"09" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/803/23(916/176/25)
Господарський суд Одеської області у складі судді Найфлейша В.Д.
При секретарі судового засідання Дурович А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №916/803/23(916/176/25)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, код ЄДРПОУ 39707294)
до відповідача: Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)
про стягнення 3 540 967,27грн.
в межах справи № 916/803/23
За заявою: Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, код ЄДРПОУ 39707294)
про відкриття провадження у справі про банкрутство
Представники сторін:
Третя особа позивача - Лапін К.А. (зал 2) - Уповноважена особа засновника (учасника) ТОВ «БУТАР ТРЕЙД»
Представник кредитора - ІВАНОВА СВІТЛАНА ОЛЕКСАНДРІВНА (поза межами приміщення суду) - від АТ КБ "ПриватБанк", довіреність
Арбітражний керуючий - Слостін Андрій Геннадійович (поза межами приміщення суду) - посвідчення
Товариство з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» про стягнення.
Ухвалою суду від 23.01.2025р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, код ЄДРПОУ 39707294) до відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення 3540967,27грн. до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження в межах справи №916/803/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» та присвоєно справі №916/803/23(916/176/25).
18.02.2025р. Відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
25.04.2025р. від представника уповноваженої особи засновника ТОВ “БУТАР ТРЕЙД» Лапіна К.А. надійшло клопотання про вступ у справу, в якому останній просив залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача єдиного учасника (засновника) ТОВ “БУТАР ТРЕЙД» - ОСОБА_1 через уповноважену особу учасника ТОВ “БУТАР ТРЕЙД» адвоката Лапіна Кирила Анатолійовича.
19.05.2025р. від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли додаткові пояснення по справі.
Ухвалою суду від 20.05.2025р. клопотання представника уповноваженої особи засновника ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» Вдовиченка Юрія Федоровича про вступ у справу - задоволено, залучено до участі у справі № 916/803/23 (916/176/25) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, єдиного учасника (засновника) ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лапіна Кирила Анатолійовича, який є уповноваженою особою учасника (засновника) ТОВ «БУТАР ТРЕЙД».
Крім того, ухвалою суду від 20.05.2025р. закрито підготовче провадження по справі №916/803/23(916/176/25); призначено справу до розгляду по суті.
28.05.2025р. від ТОВ “БУТАР ТРЕЙД» надійшли пояснення до позовної заяви.
03.06.2025р. АТ КБ “ПриватБанк» звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги.
Ухвалою суду від 05.06.2025р. в поновленні строку на подання зустрічної позовної заяви - відмовлено, повернуто зустрічну позовну заяву (вх. №2219/25 від 03.06.2025р.) Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, код ЄДРПОУ 39707294) про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги у зв'язку з пропущенням строку для її подання.
09.07.2025р. від АТ КБ “ПриватБанк» надійшло клопотання про долучення документів по справі.
17.07.2025р. від ТОВ “БУТАР ТРЕЙД» надійшло клопотання про відмову у задоволенні клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про долучення документів.
Протокольною ухвалою від 02.09.2025р. відхилено клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про відкладення розгляду справи до передачі аналогічної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на відсутність підстав, достатність доказів у справі №916/803/23(916/176/25) та спливу встановлених законом строків розгляду даної справи.
Представники сторін повідомлені про дату та час судового засідання належним чином.
09.09.2025р. в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 1400000,00 грн - відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24.09.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення лізингових платежів у розмірі 1400000,00 грн задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» 1400000,00 грн лізингових платежів, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016, а також 16800,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 25200,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Вирішуючи спір в межах справи №916/803/23(916/2849/23), судами першої, апеляційної та касаційної інстанції було встановлено наступне:
01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» (іменоване надалі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» (іменоване надалі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №4Б16053ЛИ (надалі - договір), за умовами пункту 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу нерухомоме майно, яке є власністю банку та яке зазначено у додатку №1 до договору (надалі - майно), а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
01.07.2016 на виконання умов договору сторонами складено акт №1 прийому-передачі майна, згідно із яким банк передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування майно.
За період дії договору фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» сплатило банку лізингові платежі, як сплату вартості об'єктів лізингу, на загальну суму 4940967,27 грн.
У зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» прострочило більш ніж на 30 днів сплату відсоткової винагороди за користування майном, банк направив Товариству з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» повідомлення від 31.05.2017 про розірвання договору фінансового лізингу з 15.06.2017, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно за актом прийому-передачі.
Вказане повідомлення відповідно до повідомлення-розписки про вручення відправлення спецзв'язку №1989 вручене відповідачу 06.06.2017.
15.06.2017 між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» підписано акт прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а банк прийняв майно, яке було предметом договору фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.04.2019 у справі №916/2652/18 позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016 у загальній сумі 22622914,92 грн задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 22622914,92 грн, з яких: заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном - 21812811,91 грн, пеня - 810103,01 грн та судовий збір у розмірі 339343,72 грн.
26.06.2019р. на виконання зазначеного рішення судом видано відповідний наказ.
Згідно ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України , обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, під час вирішення спору в межах справ №916/2652/18 та №916/803/23(916/2849/23) судовими рішеннями, які набрали законної сили, був встановлений факт укладення між сторонами Договору фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016р. та факт сплати позивачем лізингових платежів в загальній сумі 4940967,27 грн., тому, з огляду на правила ч.4 ст.75 ГПК України, дані обставини не доказуються при розгляді даної справи, оскільки в ній беруть участь ті ж самі сторони, а спір стосується одного і того ж Договору та сплачених по ньому лізингових платежів.
Окрім того, суд акцентує увагу на тому, що предметом спору по справі №916/803/23(916/2849/23) було стягнення частини лізингових платежів в розмірі 1400000,00 грн., натомість, предметом даного спору є стягнення решти суми лізингових платежів, а саме: 3 540 967,27грн.
31.01.2025р. позивач направив на електронну адресу банку вимогу №02-01-4-96, зокрема, щодо сплати заборгованості за Договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016р. в сумі 3 540 967,27 грн.
У зв'язку із викладеними обставинами, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" сплачені позивачем лізингові платежі в рахунок оплати вартості об'єкту лізингу за Договором не повернуло, позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача частину - 3 540 967,27 грн., від вказаної суми сплачених ним лізингових платежів.
Судами встановлено, що предметом спору у справі №916/803/23(916/2849/23) за вимогами Позивача були сплачені ним як лізингодержувачем за Договором (фінансового лізингу) на користь Відповідача (лізингодавця) платежі в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу, повернення частини суми яких Позивач вимагав від Відповідача у зв'язку з розірванням Договору та поверненням об'єкта лізингу Відповідачу як лізингодавцю без набуття Позивачем як лізингоодержувачем права власності на такий об'єкт.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (в редакції від 16.12.1997 № 723/97-ВР), фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 підрозділу І розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України та законом.
Водночас, згідно з приписами абзацу 2 частини другої статті 806 цього Кодексу до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Положеннями частин 2, 4 ст.653 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2021р. у справі №904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021р. у справі №904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об'єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу. Тож, викладені в зазначеній вище постанові від 15.01.2021р. у справі №904/2357/20 висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі №904/5726/19.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.04.2024р. у справі №925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024р. у справі №925/233/23(925/750/23), від 12.06.2024р. у справі №907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024р. у справі №904/4871/22 (904/2141/23) за участю відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок вартості об'єкта лізингу за іншим договором фінансового лізингу, а також у постанові Верховного Суду від 24.09.2024р. справа №916/803/23(916/2849/23), між цими ж сторонами та щодо стягнення частини лізингових платежів по цьому ж Договору фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі №904/5726/19 зроблений висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
З матеріалів справи вбачається, що дійсна структура лізингових платежів за Договором включала: лізингові платежі, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу; відсоткову винагороду за користування майном у розмірі, визначеному підпунктами 2.3.2 та 2.3.3 пункту 2.3 розділу 2 Договору; винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі, визначеному підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 розділу 2 Договору.
Графіком лізингових платежів (графіком відшкодування вартості майна) визначені такі терміни платежів: з 25.07.2016р. та в подальшому кожного 25 числа наступного місяця до 25.07.2031р. по 448 804,53 грн. щомісяця; з 25.07.2031р. та в подальшому кожного 25 числа наступного місяця до 25.06.2036р. по 7 629 676,95 грн. щомісяця (Додаток №2 до Договору №4Б16053ЛИ від 01.07.2016р.).
Під час вирішення спору в межах справи №916/2652/18 та №916/803/23(916/2849/23) судами був встановлений факт сплати позивачем двох лізингових платежів (23.08.2016р. в сумі 4 492 162,74 грн. та 25.07.2016р. в сумі 448 804,53 грн.), які відшкодовують частину вартості предмета лізингу.
Саме частину від цієї суми коштів в розмірі 3 540 967,27грн. Товариство й вимагає стягнути з Банку в порядку повернення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України після розірвання Договору і повернення предмета лізингу лізингодавцю.
Підпункт 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 "Права та обов'язки лізингоодержувача" Договору, на який посилається відповідач, передбачає обов'язок лізингоодержувача повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість з лізингових платежів на поточну дату, інших платежів за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, у строк не пізніше дати розірвання цього Договору.
Тобто, в підпункті 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 "Права та обов'язки лізингоодержувача" Договору йдеться про сплату лізингоодержувачем заборгованості з лізингових платежів за Договором в разі його розірвання без зазначення конкретного виду платежу, що входить до структури лізингових платежів за Договором.
Водночас, умовами Договору не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов Договору.
Як уже зазначалось, правовою підставою позову у цій справі визначено, зокрема, положення частини 2 статті 693 ЦК України, необхідність та правомірність застосування яких до спірних правовідносин відповідає наведеній вище правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.01.2021р. у справі №904/2357/20.
При цьому Верховний Суд у вказаній вище постанові виснував про імперативність норми частини 2 статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару, а тому у контексті спірних правовідносин господарський суд обґрунтовано не взяв до уваги положення підпункті 6.2.4 пункту 6.2 розділу 6 "Права та обов'язки лізингоодержувача" Договору як такі, що передбачають право лізингодавця не повертати сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу, при достроковому розірванні Договору.
Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, актуальну судову практику Верховного Суду, приймаючи до уваги факт розірвання Договору та повернення об'єкта лізингу лізингодавцю - АТ КБ "ПриватБанк", суд дійшов висновку про те, що у ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» на підставі частини 2 статті 693 ЦК України виникло право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об'єкта лізингу, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Одночасно, судом відхиляються посилання відповідача на Висновок експертів у галузі права від 14.03.2025р., оскільки згідно ч.1 ст.109 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду, а вказаний висновок експертів не відповідає сталим правовим позиціям Верховного Суду щодо розгляду аналогічних спорів.
Натомість, частиною 4 ст.236 ст.109 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які наведені вище
Окрім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування до вимог про повернення сплачених лізингових платежів строку позовної давності у три роки, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.
При цьому відповідач посилається на те, що оплата лізингових платежів за Договором була здійснена позивачем таким чином: 25.07.2016 в розмірі 448 804,53 грн. та 23.08.2016 в розмірі 4 492 162,74 грн., а тому, на думку відповідача, строки позовної давності за позовними вимогами спливли ще 25.07.2019 та 23.08.2019 відповідно.
Відповідно до частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Пунктом 7.9. Договору сторони погодили, що строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за договором встановлюються Сторонами тривалістю 15 років.
Натомість відповідач вказував на те, що пункт 7.9 Договору не може бути застосовано до позову у даній справі, оскільки його умови стосуються лізингових платежів. При цьому відповідач виходить з того, що позивач, посилаючись на положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України (регулює, зокрема, питання повернення продавцем покупцеві суми попередньої оплати товару), просить повернути сплачені ним лізингові платежі в рахунок оплати вартості товару, тобто просить повернути не лізингові платежі, а суму попередньої оплати за товар.
Господарський суд не погоджується з цими доводами, оскільки, як вже зазначалося, лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність, що підтверджується нормами законодавства та судовою практикою Верховного Суду, які було наведено вище.
Крім того, в будь-якому разі, зі змісту пункту 7.9 Договору вбачається, що його умовами встановлено позовну давність у 15 років як до вимог про повернення сплачених лізингових платежів, так і для будь-яких інших платежів/витрат за Договором, що повністю нівелює доводи відповідача про застосування до позовних вимог у даній справі загальної позовної давності у три роки.
За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Що стосується заявленого за змістом відзиву на позов клопотання відповідача про закриття провадження у справі з посиланням на припинення зобов'язань з повернення лізингових платежів шляхом часткового зарахування зустрічних вимог, суд зазначає про таке.
Згідно із ч.3 ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у ст.601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
За змістом ч.5 ст.202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Як вбачається зі змісту заяви ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» вих. №03 вiд 21.03.2023р. про залiк зустрiчних однорiдних вимог, на підставі цього документу припиняються наступні зустрічні грошові зобов'язання ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» та АТ КБ «ПриватБанк» за Договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016р.:
1) грошовi зобов'язання ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» перед АТ КБ «ПриватБанк» у розмiрi 22 622 914,92 грн. по сплатi заборгованостi за відсотковою винагородою за користування майном;
2) грошовi зобов'язання АТ КБ «ПриватБанк» перед ТОВ «БУТАР ТРЕЙД» на суму 4 940 967,27 грн. по сплатi заборгованостi за повернення сплачених лiзингових платежiв, як сплату частини вартості об'єкту лізингу.
Відповідач вважає, що в силу ст.204 Цивільного кодексу України заява про зарахування зустрічних вимог вих. №03 вiд 21.03.2023р. як односторонній правочин, вчинений ТОВ «БУТАР ТРЕЙД», є дійсною, її недійсність прямо не встановлена законом й цей правочин не визнаний судом недійсним. Отже, за висновком відповідача, припинення 21.03.2023р. зобов'язань АТ КБ «ПриватБанк» зі сплати заборгованості з повернення сплачених лізингових платежів як частини вартості об'єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016р. на підставі заяви про зарахування зустрічних вимог вих. №03 вiд 21.03.2023р. свідчить про те, що предмет спору у справі №916/803/23(916/2849/23) відсутній і провадження по даній справі підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Разом з цим, питання щодо припинення зобов'язань сторін за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до вищенаведеної заяви вже було предметом дослідження в межах справи №916/803/23(916/2849/23) і зазначеному питанню вже було надано відповідну оцінку Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 17.03.2025р. у зазначеній справі.
Як вже було зазначено судом, Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення 1400000,00 грн - відмовлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24.09.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» задоволено. Рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення лізингових платежів у розмірі 1400000,00 грн задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» 1400000,00 грн лізингових платежів, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016, а також 16800,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 25200,00грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Доручено Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
02.07.2024 Господарським судом Одеської області видано наказ на примусове виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23), яка набрала законної сили 03.06.2024.
Не погоджуючись з таким наказом, 29.11.2024 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Заява обґрунтована частиною другою статті 328 Господарського процесуального кодексу України та мотивована відсутністю обов'язку щодо виконання наказу Господарського суду Одеської області у справі №916/803/23(916/2849/23) від 02.07.2024 у зв'язку з припиненням такого обов'язку з огляду на вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «БУТАР ТРЕЙД» на підставі статті 601 Цивільного кодексу України одностороннього правочину, а саме: заліку зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості з простроченого повернення Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» лізингових платежів, як сплати частини вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4Б16053ЛИ від 01.07.2016, на загальну суму 4940967,27грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 відмовлено Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Поновлено наказ Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 на примусове виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23), яка набрала законної сили 03.06.2024.
Зазначену ухвалу було оскаржено Акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк в апеляційному порядку.
Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17.03.2025р. по справі №916/803/23(916/2849/23) апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) - без змін.
Так, за результатами апеляційного розгляду, дослідивши усі наявні в матеріалах зазначеної справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що зарахування зустрічних вимог за заявою №03 вiд 21.03.2023р. не відбулося, оскільки такі вимоги не носять безспірного характеру (вимоги ТОВ БУТАР ТРЕЙД» до АТ КБ «ПриватБанк» про повернення лізингових платежів були предметом спору у справі №916/803/23(916/2849/23)).
Отже, Південно-західним апеляційним господарським судом в межах справи №916/803/23 вже було надано оцінку питанню того, чи відбулося припинення зобов'язання сторін за Договором на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №03 вiд 21.03.2023р., чи ні.
З огляду на вимоги ч.4 ст.75 ГПК України, дотримуючись принципу забезпечення правової визначеності, суд відхиляє доводи відповідача з приводу наявності підстав для закриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 77, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, код ЄДРПОУ 39707294) до відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) про стягнення 3 540 967,27грн. - задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “БУТАР ТРЕЙД» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 72, код ЄДРПОУ 39707294) сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4Б16053ЛИ від 01.07.2016 року у розмірі 3 540 967 (три мільйони п'ятсот сорок тисяч дев'ятсот шістдесят сім) грн. 27 коп., а також судовий збір у сумі 42 491 (сорок дві тисячі чотириста дев'яноста одна) грн. 61 коп.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання його повного тексту і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне рішення складено 17 вересня 2025 р.
Суддя В.Д. Найфлейш