65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2168/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Хасіба» (вул. Дальницька, 44, м. Одеса, 65005)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Речі» (вул. Ушинського, 40, корп. 302, офіс 1, м. Київ, 03151)
про стягнення 237038,81 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хасіба" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Речі», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 237038,81 грн, з яких: основний борг в сумі 150000,00 грн; пеня в сумі 72144,98 грн; 3% річних в сумі 4131,76 грн; інфляційні втрати в сумі 10762,07 грн.
Позиції учасників справи
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 15.03.2023 № ВТМ 76-ком в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару. При цьому, як зазначив позивач, при визначені дати прострочення виконання зобов'язання відповідачем, ним були враховані умови укладеного між сторонами договору, які передбачають відтермінування оплати на час зупинення реєстрації податкових накладних контролюючим органом.
26.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 125-192, т.1), в якому останній просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ТОВ «РЕЧІ» 150000,00 грн основного боргу, 72144,98 грн пені, 4121,16 грн 3% річних та 10762,07 грн інфляційних втрат, з таких підстав: відповідачем визнається обставина наявності, станом на день звернення позивача з позовом до суду, зобов'язання з перерахування грошових коштів в розмірі 150000,00 грн в якості оплати суми ПДВ по податкових накладних, що були зареєстровані в ЄРПН 24.12.2024, натомість, відповідач заперечує обставину того, що грошове зобов'язання відповідача щодо перерахування цих коштів було простроченим; як зазначає відповідач, умовами договору не передбачено строку виконання замовником зобов'язань з перерахування на користь постачальника притриманої в порядку п. 10.19 договору суми заборгованості за незареєстрованими та/або неналежним чином зареєстрованими податковими накладними, у зв'язку з чим відповідач вважає, що такий строк мав настати після отримання відповідної вимоги від позивача; відповідач наголошує, що позивач не повідомляв його про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та доказів такого повідомлення до суду не подано; відповідач вважає, що на момент подання позову позивачем його права не були порушені, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позивача; відповідач наголошує, що за результатом здійсненої поставки у червні 2023 року видаткові накладні були підписані сторонами спору через сервіс «Вчасно» з використанням електронного цифрового підпису уповноважених представників 03.07.2023, а тому граничний день оплати цього товару є 21.08.2023; відповідач вказує, що умови договору передбачають право позивача здійснити нарахування суми пені за прострочення оплати поставленого товару, натомість договором не передбачено право нарахування пені на притриману суму за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в ЄРПН; відповідач вважає, що правомірним є нарахування позивачем лише 10,60 грн 3% річних за порушення з 07.09.2023 по 13.09.2023 з оплати 5125,28 грн за товар, поставлений за видатковою накладною № 288 від 19.07.2023 та за порушення з 12.09.2023 по 13.09.2023 оплати 46534,80 грн за товар, поставлений за видатковою накладною № 290 від 24.07.2023.
У відповіді на відзив (а.с. 193-196, т.1) позивач зазначив про таке: позивач вважає, що з урахуванням умов п. 6.5., 10.19. договору саме в момент фактичної реєстрації певних податкових накладних в ЄДРПН у відповідача зникає правова підстава для призупинення розрахунків за поставлений товар, відповідно, виникає зобов'язання з оплати відповідних сум; позивач наголошує, що оскільки за загальним правилом відлік строку починаються з наступного дня після виникнення відповідної обставини, позивач вважає, що строк для оплати частини вартості вже поставленого товару (в сумі, яка дорівнює сумі ПДВ зареєстрованих податкових накладних), яку було притримано відповідачем через призупинення розрахунків, настає з наступного дня після фактичної реєстрації податкових накладних і відсутні правові підстави для незастосування умови п.10.9., яким передбачено право нарахування пені у розмірі облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення відповідачем оплати більше ніж 5 (п'ять) банківських днів; позивач наголошує, що оскільки відповідач, як платник податку та контрагент позивача, вказаний як покупець у відповідних податкових накладних, він своєчасно отримує актуальні відомості про реєстрацію накладних в ЄДРПН через власний електронний кабінет; позивач зазначає, що окремі видаткові накладні від червня 2023 року для потреб електронного обліку та звітності додатково підписувались через сервіс «Вчасно» пізніше, проте вказане не спростовує факти вчинення фактичних поставок товару в дати, що підтверджені підписами та печатками сторін на відповідних накладних у паперовій формі, копії яких долучено до матеріалів справи.
У письмових запереченнях (а.с. 197-201, т.1) відповідач наголосив наступне: за позицією відповідача доводи позивача зводяться виключно до припущень про те, що відповідач повинен був самостійно дізнатись про факт реєстрації податкових накладних в ЄРПН без будь-якої участі позивача, при цьому, як вказує відповідач, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував обставину того, що про реєстрацію спірних податкових накладних в ЄРПН відповідач дізнався саме 24.12.2024, а не в будь-який інший день; відповідач наполягає на тому, що оскільки до звернення до суду позивач не повідомляв його про факт реєстрації податкових накладних в ЄРПН з наданням відповідних документів, які б це підтверджували, а також не вимагав перерахування притриманих сум, то відповідач не знав та не міг знати про виникнення в нього зобов'язання з оплати притриманих сум; за позицією відповідача, твердження позивача про те, що всі видаткові накладні підписувались сторонами в дати вказані в них під час прийому товару не відповідає дійсності, адже в жодній з доданих позивачем до позовної заяви копій паперових видаткових накладних не зафіксовано дати підписання такої накладної відповідачем; відповідач вважає, що оскільки предметом позову у даному спорі є стягнення заборгованості за договором поставки то відсутні правові підстави для застосування положень частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України та вбачається необхідність визначення підсудності за загальними правилами - місцезнаходження відповідача, а отже спір має розглядатись Господарським судом міста Києва.
08.07.2025 позивачем були подані додаткові пояснення щодо обґрунтування підсудності даного спору Господарському суду Одеської області (а.с. 202-216, т.1), в яких позивач наголошує, що з наданих до позову видаткових накладних та товаро-транспортних накладних вбачається, що всі поставки відбувались зі складу позивача (пункт завантаження) за адресою: м. Одеса, вул. Бабеля, 63, до пункту розвантаження товару за адресою: м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога 14/1, а тому, оскільки місцем виконання договору є місто Одеса, наявні підстави для застосування положень частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України. Додатково позивач зазначив, що: всі поставки супроводжувались оформленням видаткової та товаро-транспортної накладної, які містять певну дату, яка відповідає фактичної даті поставки, причому в жодному випадку підписанти зазначених накладних не визначали таку дату її підписання, яка б відрізнялась від тієї, що визначена у відповідному місці накладної; як наголошує позивач, додаткове підписання в електронній формі тих же видаткових накладних за червень 2023 року, які раніше було підписано в паперової формі разом з відповідними товаро-транспортними накладними, не заборонено законом та не має правових наслідків у вигляді зміни дат поставок, що вже відбулись; позивач зазначає, що відповідач помилково вважає, що зобов'язання щодо оплати притриманої суми є новим зобов'язанням, яке виникає після реєстрації відповідної накладної та не пов'язане з умовами (строками тощо) виконання первісного грошового зобов'язання щодо оплати повної вартості поставленого товару.
10.07.2025 від відповідача до суду надійшли письмові заперечення (а.с. 216-218, т.1), в яких він просить суд відмовити позивачу в прийнятті та долученні до матеріалів справи додаткових пояснень від 08.07.2025, оскільки їх подання не передбачено ГПК України та судом не визнавалось необхідним надання позивачем додаткових пояснень щодо будь-якого питання спору, окрім пояснення підсудності даного спору Господарському суду Одеської області.
Керуючись положеннями ч. 5 ст. 161 ГПК України суд визнав необхідним дозволити позивачу подати вищевказані письмові пояснення, враховуючи, що суд в ухвалі про відкриття провадження у справі вказав про необхідність позивачу надати суду письмові пояснення щодо визначення підсудності даного спору Господарському суду Одеської області. При цьому, додаткові аргументи відповідача, які стосуються спірних відносин сторін, вже були відображені у відповіді на відзив.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Хасіба» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2168/25; постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи
15.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Хасіба» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Речі» (замовник) був укладений договір поставки товарі № ВТМ 76-ком, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей (а.с. 6-12, т.1).
Сторони погодили, що терміни, які використовуються в цьому договорі, вживаються, зокрема, у такому значенні: поставка - поставка товару за кількістю, асортиментом, якістю до місця поставки відповідно умов даного договору (предмет договору); дата поставки - дата поставки, вказана у замовленні; фактична дата поставки - дата приймання товару і підписання видаткової накладної; місце поставки - адреса, вказана у замовленні; ціна товару - ціна за одиницю товару, вказана у специфікації в національній валюті України.
Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах визначених цим договором постачальник зобов'язується поставляти товар, що відповідає «Паспорту Товарів ВТМ», який є невід'ємним додатком № 10 до цього договору, під торговим знаком у визначеній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною для подальшого продажу замовником, а замовник зобов'язаний приймати та оплачувати поставлений товар.
Відповідно до п. 1.4. договору найменування товару, його асортимент, ціна, код товару за УКТЗЕД та інша необхідна інформація зазначається постачальником у «Специфікації», що є невід'ємним додатком до цього договору (додаток № 1).
Пунктом 1.7. договору передбачено, що право власності на товар переходить до Замовника з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання замовником. Дата підписання сторонами видаткової накладної є датою прийому-передачі товару замовнику.
Згідно з п. 2.2. договору поставка товару постачальником здійснюється окремими партіями відповідно до прийнятих постачальником замовлень замовника та узгодженого сторонами прогнозу закупівель. Сторони домовилися, що прогноз закупівель надається замовником письмово у довільній формі на квартал до 15 (п'ятнадцятого) числа останнього місяця попереднього кварталу та узгоджуються сторонами. Постачальник зобов'язується приймати від замовника замовлення на поставку товару та здійснювати його поставку за адресами, в кількості та на дату, вказані у замовленні, власними силами і засобами (в т.ч. транспортом) за та свій рахунок.
За змістом п. 2.3. договору день (дні) тижня, періодичність та час поставки товару погоджуються сторонами у графіку поставок, що є невід'ємним додатком до цього договору ( додаток № 2).
Згідно з п. 2.10. договору у випадку виникнення обставин, що унеможливлюють виробництво та постачання товару постачальником, останній зобов'язаний негайно, не пізніше ніж протягом 1 (одного) робочого дня, у письмовій формі на електронну пошту (додаток № 3) повідомити замовника про виникнення таких обставин та орієнтовні строки відновлення виробництва та постачання товарів.
Відповідно до п. 3.1. договору приймання товару за кількістю і якістю провадиться замовником в місці поставки товару в момент його отримання від постачальника на підставі видаткової накладної та інших документів вказаних у п.3.3. цього договору.
Пунктом 3.2. договору визначено, що приймання товару здійснюється уповноваженим представником замовника та починається з надання уповноваженим представником постачальника пакету документів на товар, передбачених п.3.3. цього договору. При цьому, замовник перевіряє на відповідність замовленню по одному екземпляру (одиниці) кожного найменування товару, який йому передається по видатковій накладній.
Згідно з п. 3.3. договору при передачі товару постачальник повинен передати замовнику наступні документи: 1) видаткову накладну на товар, яка підписується уповноваженою особою постачальника і скріплюється печаткою постачальника (за наявності). Видаткова накладна повинна відповідати вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містити номер замовлення і код постачальника (ЄДРПОУ); 2) товарно-транспортну накладну; 3) документи, що посвідчують якість товару, передбачені п. 4.3. цього договору; 4) документи, що підтверджує повноваження представника постачальника та зазначені у п. 2.15 цього договору.
Відповідно до п. 6.5. договору оплата поставленого товару здійснюється протягом 35 (тридцяти п'яти) робочих днів з дати приймання товару відповідно до п. 2.10. цього договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 8.9. договору постачальник зобов'язаний реєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України відповідні податкові накладні.
Пунктом 10.9. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) передбачено, що за порушення строків оплати більше ніж 5 (п'ять) банківських днів, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка діяла на момент прострочення платежу.
Згідно з п. 10.18. договору постачальник зобов'язується своєчасно та у відповідності до вимог чинного законодавства України виписувати та реєструвати податкові накладні на вартість товару, поставлених за цим договором, у зв'язку з чим постачальник підтверджує, що він ознайомлений з вимогами чинного Податкового кодексу України, згідно якого реєстрація податкових накладних у Єдиному державному реєстрі податкових накладних (ЄДРПН) повинна бути здійснена у встановлений законодавством термін, а також з нормою чинного законодавства щодо виникнення у замовника права на податковий кредит лише: а) у разі наявності факту реєстрації постачальником податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; б) якщо постачальником не порушено вимоги чинного законодавства щодо заповнення податкової накладної.
Відповідно до п. 10.19. договору при виконанні цього договору постачальник зобов'язується повною мірою виконувати вимоги законодавства України щодо складання та реєстрації податкових накладних в ЄДРПН. В разі порушення постачальником зобов'язань, передбачених попереднім абзацом, замовник вправі: а) зупинити розрахунки за цим договором до моменту усунення порушень (право на зупинення розрахунків обмежується сумою, яка дорівнює сумі ПДВ не зареєстрованих та/або неналежним чином зареєстрованих податкових накладних); б) застосувати до постачальника штрафну санкцію у розмірі ставки ПДВ від вартості господарських операцій, щодо яких податкові накладні були складені та/або зареєстровані постачальником з порушенням вимог чинного законодавства. При цьому, з моменту фактичного стягнення замовником з Постачальника вказаної штрафної санкції, право замовника на зупинення розрахунків, передбачених п.6.5. цього договору, припиняється.
Згідно з п. 11.1., 11.2. договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін та діє до 31 грудня 2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків за даним договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Додатком № 1 до договору є специфікація (а.с. 13, т.1), в якій сторонами погоджена ціна за одиницю товару, який позивач зобов'язався поставляти відповідачу, а відповідач - прийняти цей товар та сплатити його вартість. Зі змісту специфікації вбачається, що сторонами погоджено включення до ціни товару суми податку на додану вартість у розмірі 20% від ціни товару, яка визначена за одиницю товару без ПДВ.
У додатку № 2 до договору затверджений графік поставок (а.с. 14, т.1), в якому сторони погодили здійснення поставок кожні 14 днів у понеділок о 09:00, за адресою поставки: Овідіопольська дорога, 14/1, м. Одеса.
Також, між сторонами були укладені інші додатки до договору (а.с. 14-зворотна сторінка - 25, т.1), якими затверджені форми документів, які складаються під час виконання договору, інформацію про уповноважених осіб сторін, технічні умови та правила поставки товару, характеристики товару та тари, паспорт товару тощо.
Як вбачається з наявних у справі видаткових та товарно-транспортних накладних (а.с. 26-57, т.1), у період квітень 2023 року - грудень 2023 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято на підставі договору товар на загальну суму 3025154,80 грн з ПДВ.
За результатом вищевказаних господарських операцій позивачем, як постачальником, були подані до податкового органу відповідні податкові накладні (а.с. 58-84, т.1). Так, з матеріалів справи та пояснень сторін судом встановлено, що по деяким поставкам контролюючим органом було зупинено реєстрацію податкових накладних, загальна сума податку за якими склала 374199,40 грн.
З долучених сторонами до матеріалів справи квитанцій вбачається, що контролюючим органом були прийняті рішення про реєстрацію частини податкових накладних після зупинення, а загальна сума податку по цим накладним склала 214324,80 грн. Між цим, щодо податкових накладних, загальна сума податку по яким склала 159874,60 грн, рішення контролюючого органу було оскаржено позивачем до суду (а.с. 85-100, т.1) та за результатом розгляду адміністративної справи позов позивача було задоволено. Після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 420/8984/24, 24.12.2024 податковим органом було проведено реєстрацію податкових накладних, загальна сума податку по яким склала 159874,60 грн, що підтверджується наявними у справі квитанціями, поданими як позивачем, так і відповідачем, при цьому дата проведення реєстрації накладних - 24.12.2024 відповідачем не заперечується. Тобто, по всім поставкам на загальну суму 3025154,80 грн з ПДВ реєстрація податкових накладних була проведена.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 151-153, т.1), всього відповідачем було сплачено на користь позивача за договором грошові кошти у розмірі 2871202,48 грн. В цей же час, у позовній заяві позивач зазначив, що відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 2875154,80 грн (тобто на 3952,32 грн більше). Між цим, у поданому суду розрахунку 103-104, т.1) позивач зазначив, що сума поставки за накладною від 08.05.2023 № 162 склала 84445,68 грн, натомість за даними відповідної накладної, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 32, т.1), сума цієї поставки становить 88398,00 грн (тобто на 3952,32 грн більше). При цьому, за розрахунком позивача сума боргу відповідача за договором наразі становить 150000,00 грн, що також визнається обома сторонами у підписаному між ними акті звірки взаємних розрахунків від 04.04.2025 № ER-732 (а.с. 102, т.1).
Так, в межах даного позову позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача борг за договором в розмірі 150000,00 грн, а також позивачем нараховані пеня в сумі 72144,98 грн, 3% річних в сумі 4131,76 грн та інфляційні втрати в сумі 10762,07 грн. З розрахунку спірних сум вбачається (а.с. 103-105, т.1), що ці нарахування позивачем здійснив як на суму залишку боргу на 150000,00 грн, так і на заборгованість відповідача, яка мала місце під час виконання договору сторонами, у зв'язку з простроченням відповідачем оплат по деяким поставкам. Розрахунок спірних сум по поставкам, які повністю оплачені відповідачем, відповідач здійснив з урахуванням дат проведених оплат, а на спірну суму основного боргу: пеня та 3% річних станом на 31.05.2025 включно; інфляційних втрат - по квітень 2025 року включно.
Судом встановлено, що відповідач не заперечує обставину того, що у нього наявний обов'язок перед позивачем з погашення залишку несплаченої суми за поставлений товар у розмірі 150000,00 грн після проведення реєстрації податкових накладних, натомість, відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з позовом передчасно, оскільки ним до подання позову не було пред'явлено відповідної вимоги позивачу, адже, за позицією відповідача, договором не встановлений строк для покупця для сплати частини ціни товару у розмірі податку на додану вартість після відновлення реєстрації накладних податковим органом. Також відповідач вважає, що позивач невірно визначив дату прострочення виконання зобов'язання відповідачем по поставкам, які мали місце у червні 2023 року, адже відповідні видаткові накладні були підписані сторонами, у тому числі, через сервіс «Вчасно» з використанням електронного цифрового підпису уповноважених представників 03.07.2023 (а.с. 131-148, т.1), а тому, за переконанням відповідача, граничний день оплати цього товару є 21.08.2023.
За даними контррозрахунку відповідача (а.с. 149-150, т.1), останнім визнається розмір основного зобов'язання перед позивачем в сумі 150000,00 грн та сума 3% річних в розмірі 10,60 грн за накладними № 288 та № 290. Проте відповідач заперечує проти того, що строк для виконання основного зобов'язання настав.
Законодавство, застосоване судом до спірних відносин
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Вказане цілком кореспондується з положеннями статті 193 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено можливість настання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом п. 201.10. ст. 201 ПК України підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин. Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді. Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позиція суду
Як встановлено судом, між сторонами у справі на підставі договору поставки від 15.03.2023 № ВТМ 76-ком виникли договірні відносини, за якими позивач зобов'язався поставляти відповідачу товар, а відповідач, у свою чергу, приймати поставлений товар та сплатити його вартість у строки (терміни), визначені договором.
Так, зі змісту договору вбачається, що сторони погодили строк для здійснення відповідачем оплати вартості отриманого товару - 35 робочих днів з дати його отримання. При цьому, сторонами на власний розсуд погоджено право відповідача зупинити розрахунки за договором в частині сплати суми, яка дорівнює сумі ПДВ не зареєстрованих та/або неналежним чином зареєстрованих податкових накладних, а також погоджено термін такого зупинення - до моменту усунення порушень. Отже, оскільки за загальними правилами ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а договором іншого терміну виконання зобов'язання відповідача з оплати вартості товару в сумі, яка дорівнює сумі ПДВ не зареєстрованих та/або неналежним чином зареєстрованих податкових накладних, не визначено, суд дійшов висновку, що з моменту проведення реєстрації податкових накладних після зупинення у відповідача виник обов'язок сплатити на користь позивача відповідну суму коштів.
У цій справі основний борг, який заявлений позивачем до стягнення з відповідача, дорівнює сумі ПДВ по накладним, реєстрація яких була зупинена та відновлена 24.12.2024, що сторонами не оспорюється. При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами обставин того, що про реєстрацію податкових накладних його було повідомлено в іншу дату, з урахуванням положень ПК України та з огляду на те, що відповідач є покупцем за відповідними господарськими операціями. За цих обставин суд виснує, що відповідач був зобов'язаний сплатити залишок несплаченої ціни отриманого товару у розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, 25.12.2024, а з 26.12.2024 за відповідачем рахується прострочення виконання відповідного зобов'язання.
Що стосується посилань відповідача на те, що договором не передбачено право позивача на нарахування пені на спірну суму, суд зазначає, що специфікацією до договору, яка є його невід'ємною частиною, визначено, що до складу ціни одиниці товару додається 20% ставки ПДВ, тобто, ці 20% є складовою ціни товару та мають сплачуватись покупцем. В цей же час, положення п. 10.9. договору не обмежують права позивача на здійснення нарахування пені на всю суму заборгованості, яка має місце у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання. За цих обставин, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача пеню на суму боргу, яка є частиною ціни поставленого товару та лише дорівнює сумі ПДВ. Також, оскільки бездіяльність відповідача у виді порушення строків (термінів) сплати вартості отриманого товару суперечить вищевказаним нормам права та договору, правомірним є нарахування позивачем як пені, так і 3% річних та інфляційних втрат.
Водночас, при здійснені перевірки розрахунку позивача, суд виявив його часткову невірність, з огляду на таке. Так, зокрема, при визначені періоду нарахування за несвоєчасну сплату вартості товару, що дорівнює сумі ПДВ після реєстрації податкових накладним за операціями по видатковим накладним від 05.06.2023 № 211, від 05.06.2023 № 212, від 06.12.2023 № 538, а також за видатковими накладними від 06.12.2023 № 538, позивач, зменшуючи суму боргу з урахуванням проведених оплат, не змінював періоду розрахунку та щоразу на зменшену суму боргу помилково початок періоду визначав виходячи з початкової дати, в яку мало відбуватись погашення, що мало наслідком повторення здійснення нарахування сум 3% річних, пені та інфляційних втрат на одну суму боргу по відповідній поставці. Щодо нарахувань 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість, яка рахується по накладним, зареєстрованих податковим органом 24.12.2024, суд встановив, що позивач помилково визначив початок прострочення 25.12.2024, а не 26.12.2024 (ст. 253 ЦК України), при цьому, у розрахунку зазначених сум позивач помилково застосував декілька разів облікову ставку НБУ у розмірі 135%, замість встановленої - 13,5%, що призвело до завищення суми нарахованої пені. Також позивач нарахування інфляційних втрат по деяким сумам здійснював на суми, прострочення яких мало місце менше місяця.
З урахуванням вищевказаних недоліків судом здійснено власний розрахунок спірних сум, в межах кінцевого періоду позивача, за результатом здійснення якого судом встановлено, що вірними сумами пені, 3% річних та інфляційних втрат є 25468,69 грн, 2564,65 грн та 7481,49 грн відповідно.
При цьому судом відхиляються посилання відповідача щодо невірності визначення позивачем періоду нарахування по поставкам, які здійснені у червні 2023 року, оскільки період оплати позивач визначив виходячи з дат видаткових накладних, які підписані між обома сторонами та які є датами отримання товару у розумінні договору. Також суд враховує, що відповідачем не доведено обставини того, що фактичне отримання товару відбулось в інші дати, ніж вказані у видаткових накладних, підписаних у паперовому виді.
Щодо підсудності даного спору Господарському суду Одеської області, суд враховує визначене сторонами у додатку до договору місце поставки товару - м. Одеса, Овідіопольська дорога, 14/1, а також те, що виходячи з правової природи договору поставки та приписів статті 712 ЦК України, місцем виконання відповідного договору є місце поставки товару. Відтак, оскільки поставка позивачем товару відповідачу є первинним, а оплата товару - вторинним (зустрічним) зобов'язанням, тому, з огляду на приписи частини п'ятої статті 29 ГПК України, дана справа підлягає розгляду Господарським судом Одеської області. Такі висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22 щодо альтернативної підсудності справи за вибором позивача у спорі, що виник за договором поставки, в якому встановлений обов'язок продавця поставити товар у певному місці.
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Хасіба» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Речі» слід задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 150000,00 грн, пеню в сумі 25468,69 грн, 3% річних в сумі 2564,65 грн та інфляційні втрати в сумі 7481,49 грн.
Розподіл судових витрат
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги вищезазначене, судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2226,18 грн.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, зважаючи на наведені вище положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (аналогічні висновки викладені у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Відповідно до ч. 5, 6 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Згідно з ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (Аналогічна за змістом позиція викладена Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19).
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).
Отже, випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №873/108/20, від 31.08.2022 у справі № 912/2171/18. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги тощо.
Так, у позовній заяві позивач, на виконання вимог ст. 124 ГПК України, повідомив суду, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи на правничу допомогу, становить 50000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 108, т.1), 20.05.2024 між Адвокатським об'єднанням «Мангуст» (далі - об'єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хасіба» (далі - клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги № М-1 (05), згідно з п. 2.1. якого клієнт доручає об'єднанню здійснювати захист його прав, свобод і законних інтересів та надавати йому правничу допомогу під час вчинення будь-яких заходів відносно клієнта в межах досудової роботи (досудового слідства, претензійної роботи, підготовки справи до судового розгляду, збір доказів та складання процесуальних заяв тощо) та під час розглядів справ в судах будь-якої юрисдикції усіх інстанцій, з усіма передбаченими законодавством повноваженнями, без обмежень.
Доручення клієнта виконує адвокат, який діє від імені об'єднання на умовах та в порядку, що передбачено статутом об'єднання та чинним законодавством (п. 3.1.).
Відповідно до п. 4.1. договору розмір витрат за допомогу, надану клієнту в межах цього договору, в тому числі - гонорару адвоката за представництво та іншу професійну правничу роботу, пов'язану зі справою, - визначається на підставі виставлених та оплачених рахунків.
03.04.2025 Адвокатським об'єднанням «Мангуст» був виставлений позивачу рахунок № 5 за надання правничої допомоги у справі щодо стягнення з ТОВ «Речі» заборгованості за договором від 15.03.2023 № ВТМ-76-ком (вивчення матеріалів, формування позиції, складання процесуальних документів, представництво в суді). Вартість послуг згідно з рахунком визначена в сумі 28000,00 грн (а.с. 109, т.1).
Вищевказаний рахунок був оплачений позивачем, що підтверджується наявними у справі платіжними інструкціями від 17.04.2025 № 1208 та № 1209 (а.с. 109-зворотна сторінка - а.с. 110, т.1).
08.07.2025 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Мангуст» був підписаний акт виконаних робіт № 1 до договору про надання правової допомоги від 20.05.2024 № М-1(05) (а.с. 206, т.1), яким останні погодили, що станом на час складення акту, об'єднанням фактично виконано (крім вже оплаченої роботи за пунктом 4 переліку), а позивачем прийнято та оплачено наступні роботи: 1) складання позовної заяви (вивчення матеріалів, вчинення розрахунків штрафних санкцій та інфляційних втрат, формування обсягу додатків до позову, подача до суду) - 14000,00 грн; 2) складання відповіді на відзив - 3000,00 грн; 3) складання додаткових пояснень - 3000,00 грн; 4) представництво в господарському суді у справі № 916/2168/25 в першій інстанції - 8000,00 грн. При цьому, у акті погоджено, що щодо представництва позивача в господарському суді у справі № 916/2168/25 в першій інстанції, сторони домовились, що за зазначену у таблиці вартість цієї роботи, яку фактично сплачено позивачем, об'єднання буде виконувати цю роботу саме до прийняття судом першої інстанції рішення по суті справи, поза залежністю від кількості засідань та витрачених годин.
Відповідач, у свою чергу, в поданих до суду 10.07.2025 запереченнях наголошував на тому, що витрати позивача у розмірі 11000,00 грн не є доведеними, з огляду на таке: відповідач наголошує, що суд не надавав позивачу дозвіл на подання до суду додаткових пояснень щодо будь-якого питання, окрім пояснення підсудності даного спору Господарського суду Одеської області, а тому подання додаткових пояснень позивачем 08.07.2025 не є необхідною процесуальною дією в межах цього спору (вчинено позивачем на власний розсуд), що не може мати наслідком присудження до стягнення з відповідача витрат за надання таких послуг в розмірі 3000,00 грн; що ж стосується надання послуг з представництва адвокатом позивача в суді по справі № 916/2168/25, відповідач наголошує, що позивач доказів такого представництва суду не надав, при цьому розгляд цієї справи здійснюється судом без виклику сторін за наявними у справі доказами.
Проаналізувавши зміст вищевказаних доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача, які відповідають критерію їх реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру становить 20000,00 грн, з урахуванням такого. Так, на підтвердження обставини фактично виконаних адвокатом робіт при здійсненні представництва інтересів позивача під час розгляду цієї справи позивачем долучено до матеріалів справи акт виконаних робіт від 08.07.2025 № 1 на загальну суму 28000,00 грн та цю суму було сплачено позивачем до подання позову у якості авансового платежу. Між цим, з переліку робіт на вказану суму вбачається, що між позивачем та адвокатським об'єднанням було погоджено, що роботи на суму 8000,00 грн адвокатом лише будуть виконуватись під час розгляду справи, тобто фактично на цю суму роботи не були виконані. В цей же час, надалі позивачем не було надано додаткових доказів, які б свідчили про виконання адвокатом додаткових робіт та здійснення представництва у цій справі, яка розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, а тому суд вважає, що не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача вартість витрат позивача на правничу допомогу, яка фактично не була надана в цій частині. Що стосується вартості наданих послуг за складання додаткових письмових пояснень на суму 3000,00 грн, суд вважає, що ці витрати є доведеними, з урахуванням того, що позивач надав пояснення на виконання вимог ухвали суду, при цьому доказів неспівмірності цих витрат (завищення їх вартості) матеріали справи не містять.
З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що позивачем доведено понесення витрат на надання правничої допомоги в межах цієї справи на 20000,00 грн.
В цей же час, як зазначалось судом, позов позивача у цій справі було задоволено частково, а тому витрати позивача на правничу допомогу мають бути розподілені пропорційно розміру позовних вимог. За цих обставин суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 15652,70 грн, в решті витрат - відмовити.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Речі» (вул. Ушинського, 40, корп. 302, офіс 1, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 44885114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хасіба» (вул. Дальницька, 44, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 43256935) основний борг в сумі 150000 грн 00 коп, пеню в сумі 25468 грн 69 коп, 3% річних в сумі 2564 грн 65 коп, інфляційні втрати в сумі 7481 грн 49 коп, судовий збір в сумі 2226 грн 18 коп та витрати на правничу допомогу в сумі 15652 грн 70 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 17 вересня 2025 р.
Суддя Д.О. Бездоля