18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
15 вересня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/737/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Вовчанській К.Ю., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Черкаси справу за позовом Фермерського господарства "Шмель" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севенік-Трейд" про стягнення 940000 грн.,
Позивач - Фермерське господарство "Шмель" звернувся, через систему “Електронний суд», в Господарський суд Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Севенік-Трейд" (далі-відповідач) про стягнення 940000 грн безпідставно набутих коштів та відшкодування судових витрат.
Позов мотивовано безпідставним утриманням відповідачем грошових коштів у сумі 940000 грн отриманих від позивача на умовах купівлі-продажу за № 2712-2 від 27.12.2024, який фактично не підписаний останнім, товар не поставлено, що вказує на відсутність договірних відносин між сторонами. Вимога позивача про їх добровільне повернення відповідачем не виконана.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.08.2025, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Крім того, 26.06.2025 позивачем подана до суду заява про забезпечення позову (вх. 9796/25, а.с. 28-30), щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача в межах заявлених позовних вимог у сумі 940000 грн.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.06.2025 заяву Фермерського господарства "Шмель" заяву про забезпечення позову за вх. 9796/25 задоволено, накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Севенік-Трейд", які знаходяться на всіх банківських та розрахункових рахунках в межах суми позовних вимог - 940000 грн.
В судове засідання 28.08.2025 сторони явку своїх представників не забезпечили, представник позивача адвокат Лінчевський Д.Ю., через систему «Електронний суд», 27.08.2025 подав до суду заяву (вх. № 12497/25,а.с. 55), в якій підтримав вимоги позову повністю, просив його задовольнити, розгляд справи просив провести за його відсутності за наявними у справі доказами.
Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, ухвала Господарського суду Черкаської області від 25.06.2025, адресована відповідачу у визначеному ч. 5 ст. 176 ГПК України порядку, відділенням АТ «Укрпошта» повернута до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача: 18000, Черкаська обл., м. Черкаси, вул.Гоголя, буд.155, кв.23.
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 3, в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити відповідачу, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням проти нього та скористатись правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України і вважає його повідомленим належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, судом підписано рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21), у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи суд повинен зазначити датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати в резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте в разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не збігатимуться, це не є порушенням прав сторін.
Дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.
27.12.2024 відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Севенік-Трейд», як постачальник, та позивач - Фермерське господарство «Шмель», як покупець, уклали договір поставки №2712-2 (далі - Договір, а.с.6) відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язався передати товар, а саме: сільськогосподарську продукцію (далі - Товар) у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти Товар та провести оплату відповідно до умов даного договору.
Договір містить наступні пункти:
п. 1.2. - найменування, кількість та ціна Товару вказується у рахунках до цього Договору;
п.1.4. - ціна одиниці Товару може бути збільшена або зменшена. Всі зміни та доповнення до цього Договору оформляється додатковою угодою, яка є невід'ємною його частиною;
п.1.5. - загальна кількість Товару складається із загальної кількості Товару згідно накладних, оформлених згідно цього Договору;
п.2.1. покупець проводить оплату в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця;
п.2.2. - за згодою Сторін розрахунок за Товар може бути здійснений в іншій формі і порядку, що не суперечать чинному законодавству України, шляхом укладення додаткової угоди до цього Договору;
п.3.1. - продавець зобов'язаний передати покупцеві Товар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання замовлення від покупця, якщо інший строк не вказаний у специфікації до цього Договору;
п.3.2. - кожна партія Товару оформлюється наступними документами: видаткова та/або товарно-транспортна накладна, сертифікат якості Товару або інший документ, який підтверджує якість Товару. Товарно-супровідна документація надається покупцю одночасно з передачею Товару;
п.3.3. - товар вважається переданим покупцю в момент підписання видаткової та/або товарно-транспортної накладної;
п.7.2. - договір укладений строком до 31.12.2025 і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань по цьому Договору.
Разом з тим, договір підписано лише головою ФГ «Шмель», підпис посвідчено печаткою.
Із Специфікації №1 до договору купівлі-продажу № 2712-2 від 27.12.2024 вбачається, зобов'язання відповідача з передачі позивачу Товару - кукурудзи в кількості 102,18 т по ціні за 1 т з ПДВ -9200,00 грн; на загальну суму 940056 грн.
Платіжними інструкціями: № 157 від 27.12.2024 на суму 49200 грн., №158 від 27.12.2024 на суму 415800 грн., № 163 від 27.12.2024 на суму 475000 грн позивач-ФГ «Шмель» сплатив відповідачу -ТОВ «Севенік-Трейд» загалом 940000 грн з призначенням платежу: «оплата за с/х продукцію зг договору 2712-2 від 27.12.2024р. у т.ч.ПДВ 14.00%» (а.с. 9-11).
09.04.2025 року позивач у зв'язку з невиконанням зобов'язання відповідача з поставки оплачено товару звертався до останнього з письмовою вимогою № 04-09, в якій вимагав повернення протягом 3 (трьох) календарних днів грошових коштів у розмірі 940000 грн, отриманих відповідачем на умовах договору купівлі- продажу № 2712-2 від 27.12.2024, який останнім не підписано, не виконано, однак повністю оплаченого позивачем (а.с. 12, докази направлення а.с.13).
Вимога позивача відповідачем залишена без відповіді та виконання.
Отже, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 940000 грн безпідставно набутих коштів, перерахованих позивачем відповідачу платіжними інструкціями №157, 158, 163 від 27.12.2024.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України визначено принцип диспозитивності господарського судочинства. Згідно з частиною 1 цієї статті ГПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.
Предметом спору, що розглядається у цій справі, є відносини безпідставного набуття відповідачем коштів, перерахованих йому позивачем через банківську установу з конкретним зазначенням в платіжних документах реквізитів цих господарських операцій і їх учасників.
Доказів вчинення сторонами правочинів (господарських операцій), які б передували перерахуванню спірних грошових коштів і в платіжних документах платником зазначені як підстава їх перерахування, які обома сторонами погоджені, належним чином оформлені, суду не надані.
З огляду на викладені обставини справи і наведені норми господарського процесуального законодавства суд погоджується з доводами позивача про набуття цих коштів відповідачем без підстав, оскільки докази, надані позивачем на підтвердження безпідставності їх набуття, є більш вірогідними.
Відтак, за правовою природою спірні правовідносини віднесені до недоговірних зобов'язань набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, вимоги позивача витікають із суті прав та обов'язків сторін, визначених главою 83 книги 5 ЦК України.
Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Приписами ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з поміж іншого внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Статтею 1212 ЦК України визначено загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 910/9072/17).
Враховуючи вищевикладене, спірні грошові кошти в сумі 940000 грн. суд вважає безпідставно набутими відповідачем майном, які підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.
Договір купівлі-продажу № 2712-2 від 27.12.2024 стороною відповідача не підписаний, як і специфікація №1 до нього, тому суд вважає його неукладеним, він не створює прав і обов'язків для сторін за ним, а всі кошти, сплачені сторонами одна одній і отримані ними, є безпідставно набутими.
Відповідач пояснень належності та підставності отримання ним коштів від позивача суду не надав,як і заперечень проти позову.
Відтак, суд приходить до переконання, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 940000 грн є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладені обставини справи, приписи чинного законодавства суд позов Фермерського господарства "Шмель" визнає обґрунтованим і з наведених у ньому підстав задовольняє повністю.
Вирішуючи питання про дію заходів забезпечення, застосованих ухвалою суду від 30.06.2025, суд враховує наступне.
За приписами ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Оскільки позовні вимоги Фермерського господарства "Шмель" є задоволеними, а вжиті заходи забезпечення позову є гарантією виконання рішення суду і потреба у забезпеченні позову на час ухвалення рішення не відпала, суд вважає, що такі заходи забезпечення позову скасуванню не підлягають та продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України.
На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 11280 грн. за подання позову та 1211 грн. 20 коп за подання заяви про забезпечення позову, що разом становить 12491 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 129, 145, 233, 234, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севенік-Трейд», ідентифікаційний код юридичної особи 45772853, місцезнаходження: 18000, Черкаська обл., м. Черкаси вул. Гоголя буд. 155, кв 23 на користь Фермерського господарства «Шмель», ідентифікаційний код юридичної особи 19228326, місцезнаходження: 65078, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 32 - 940 000 грн безпідставно набуті грошові кошти, 12491 грн 20 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 15.09.2025.
Суддя Грачов В.М.