ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.09.2025Справа № 910/5630/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросан ЛТД" та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання трудових відносин припиненими на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України та зобов'язання вчинити дії,
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2 ;
Товариства: не з'явився;
Адміністрації: не з'явився;
У травні 2025 року фізична особа ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросан ЛТД" (далі - Товариство) та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Адміністрація), у якому просила суд визнати припиненими з 1 травня 2025 року її трудові відносини з Товариством у зв'язку зі звільненням з посади директора Товариства на підставі статті 38 КЗпП. Позивач також просив суд зобов'язати Адміністрацію внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) у розділі: "Відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо", - відомостей стосовно ОСОБА_1 , як директора Товариства, у зв'язку зі звільненням позивача з посади за власним бажанням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
12 травня 2025 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 червня 2025 року.
Учасники справи про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене засідання не забезпечили. Однак, 22 травня 2025 року на адресу суду від Адміністрації надійшов відзив від 19 травня 2025 року вих. № 59, у якому вказаний відповідач просив суд здійснювати розгляд даної справи без участі його представника. У цьому ж відзиві Адміністрація проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечила з посиланням на приписи статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якою встановлено перелік обов'язкових відомостей про юридичну особу, які повинні міститися в ЄДР. На думку вказаного відповідача, у разі задоволення позову ОСОБА_1 , в ЄДР у порушення вказаної норми чинного законодавства будуть відсутні відомості про керівника Товариства. У свою чергу, державні реєстратори здійснюють реєстраційні дії виключно з додержанням вимог чинного законодавства України за умови наявності всіх документів, передбачених вказаним Законом.
Ухвалою суду від 12 червня 2025 року було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17 липня 2025 року.
Учасники справи про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене засідання не забезпечили. У той же час, 20 червня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про проведення засідання без його участі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 серпня 2025 року.
Сторони явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили, однак 18 серпня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про проведення засідання без участі позивача.
Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року розгляд справи було відкладено на 11 вересня 2025 року.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Відповідачі про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та в установленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників в призначені засідання не забезпечили. Товариство заяв по суті спору не подавало.
Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги те, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представників відповідачів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, суд
Товариство було зареєстроване як юридична особа 30 квітня 1998 року (реєстраційний запис № 10681200000015329), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписки з ЄДР від 2 травня 2025 року та протоколу установчих зборів учасників Товариства від 11 лютого 1998 року № 1.
Відповідно до пунктів 1.1.-1.3. розділу 1 статуту Товариства, затвердженого протоколом установчих зборів його учасників від 11 лютого 1998 року № 1, останнє створене фізичними особами - громадянами України та Бєларусі шляхом об'єднання їх майна, коштів і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку згідно із законодавчими актами України й установчим договором від 12 лютого 1998 року. Місцезнаходження Товариства: місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 7.
За пунктом 2.1. статуту Товариства останнє є юридичною особою, створеною за законодавством України та засноване на спільній власності фізичних осіб. Воно може від свого імені укладати договори й інші правочини, набувати майнові й особисті немайнові права, вступати в зобов'язання й виконувати обов'язки, пов'язані з його діяльністю, виступати в суді, арбітражному та третейському суді.
Управління Товариством здійснюється зборами учасників (вищий орган) та дирекцією (виконавчий орган), яку очолює директор. Вищим органом управління Товариства є збори учасників, які складаються з учасників Товариства або призначених ними представників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді Товариства. До виключної компетенції зборів учасників Товариства належить, зокрема, визначення кількісного складу дирекції Товариства, обрання та відкликання членів дирекції з числа учасників Товариства, прийняття на роботу за контрактом директора Товариства з числа осіб, які не є учасниками Товариства (рішення з вказаного питання вважається прийнятим простою більшістю голосів учасників) (пункти 9.1.-9.3. статуту Товариства).
Пунктами 9.8.-9.12. статуту Товариства визначено, що виконавчим органом зазначеної юридичної особи є дирекція, яку очолює директор. Дирекція здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства. Членами дирекції можуть бути особи, які не є учасниками Товариства. Директор обирається зборами учасників Товариства з їх числа або приймається на роботу за контрактом. Директор Товариства має право без доручення виконувати дії від імені Товариства, видає доручення, формує апарат управління і очолює його, має право прийняття на роботу, звільнення з роботи найманих працівників Товариства, видає накази, розпорядження і дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма правниками Товариства, має право першого підпису фінансових документів, представляє інтереси Товариства, виступає від його імені в державних, а також судових органах. Директор має право укладати угоди на суму, граничний розмір якої не перевищує розміру, вказаного в підпункті "ї" пункту 9.3. статуту. Директор не може бути одночасно головою зборів учасників Товариства. До складу дирекції входять директори Товариства по напрямках його діяльності, головний бухгалтер та, за рішенням директора, інші посадові особи Товариства. Дирекція вирішує всі питання діяльності Товариства, за винятком тих, які належать до виключної компетенції зборів учасників. Дирекція підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників Товариства.
З інформації з ЄДР вбачається, що: органом управління Товариства є його керівник - ОСОБА_1 , яка займає посаду директора Товариства з повноваженнями згідно статуту; засновниками (учасниками) Товариства є фізичні особи: ОСОБА_3 (громадянин України, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; розмір частки засновника (учасника): 15 000,00 грн (30% статутного капіталу); ОСОБА_4 (громадянин України, адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; розмір частки засновника (учасника): 20 000,00 грн (40% статутного капіталу); ОСОБА_5 (громадянин РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ, адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; розмір частки засновника (учасника): 15 000,00 грн (30% статутного капіталу). Вказаний склад учасників Товариства також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями установчого договору про створення і діяльність Товариства, затвердженого протоколом установчих зборів його учасників від 11 лютого 1998 року № 1.
З матеріалів справи також вбачається, що 27 листопада 2024 року позивач звернувся до вказаних учасників Товариства із заявою від 26 листопада 2024 року про звільнення з посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та з повідомленням про скликання 28 грудня 2024 року об 11:00 год. загальних зборів учасників Товариства за адресою його місцезнаходження: 03039, місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 7. До порядку денного директором було включено наступні питання: розгляд заяви про звільнення за власним бажанням директора Товариства - ОСОБА_1 ; внесення змін до відомостей в ЄДР щодо зміни (звільнення) директора Товариства. Копії вказаної заяви з повідомленням наявні в матеріалах справи.
На підтвердження факту направлення вказаних документів учасникам (засновникам) Товариства позивачем долучено до його позову копію роздруківки з офіційного сайту оператора поштового зв'язку АТ "Укрпошта" в розділі "Трекінг" стосовно поштового відправлення № 0312700043586, з якої вбачається, що вказані заява та повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства були надіслані лише на адресу місцезнаходження Товариства (03039, місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 7).
З наявної у матеріалах справи копії акта про неявку учасників загальних зборів Товариства від 28 грудня 2024 року вбачається, що вказані загальні збори учасників Товариства проведені не були, у призначений день і час учасники (засновники) Товариства ( ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) участі в загальних зборах не прийняли, явку своїх повноважних представників не забезпечили, визначені в порядку денному питання, зокрема, про звільнення позивача з посади директора, не вирішувалися.
Оскільки загальними зборами учасників Товариства рішення про звільнення позивача з посади директора за власним бажанням на підставі відповідної заяви в порядку статті 38 КЗпП України не було прийнято і в ЄДР містяться відомості про позивача як директора вказаної юридичної особи, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом на підставі вищенаведеної норми КЗпП, посилаючись на порушення Товариством її трудових прав, які полягають у бездіяльності вказаного відповідача та невжиття останнім заходів щодо її звільнення з посади директора.
Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору
За загальними правилами трудового законодавства України, керівник товариства, як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2019 року в цивільній справі № 758/1861/18.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Аналогічна норма міститься в частині 4 статті 236 ГПК України.
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 6 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20, де зазначено, що за частиною 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон) повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. Директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків, оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства. При цьому, директор має дотриматись вимог статті 32 Закону та статуту щодо порядку скликання загальних зборів.
Однак, про можливість і механізм реалізації права директора на звільнення з ініціативи останнього, як працівника на підставі статті 38 КЗпП України, ні у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, ні в інших постановах Верховного Суду не зазначено.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 448/362/22, міститься висновок про те, що спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір пов'язаний із управлінням юридичною особою та належить до юрисдикції господарського суду.
У той же час, Верховний Суд прямо не вказав, що такий "корпоративний" спір може бути вирішений виключно із застосуванням норми трудового права, яка міститься в статті 38 КЗпП України.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.
Оскільки в своїй постанові від 6 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що позов директора до товариства про припинення трудових відносин є господарським спором та має розглядатись за правилами господарського судочинства, виходячи зі спеціального (особливого) статусу директора, норми Закону, які регулюють порядок звільнення керівника юридичної особи, є спеціальними при розгляді зазначеного спору саме господарським судом.
За частиною 1 статті 29 Закону загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина 1 статті 30 Закону).
Відповідно до частини 1 статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом.
Частинами 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Згідно з частинами 2 та 3 статті 30 Закону до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників. Питання, передбачені частиною 2 цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.
З наведених імперативних приписів чинного законодавства слідує, що вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.
У разі, якщо закон передбачає прийняття рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту юридичної особи бути надані або делеговані іншим органам цієї особи. Тому й суд не вправі втручатися у господарсько-управлінську діяльність товариства та брати на себе функції органів управління товариством, зокрема не може приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 12 вересня 2024 року в справі № 922/2145/21.
У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що: "позиція Верховного Суду про те, що суд не має права втручатися у господарську діяльність товариства та, зокрема у виключну компетенцію органу управління товариством, є сталою, загальною та була застосована судом касаційної інстанції у справах з різними правовідносинами, виходячи з конкретних обставин справ, у тому числі була застосована у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 923/1106/16, від 23 липня 2019 року у справі № 922/139/18, від 18 червня 2020 року у справі № 922/1393/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 922/1223/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/12317/18, від 02 лютого 2023 року у справі № 910/10164/21. Враховуючи загальний та універсальний характер цієї правової позиції вона підлягає врахуванню і у цій справі з урахуванням особливостей спірних правовідносин".
Як вже було зазначено судом, відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор, виконавчий орган), як будь-який інший працівник, має беззаперечне право на звільнення за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Однак, вирішуючи даний спір саме з призми корпоративних правовідносин та норм спеціального господарського законодавства, які їх регулюють, припинення повноважень виконавчого органу товариства можливе виключно за рішенням загальних зборів. Втручання господарського суду в господарсько-управлінську діяльність товариства є неправомірною.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.
Частинами 2-5 статті 32 вказаного Закону передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною 3 цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.
У свою чергу, приписами частини 13 статті 39 Закону встановлено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків.
У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Отже, вказаною нормою Закону встановлено особливий (спеціальний) порядок припинення повноважень виконавчого органу товариства - лише шляхом обрання нового керівника.
Відтак, для припинення своїх повноважень, як одноосібного виконавчого органу, директор за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень та обрання нового директора. При цьому, директор має дотриматись вимог статті 32 Закону та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства.
Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вищевказаних приписів Закону та статуту, позивач направив повідомлення про скликання загальних зборів Товариства (проведення яких було призначене на 28 грудня 2025 року об 11:00 год.) виключно адресу місцезнаходження вказаної юридичної особи, а не на адресу місцезнаходження кожного учасника (засновника) Товариства.
У позові та в судовому засіданні представник позивача зазначив про те, що адреса місця проживання засновників Товариства невідома.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" витяг з ЄДР - це документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням ЄДР за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з ЄДР, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі; ЄДР - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
ЄДР створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру (частина 1 статті 7 вказаного Закону).
Частиною 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в ЄДР містяться такі відомості про юридичну особу (крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб), зокрема: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; організаційно-правова форма; перелік засновників (учасників) (юридичної особи: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія (за наявності) та номер документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або паспортного документа іноземця чи документа, що посвідчує особу без громадянства, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний (реєстраційний, обліковий) номер (код) у країні реєстрації, якщо засновник - юридична особа; інформація для здійснення зв'язку із засновником (учасником) юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти).
За статтею 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Відомості, що містяться в ЄДР є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата. Відомості, що містяться в ЄДР надаються також у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (стаття 11 вказаного Закону).
Відтак, вищевказане твердження позивача та його представника про необізнаність із адресами місця проживання учасників Товариства спростовується наявними в ЄДР відомостями про Товариство, відповідно до яких засновниками (учасниками) останнього є фізичні особи: ОСОБА_3 (громадянин України, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; розмір частки засновника (учасника): 15 000,00 грн (30% статутного капіталу); ОСОБА_4 (громадянин України, адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; розмір частки засновника (учасника): 20 000,00 грн (40% статутного капіталу); ОСОБА_5 (громадянин РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ, адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; розмір частки засновника (учасника): 15 000,00 грн (30% статутного капіталу).
Інші докази направлення позивачем на належну адресу учасникам Товариства повідомлення про призначення проведення загальних зборів з питання про припинення повноважень позивача, як директора вказаної юридичної особи, у матеріалах справи відсутні.
Відтак, суд дійшов висновку про недотримання позивачем визначеного Законом і статутом порядку скликання загальних зборів для вирішення питання про припинення повноважень виконавчого органу Товариства.
Суд також звертає увагу на те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 березня 2023 року в справі № 127/27466/20 не було визначено, як право директора Товариства на звільнення, передбачене статтею 38 КЗпП України, узгоджується з імперативними приписами частини 13 статті 39 Закону, яка визначає можливість припинення повноважень директора лише шляхом обрання нового керівника.
У свою чергу, суд звертає увагу на те, що у розумінні чинних норм корпоративного законодавства він є не лише найманим працівником юридичної особи, а й виконує функції щодо управління Товариством, а порядок його призначення на посаду та звільнення суттєво відрізняється від порядку, установленого для інших працівників.
Такий порядок призначення та звільнення керівника (директора) товариства пов'язаний з тим, що останній згідно з нормами чинного законодавства є одноосібним виконавчим органом вказаного відповідача - юридичної особи.
Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (частини 1, 2 статті 39 Закону).
У разі звільнення директора, який є одноосібним виконавчим органом, товариство лишається без органу управління, на який законом покладено керівництво поточною діяльністю товариства вчинення дій від його імені без довіреності. Тобто, через такий орган товариство реалізовує свою дієздатність, а відсутність цього органу (звільнення директора без призначення іншої особи на цю посаду) може призвести до блокування діяльності товариства (створює неможливість вчинення будь-яких юридично значущих дій).
Саме тому законодавець у частині 13 статті 39 Закону встановив заборону припинення повноважень директора без призначення нового керівника.
Особливість звільнення директора полягає в тому, що таке звільнення відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства і за правовими наслідками відрізняється від припинення трудового договору, визначеного трудовим законодавством.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу гарантовано статтею 16 ЦК України. Під порушенням розуміється такий стан суб'єктивного права, за яким воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).
У своєму позові позивач, звертаючись саме до господарського суду, уникаючи посилання на приписи спеціальної норми частини 13 статті 39 Закону, просив суд виключно про припинення його трудових відносин з відповідачем саме на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Тобто, вказана норма трудового законодавства врегульовує порядок припинення виключно трудових відносин між працівником та роботодавцем, які виникли на підставі укладеного між ними безстрокового трудового договору.
Разом із цим, у матеріалах справи укладений між Товариством та позивачем трудовий договір відсутній й обставини укладення такого трудового договору між сторонами судом не встановлені.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про припинення її трудових відносин як керівника вказаної юридичної особи, з урахуванням її розгляду виключно через призму спеціального господарського законодавства, задоволенню не підлягає, оскільки прийняття господарським судом рішення про припинення трудових відносин між Товариством і позивачем є прямим втручанням у виключні дискреційні повноваження найвищого органу Товариства - загальних зборів. Крім того, припинення трудових відносин з керівником товариства без призначення нового прямо суперечить приписам законодавчої норми, що міститься в частини 13 статті 39 Закону.
Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах останнього: від 12 вересня 2024 року в справі № 922/2145/21, від 28 лютого 2018 року в справі № 923/1106/16, від 23 липня 2019 року в справі № 922/139/18, від 18 червня 2020 року в справі № 922/1393/19, від 18 лютого 2021 року в справі № 922/1223/20, від 13 жовтня 2021 року в справі № 910/12317/18, від 2 лютого 2023 року в справі № 910/10164/21 (у яких міститься правовий висновок про заборону втручання судом до виключних (дискреційних) повноважень загальних зборів Товариства), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 березня 2023 року в справі № 127/27466/20 (у якій зазначено про обов'язковість застосування приписів частини 13 статті 39 Закону до спірних правовідносин в рамках розгляду господарської справи).
Також під час розгляду даної господарської справи встановлено недотримання позивачем визначеного Законом і статутом порядку скликання загальних зборів для вирішення питання про припинення повноважень виконавчого органу Товариства, а також не надано самого трудового договору (контракту).
Судом також враховано, що ОСОБА_1 , просила суд визнати припиненими її трудові відносини з Товариство саме з 1 травня 2025 року.
Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 вересня 2023 року в справі № 127/27466/20 викладена правова позиція про те, що констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення, що суперечить приписам чинного законодавства.
Відтак, вимога позивача про визнання припиненими трудові відносини з 1 травня 2025 року є необґрунтованою, оскільки припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством в судовому порядку можливе виключно з дати набрання відповідним рішенням законної сили.
За таких обставин, дана позовна вимога, виходячи з приписів чинного спеціального господарського законодавства, не підлягає задоволенню господарським судом.
Водночас, за приписами частини 2 статті 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
За змістом статті 38 КЗпП України, якою обґрунтовані позовні вимоги ОСОБА_1 , кожен працівник (у тому числі й керівник юридичної особи) має право розірвати трудовий контракт з власної ініціативи.
Відтак, позивач не позбавлений права та можливості захистити свої порушені трудові права, як працівника Товариства, з призми вказаних норм трудового законодавства. Однак у пункті 3 частини 1 статті 20 ГПК України міститься пряма заборона розгляду господарськими судами трудових спорів.
У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відтак, вирішення спору, який виник між ОСОБА_1 - як працівником, та Товариством - як роботодавцем, з приводу припинення трудових відносин між сторонами саме на підставі статті 38 КЗпП, виходячи з імперативних приписів пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України, можливе виключно в судах загальної юрисдикції.
Враховуючи недоведеність позивачем правових підстав для задоволення за правилами господарського судочинства вимоги про припинення трудових відносин, як керівника, з Товариством з 1 травня 2025 року, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні похідної вимоги щодо зобов'язання Адміністрації внести зміни до відомостей в ЄДР про ОСОБА_1 , як керівника Товариства, шляхом виключення таких відомостей з ЄДР.
Суд також звертає увагу на те, що за частиною 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, саме рішення суду про припинення трудових відносин є підставою для внесення відповідних відомостей до ЄДР. Відтак, вищевказана вимога позивача є передчасною і задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2019 року в справі № 758/1861/18.
При цьому, з матеріалів справи вбачається та позивачем у позові не заперечувалося те, що останній до Адміністрації із відповідною заявою про внесення запису про виключення з ЄДР відомостей про ОСОБА_1 як керівника Товариства не звертався взагалі.
Отже, на момент звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду даного спору жодним реєстратором або іншою посадовою особою Адміністрації права та інтереси позивача, які є предметом даного спору, порушені не були, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
Судом також враховані обґрунтовані доводи Адміністрації, викладені у відзиві останньої, про те, що за пунктом 13 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в ЄДР повинні міститися такі обов'язкові відомості про юридичну особу, а саме: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Однак, у разі задоволення відповідної позовної вимоги ОСОБА_1 вказані обов'язкові відомості про юридичну особу в ЄДР будуть відсутні, що є прямим порушенням імперативних приписів чинного законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та має наслідком неможливість виконання рішення суду в цій частині позову.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17 вересня 2025 року.
СуддяЄ.В. Павленко