адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
16.09.2025 Справа № 917/1321/25
м. Полтава
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., при секретарі судового засідання Сілаєвій О.Ф., розглянувши матеріали
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІКИЧ ЕНЕРДЖІ» (код ЄДРПОУ 43660488; адреса: провул. Хрестовий, 2, оф. 405, м. Київ, 01010)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТРАНСОІЛ» (код ЄДРПОУ 37863008; адреса: вул. Шведська, 2, оф. 315-А, м. Полтава, 36014)
про стягнення 4825354,90 грн
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТРАНСОІЛ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІКИЧ ЕНЕРДЖІ» 4825354,90 грн, з яких: 4 080 000,00 грн основного боргу, 50941,15 грн - 3 % річних, 516 217,70 грн пені та 178 196,05 грн інфляційних нарахувань.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого йому товару, згідно умов договору поставки нафтопродуктів від 17.10.2024 № ТК-392.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025 для розгляду даної справи визначено суддю Пушка І.І.
Згідно з ухвалою від 07.07.2025 суд залишив позовну заяву без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків - не пізніше 3 днів з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
09.07.2025 суд отримав від позивача заяву про усунення недоліків.
Згідно з ухвалою від 14.07.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1321/25, вирішив справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання у справі на 07.08.2025 року о 10:15.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
В ухвалі від 14.07.2025 суд запропонував відповідачу не пізніше 15 днів з дня вручення ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі надати суду відзив на позов. Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 14.07.2025 о 20:38 в електронному вигляді через електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, залученою до матеріалів справи.
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позов не подав.
Строк на подання відзиву на позовну заяву закінчився 30.07.2025.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
22.07.2025 суд отримав від позивача заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 07.08.2025, в режимі відеоконференції, в задоволенні якої суд відмовив згідно з ухвалою від 04.08.2025, в зв'язку з відсутністю вільних майданчиків.
Представники сторін в судове засідання 07.08.2025 не з'явилися. Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету в системі «Електронний суд» (а.с. 226-228).
До суду від сторін надійшли наступні заяви:
- 06.08.2025 (вх.№10317) заява, в якій позивач просить суд провести судове засідання за відсутності його представника та повідомив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі;
- 06.08.2025 (вх.№10338) відповідачем подана заява про проведення підготовчого засідання без участі його представника.
Згідно з ухвалою від 07.08.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 16.09.2025 об 11:00 год.
09.09.2025 на електронну адресу суду від адвоката Кашуби Миколи Олексійовича, який зазначає, що є представником позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІКИЧ ЕНЕРДЖІ», надійшла заява про участь у судовому засіданні по справі № 917/1321/25, призначеному на 16.09.2025 об 11:00, та наступних судових засіданнях в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Суд ухвалою від 10.09.2025 з посиланням на ч. 4 ст. 170 ГПК України повернув вказану заяву без розгляду.
11.09.2025 суд отримав від позивача заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 16.09.2025, в режимі відеоконференції, в задоволенні якої суд відмовив згідно з ухвалою від 12.09.2025, в зв'язку з відсутністю вільних майданчиків.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
16.09.2025 суд отримав від позивача клопотання про розгляд справи без участі представника.
В судовому засіданні 16.09.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини.
17.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІКИЧ ЕНЕРДЖІ» (Постачальником за Договором, далі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТРАНСОІЛ» (Покупець за договором, далі - Відповідач) був укладений договір поставки нафтопродуктів №ТК-302 (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1. Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар у відповідності з цим Договором
Відповідно до п. 2.2. Договору Покупець зобов'язується приймати Товар в кількості зазначеній в товаросупровідних документах. Своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений Товар а також витрати пов'язані з транспортуванням Товару.
Відповідно до п. 3.5. Договору Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості, а право власності на Товар, ризики втрати та порчі Товару є такими, що перейшли від Постачальника до Покупця з дати поставки, передбаченої пунктом 3.4. цього Договору (дата, зазначена у видатковій на Товар та/або товаро-транспортній накладній на Товар).
Відповідно до п. 4.4. Договору наявність підписів уповноважених представників сторін на видаткових та/або товаро-транспортних накладних, актах приймання-передачі товару, свідчить про те, що всі відомості зазначені в них є вірними, погодженими та прийнятими Сторонами без претензій щодо предмету поставки, асортименту, кількості, якості, ціни товару.
Відповідно до п. 5.1. Договору ціна на Товар, що буде постачатися окремими партіями на підставі цього договору, є договірною та буде визначатися Сторонами на підставі оплачених Покупцем рахунків-фактур, згідно заявок Покупця на поставку Товару.
Відповідно до п. 5.2. Договору покупець здійснює 100% передоплату за Товар, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника до моменту поставки товару згідно рахунку-фактури постачальника.
Відповідно до п. 5.3. Договору Постачальник має право відвантажити Покупцю товар без передоплати. Сторони домовилися, що у такому випадку Покупець зобов'язується сплатити за поставлений товар на підставі Договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки товару, визначеної пунктом 3.4. Договору.
Відповідно до п. 6.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність відповідно до цього Договору та діючого законодавства України.
Відповідно до п.6.4. Договору, в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню з розрахунку облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який стягується пеня від Вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого Товару.
Відповідно до п.6.5. Договору, оплата пені не звільняє Покупця від виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим Договором.
На виконання умов Договору поставки, Постачальником здійснювалась поставка Товару (дизельне паливо), що підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних, підписаними сторонами, а також товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти). Отже, Постачальник належним чином виконав своє зобов'язання з поставки та передачі Товару, а Покупець прийняв Товар. Відповідач, в свою чергу, здійснював оплату за отриманий товар, що підтверджується інформаційними повідомленнями АТ «ПУМБ» по рахунку № НОМЕР_1 . Зі змісту позовної заяви та розрахунку позовних вимог вбачається, що ТОВ «ПОЛТРАНСОІЛ» у період за 2024 рік було здійснено повну оплату за досягнутими домовленостям, а у період з січня по лютий 2025 року було здійснено часткову оплату за досягнутими домовленостями на загальну суму 4 200 000,02 грн.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного Договору в частині оплати отриманого товару, виникла заборгованість, яка станом на день подання позову складає 4080000,00 грн.
За розрахунком позивача заборгованість покупця за поставлений товар виникла за такими видатковими накладними: № 153 від 10.01.2025 на суму 1 307 295,00 грн (сплачена частково); № 251 від 15.01.2025 на суму 1 412 376,19 грн; № 602 від 29.01.2025 на суму 1 409 896,80 грн.
Позивач направив відповідачу претензію вих. № 51 від 23.05.2025, в якій вказав на порушення відповідачем умов Договору за прострочення оплати Товару в розмірі 4080000,00 грн.
У відповіді на дану претензію позивачу було надіслано лист, у якому відповідач пропонує графік погашення боргу за нафтопродукти починаючи з 10 червня 2025 року до січня 2027 року. На запропоновані відповідачем умови позивач не погодився, тому звернувся з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляції та річних за прострочення грошового зобов'язання.
Суд при вирішенні спору враховує такі обставини.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Щодо строків оплати суд враховує, що за змістом п. 5.2. Договору сторонами передбачена 100% попередня оплата, проте, п. 5.3. Договору передбачає право Постачальника відвантажити товар без попередньої оплати. В такому разі строк оплати товару здійснюється покупцем протягом 3(трьох) банківських днів з дати поставки товару, визначеної пунктом 3.4. Договору.
За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Таким чином, обов'язок відповідача щодо оплати товару витікає з положень Цивільного Кодексу України, а строк оплати є таким, що настав, оскільки відповідач повинен був розрахуватись за отриманий у позивача товар не 3 (трьох) банківських днів з дати поставки товару.
Доказів оплати товару за видатковими накладними № 153 від 10.01.2025 на суму 1 307 295,00 грн; № 251 від 15.01.2025 на суму 1 412 376,19 грн; № 602 від 29.01.2025 на суму 1 409 896,80 грн в повному обсязі відповідачем не надані.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтями 526 та 525 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Як встановлено судом, за змістом п.6.4. Договору, в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню з розрахунку облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який стягується пеня від Вартості несплаченого або несвоєчасно сплаченого Товару.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач не виконав умови договору та не сплатив всю суму за отриманий товар в обумовлений Договором строк, що є порушенням зобов'язання в розумінні ст. 610 ЦК України, він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені відповідно до п. 6.4. Договору.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 516 217,70 грн пені (розрахунок пені в матеріалах справи).
З наявного в матеріалах справи розрахунку пені, який позивач здійснив за кожною накладною окремо, вбачається, що позивач нараховує пеню станом на 24.06.2025 з моменту настання строку платежу за кожною накладною, визначеного п. 5.3. Договору (3 банківські дні з моменту прийняття товару), всього за загальний період прострочення з 16.01.2025 по 24.06.2025.
Так, відповідно до умов п. 5.3. Договору, відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок за товар згідно з накладною № 153 від 10.01.2025 до 15.01.2025, а з 16.01.2025 відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за вказаною накладною, з урахуванням проплат відповідача, суд визнав його арифметично правильним.
За накладною №251 від 15.01.2025 відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок за товар до 20.01.2025, а з 21.01.2025 відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за вказаною накладною, встановив, що початкова дата нарахування пені є правильною, проте, кінцева суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України. А саме: відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачають не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/952/22 від 16.10.2024, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Суд, при розгляді справи № 917/1321/25, дійшов до висновку, що умови пункту 5.3. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання», тощо.
Отже, суд дійшов висновку, що застосований позивачем період нарахування - до 24.06.2025 року включно не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, але позивачем правильно встановлено початок відліку строку нарахування пені.
Судом здійснено власний розрахунок пені в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, за яким сума пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за видатковою накладною №251 від 15.01.2025 становить 178617, 22 грн за період з 21.01.2025 по 21.06.2025 року, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню.
За накладною № 602 від 29.01.2025 відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок за товар до 03.02.2025, а з 04.03.2025 відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання. Відповідач рахує пеню з 05.02.2025 по 24.06.2025 в розмірі 165324,89 грн. Суд дійшов висновку, що здійснення позивачем нарахування пені не за весь період прострочення, а лише за його певну частину є правом позивача та не суперечить вимогам закону, оскільки розмір нарахованої пені за вказаною накладною є обґрунтованим, позовні вимоги в цій частині вимог підлягають задоволенню.
Отже, позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими на суму 511498,85 грн, в іншій частині вимоги про стягнення пені відхиляються за їх безпідставністю.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Таким чином, зазначена норма визначає можливість передбачити в договорі інший розмір саме річних (в процентах від простроченої суми) які підлягають сплаті боржником.
Судом також враховується, що інфляційні витрати та річні є невід'ємною частиною боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу.
За розрахунком суду розмір 3% річних за користування грошовими коштами за видатковою накладною № 153 від 10.01.2025 в період з 16.01.2025 по 24.06.2025 (з урахуванням часткових проплат) складає 16 608,51 грн, що співпадає з розрахунком позивача; розмір 3% річних за користування грошовими коштами за видатковою накладною № 251 від 15.01.2025 в період з 21.01.2025 по 24.06.2025 складає 17 993,29 грн, що також співпадає з розрахунком позивача; розмір 3% річних за користування грошовими коштами за видатковою накладною № 602 від 29.01.2025 в період з 05.02.2025 по 24.06.2025 складає 16 16223,47 грн, що співпадає з розрахунком позивача. Всього в сумі 3% річних за користування грошовими коштами за трьома накладними складає 50825,27 грн, проте позивач у прохальній частині позовної заявив до стягнення 50 941,15 грн, що на 115,88 грн більше суми розрахунку позовних вимог. Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних суд визнає обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в розмірі 50825,27 грн.
Здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат суд визнає його обґрунтованим. До стягнення підлягає 178 196,05 грн за загальний період з лютого 2025 по червень 2025.
Перевірка правильності розрахунків пені, інфляційних витрат та річних проводилась за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «ЛІГА Закон».
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
Матеріалами справи підтверджено наявність основного боргу в сумі 4 080 000,00 грн, строк оплати якого настав, відповідач не надав будь-яких заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення. З урахуванням встановлених судом обставин позовні вимоги задовольняються частково, на загальну суму 4820520,17 грн, в тому числі: 4 080 000,00 грн основного боргу, 50825,27 грн - 3 % річних, 511498,85 грн пені та 178 196,05 грн інфляційних нарахувань.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 ГПК України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТРАНСОІЛ» (код ЄДРПОУ 37863008; адреса: вул. Шведська, 2, оф. 315-А, м. Полтава, 36014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІКИЧ ЕНЕРДЖІ» (код ЄДРПОУ 43660488; адреса: провул. Хрестовий, 2, оф. 405, м. Київ, 01010) - 4 080 000,00 грн основного боргу; 178 196,05 грн - інфляційних втрат; 50825,27 грн - 3% річних; 511 498,85 грн пені; 72 307,80 грн - витрат на сплату судового збору.
4. Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.
5. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.
Повний текст рішення складений та підписаний 17.09.2025.
Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Пушко І.І.