18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
09 вересня 2025 року Справа № 925/523/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - Дубченко О.В.,
від першого позивача - Журавльов А.В. - представник,
від другого позивача - Виштак Ю.М. - представник,
від відповідача - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої
прокуратури у сфері оборони Центрального регіону,
м. Біла Церква, Київської області в інтересах держави в особі:
1. Міністерства оборони України, м. Київ
2. Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква, м. Біла
Церква, Київської області
до громадської організації «Клуб спортивного картинга Умань»,
м. Умань, Уманського району, Черкаської області
про зобов'язання вчинити дії
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся заступник керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква до громадської організації «Клуб спортивного картинга Умань» про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняте нерухоме військове майно, а саме: будівлю пральні загальною площею 364,8 кв.м., № ГП 81, розташованої на території військового містечка №25 за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Європейська, 108-б, яка перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України та на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Підготовче засідання призначено на 11 год. 00 хв. 19 червня 2025 року.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 19 червня 2025 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 30 хв. 22 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 22 липня 2025 року суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12 год. 00 хв. 09 вересня 2025 року.
Відповідач в судове засіданні не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалу суду від 22 липня 2025 року було направлено відповідачу рекомендованим повідомленням за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Європейська, 70, кв. 61, м. Умань, Черкаської області, 20305.
Однак вищевказана ухвала повернулася до суду 05 серпня 2025 року, у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 3 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином вважається, що відповідач отримав ухвалу суду 29 липня 2025 року (день проставлення відповідної відмітки у поштовому повідомленні).
Відповідач відзиву на позов суду не надав.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Прокурор та представники позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні, яке відбулося 09 вересня 2025 року, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/523/25.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 22 квітня 2025 року представниками КЕВ м. Біла Церква в ході обстеження військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , що за адресою: м. Умань, вул. Європейська (Леніна), 108-б, складено акт про виявлення факту самовільного зайняття об'єкта нерухомого військового майна про що, листом 25 квітня 2025 №566/1424 повідомлено Білоцерківську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону року.
Зокрема, 22 квітня 2025 комісія КЕВ м. Біла Церква, у складі: заступника начальника відділу - головного інженера, начальника відділення експлуатації фондів, а також економіста з договірних та претензійних робіт, провела огляд будівлі за № ГП 81 (пральня) військового містечка №25, за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками якого було складено відповідний акт (а.с.14).
З акту вбачається, що на території військового містечка № НОМЕР_1 комісією зафіксовано факт самовільного зайняття приміщення військового об'єкта, а саме - будівлі за № ГП 81 (пральні), всередині якого сторонніми особами здійснюється зберігання мото-велозапчастин та різних типів інструментів, призначених для проведення ремонтних робіт, тощо.
В ході огляду було встановлено, що будівля за № ГП 81 (пральня) самовільно використовується громадською організацією «Клуб спортивного картинга Умань».
Керівника організації - громадянина ОСОБА_1 , було попереджено про звільнення будівлі в термін до 30 квітня 2025 року.
У акті зазначено, що дана будівля за № ГП 81 (пральня) військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 вивільнена (не використовується підрозділами Збройних Сил України) з 2005 року. Вказаний об'єкт не охоронявся.
Договорів щодо використання нерухомого військового майна за № ГП 81 (пральня) військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 не укладалося.
КЕВ м. Біла Церква листом № 566/1531 від 02 травня 2025 року було повідомлено Білоцерківську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону про виявлений факт самовільного зайняття нерухомого майна.
Відповідно до інформації, наданої Фондом державного майна України від 21 травня 2024 року №776ВИХ-24 за даними Єдиного реєстру об'єктів державної власності, встановлено, що будівля за № ГП 81 (пральня) площею 364, 8 кв.м. за адресою: м. Умань, вул. Європейська (Леніна), 108-б є нерухомим державним майном, яке перебуває на балансі квартирноексплуатаційного відділу м. Біла Церква.
Суб'єктом управління, який здійснює управління даним об'єктом нерухомого військового майна, є Міністерство оборони України, а балансоутримувачем - КЕВ м. Біла Церква.
Інформація про належність будівлі пральні до об'єктів нерухомості військового містечка № 25 підтверджується також технічним паспортом на групу нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленим 22 листопада 2024 року фізичною особою-підприємцем Циганком Іваном Олександровичем.
Крім того, судом встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:01:004:0124, на якій розташована будівля пральні, належить державі, а на праві постійного користування - КЕВ м. Біла Церква.
Право власності держави в особі Міністерства оборони України на будівлю пральні площею 364, 8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Умань, вул. Європейська, 108-б в установленому законом порядку зареєстровано 02 червня 2025 року (а.с.134).
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 14 Законом України «Про Збройні Сили України», земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до Закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, у тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо (частина перша статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
Тобто об'єкти нерухомого майна, які перебувають на балансі КЕВ м.Біла Церква і належать до сфери управління Міністерства оборони України, є військовим майном.
Відповідно до п. 2.1. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року (далі - Положення), квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється, в тому числі квартирно-експлуатаційними відділами (квартирно-експлуатаційними частинами).
Відповідно до п. 1.3. Положення, основними завданнями квартирно-експлуатаційного забезпечення є, зокрема, забезпечення військових частин фондами військового містечка, територією та земельними ділянками; утримання і експлуатація фондів військового містечка, які знаходяться в користуванні військових частин.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Під час розгляду справи відповідач не спростував доводи прокурора, стосовно того, що відповідач без будь-якої правової підстави використовує військове майно.
Договір оренди на вищенаведене нежитлове приміщення відсутній.
Суд зазначає, що право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника.
Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).
Суд зазначає, що усунення перешкод власнику (титульному володільцю) в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.
Враховуючи встановлені обставини судом, у відповідача відсутні правові підстави для користування спірним нежитловим приміщенням, а тому, відповідно до ст.391 ЦК України, відповідачу належить звільнити зайняте приміщення.
Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, господарський суд зазначає наступне:
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що 28 квітня 2025 року Білоцерківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону зверталася з листами - повідомленнями, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», до квартирно - експлуатаційного відділу міста Біла Церква та до Міністерства оборони України щодо виявлених порушень.
05 травня 2025 року Міністерство оборони України надіслало Білоцерківській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Центрального регіону лист у відповідь, в якому, зокрема, повідомило, що у разі пред'явлення прокуратурою позову ним буде забезпечено представництво у судах.
Зі змісту наведеного листування вбачається, що квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква та Міністерство оборони України не вживали заходів для звернення до суду з відповідним позовом.
Також 08 травня 2025 року, на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором було повідомлено позивачів про підготовку та подачу позову до суду.
Отже, враховуючи нездійснення позивачами заходів для самостійного звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити повністю.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати громадську організацію «Клуб спортивного картинга Умань» (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Леніна (Європейська), буд. 70, кв. 61, код ЄДРПОУ 40005093) звільнити самовільно зайняте нерухоме військове майно, а саме - будівлю пральні загальною площею 364,8 кв.м., № ГП 81, розташовану на території військового містечка № 25 за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Європейська, 108-б, яка перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України.
3. Стягнути з громадської організації «Клуб спортивного картинга Умань» (20300, Черкаська область, м. Умань, вул. Леніна (Європейська), буд. 70, кв. 61, код ЄДРПОУ 40005093) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01104, м. Київ, вул.. Петра Болбочана, 8, ЄДРПОУ 38347014, рахунок UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ) 3028 грн. 00 коп. судового збору.
Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 17 вересня 2025 року.
Суддя А.В.Васянович