вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
15.09.2025м. ДніпроСправа № 904/2975/25
За позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова", м. Дніпро
про стягнення 3 494 824,41грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Секретар судового засідання Янкіна Г.Д.
Представники:
Від позивача: Кривошапка А.А., адвокат, довіреність №1314 від 19.05.2025
Від відповідача: Білозерцев О.В., адвокат, довіреність №157/1280 від 25.12.2024
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова" заборгованість у розмірі 3 494 824,41грн, з яких:
- основний борг у розмірі 2 632 362,09грн;
- пеня у розмірі 419 628,30грн;
- 3 % річних у розмірі 103 174,44грн;
- інфляційні втрати у розмірі 339 659,58грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1553 про постачання теплової енергії від 07 липня 2012 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлену теплову енергію.
У відзиві на позовну заяву відповідач погоджується із наявністю основного боргу у розмірі 2 632 362,09грн, а також із нарахованими 3% річних у розмірі 103 174,44грн та інфляційними втратами у розмірі 339 659,58грн. Відповідач просить відмовити в задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 347 779,17грн, посилаючись на ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Щодо нарахованої пені у розмірі 71 849,13грн не заперечує.
У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що вимоги про стягнення пені пред'явлені до суду в межах строку позовної давності, продовженого на строк дії карантину та зупиненого на строк дії воєнного стану.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 справу №904/2975/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27.06.2025.
Ухвалою суду від 27.06.2025 продовжено строк підготовчого провадження по справі №904/2975/25 на тридцять днів; відкладено підготовче засідання у справі на 25.08.2025.
Ухвалою суду від 25.08.2025 закрито підготовче провадження у справі №904/2975/25, призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 15.09.2025.
Під час розгляду справи судом досліджені наявні в матеріалах справи докази.
У судовому засіданні 15.09.2025 проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
07 липня 2012 року між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (теплопостачальне підприємство, позивач) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (споживач, відповідач) укладено договір №1553 про постачання теплової енергії (а.с. 10-13).
За цим договором теплопостачальне підприємство бере на себе зобов'язання виробляти та постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язується одержати теплову енергію та сплатити теплопостачальному підприємству її вартість, за встановленими тарифами (цінами) в терміни та на умовах, передбаченими цим договором (п. 2.1 договору).
За пунктом 3.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах, визначених додатком 1 договору для задоволення наступних потреб:
- опалення - в опалювальний період (175 діб);
- вентиляції - в опалювальний період (175 діб);
- гарячого водопостачання - протягом року (350 діб);
- технологічних потреб відповідно з виробничою програмою споживача.
Обсяг теплової енергії для потреб визначений додатком №1, визначається розрахунковим способом з використання "Норм та вказівок" та є динамічною величиною, яка змінюється під впливом температурних показників та інших суттєвих факторів, які сторони в момент укладення договору не в змозі передбачити. Розрахунок обсягу та вартості теплової енергії наведено у додатку №1, який є невід'ємною частиною договору (п. 3.2 договору).
Фактично отриманий обсяг теплової енергії споживачем від теплопостачального підприємства фіксується сторонами актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, за формою, визначеною сторонами в додатку №3 договору (п. 3.3 договору ).
За умовами пункту 3.5 договору початок та кінець опалювального періоду встановлюється відповідним актом місцевого органу самоврядування.
Зміна обсягів теплової енергії, визначених додатком №1, здійснюється на підставі письмового звернення споживача, при наданні останнім документального підтвердження необхідності таких змін, та оформлюється додатковою угодою (п. 3.9 договору).
Облік споживання теплової енергії споживачем здійснюється за показниками комерційного приладу, встановленого за адресою: вул. Робоча, буд. 166; розрахунковим способом за адресою: вул. Робоча, буд. 75; вул. Робоча, буд. 81; вул. Робоча, буд. 85 (п. 6.2 договору).
Розрахунки між теплопостачальним підприємством та споживачем за договором проводяться виключно у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів, вказаних у відповідних платіжних документах, на поточні рахунки, зазначені сторонами у розділі 15 договору (п. 6.6 договору).
Згідно пункту 6.7 договору розрахунковим періодом є календарний місяць, за результатами якого підписується акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (в 2-х примірниках), за формою, визначеною сторонами в додатку №3 договору. Підписаний акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, або його відсутність в порядку п. 4.2., 6.10 договору, є підтвердженням відсутності претензій з боку споживача в частині фактично отриманої кількості теплової енергії.
Пунктом 6.8 договору встановлено, що споживач зобов'язаний не пізніше 15 числа розрахункового періоду здійснити теплопостачальному підприємству авансовий платіж в розмірі 80% від вартості теплової енергії за розрахунковий період, за власним платіжним дорученням з вказаним періодом, за який він сплачується.
Споживач здійснює кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим (п. 6.9 договору).
Тарифи на теплову енергію, що споживається, затверджені Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011 за № 13 (п. 7.1 договору).
Тариф (з ПДВ) для розрахунків за цим договором складає: теплова енергія для потреб інших споживачів - 890,26грн за 1 Гкал (без ПДВ), 1 068,31грн за 1 Гкал (з ПДВ).
Про зміну тарифів споживач повідомляється в порядку, визначеному п. 5.1.7, п. 5.2.3 договору (п. 7.2 договору).
В пункті 9.4.4 договору зазначено, що в разі прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за цим договором, споживач на вимогу теплопостачального підприємства зобов'язаний виплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох відсотків річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Цей договір набуває юридичної сили з моменту його підписання та діє до 07.07.2015, а в частині проведення розрахунків за теплову енергію - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Датою підписання цього договору вважається дата, зазначена у правому верхньому куті першої сторінки (п. 11.1 договору).
У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну його умов за один місяць до закінчення терміну дії, договір вважається продовженим на той самий строк (кількість місяців/днів, визначених у п. 11.1 договору) і на тих самих умовах. Кількість пролонгацій по цьому договору необмежена (п. 11.2 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір №1553 від 07.07.2012 був чинним протягом спірного періоду.
У 2018 році сторонами підписано додаткову угоду до договору №1553 від 07.07.2012 про постачання теплової енергії, в якій дійшли згоди змінити первісний номер договору "1553" на новий - "№091553" (а.с. 16 на звороті).
26 жовтня 2018 року між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (теплопостачальне підприємство, позивач) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (споживач, відповідач) укладено додаткову угоду до договору №091553 про постачання теплової енергії о/р № НОМЕР_1 ; 100585 (а.с. 17).
У зв'язку з виникненням обставин, а саме: перепідключення об'єктів соціально-побутового призначення на постачання теплової енергії від котельні по вул. Уральська, 19-К, які впливають на витрати, необхідні для виконання обов'язків за договором про постачання теплової енергії на діючих умовах, відповідно до статей 631, 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 180, 188 Господарського кодексу України, сторони дійшли згоди щодо необхідності внесення змін у додаток №1 до договору "Розрахунок обсягу теплової енергії" та внести відповідні зміни до додатку №2, №3 діючого договору (п. 1 додаткової угоди).
Додаток №1, 2, 3, є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди (п. 2 додаткової угоди).
Рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №69/64 "Про затвердження статуту КП "Теплоенерго" у новій редакції" затверджено статут Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради у новій редакції у зв'язку із збільшенням статутного капіталу на 850 740 300,00грн (а.с. 76-79).
В матеріалах справи наявні розпорядження Дніпровського міського голови про початок та закінчення опалювальних періодів, а саме:
від 01.11.2022 № 1-1/11-р "Про початок опалювального сезону 2022 - 2023 рр. у м. Дніпрі" (а.с. 75 на звороті);
від 21.03.2023 № 1-21/3-р "Про закінчення опалювального сезону 2022 - 2023 рр. у м. Дніпрі" (а.с. 75);
від 08.11.2023 № 13-8/11-р "Про початок опалювального сезону 2023 - 2024 рр. у м. Дніпрі" (а.с. 74 на звороті);
від 25.03.2024 № 1-25/3-р "Про закінчення опалювального сезону 2023 - 2024 рр. у м. Дніпрі" (а.с. 74);
від 18.10.2024 № 1-18/10-р "Про початок опалювального сезону 2024 - 2025 рр. у м. Дніпрі" (а.с. 73 на звороті);
від 27.03.2025 № 1-25/3-р "Про закінчення опалювального сезону 2024 - 2025 рр. у м. Дніпрі" (а.с. 73).
Тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання затверджені постановою НКРЕКП від 30.11.2020 №2257, а також встановлені рішеннями Виконавчого комітету Дніпровської міської ради №1137 від 29.10.2021, №1157 від 19.11.2021, №802 від 20.09.2022, №2-29/9 від 29.09.2023, №6-24/9 від 24.09.2024.
На виконання зобов'язань за договором КП "Теплоенерго" з листопада 2022 року по березень 2025 року включно, надавало послуги з постачання теплової енергії відповідачу за адресами; м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 22-Ж; м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 22-Д; м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 22.
До матеріалів справи долучено інформацію про використання теплової енергії, будинками за адресами: вул. Криворізька, 22; вул. Криворізька, 22-Д; вул. Криворізька, буд. 22-Ж, згідно архіву приладу обліку за період з 11.2022 по 01.04.2025 (а.с. 60 - 61). В наданій інформації зафіксовано кількість поставленої на житловий будинок теплової енергії - в Гігакалоріях (Гкал) згідно приладу обліку будинку, які (Гкал) в подальшому позивач розподіляє на спірні приміщення відповідача, у відповідності до відомостей (параметрів) нежитлових приміщень відповідача.
КП "Теплоенерго" ДМР суду надано підписані позивачем в односторонньому порядку акти прийому-передачі теплової енергії №100585:
від 30.11.2022 за листопад 2022 року, у кількості 1,03348Гкал, 1,56637Гкал, 13,95971Гкал та 5,19354Гкал теплової енергії, на суму 149 591,27грн;
від 31.12.2022 за грудень 2022 року, у кількості 16,13293Гкал та 10,22199Гкал теплової енергії, на суму 181 237,00грн;
від 31.01.2023 за січень 2023 року, у кількості 32,16493Гкал та 9,63499Гкал теплової енергії, на суму 287 448,86грн;
від 28.02.2023 за лютий 2023 року, у кількості 30,22871Гкал та 8,32154Гкал теплової енергії, на суму 265 101,59грн;
від 31.03.2023 за березень 2023 року, у кількості 17,00228Гкал та 4,69964Гкал теплової енергії, на суму 149 239,33грн;
від 30.11.2023 за листопад 2023 року, у кількості 18,3028Гкал та 5,52467Гкал теплової енергії, на суму 99 095,78грн;
від 31.12.2023 за грудень 2023 року, у кількості 33,25993Гкал та 9,62599Гкал теплової енергії, на суму 166 833,60грн;
від 31.01.2024 за січень 2024 року, у кількості 35,67493Гкал та 10,55099Гкал теплової енергії, на суму 173 685,03грн;
від 29.02.2024 за лютий 2024 року, у кількості 27,85945Гкал та 8,50802Гкал теплової енергії, на суму 132 109,93грн;
від 31.03.2024 за березень 2024 року, у кількості 26,05671Гкал та 8,0685Гкал теплової енергії, на суму 119 785,37грн;
від 30.11.2024 за листопад 2024 року, у кількості 4,0324Гкал, 22,49802Гкал та 6,72202Гкал теплової енергії, на суму 152 587,60грн;
від 31.12.2024 за грудень 2024 року, у кількості 29,99293Гкал та 8,43599Гкал теплової енергії, на суму 177 511,18грн;
від 31.01.2025 за січень 2025 року, у кількості 30,76993Гкал та 7,96899Гкал теплової енергії, на суму 192 977,00грн;
від 28.02.2025 за лютий 2025 року, у кількості 34,56671Гкал та 10,13254Гкал теплової енергії, на суму 226 811,86грн;
від 31.03.2025 за березень 2025 року, у кількості 23,75198Гкал та 6,57406Гкал теплової енергії, на суму 158 346,69грн (а.с. 52 на звороті - 59).
Також позивачем були виставлені рахунки на оплату №100585 на загальну суму 2 632 362,09грн:
від 30.11.2022 за листопад 2022 року на суму 149 591,27грн;
від 31.12.2022 за грудень 2022 року на суму 181 237,00грн;
від 31.01.2023 за січень 2023 року на суму 287 448,86грн;
від 28.02.2023 за лютий 2023 року на суму 265 101,59грн;
від 31.03.2023 за березень 2023 року на суму 149 239,33грн;
від 30.11.2023 за листопад 2023 року на суму 99 095,78грн;
від 31.12.2023 за грудень 2023 року на суму 166 833,60грн;
від 31.01.2024 за січень 2024 року на суму 173 685,03грн;
від 29.02.2024 за лютий 2024 року на суму 132 109,93грн;
від 31.03.2024 за березень 2024 року на суму 119 785,37грн;
від 30.11.2024 за листопад 2024 року на суму 152 587,60грн;
від 31.12.2024 за грудень 2024 року на суму 177 511,18грн;
від 31.01.2025 за січень 2025 року на суму 192 977,00грн;
від 28.02.2025 за лютий 2025 року на суму 226 811,86грн;
від 31.03.2025 за березень 2025 року на суму 158 346,69грн (а.с. 45-52).
Зазначені акти та рахунки направлені на адресу відповідача (а.с. 35 на звороті - 44). Також в матеріалах справи містяться реєстри вручення рахунків (а.с. 34 на звороті - 35).
Позивачем складено досудову вимогу на суму боргу 2 632 362,09грн (а.с. 32 на звороті).
09.05.2025 на адресу відповідача направлено акт звіряння взаємних розрахунків та досудову вимогу (а.с. 33-34). Зазначені документи отримані відповідачем 17.05.2025.
Позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 2 632 362,09грн, пеню у розмірі 419 628,30грн, 3% річних у розмірі 103 174,44грн та інфляційні втрати у розмірі 339 659,58грн, що є причиною звернення з позовом до суду.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про постачання теплової енергії, строк дії договору, строк та порядок надання послуг, загальна вартість наданих за договором послуг, порядок оплати за надані послуги, наявність заборгованості за надані послуги, наявність оплати, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
За приписами статей 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями частини першої ст. 193 Господарського Кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За приписами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Тобто, Закон не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов'язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію.
Частиною шостою статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
В пункті 6.9 договору визначено, що споживач здійснює кінцевий розрахунок за спожиту теплову енергію до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим (п. 6.9 договору).
Нормами статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 статті 254 ЦК України).
Водночас правила цієї статті не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли ними у свободі договору (стаття 627 ЦК України) досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК України, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); статті 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 26.03.2025 у справі №905/821/24, 11.03.2024 у справі №922/1813/23 та від 16.05.2024 у справі №910/7012/23.
З огляду на положення спірного договору відповідач повинен був оплатити вартість поставленої теплової енергії, отриману у листопаді 2022 року до 20 грудня 2022 року (включно); у грудні 2022 року до 20 січня 2023 року (включно); у січні 2023 року до 20 лютого 2023 року (включно); у лютому 2023 року до 20 березня 2023 року (включно); у березні 2023 року до 20 квітня 2023 року (включно); у листопаді 2023 року до 20 грудня 2023 року (включно); у грудні 2023 року до 20 січня 2024 року (включно); у січні 2024 року до 20 лютого 2024 року (включно); у лютому 2024 року до 20 березня 2024 року (включно); у березні 2024 року до 20 квітня 2024 року (включно); у листопаді 2024 року до 20 грудня 2024 року (включно); у грудні 2024 року до 20 січня 2025 року (включно); у січні 2025 року до 20 лютого 2025 року (включно); у лютому 2025 року до 20 березня 2025 року (включно); у березні 2025 року до 20 квітня 2025 року (включно).
Між тим, в установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленої теплової енергії не виконав.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 2 632 362,09грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
З урахуванням викладеного, вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 2 632 362,09грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 103 174,44грн за період з 21.12.2022 до 27.05.2025 та інфляційні втрати за період з січня 2023 року до квітня 2025 року у розмірі 339 659,58грн.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено його арифметичну вірність (тобто помилок не виявлено).
Разом з тим, суд не погоджується з визначенням позивачем величини приросту індексу споживчих цін , який має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України, про що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19).
Сума інфляційних втрат складає, зокрема:
на суму боргу 181 237,00грн * 121,7% (сукупний індекс інфляції за лютий 2023 року - квітень 2025 року) = 220 565,43грн - 181 237,00грн = 39 328,43грн;
на суму боргу 149 239,33грн * 118,8% (сукупний індекс інфляції за травень 2023 року - квітень 2025 року) = 177 296,32грн - 149 239,33грн = 28 056,99грн;
на суму боргу 173 685,03грн * 115,9% (сукупний індекс інфляції за березень 2024 року - квітень 2025 року) = 201 300,95грн - 173 685,03грн = 27 615,92грн;
на суму боргу 119 785,37грн * 115,1% (сукупний індекс інфляції за травень 2024 року - квітень 2025 року) = 137 872,96грн - 119 785,37грн = 18 087,59грн;
на суму боргу 177 511,18грн * 103,0% (сукупний індекс інфляції за лютий - квітень 2025 року) = 182 836,52грн - 177 511,18грн = 5 325,34грн;
на суму боргу 192 977,00грн * 102,2% (сукупний індекс інфляції за березень - квітень 2025 року) = 197 222,49грн - 192 977,00грн = 4 245,49грн.
В іншій частині розрахунок втрат від інфляції є арифметично вірним.
Вимога про стягнення втрат від інфляції задовольняється судом частково у розмірі 339 370,14грн (122 659,76грн + 216 710,38грн), в решті заявлених вимог (289,44грн) слід відмовити.
Відповідач заявлені до нього позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором у сумі 2 632 362,09грн, 3% річних у сумі 103 174,44грн та інфляційні втрати у сумі 339 659,58грн визнав у повному обсязі, про що зазначив у відзиві на позовну заяву від 21.07.2025 (а.с. 101-102).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною першою статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частинами першою, четвертою статті 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 6 ст. 46, ч. 7 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).
Заява про визнання позову підписана представником Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова", адвокатом Білозерцевим О.В., повноваження якого, в тому числі й на визнання позову, підтверджуються довіреністю №157/1280 від 25.12.2024 (а.с. 105).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову в частині суми основного боргу 2 632 362,09грн, 3% річних у сумі 103 174,44грн та інфляційних втрат у сумі 339 370,14грн, за встановлених судом обставин, не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, у зв'язку з чим приймається судом.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як зазначено в частині першій ст. 230 та частині шостій ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини другої ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
В пункті 9.4.4 договору сторони погодили, що в разі прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за цим договором, споживач на вимогу теплопостачального підприємства зобов'язаний виплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох відсотків річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Наразі умовами договору визначено, що пеня сплачується за весь час прострочення. Тобто за диспозицією пункту 9.4.4 договору укладеного між сторонами, нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.
Позивач нарахував пеню у розмірі 419 628,30грн за загальний період з 21.12.2022 до 27.05.2025 (по кожному акту - рахунку окремо) (а.с. 64-65).
17.03.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", де зазначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Отже, заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги тривала до 30.07.2023 (підпункт 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Таким чином позивач помилково нараховував пеню за загальний період з 21.12.2022 по 30.07.2023.
Суд доходить висновку про відмову в задоволенні пені нарахованої за зобов'язаннями, які виникли з листопада 2022 року по грудень 2022 року у зв'язку з тим, що вказаний період підпадав під дію обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
За зобов'язаннями, що виникли:
у січні 2023 року, строк оплати за якими настав 20.02.2023, пеня нараховується на суму боргу 287 448,86грн за період з 31.07.2023 до 21.08.2023 (22дн) і складає 7 623,30грн;
у лютому 2023 року, строк оплати за якими настав 20.03.2023, пеня нараховується на суму боргу 265 101,59грн за період з 31.07.2023 до 21.09.2023 (53дн) і складає 16 734,08грн;
у березні 2023 року, строк оплати за якими настав 20.04.2023, пеня нараховується на суму боргу 149 239,33грн за період з 31.07.2023 до 21.10.2023 (83дн) і складає 14 326,98грн.
В іншій частині розрахунок пені є арифметично вірним.
Вимога про стягнення пені задовольняється судом частково у розмірі 205 702,13грн (38 684,36грн + 167 017,77грн), в решті заявлених вимог про стягнення пені (213 926,17грн) слід відмовити.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Суд звертає увагу, що розмір заявлених нарахувань (пені, відсотків річних, інфляційних втрат у загальному розмірі 862 462,32грн) складає 32,8% суми основного боргу.
Враховуючи приписи статті 551 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50% від розміру, яка підлягає до стягнення.
Відтак, розмір пені, що підлягає до стягнення становить 102 851,07грн (205 702,13грн * 50%).
Враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 50%. Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату (хоча б частково) у визначений договором строк. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.
Відповідач просить відмовити в задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 347 779,17грн, посилаючись на ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Щодо нарахованої пені у розмірі 71 849,13грн не заперечує.
Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною третьою ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За частиною першою ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
Установлено, що позивач звернувся з позовом до суду 05.06.2025 про стягнення пені за період з 21.12.2022 до 27.05.2025. Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з 21.12.2022.
Суд враховує, що 11.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (з подальшими змінами), якою з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, який Постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 №651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину"; Розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено, зокрема пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Також враховано, що 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.
У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).
З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії карантину та воєнного стану, суд дійшов висновку, що позивач не пропустив позовну давність за вимогами про стягнення пені.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг за поставлену теплову енергію у розмірі 2 632 362,09грн, пеня у розмірі 102 851,07грн (з урахуванням зменшення на 50%), 3% річних у розмірі 103 174,44грн та втрати від інфляції у розмірі 339 370,14грн, а всього 3 177 757,74грн.
Щодо розподілу судових витрат.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 41 937,89грн, що підтверджується платіжною інструкцією №201 від 03.06.2025. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 85, 88).
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, розподілу підлягає судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 39 367,30грн (3 280 608,81грн * 41 937,89грн / 3 494 824,41грн).
При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.
Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, частина перша статті 130 ГПК України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються із частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір", де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення належать, зокрема питання розподілу судових витрат.
Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
При цьому, як відзначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 910/1157/24, з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.
Частина перша статті 130 цього Кодексу передбачає, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення 3 147 045,24грн (основний борг - 2 632 362,09грн, пеня - 71 849,13грн, 3% річних - 103 174,44грн, інфляційні втрати - 339 659,58грн), 50 відсотків судового збору, а саме: 18 882,27грн (3 147 045,24грн * 1,5% * 0,8 = 37 764,54грн * 50%) слід повернути позивачу з державного бюджету.
За таких обставин, з Державного бюджету на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у сумі 18 882,27грн, про що суд зазначає в судовому рішенні.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 20 485,04грн (39 367,30грн - 18 882,27грн).
Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова" про стягнення 3 494 824,41грн - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова" (ідентифікаційний код 14308368; вул. Криворізька, буд. 1, м. Дніпро, 49047) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 32688148; просп. Слобожанський, 29, офіс 504, м. Дніпро, 49081) основний борг за поставлену теплову енергію у розмірі 2 632 362,09грн (два мільйони шістсот тридцять дві тисячі триста шістдесят дві гривні 09коп.), пеню у розмірі 102 851,07грн (сто дві тисячі вісімсот п'ятдесят одна гривня 07коп.), 3% річних у розмірі 103 174,44грн (сто три тисячі сто сімдесят чотири гривні 44кп.), втрати від інфляції у розмірі 339 370,14грн (триста тридцять дев'ять тисяч триста сімдесят гривень 14коп.) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 20 485,04грн (двадцять тисяч чотириста вісімдесят п'ять гривень 04коп.), видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повернути Комунальному підприємству "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 32688148; просп. Слобожанський, 29, офіс 504, м. Дніпро, 49081) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 18 882,27грн (вісімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні 27коп.), сплачений згідно платіжної інструкції №201 від 03.06.2025, яка містяться у матеріалах справи №904/2975/25, видати ухвалу.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено - 17.09.2025
Суддя Н.М. Євстигнеєва