ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.09.2025Справа № 910/2312/25
За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс";
до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України;
про визнання недійсним та скасування розпорядження.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Григоренко С.В.
Представники:
Від позивача: Покотинський М.А., адвокат, ордер серії АІ № 1834272 від 26.02.2025;
Тимченко М.Л., адвокат, ордер серії АІ № 1995082 від 09.09.2025;
Від відповідача: Іздевська У.І., в порядку самопредставництва.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд визнати недійсним та скасувати розпорядження Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.12.2024 № 60/238-рп/к у справі № 527/60/238-рп/к.24 "Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/2312/25, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 25.03.2025.
14.03.2025 Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" 19.03.2025 подало до господарського суду відповідь на відзив Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
25.03.2025 Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України подало до господарського суду заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" на відзив на позовну заяву.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" 25.03.2025 подало до господарського суду клопотання про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 25.03.2025 судом розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" про залучення третьої особи, в якому заявник просив залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача фізичну особу-підприємця Мартиненко Л. В.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Судом, відхилено зазначене клопотання, оскільки представник позивача законодавчо не обґрунтував та не надав суду доказів того, що прийняте рішення у справі може вплинути на права чи фізичної особи-підприємця Мартиненко Л. В.
У підготовчому засіданні 27.05.2025 судом розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" про витребування доказів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, не надано доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання доказів та не вказано причин неможливості отримати цей доказ самостійно позивачами.
А відтак, суд, з'ясувавши думку представників сторін, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2312/25 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 09.09.2025 представники Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.
Представник Антимонопольного комітету України у судовому засіданні 09.09.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
09.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
12.12.2024 Адміністративною колегією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі також - відповідач, Відділення), розглянувши подання П'ятого відділу досліджень і розслідувань від 09.12.2024 № 60-03/517-П та відповідні матеріали, постановлено розпорядження № 60/238-рп/к у справі № 527/60/238-рп/к.24 про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі також - розпорядження, спірне розпорядження, оскаржуване розпорядження), яким розпочато розгляд справи за ознаками вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" (далі також - позивач, ТОВ "НВП "Олавтекс") та фізичною особою-підприємцем Мартиненко Ларисою Василівною (далі також ФОП Мартиненко Л. В.) порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, під час участі у тендерній процедурі закупівлі за предметом: "Комплект матриць та пуансонів митного забезпечення за кодом ДК 021:2015 - 19510000 -4 Гумові вироби (комплект матриць та пуансонів митного забезпечення ДК 021:2015- 19512000-8 -Вироби з невулканізованої гуми)", яка проводилась Державною митною службою України за допомогою системи "Прозорро", ідентифікатор в системі UA-2023-09-22-003107-a.
Позивач не погоджуючись з вказаним розпорядженням Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, звернувся до Господарського суду міста Києва на підставі ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з позовом про визнання недійсним та скасування рішення № 60/238-рп/к від 12.12.2024 з підстав порушення та неправильного застосування відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Частиною 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано від відповідача оскаржуване розпорядження 28.12.2024, а з вказаним позовом заявник звернувся до господарського суду 26.02.2025.
Таким чином, розпорядження Адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 12.12.2024 № 60/238-рп/к позивач оскаржив до господарського суду, звернувшись з позовом про визнання його недійсним та скасування в межах строку, визначеного Законом України "Про захист економічної конкуренції".
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
22.09.2023 на сайті Prozorro за посиланням: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-09- 22-003107-a, було оприлюднено інформацію щодо закупівлі Державною митною службою України товару: "Комплект матриць та пуансонів митного забезпечення за кодом ДК 021:2015 - 19510000 -4 Гумові вироби (комплект матриць та пуансонів митного забезпечення ДК 021:2015- 19512000-8 -Вироби з невулканізованої гуми)", ідентифікатор закупівлі в системі - UA-2023-09-22-003107-a.
Відділенням, з метою виконання завдань, встановлених Законом України "Про Антимонопольний комітет України", здійснювався державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та контроль щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель, за результатами якого виявлені обставини, які, на думку Відділення, можуть свідчити про те, що ТОВ «Науково-виробниче підприємство "Олавтекс" (ЄДРПОУ 16290804) та фізична особа-підприємець Мартиненко Лариса Василівна (РНОКПП НОМЕР_1 ,) під час підготовки документів та участі у процедурі закупівлі "Комплект матриць та пуансонів митного забезпечення за кодом ДК 021:2015-19510000-4 Гумові вироби (комплект матриць та пуансонів митного забезпечення ДК 021:2015- 19512000-8 -Вироби з невулканізованої гуми)", яка проводилась Державною митною службою України, ідентифікатор закупівлі в системі - UA-2023-09-22-003107-a (далі - Процедурі закупівлі), не змагались між собою, що є обов'язковою умовою конкуренції, а діяли узгоджено.
З огляду на викладене 12.12.2020 Адміністративною колегією Відділення прийнято оспорюване розпорядження, яким розпочато розгляд справи за ознаками вчинення позивачем та ФОП Мартиненко Л. В. порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, під час участі у тендерній процедурі закупівлі за предметом: "Комплект матриць та пуансонів митного забезпечення за кодом ДК 021:2015-19510000-4 Гумові вироби (комплект матриць та пуансонів митного забезпечення ДК 021:2015- 19512000-8 -Вироби з невулканізованої гуми)", яка проводилась Державною митною службою України за допомогою системи "Прозорро", ідентифікатор в системі UA-2023-09-22-003107-a.
Відповідно до частин 1 і 5 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За приписом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Частиною 1 статті 23 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що діяльність щодо виявлення, запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, проводиться Антимонопольним комітетом України, його органами та посадовими особами з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Як визначено ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції", розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції", органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за, зокрема, власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
Частиною 1 статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", передбачено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.
Згідно з пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" у вирішенні господарським судом спору щодо визнання недійсним розпорядження Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження; разом з тим підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження з порушенням чинного законодавства та/або компетенції органу, що його видав. При цьому саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі.
До аналогічних висновків також прийшов Верховний Суд у постановах від 29.05.2018 у справі № 910/15891/17, від 23.05.2018 у справі № 910/14682/17, від 06.06.2018 у справі № 914/2335/17 та ін.
Суд також вказує, що розпорядження адміністративної колегії територіального відділення Комітету, видане в межах повноважень, не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати права суб'єкта господарювання.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.06.2018 у справі № 916/2335/17.
А відтак твердження позивача, зокрема про те, що спірним розпорядженням відповідачем повідомлено про встановлення факту порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції є законодавчо необґрунтованими та відхиляються судом.
Таким чином, суд вказує, що розпорядження регулює процедурні відносини початку Відділенням розгляду справи для з'ясування та дослідження дій позивача на предмет можливої наявності в них порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону.
У свою чергу, здійснення розгляду Відділенням відповідної справи без прийняття рішення в антимонопольній справі по суті, не є підставою для встановлення факту вчинення відповідачами у антимонопольній справі порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Крім того, прийняття Відділенням оспорюваного розпорядження жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача (початок розгляду Відділенням справи про захист економічної конкуренції не свідчить про подальше прийняття рішення про визнання дій позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції).
А відтак твердження позивача про те, що прийняття відповідачем розпорядження порушує його права та охоронювані законом інтересів, оскільки розпорядженням без достатнього обґрунтування фактично встановлюється вина позивача, що є підставою для подальшого прийняття рішення про визнання дій позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та як наслідок застосування до нього відповідальності також відхиляються судом з огляду на вищенаведене.
Таким чином при прийнятті Відділенням спірного розпорядження не було порушено законодавства про захист економічної конкуренції, доказів протилежного позивачем не додано.
Отже, позовні вимоги є законодавчо необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають покладенню на позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17.09.2025.
Суддя О.В. Мандриченко