою Верховного Суду від 18.06.2024 були скасовані рішення попередніх інстанцій у справі №910/15018/19(910/16887/21), однак кошти ОСОБА_1 повернуті не були, а процедура повернення коштів від кредиторів, якщо ліквідатор вже погасив кредиторські вимоги, не передбачена законодавством.
37. На думку скаржника, на даний час із ОСОБА_1 вже стягнуто грошові кошти на користь ТОВ "Агрогуру" як солідарну відповідальність за зобов'язання ТОВ "Агрогуру" на підставі тих самих обставин, які розглядаються і в межах даного спору. Тобто звернення кредитора із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 як третю особу, яка несе відповідальність за зобов'язання боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, є безпідставним.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
38. ТОВ "Оптімусагро Трейд" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
39. ТОВ "Оптімусагро Трейд" вважає, що оскільки судове рішення у справі №910/15018/19(910/16887/21) про стягнення з ОСОБА_1 суми як солідарної відповідальності скасоване, то задовольняючи заяву про покладення субсидіарної відповідальності, господарські суди не притягували ОСОБА_1 до відповідальності вдруге. Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/15018/19(910/16887/21) задоволено.
40. Кредитор вважає, що невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань з внесення вкладу до статутного капіталу боржника в період з 13.10.2017 по 15.02.2018 призвело до його неплатоспроможності, оскільки саме ці вимоги, які виникли в період, коли учасником ТОВ "Агрогуру" був ОСОБА_1 так і не були задоволені і стали підставою для визнання ТОВ "Агрогуру" банкрутом.
41. На думку кредитора, ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань з внесення вкладу до статутного капіталу боржника, який (статутний капітал) є мінімальним розміром майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів; отримав користь від дій, вчинених (в його інтересах) задля зменшення вартості активів боржника, тобто на шкоду інтересам кредиторів боржника.
42. Крім того, кредитор з посиланням на ст.ст. 80, 269 ГПК України вважає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
43. 29.08.2025 до Верховного Суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - адвоката Шульги А.В. про відкладення судового засідання у справі №910/15018/19 на іншу дату у зв'язку з тим, що Шульга А.В. 11.09.2025 о 12:00 год. бере участь в іншому судовому засіданні у Господарському суді Харківської області.
44. Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, Верховний Суд вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки у клопотанні не вказано про наявність обставин, які б об'єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 11.09.2025. При цьому Верховний Суд врахував у сукупності також те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні; явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов'язковою; позиція скаржника викладена письмово у касаційній скарзі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
45. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду заяви кредитора банкрута про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на його колишнього засновника (учасника).
46. Нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ЦК України визначено правове регулювання підстав, умов та порядку застосування/притягнення до субсидіарної відповідальності юридичних осіб, яке водночас перебуває у взаємозв'язку з нормами КУзПБ, які встановлюють порядок провадження у справі про банкрутство на стадії кожної судової процедури.
47. Верховний Суд зауважує, що при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.
48. При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.
49. Згідно із ч. 1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Частиною 3 цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
50. Щодо субсидіарної відповідальності за правилами КУзПБ, то Верховний Суд зазначає, що за змістом преамбули цього Кодексу одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
51. За загальним правилом, визначеним ч.ч. 1-3 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом.
52. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 191 ЦК України).
53. Водночас відкриття провадження у справі про банкрутство є початком особливого правового регулювання відносин (між боржником та його кредиторами, між боржником та третіми особами), системою загальних та спеціальних охоронних норм законодавства, взаємодія та мета яких визначається принципами та нормами, що становлять зміст КУзПБ.
54. Так, у судовій процедурі ліквідації боржника питання єдиного майнового комплексу боржника регулюється нормами КУзПБ про ліквідаційну масу, до складу якої входять усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси (ч. 1 ст. 62 КУзПБ).
55. Порядок формування і використання ліквідаційної маси встановлено ст.ст. 61-65 КУзПБ та спрямовано на задоволення вимог кредиторів.
56. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 №2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства.
57. Абзацом 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
58. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
59. Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із ч. 1 ст. 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
60. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії/бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
61. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.
62. При цьому, визначена в абз. 1 ст. 61 КУзПБ дискреція ліквідатора, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 №2971-IX, також і кредитора, у питанні покладення субсидіарної відповідальності має застосовуватися з урахуванням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, невід'ємним критерієм дотримання якого з огляду на положення ч. 2 ст. 61 КУзПБ є вирішення питання про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства (такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №924/669/17, від 07.10.2021 у справі №914/3812/15, від 14.09.2023 у справі №908/2414/21, від 15.02.2024 у справі №908/2538/22, від 14.03.2024 у справі №34/5005/4591/2012 тощо).
63. Без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні до банкрутства, суд позбавлений можливості розглянути звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс з дотриманням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Аналогічний висновок про застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №911/1423/19.
64. Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.
65. У разі коли після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника, якщо такі особи не доведуть протилежного.
66. Визначене нормами ч. 2 ст. 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
67. Такими елементами є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення.
68. Однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
69. Верховний Суд наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.
70. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
71. У цьому висновку Верховний Суд виходить з того, що в умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна/активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ).
72. Отже, навіть за виявлених фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами ч. 2 ст. 61 КУзПБ.
73. Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.
74. Цей порядок передбачає, що:
- арбітражний керуючий зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (п. 3 ч. 2 ст. 12 КУзПБ);
- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов'язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (ч. 10 ст. 39 цього Кодексу)
- розпорядник майна зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (ч. 3 ст. 44 КУзПБ);
- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
75. Звідси, керуючись наведеними положеннями КУзПБ щодо обов'язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Верховний Суд вважає, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
76. Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення.
77. Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абз. 5 ч. 1 ст. 61 КУзПБ).
78. За змістом ч. 2 ст. 61 КУзПБ законодавець визначив розмір субсидіарної відповідальності як різницю між двома показниками (сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою), яка свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
79. Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (ч. 2 ст. 47 КУзПБ).
80. Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (ч.ч. 3, 5 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (ч. 4 ст. 45 цього Кодексу).
81. Що ж до такого показника як ліквідаційна маса, то Верховний Суд зазначає про таке.
82. Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об'єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.
83. Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що:
- балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (п. 5 ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 61 КУзПБ), оціночна вартість (ч. 1 ст. 63 КУзПБ) та вартість її реалізації/продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізнятися;
- склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов'язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб'єктів субсидіарної відповідальності (абз. 3 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
84. Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то враховуючи правову природу цієї відповідальності, її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.
85. У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена ч. 2 ст. 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (ст. 22 ЦК України).
86. Отже, буквальне прочитання абзаців 1 та 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб'єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.
87. Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами ст. 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.
88. Право ліквідатора (кредитора) подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі №911/3513/16, від 17.06.2020 у справі №923/590/18 (на яку посилається скаржник), від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20) та від 07.11.2023 у справі №908/3468/13.
89. Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб'єктів та суб'єктивної сторони відповідного правопорушення.
90. Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21).
91. Господарські суди встановили, що за результатом позовів ліквідатора та ініціюючого кредитора ліквідаційну масу складають: 1) грошові кошти у розмірі 18000,00 грн, що надійшли на погашення позики за Договором №2/02-18 від 15.02.2018 від ОСОБА_2 після подачі позову у справі №910/15018/19(№910/14875/20); 2) грошові кошти у розмірі 203000,00 грн, що надходять від стягнення грошових коштів за наказом Господарського суду м. Києва у справі №910/15018/19(910/20392/20); 3) грошові кошти у розмірі 17100,00 грн, що надійшли від продажу права вимоги на виконання договору купівлі-продажу майна боржника на аукціоні в електронній торговій системі; 4) грошові кошти в сумі 1200,00 грн, що надійшли від продажу частки на виконання договору купівлі-продажу майна боржника на аукціоні в електронній торговій системі. Тобто загальна сума ліквідаційної маси банкрута складає 239300,00 грн.
92. Розмір вимог до ОСОБА_1 , який відповідно до законодавства несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства (розмір субсидіарної відповідальності), становить 1471221,96 грн (кредиторська заборгованість боржника у розмірі 1358843,22 грн + винагорода та витрати ліквідатора у розмірі 351678,74 грн) - 239300,00 грн (ліквідаційна маса банкрута).
93. При цьому, відповідно до встановлених обставин справи, доказів наявності у банкрута будь-яких інших активів, окрім тих, що були виявлені, включені до ліквідаційної маси та реалізовані під час проведення ліквідаційної процедури боржника, матеріали справи не містять та ОСОБА_1 надані не були.
94. Господарські суди правильно визначили, що об'єктом правопорушення є права кредиторів на задоволення їх грошових вимог до боржника у справі про банкрутство та витрати ліквідатора, які не можуть бути реалізовані внаслідок відсутності у боржника майна, достатнього для погашення кредиторської заборгованості у повному обсязі.
95. Суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто в даному випадку суб'єктом правопорушення є колишній засновник (учасник) банкрута ОСОБА_1 .
96. Суб'єктивною стороною правопорушення є ставлення ОСОБА_1 до його дій та бездіяльності як засновника (учасника) боржника, свідоме вчинення дій, а також допущення бездіяльності, наслідком чого стала неможливість боржника виконати свої зобов'язання перед кредиторами, зокрема, неможливість розрахуватися з кредиторами у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань з внесення вкладу до статутного капіталу боржника, який (статутний капітал) є мінімальним розміром майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів та отримав користь від дій, вчинених (в його інтересах) задля зменшення вартості активів боржника, тобто на шкоду інтересам кредиторів боржника.
97. Крім того, господарські суди правильно зазначили, що об'єктивну сторону правопорушення складають:
- укладення 24.01.2018 між боржником (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Статус" (покупець) договору купівлі-продажу, за умовами якого боржник продав за номінальною вартістю 6000,00 грн частку в розмірі 20% статутного капіталу в ТОВ "Агро Логістик". У ТОВ "Агро Логістик" перебували у власності дві земельні ділянки площею понад 9,66 га та три об'єкта нерухомості, що знаходяться в с. Хотів Києво-Святошинського району Київської області. Відчуження частки відбулося, коли згідно з відомостями з Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) учасником ТОВ "Агрогуру" був ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з ЄДР;
- 23.12.2020 ТОВ "Агро Логістик" передало вказані земельні ділянки у власність ТОВ "Кофе-Ательє";
- 25.02.2021 ТОВ "Кофе-Ательє" передало земельні ділянки у власність ТОВ "Теят";
- згідно з відомостями з ЄДР бенефіціарним власником (контролером) юридичних осіб як ТОВ "Агро Логістик", так і ТОВ "Теят" є ОСОБА_1 ;
- під час розгляду справи суд першої інстанції у справі №910/15018/19(910/14175/20) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24.01.2018 дійшов висновку, що особи, які діяли від імені ТОВ "Агрогуру" під час укладення оспорюваного правочину діяли не в інтересах товариства, а в інтересах третіх осіб;
- Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 під час касаційного перегляду судових рішень у справі №910/15018/19(910/14175/20) зазначив, що у цій справі судом першої інстанції цілком вірно було визначено, що укладений правочин порушує інтереси інших учасників господарських відносин, зокрема, кредиторів боржника (завдає їм збитків). А тому укладення боржником договору з заінтересованою особою також обґрунтовано визнано підставою недійсності правочину;
- документи фінансової звітності ТОВ "Агрогуру" за 2017 рік та за 1-й квартал 2018 року підтверджують, що вартість (балансова) всіх активів боржника дорівнювала сумі вимог кредиторів, але навіть за таких показників фінансової звітності в четвертому кварталі 2017 року ТОВ "Агрогуру" не виконувало свої грошові зобов'язання перед кредиторами, а в першому кварталі 2018 року ТОВ "Агрогуру" визнавало, що не могло виконати свої грошові зобов'язання (зокрема перед ТОВ "Оптімусагро Трейд") та просило "розглянути можливість здійснення розрахунку протягом березня, квітні; травня рівними частинами". Остання обставина встановлена в рішенні Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 у справі №910/3572/18;
- згідно зі Звітом про фінансові результати за 2017 рік ТОВ "Агрогуру" не отримало прибутку оскільки чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у розмірі 10935 тис. грн дорівнював сумі всіх витрат;
- згідно зі Звітом про фінансові результати за 1-й квартал 2018 року ТОВ "Агрогуру" не отримало ніяких доходів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і не понесло ніяких витрат;
- Аналіз виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства ТОВ "Агрогуру" від 12.05.2020, який виконано арбітражним керуючим Артеменко О.О. на стадії розпорядження майном боржника, містить висновок, що в діях засновників та керівників банкрута в наявності всі ознаки доведення до банкрутства ТОВ "Агрогуру";
- окрім цього, кредитором у заяві зазначено, що боржник надав поворотну фінансову допомогу (позику) тодішньому директору ТОВ "Агрогуру" в сумі 200000,00 грн згідно з договором від 15.12.2017. Це відбулось тоді (19.12.2017, 27.12.2017, 23.01.2018 та 31.01.2018), коли заборгованість перед кредиторами була вже простроченою. В цей період, ОСОБА_1 був учасником боржника з часткою в статутному капіталі 99,997% і до його повноважень належало питання про надання згоди на укладення відповідно договору.
98. Отже, господарські суди надали оцінку як звіту ліквідатора, так і наведеним обставинам справи та дійшли висновку, що вчинені дії та бездіяльність ОСОБА_1 в сукупності формують повний склад господарського правопорушення, що є підставою для задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього засновника (учасника) боржника, оскільки неплатоспроможність боржника настала у період коли він ще був засновником (учасником) банкрута. При цьому ОСОБА_1 не спростував відсутність своєї вини у доведенні боржника до банкрутства.
99. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що невиконання ним своїх зобов'язань з внесення вкладу до статутного капіталу боржника та зменшення статутного капіталу ТОВ "Агрогуру" не є ознакою доведення його до банкрутства, оскільки в даному випадку господарські суди з урахуванням обов'язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, встановили достатньо інших підстав доведення боржника до банкрутства, зокрема, виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство; аналізі правочинів, що завдали збитків боржнику чи призвели до збільшення кредиторської заборгованості, відчуження майна боржника пов'язаним особам з ОСОБА_1 та ін. При цьому, бездіяльність ОСОБА_1 з невнесення вкладу до статутного капіталу ТОВ "Агрогуру", а згодом і зменшення статутного капіталу є наслідком того, що боржник не може задовольнити вимоги кредиторів у зв'язку з недостатністю активів боржника.
100. При цьому, твердження скаржника, що рішення позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Агрогуру" про зменшення статутного капіталу та реєстраційна дія щодо внесення змін стосовно розміру статутного капіталу не були оскаржені, а тому є дійсними та мають юридичну силу, Верховний Суд відхиляє, оскільки рішення органів юридичної особи може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства, в даному випадку оскаржити відповідне рішення міг ОСОБА_1 - особа, яка притягується до субсидіарної відповідальності.
101. Стосовно доводів скаржника, що в порушення вимог ст. 61 Конституції України його двічі намагаються притягнути до відповідальності за одне й те саме правопорушення з огляду на наявність судових рішень у справі №910/15018/19(910/16887/21) про стягнення з ОСОБА_1 991372,61 грн як солідарної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства", згідно з якою учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників, Верховний Суд зауважує таке.
102. Так, в межах справи №910/15018/19(910/16887/21) вирішувалося питання щодо покладення солідарної відповідальності на учасника товариства, який не повністю вніс вклад, тоді як у справі, що переглядається, вирішується питання щодо покладення субсидіарної відповідальності на третю особу, яка несе відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства, отже у цих двох справах ОСОБА_1 притягується до різних видів відповідальності.
103. Щодо доводів скаржника про те, що вже після зарахування ТОВ "Агрогуру" грошових коштів на рахунки кредиторів, постановою Верховного Суду від 18.06.2024 було скасовано рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі №910/15018/19(910/16887/21), однак кошти ОСОБА_1 повернуті не були, а процедура повернення коштів від кредиторів, якщо ліквідатор вже погасив кредиторські вимоги, не передбачена законодавством.
104. Наведеним обставинам господарські суди дали відповідну оцінку і встановили, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані постановою Верховного Суду від 18.06.2024. При цьому, господарські суди зауважили, що відповідно до ст. 333 ГПК України заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Подання заяви про поворот виконання рішення суду є правом ОСОБА_1 .
105. У зв'язку з викладеним твердження скаржника про те, що процедура повернення коштів від кредиторів, якщо ліквідатор вже погасив кредиторські вимоги, не передбачена законодавством, є безпідставним і суперечить наведеним нормам ГПК України.
106. Крім того, Верховний Суд враховує, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є відкритими та загальнодоступними, наявна ухвала Господарського суду міста Києва від 16.07.2025, згідно з якою заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/15018/19(910/16887/21) задоволено. В поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі №910/15018/19(910/16887/21) стягнуто з ТОВ "Агрогуру" на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 1006243,20 грн (991372,61 грн солідарної відповідальності та 14870,59 грн судового збору).
107. У зв'язку з викладеним, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що непогашена сума кредиторських вимог до ТОВ "Агрогуру" на момент подання заяви у цій справі складає 378814,61 грн.
108. При цьому, Верховний Суд враховує, що у зв'язку з прийняттям судових рішень у цій справі та наявністю ухвали про поворот виконання рішення у справі №910/15018/19(910/16887/21) між сторонами існує зустрічна заборгованість.
109. Водночас під час повороту виконання рішення можливе зарахування (тобто взаємозалік), якщо в результаті скасування судового рішення або зміни його, виникла зустрічна заборгованість обох сторін. Поворот виконання рішення передбачає повернення стягувачем відповідачу всього, що було отримано за скасованим рішенням. Якщо ж після повернення коштів відповідачем, виявилося, що він також має заборгованість перед стягувачем, виникає підстава для взаємного зарахування цих вимог в межах судового провадження про поворот виконання рішення або в межах справи про банкрутство з урахуванням вимог ст. 64 КУзПБ.
110. Враховуючи викладене, посилання скаржників про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у низці постанов суду касаційної інстанції щодо застосування приписів ч. 2 ст. 61 КУзПБ, ст. 61 Конституції України, ст.ст. 73-79, 86, 236 ГПК України, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Відповідні судові рішення прийняті у кожній окремій справі з урахуванням предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
111. При цьому, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
112. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
113. Щодо доводів скаржника про неврахування господарськими судами наявної в матеріалах справи відповіді ліквідатора ТОВ "Агрогуру" за №02-28/301 від 16.12.2024 про те, що у справі про банкрутство ТОВ "Агрогуру" залишаються непогашеними вимоги лише кредиторів 6-ої черги на загальну суму 378814,61 грн, Верховний Суд виходить з такого.
114. Так, під час розгляду справи господарським судом апеляційної інстанції скаржник подав до суду апеляційної інстанції наведену відповідь ліквідатора в обґрунтування безпідставності поданої кредитором заяви.
115. Порядок та строки подання учасниками справи доказів чітко врегульовано у ст. 80 ГПК України.
116. Так, відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
117. Частинами 4, 5 ст. 80 ГПК України передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
118. Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
119. Отже, за змістом зазначених норм всі докази, які спростовують вимоги до відповідача, мають бути подані відповідачем разом з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена до суду та належним чином обґрунтована.
120. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
121. У постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494), від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20 щодо застосування ст.ст. 80, 269 ГПК України, зазначено, що відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України.
122. Отже, прийняття та розгляд додаткових доказів на підтвердження позовних вимог на стадії апеляційного перегляду справи в порядку ст. 269 ГПК України має бути здійснено з дотриманням принципу диспозитивності.
123. Вимоги ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
124. Під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №918/237/20).
125. Відповідно до висновку щодо застосування ст.ст. 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 03.04.2019 у справі №913/317/18 та від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
126. Тобто, відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №914/1725/19; від 12.01.2021 у справі №01/1494(14-01/1494); від 15.12.2020 у справі №925/1052/19; від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).
127. Враховуючи, що під час подання додаткових доказів до суду апеляційної інстанції, скаржник не зазначив об'єктивних обставин та не надав доказів на підтвердження неможливості подання таких доказів, за наявності відповідного обов'язку, разом із першою заявою по суті спору, такі докази не були прийняті судом апеляційної інстанції.
128. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).
129. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine) від 03.04.2008 повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
130. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Леваж Престасьон Сервіс проти Франції (Levages Prestations Services v. France) від 23.10.1996 та Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії (Brualla Gomez de la Torre v. Spain) від 19.12.1997, згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
131. Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
132. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
133. За вказаних обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, а доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
134. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
135. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, - без змін.
Судові витрати
136. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 у справі №910/15018/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді В. Пєсков
В. Погребняк