ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.09.2025Справа № 910/6255/25
За позовомОСОБА_1
доПівнічного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
провизнання недійсними та скасування рішення
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Коверга П.П.
Представники сторін:
від позивача:Патрікєєва І.В.;
від відповідача:Іздебська У.І.
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Комітет/АМК) про визнання недійсними та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконним прийняттям відповідачем рішення від 20.03.2025 №60/12-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», у зв'язку з чим позивач просить суд визнати недійсними та скасувати п. 1, в частині що стосується позивача, та п. 3 вказаного рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання, яке неодноразово відкладалось з незалежних від суду причин.
06.06.2025 до Господарського суду міста Києва від Комітету надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі стверджуючи про відсутність в діях Комітету порушень норм діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.
В судовому засіданні 18.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.09.2025.
08.09.2025 до Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про доручення доказів, в якому заявник просить суд залучити до матеріалів справи та врахувати при ухвалені рішення висновок експертів №344/1/25 від 19.08.2025.
Представник позивача в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору, позов підтримала та просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору, проти позову заперечила та просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 10.09.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.03.2025 адміністративною колегією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду справи №418/60/90-рп/к.24 прийнято рішення №60/12-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - «Рішення»), яким визнано, що гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , м. Умань, Черкаська обл.), гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , м. Умань, Черкаська обл.), гр. ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , м. Умань, Черкаська обл.) і Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Рітейл» (ідентифікаційний код юридичної особи 44274295, м. Умань, Черкаська обл.) вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціонів, під час участі в аукціоні «Продаж земельної ділянки кадастровий номер 7110800000:04:004:0133, місце розташування АДРЕСА_1 , площею 0,3000 га», який проводився Уманською міською радою, ідентифікатор продажу в системі «Prozorro.Продажі» - LSE001-UA-20221130-71973.
За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на гр. ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн. (п. 2 резолютивної частини Рішення).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірне рішення є незаконним, необґрунтованим, а висновки, які містяться в рішенні здійснено внаслідок неповного з'ясування обставин справи та суб'єктивного трактування фактичних обставин.
Так, позивач стверджує, що Комітетом не було дотримано визначеного законодавством порядку розгляду справи на етапі повідомлення учасника про дату та час розгляду антимонопольної справи, а також проігноровано листи ТОВ «Компанія М-ТЕЛ» щодо використання IP-адрес.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, Комітет зазначав, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах своїх повноважень, а також у порядку та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у Рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими; Комітетом надано належну оцінку обставинам справи та прийнято законне та обґрунтоване рішення про встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про притягнення позивача як порушника до визначеної Законом відповідальності.
Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами процесуального права також визначено (стаття 4 Господарського процесуального кодексу України), що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 року у справі №920/301/18, від 25.06.2019 року у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 року у справі №902/377/19).
Рішенням Комітету встановлено, зокрема, що:
- відповідачами в антимонопольній справі є: гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , м. Умань, Черкаська обл.), гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , м. Умань, Черкаська обл.), гр. ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , м. Умань, Черкаська обл.) і Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Рітейл» (ідентифікаційний код юридичної особи 44274295, м. Умань, Черкаська обл.);
- зважаючи на наявність державної реєстрації гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 у якості фізичних осіб-підприємців та цільове призначення предмета закупівлі - земельної ділянки, що відноситься до «Земель промисловості», а отже і мету придбання останньої, гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 є суб'єктами господарювання у розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;
- Уманською міською радою проведено аукціон за предметом Продаж земельної ділянки кадастровий номер 7110800000:04:004:0133, місце розташування АДРЕСА_1 , площею 0,3000 га», ідентифікатор в системі «Prozorro.Продажі» - LSE001-UA-20221130-71973. Початкова ціна реалізації 270 000,00 грн.;
- відповідно до інформації розміщеної на вебсайті системи електронних торгів в Аукціоні прийняли участі наступні учасники: - ТОВ «К-Рітейл». заявка подана 03.01.2023 18:19; - гр. ОСОБА_1 заявка подана 27.12.2022 16:26; - гр. ОСОБА_2 заявка подана 27.12.2022 о 16:38; - гр. ОСОБА_3 заявка подана 03.01.2023 о 18:13.
- відповідачі запропонували наступні ціни для участі в Аукціоні: ТОВ «К-Рітейл» - стартова 273 000,00 грн., кінцева 273 000,00 грн.; гр. ОСОБА_1 - стартова 272 700,00 грн., кінцева 278 100,00 грн.; гр. ОСОБА_2 - стартова 280 000,00 грн., кінцева 400 001,00 грн.; гр. ОСОБА_3 - стартова 273 333,00 грн., кінцева 400 000,00 грн.
- переможцем Аукціону визначено громадянина України ОСОБА_2 , з яким Уманська міська рада уклала договір від 24.01.2023 б/н купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення на суму 400 001,00 грн. без ПДВ.
Здійснений Комітетом аналіз документів, які стосуються проведення аукціону, засвідчив про наявність узгодженої поведінки гр. ОСОБА_4 і гр. ОСОБА_2 ; гр. ОСОБА_3 і ТОВ «К-Рітейл» під час участі в аукціоні, з огляду на:
- спільну підготовку до участі в аукціоні ТОВ «К-Рітейл» і гр. ОСОБА_3 ;
- використання гр. ОСОБА_3 та ТОВ «К-Рітейл» одного телефонного номеру;
- заходження гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 на модуль аукціону з одних IP-адрес, з яких гр. ОСОБА_1 здійснювала вхід до своєї електронної адреси;
- подання гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 своїх заявок з одних IP-адрес, з яких гр. ОСОБА_1 здійснювала вхід до своєї електронної адреси;
- подання гр. ОСОБА_3 та ТОВ «К-Рітейл» своїх заявок з однієї IP-адреси, що належала ТОВ «Уманьпиво», де одним із засновників (учасників) був гр. ОСОБА_3 .
За висновком АМК, узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, відповідачі в антимонопольній справі усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже спотворили результати проведення замовником торгів, порушивши права замовника на отримання найбільш ефективних для нього результатів, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
Заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі (ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:
визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції (абзац другий ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;
накладення штрафу (абзац сьомий ч. 1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
На дату прийняття Комітетом Рішення діяли Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України №5 від 19.04.1994 (надалі - Правила розгляду справ).
У рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення, обґрунтування розміру штрафу та спростування заперечень, наданих особами, які беруть участь у справі, до подання з попередніми висновками у справі (у разі їх наявності) (абзац перший п. 4 розділу VIII Правил розгляду справ).
Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та статтею 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків (абзац другий п. 4 розділу VIII Правил розгляду справ).
Отже, з вказаного слідує, що попри наявність у рішенні Комітету описової та мотивувальної частини, правові наслідки для конкретної особи (відповідача) створює саме резолютивна частина рішення Комітету, яка містить відповідні висновки у порядку статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Згідно резолютивної частини Рішення, що є предметом оскарження у даній господарській справі, Комітет визнав дії, зокрема ОСОБА_1 порушенням передбаченим пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон №2210) у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціонів, під час участі в аукціоні «Продаж земельної ділянки кадастровий номер 7110800000:04:004:0133, місце розташування Черкаська обл., м. Умань, вул. Вокзальна, 4, площею 0,3000 га», який проводився Уманською міською радою, ідентифікатор продажу в системі «Prozorro.Продажі» - LSE001-UA-20221130-71973.
Отже, дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону №2210.
Відповідно до приписів Закону №2210:
- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1);
- узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (абзац перший частини першої і частина друга статті 5);
- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6);
- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6);
- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50);
- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);
- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону №2210.
За приписами статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема: прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію, надання висновків, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.
За змістом статті 35 Закону №2210 при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Комітету збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.
Отже, питання щодо збору, оцінки та аналізу доказів у справі є в силу Закону №2210 виключною компетенцією Комітету. Такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 зі справи №910/14949/18.
Водночас у вирішенні відповідних спорів суди не повинні перебирати на себе непритаманні судам функції органів Антимонопольного комітету України, зокрема, самостійно доводити замість відповідного органу певні обставини. Саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов'язок навести відповідні докази у своєму рішенні на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у Рішенні АМК. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17.
Частиною першою статті 59 Закону №2210 встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
Недосягнення суб'єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону №2210.
Таким чином, у розгляді справ про оскарження рішень АМК щодо визнання дій суб'єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов'язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.
Отже, для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.
Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).
Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.
Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону №2210 змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов'язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.
Близька за змістом правова позиція висловлена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 зі справи №924/381/17, від 12.06.2018 зі справи №922/5616/15, від 18.10.2018 зі справи №916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи №922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи №924/552/19, від 11.06.2020 зі справи №910/10212/19, від 22.10.2019 зі справи №910/2988/18, від 07.11.2019 зі справи №914/1696/18, від 02.07.2020 зі справи №927/741/19, від 09.12.2021 зі справи №916/3366/20, від 14.06.2022 зі справи №910/1667/21, і підстави для відступу від неї відсутні.
Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у справі у їх сукупності.
Закон №2210 не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів, а тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вирогідність і взаємозв'язок, у відповідності до статті 86 ГПК України.
Про необхідність врахування наведеної правової позиції у застосуванні приписів статті 86 ГПК України зазначалося у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 07.11.2019 зі справи №914/1696/18, від 05.08.2019 зі справи №922/2513/18, від 11.06.2020 зі справи №910/10212/19, від 02.07.2020 зі справи №927/741/19, від 26.01.2021 зі справи №910/2576/20, від 04.02.2021 зі справи №910/17126/19, від 23.03.2021 зі справи №910/4542/20, від 15.12.2020 зі справи №910/2025/20, від 11.04.2023 зі справи №910/21627/21, від 03.10.2024 зі справи №910/17874/23.
При цьому судом враховується висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2020 зі справи №910/6507/19, згідно з яким кожна зі справ за участю органів Антимонопольного комітету України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді анти конкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.
Різність фактично - доказової бази у кожній із зазначених справ не має правового значення у контексті необхідності дослідження обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв'язку.
Правова позиція стосовно оцінки доказів в справах про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії, які стосуються спотворення результатів торгів (пункт 4 частини другої статті 6 Закону №2210) та накладення штрафу, є загальною (універсальною) для такої категорії спорів, сталою та послідовною.
Обов'язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Водночас питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи саме з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв'язок, у відповідності до приписів статті 86 ГПК України.
Сама по собі відповідність дій суб'єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду зі справ №904/5842/20, №910/267/20).
На переконання суду, наявність встановлених в межах розгляду справи обставин призводить до позиціонування цих суб'єктів господарювання не як конкурентів, а як партнерів, які зацікавлені у господарській діяльності один одного, а сама по собі відповідність дій суб'єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ним норм та вимог антимонопольного законодавства.
Усе наведене у сукупності підтверджує наявність у учасників спірного аукціону спільних інтересів та взаємозв'язків, обізнаність та системність поведінки останніх під час підготовки та проведення аукціону свідчать про те, що вказані особи мали можливість узгодити та узгодили свою поведінку під час проведення аукціону, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки, і така координація економічної поведінки таких учасників призвела до усунення між ними конкуренції під час проведення аукціону.
Суд відзначає, що встановлені Комітетом в Рішенні обставини пов'язаності суб'єктів господарювання, які брали участь в аукціоні, дають підстави для висновку про можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність, при цьому такі обставини у своїй сукупності та взаємозв'язку не мажуть вважатися випадковим збігом обставин чи наслідком об'єктивних чинників.
В свою чергу, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки Комітету, викладені у спірному рішенні, а наведені Комітетом доводи у спірному рішенні підтверджені більш вірогідними доказами, які в сукупності свідчать про те, що позивачем вчинено порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону, за яке АМКУ обґрунтовано застосовано до позивача штраф.
Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що належних, допустимих та достатніх доказів на спростування висновків відповідача позивачем не надано, а всі заперечення проти викладених у рішенні висновків зводяться до переоцінки встановлених відповідачем обставин, подій та фактів. При цьому, здійснення переоцінки висновків Комітету в процесі оскарження прийнятого ним рішення в судовому порядку, нормами чинного законодавства не передбачено.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
Таким чином, відповідачем дотримано вимоги Закону України «Про захист економічної конкуренції», у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини сторін.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші докази, заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 17.09.2025.
Суддя В.П. Босий