ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.09.2025Справа № 910/8215/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мій дім-22"
до Приватного акціонерного товариства "Сатіс"
про стягнення 55 125,00 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мій дім-22» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Сатіс» про стягнення 55 125,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про тимчасове використання частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу № 26/06/15/304 від 26.06.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
14.07.2025 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
22.07.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що Лист Позивача № 138 від 28.11.2018 р., яким було повідомлено про перегляд правлінням та затвердження умов Договору № 26/06/15/304 від 26.06.2015 року в частині розрахунку плати за надання права на тимчасове використання зовнішньої поверхні будинку в пункті 3.1 з 500,00 грн. на місяць до 1 750,00 грн. з 01 грудня 2018 року є не більш як офертою, яка не була акцептована відповідачем, оскільки чинне цивільне та господарське законодавство України не містить норм, у відповідності до яких рішення, прийняте органом управління однієї юридичної особи, може встановлювати права і обов'язки для іншої (сторонньої) юридичної особи без відповідного погодження останнім, а отже підвищення ціни є необґрунтованим та безпідставним, а плату за період з серпня 2015 року до серпня 2022 року - внесено відповідачем в обсязі, погодженому сторонами. Крім того відповідачем заявлено про сплив строків позовної давності.
Також, 22.07.2025 клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
24.07.2025 представником позивача подано клопотання про долучення доказів в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Сатіс" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
29.07.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.
31.07.2025 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26 червня 2015 року між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Мій дім-22» (далі - балансоутримувач, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Сатіс» (далі - користувач, відповідач) укладено Договір про тимчасове використання частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу № 26/06/15/304 (далі - Договір), за умовами якого балансоутримувач надає право на тимчасове використання частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу за адресою: м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, буд. 22, оф. 304, відповідно до розрахунку, що наведений у Додатку № 1 та фотозображень рекламного засобу відповідно до Додатку 2.
Відповідно до п. 2.1 Договору користувач після отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами впродовж 3 робочих днів письмово повідомляє про це балансоутримувача.
Згідно з п. 2.9 Договору балансоутримувач зобов'язується формувати рахунки на оплату за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу.
Плата за тимчасове використання частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу за один місяць встановлюється відповідно до Додатку 1 (п. 3.1 Договору).
За умовами п. 3.2 Договору оплата здійснюється користувачем з моменту підписання цього Договору та отримання дозвільної документації шляхом перерахування коштів на р/рахунок балансоутримувача щомісячно до 20 числа поточного місяця.
Орендна плата, згідно з п. 3.3 Договору, встановлюється та сплачується в гривнях, згідно виставленого рахунку-фактуру та підписаного сторонами акту виконаних робіт.
Договір вступає в силу з моменту його підписання (п. 5.1 Договору).
У пункті 5.2 Договору сторони узгодили, що зміни і доповнення до цього Договору здійснюються у письмовій формі за згодою сторін і є обов'язковими до виконання з моменту їх підписання.
Додатком № 1 до Договору сторони узгодили Розрахунок плати за надання права на тимчасове використання частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу за адресою: м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 22, оф. 304, відповідно до якого вартість плати становить 500,00 грн.
Позивач зазначає, що Листом вих. № 138 від 28.11.2018 повідомив відповідача, що розмір плати переглянуто згідно Протоколу засідання правління ОСББ «Мій дім-22» № 7-11/18 від 15.11.2018 та відповідно розмір плати становить 1 750,00 грн. з 01.12.2018.
Листом вих. № 30/2 від 01.08.2022, з огляду на складні умови воєнного стану, вимушеного переходу на дистанційну роботу з огляду на об'єктивні причини, відповідач просив на час воєнного стану та деякий період після нього надати 50% знижку на вартість послуг.
Листом № 69/2 від 20.11.2024, отриманий позивачем за вх. № 30 від 20.11.2024, відповідач повідомив позивач про припинення розміщення рекламного засобу.
29 листопада 2024 року сторонами укладено Додаткову угоду про розірвання Договору, відповідно до п. 2 якого, сторони вирішили вважати Договір розірваним з 01.12.2024 та узгодили, що останнім днем нарахування плати за тимчасове користування частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу є 30.11.2024.
Також, у п. 3 означеної Додаткової угоди сторони узгодили, що не мають будь-яких претензій одна до одної щодо виконання умов Договору. Питання взаєморозрахунків між сторонами узгоджується шляхом додаткового підписання сторонами Акту звіряння взаєморозрахунків.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача із Вимогою вих. № 03 від 17.03.2025, яка отримана відповідачем за вх. № 9/1 від 17.03.2025, згідно якої просив перерахувати заборгованість у розмірі 55 125,00 грн. у строк протягом 7 днів.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що у порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач оплату отриманих послуг у період з квітня 26.06.2015 по 01.03.2025 включно не здійснив, в зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 55 125,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
29 листопада 2024 року сторонами укладено Додаткову угоду про розірвання Договору, відповідно до п. 2 якого, сторони вирішили вважати Договір розірваним з 01.12.2024 та узгодили, що останнім днем нарахування плати за тимчасове користування частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу є 30.11.2024.
Отже, останнім днем нарахування плати за тимчасове користування частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу є 30.11.2024, у зв'язку з чим у позивача відсутнє право для нарахування плати з 01.12.2024 по 01.03.2025, як про це зазначає позивач у позовній заяві.
В свою чергу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Плата за тимчасове використання частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу за один місяць встановлюється відповідно до Додатку 1 (п. 3.1 Договору).
Додатком № 1 до Договору сторони узгодили Розрахунок плати за надання права на тимчасове використання частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу за адресою: м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 22, оф. 304, відповідно до якого вартість плати становить 500,00 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Натомість позивач зазначає, що Листом вих. № 138 від 28.11.2018 повідомив відповідача, що розмір плати переглянуто згідно Протоколу засідання правління ОСББ «Мій дім-22» № 7-11/18 від 15.11.2018 та відповідно розмір плати становить 1 750,00 грн. з 01.12.2018.
Відповідач в свою чергу зазначає, що сторонами не узгоджувалась зміна вартості послуг та становить 500,00 грн. на місяць.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).
При цьому, ст. 654 ЦК України визначає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
В свою чергу, у пункті 5.2 Договору сторони також узгодили, що зміни і доповнення до цього Договору здійснюються у письмовій формі за згодою сторін і є обов'язковими до виконання з моменту їх підписання.
Разом з тим, сторонами не надано до матеріалів справи додаткової угоди, укладеної між сторонами, якою було б узгоджено зміну вартості плати за тимчасове користування частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу, узгодженої сторонами у розмірі 500,00 грн. згідно Додатку № 1 до Договору.
Таким чином, посилання позивача на зміну розміру плати, у зв'язку з прийняттям правлінням позивача відповідного рішення, про яке відповідача було повідомлено, судом відхиляються, оскільки у відповідності до пункту 5.2 Договору, який кореспондується із положенням ст. 654 ЦК України, якою визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, в той же час, відповідачем не надано додаткових угод, відповідно до яких сторонами було б узгоджено зміну розміру плати.
Відтак, у період до 30.11.2024, розмір плати за тимчасове користування частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу становив 500,00 грн.
В свою чергу, оскільки розмір плати до 30.11.2024 складав 500,00 грн., і у період дії Договору відповідачем сплачено на користь позивача 65 500,00 грн., що визначається обома сторонами спору, розмір плати, яку відповідач мав здійснити становить 56 000,00 грн., а відтак переплати за тимчасове користування частини зовнішньої поверхні будинку для розташування рекламного засобу на користь відповідача складає 9 500,00 грн.. що свідчить про відсутність заборгованості відповідача за Договором, у зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суду дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 55 125,00 грн.
При цьому, суд також враховує заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в зв'язку з чим зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких позивач просив, відповідачем не порушено, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору - застосуванню не підлягає.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., відповідачем надано Договір про надання правової допомоги від 02.01.2025, Додаток № 1 до Договору, Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 21.07.2025 на суму 10 000,00 грн.
Як вбачається з Додатку № 1 до Договору та Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 21.07.2025 на суму 10 000,00 грн., відповідачем до витрат на професійну правничу допомогу включено наступні послуги: вивчення та аналіз матеріалів спору. Дослідження нормативних документів, судової практики (1 000,00 грн.); написання проекту листа до ОСББ «Мій дім-22» (2 000,00 грн.); складання проекту відзиву на позовну заяву (3 000,00 грн.); виконання розрахунку суми заборгованості та штрафних санкцій (2 000,00 грн.); участь у судових засіданнях в суді першої інстанції (2 000,00 грн.).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України).
Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Законом України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон) встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ст. 26 Закону).
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 16.02.2023 у справі № 916/1106/21.
Суд звертає увагу на те, що надані учасником справи документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному ним розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17.
Так, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 Європейським судом з прав людини також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 914/4/20.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 18.05.2021 у справі № 918/917/19.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
З урахуванням наведеного, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/9243/20.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, послуга зі вивчення та аналіз матеріалів спору. Дослідження нормативних документів, судової практики (1 000,00 грн.), фактично охоплюється послугою із складання відзиву на позовну заяву (3 000,00 грн.). Тобто, на переконання суду, у контексті цих послуг заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим лише в частині складання відзиву на позовну заяву (3 000,00 грн.).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 873/52/22.
Також, з наданого відповідачем відзиву на позовну заяву вбачається, що розрахунок сум платежів виконаний безпосередньо керівником відповідача, а не адвокатом, та в той же час, позовна заява жодних вимог про стягнення штрафних санкцій не містить.
Суд також зазначає. що з відзиву на позовну заяву не вбачається надання такої послуги як написання проекту листа до ОСББ «Мій дім-22» (2 000,00 грн.), а судові засідання не проводились, що унеможливлює включення вартості таких послуг як участь у судових засіданнях до витрат на професійну правничу допомогу, заявлених відповідачем.
З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі (справа є малозначною), обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру з огляду на ціну позову (55 125,00 грн.), значення справи для сторін, суд дійшов висновку, що обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору є компенсація відповідачу витрат в розмірі 3 000,00 грн.
Таким чином, здійснюючи розподіл понесених відповідачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд вважає обґрунтованим розмір витрат у сумі 3 000,00 грн., які підлягають розподілу у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
3. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мій дім-22» (03028, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 22; ідентифікаційний код: 20572069) на користь Приватного акціонерного товариства «Сатіс» (03028, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 22; ідентифікаційний код: 22963118) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 17.09.2025
Суддя О.А. Грєхова