Постанова від 16.09.2025 по справі 920/26/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2025 р. Справа№ 920/26/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 16.09.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК»

на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 (повний текст складено і підписано 11.06.2025)

у справі № 920/26/25 (суддя - Вдовенко Д.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК»

про стягнення 1 054 314,20 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М»

про стягнення 341 354,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Первісний позов, з урахуванням заяви про зміну предмета позову (вх. № 1229 від 13.03.2025), яку судом першої інстанції прийнято до розгляду, заявлено про стягнення з відповідача за первісним позовом (далі відповідач) 1 054 314,20 грн., в тому числі:

- 21 309,46 грн. пені за несвоєчасну поставку товару відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 30/01/24 від 30.01.2024;

- 11 200,28 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 28 777,02 грн. пені відповідно укладеного між сторонами до договору поставки № 01/04/24 від 01.04.2024;

- 497 510,30 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 47 578,25 грн. інфляційних втрат, 9 346,45 грн. 3% річних, 438 592,44 грн. штрафу відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 03/06/2024 від 03.06.2024.

У обґрунтування вимог первісного позову повивач за первісним позовом (далі позивач) послався на наступне:

- між сторонами були укладені три договори поставки. Відповідачем було відвантажено, а позивачем прийнято товар на всю суму попередньої оплати за договором поставки №30/01/24 від 30.01.2024, що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи. На виконання умов договору поставки №01/04/24 від 01.04.2024 відповідачем було відвантажено, а позивачем прийнято товар майже на всю суму попередньої оплати, що підтверджується видатковими накладними №186 від 18.05.2024, №189 від 31.05.2024, №211 від 08.06.2024 та №212 від 12.06.2024. На виконання умов договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024 позивачем було здійснено передплату за товар на загальну суму 650 000,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2880 від 05.06.2024, однак відповідач поставку товару за договором №03/06/24 від 03.06.2024 здійснив частково на суму 152 490,10 грн., що підтверджується видатковою накладною №213 від 14.06.2024;

- останні три партії товару, відвантажені 08.06.2024, 12.06.2024 та 14.06.2024, не відповідали якісним показникам, передбаченим договором, з огляду на що підприємство, якому товар був експортований, відмовилось від його прийняття;

- після отримання інформації про якість товару, з метою врегулювання спору, позивачем було повідомлено відповідача про недоліки товару та запропоновано пропорційно зменшити ціну отриманого 08.06.2024, 12.06.2024 та 14.06.2024 товару та повернути частину сплачених коштів;

- так як жодних домовленостей з відповідачем досягнуто не було, 16.07.2024 на адресу відповідача було надіслано претензії №13/24 від 12.07.2024 та № 12/24 від 16.07.2024 з проханням прийняти відвантажений 08.06.2024, 12.06.2024 та 14.06.2024 товар та повернути позивачу сплачені кошти;

- 18.07.2024 відповідачем було надіслано листи №252 та №253 з вимогами невідкладно отримати товар з зерноскладу в строк до 18.07.2024, а в разі неотримання сплатити на користь відповідача втрачену вигоду, збитки та штрафні санкції;

- 19.07.2024 позивач надіслав на електронну адресу відповідачу відповідь на вимогу №19/24, в якій повідомив, що партії відвантаженого товару не відповідають якісним показникам, тому позивача позбавлено можливості отримати вже оплачений товар, а також просив надати можливість відібрати зразки товару для проведення експертизи та забезпечити присутність представника відповідача для належного оформлення документів, проте відповідачем не було вжито жодних дій щодо усунення порушень умов договору;

- 02.08.2024 на електронну адресу відповідача було надіслано повідомлення №02/24 про те, що представники позивача прибудуть для відібрання зразків товару та направлення їх до лабораторії, проте відповідач не допустив до товару та повідомив, що товар вже проданий;

- в подальшому позивач звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області з проханням здійснити відібрання зразків та провести фітосанітарну експертизу. 12.08.2024 відповідачу було надіслано повідомлення №12/24 про те, що представники позивача та Управління Держпродспоживслужби прибудуть для відібрання зразків товару та направлення їх до лабораторії. Відповідач повторно не допустив позивача та фітосанітарного експерта для відібрання зразків, що підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області;

- позивач не відмовлявся від договору та був готовий забрати вже оплачений ним товар, за умови, що його якісні показники відповідатимуть показникам, передбаченим договором. При цьому позивачем вживалися всі можливі заходи щодо врегулювання ситуації, а саме заявлялася пропозиція щодо зменшення вартості товару, повідомлялося про необхідність відібрання зразків та декілька разів представники позивача разом з фітосанітарним інспектором приїжджали, щоб їх відібрати. Позивач жодним чином не відмовлявся виконувати умови договору та приймати товар належної якості. Відповідач не бажав відбирати зразки товару, грубо проігнорував всі звернення позивача та не поставив товар належної якості. Тільки 18.07.2024 (тобто в останній день, коли позивач мав забрати якісний товар) відповідач заявив вимогу про необхідність негайно забрати товар та повідомив, що у випадку невиконання цих умов, договір вважається розірваним, а попередня оплата буде повернута за вирахуванням штрафних санкцій та упущеної вигоди. Оскільки відповідачем не було вчасно відвантажено товар, що було його обов'язком згідно з умовами договору, з відповідача підлягає стягненню пеня;

- спір у даній справі не стосується якості товару та його повернення. Позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та повернення попередньої оплати, оскільки товар так і не був поставлений, незважаючи на неодноразові звернення. Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач не заперечує, що товар відвантажений не був та що представників позивача два рази не було допущено до вже оплаченого товару. Відповідач ніяким чином не обґрунтував нараховані суми та не підтвердив їх належними доказами;

- згідно з п. 4.5. договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024 у випадку неповернення коштів (за листом покупця) протягом 2-х банківських днів постачальник сплачує штраф на користь покупця в розмірі 1% від суми непоставленого товару. У випадку несплати коштів за непоставлений товар за кожні наступні 10 днів прострочення додатково сплачується штраф в розмірі 1% від суми непоставленого товару. Позивач неодноразово звертався з вимогою до відповідача про повернення попередньої оплати за товар або поставити товар. Тобто позивач має право на стягнення з відповідача штрафу, відповідно до умов договору;

- відповідачем не заперечується обов'язок щодо повернення попередньої оплати, не оскаржується сума та період нарахування річних відсотків та інфляційних втрат; контррозрахунок відповідачем не наданий. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.

Відповідач проти задоволення первісного позову заперечив, пославшись на те, що:

- протягом 2024 року між сторонами укладені договори №30/01/24 від 30.01.2024, №01/04/24 від 01.04.2024, №03/06/24 від 03.06.2024. Під час господарських взаємовідносин позивачем постійно порушувались умови укладених договорів. Так, за договором поставки №30/01/24 від 30.01.2024 позивач не оплатив отриманий товар в сумі 72 576,21 грн. та порушив п.3.1. договору щодо строку отримання товару, у зв'язку з чим позивачу нарахований штраф у розмірі 52 726 94 грн.; за договором поставки 01/04/24 від 01.04.2024 позивач порушив п.3.1. укладеного договору щодо строку отримання товару, у зв'язку з чим позивачу нарахований штраф у розмірі 36 299,91 грн.; за договором поставки №03/06/24 від 03.06.2024 позивач порушив п.3.1. укладеного договору щодо строку отримання товару, у зв'язку з чим позивачу нарахований штраф у розмірі 179 751,00 грн. Позивач фактично в односторонньому порядку відмовився від виконання договору №03/06/24 від 03.06.2024, а саме від отримання товару в установлений строк, чим завдав відповідачу збитків у вигляді упущеної вигоди.;

- спірними договорами чітко визначені умови та строки поставки. Обов'язками покупця є надання транспортних засобів у місце відгрузки під завантаження у встановлений договорами строк; отримання та вивезення товару у встановлений строк. Обов'язками постачальника є передача товару в місці завантаження, здійснення завантаження товару в транспортні засоби, надані покупцем. Будь-яких інших обов'язків постачальника, в тому числі щодо повідомлення покупця про готовність товару до завантаження, договорами не передбачено. Отже, своєчасність отримання та вивезення товару у строки, передбачені договорами, є обов'язком покупця;

- за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, що виключає нарахування 3 % річних та інфляційних втрат;

- єдиною умовою для застосування до відповідача штрафу є неможливість відповідача відвантажити товар, проте, оскільки товар у відповідача був в наявності, в необхідній кількості та належної якості, застосування до відповідача штрафних санкції не є можливим;

Зустрічний позов заявлено про стягнення:

- 72 576,21 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки № 30/01/24 від 30.01.2024;

- 268 777,85 грн. штрафу відповідно до договорів поставки № 30/01/24 від 30.01.2024, № 01/04/24 від 01.04.2024, № 03/06/24 від 03.06.2024 (порушення строків вивозу товару).

При цьому відповідач зауважив на тому, що:

- положеннями укладених між сторонами договорів поставки чітко визначені строки дії договорів та строки вивезення товару, зокрема відповідно до п.3.1. договору поставки №30/01/24 від 30.01.2024 товар передається на умовах самовивозу покупцем до 01.05.2024; відповідно до п.3.1. договору поставки №01/04/24 від 01.04.2024 - до 01.06.2024; відповідно до п.3.1. договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024 - до 18.07.2024. Договорами поставки чітко передбачена сплата покупцем штрафу у разі не вивезення товару зі складу постачальника у строки, встановлені договорами поставок. При цьому договорами не передбачено будь-яких інших додаткових умов, пов'язаних із можливістю застосування штрафних санкцій;

- з аналізу укладених договорів вбачається, що єдиною умовою сплати штрафу є порушення покупцем строків вивезення товару, тобто невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, а саме не вивезення товару зі складу постачальника в строк, встановлений договором;

- при цьому положеннями договорів поставки не передбачено зобов'язання постачальника інформувати продавця про наявність товару на складі, технічну можливість відвантаження товару, день та час завантаження тощо. Оскільки товар передавався на умовах самовивозу, то у покупця виникло зобов'язання здійснити вивезення товару у строки, встановлені договорами, для чого останній повинен був узгодити з постачальником дату, час завантаження, кількість автомобілів тощо. Отже, саме від позивача залежала дата поставки та кількість товару;

- відповідач, укладаючи договори поставки та розраховуючи на добропорядність контрагента, мав достатню кількість товару належної якості на складі та був готовий поставити його в будь-який час;

- щодо строку вивезення товару (20.03.2024) у пункті п.4.9. договорів, це є технічною помилкою, а посилання позивача на нікчемність цього пункту договору є безпідставним, оскільки ані договір, ані окремі його пункти не є нікчемними в силу закону та не визнавались такими в судовому порядку;

- поставки товару відбувалися вже після дати отримання зразків, що спростовує твердження позивача про невідповідність отриманого товару якісним показникам. Позивачем не надано жодного доказу про те, що просо, яке було об'єктом дослідження, є товаром за договорами поставки. У зв'язку з відмовою позивача отримати товар та закінченням строку дії договорів поставки, договірні відносини між позивачем та відповідачем припинились. Внаслідок цього, у відповідача були відсутні підстави для задоволення інтересів позивача в частині надання можливості для відібрання зразків.

Позивач проти задоволення зустрічного позову заперечив, пославшись на те, що:

- він не заперечує те, що за договором №30/01/24 від 30.01.2024 відповідачем було відвантажено приблизно на 10 тон більше товару, ніж фактично оплачено. Різниця становить 72 576,21 грн. При цьому, оскільки пунктом 1.3. всіх договорів передбачено, що кількість товару складає n тон +- 10 % та визначається за фактичною вагою товару, отриманою покупцем, між сторонами було досягнуто домовленостей, що по закінченню терміну дії останнього договору буде проведено взаємозалік недоплачених/переплачених сум по всім договорам. Так, 13.01.2025 на адресу відповідача було надіслано відповідь на вимогу №13/25, в якій позивач підрахував загальну суму заборгованості по всім договорам, не заперечувалось щодо отримання товару по договору №30/01/24 від 30.01.2024 та запропоновано вирішити питання заборгованості шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог. Однак, відповідачем не взято пропозиції до уваги та подано до суду зустрічний позов;

- останні три партії товару не відповідали якісним показникам; позивач не відмовлявся від отримання товару та подальшого виконання своїх зобов'язань, а тільки вчиняв дії щодо перевірки якості вже оплаченого ним товару;

- застосування до позивача штрафних санкцій можливе виключно у випадку порушень ним умов договору, які в даних правовідносинах відсутні. Відповідно до п. 4.9. договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024 у випадку, якщо покупець не вивозить товар зі складу постачальника у строки зазначені в цьому договорі, а саме: до 20.03.2024, то покупець сплачує штраф на користь постачальника у розмірі 10% вартості не забраного в строк товару. Водночас договір між сторонами був укладений тільки 03.06.2024. Тобто пунктом 4.9 договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024 передбачено умову, яку вочевидь не можливо виконати та яка є нікчемною, а тому застосування до позивача штрафу у розмірі 10% з даних підстав є незаконним;

- укладені між позивачем і відповідачем договори поставки не містять чітких, конкретних та однозначних умов поставки товару, його наявності на складі відповідача, технічної можливості відвантаження товару, а також умов щодо строків повідомлення продавця про прибуття транспортного засобу під завантаження та часу протягом якого таке повідомлення виконується постачальником. Саме тому всі домовленості щодо дат поставки вирішувались між уповноваженими підприємствами особами виключно в телефонному режимі. З моменту укладення договору поставки №30/01/24 від 30.01.2024 відповідачем жодного разу не заявлялося та не надсилалося претензій щодо порушення строків вивезення товару з боку позивача, оскільки автомобілі приїжджали за першої домовленості, яка безпосередньо пов'язана з можливістю саме відповідача відвантажити товар. Оскільки відповідач не був готовий поставити вчасно товар на виконання договорів від 30.01.2024 та від 01.04.2024, позивач відвантажував товар на декілька днів пізніше, ніж було встановлено договорами. Штрафними санкціями відповідач почав маніпулювати відразу після отримання претензій щодо неналежної якості товару.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25:

- первісний позов задоволено частково: до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 11 200,28 грн. попередньої оплати за непоставлений товар відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 01/04/24 від 01.04.2024, 497 510,30 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 47 578,25 грн. інфляційних втрат, 9 346,45 грн. 3% річних відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 03/06/24 від 03.06.2024 та 6 787,62 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні первісного позову в іншій частині - відмовлено;

- зустрічний позов задоволено частково: до стягнення з позивача на користь відповідача присуджено 72 576,21 грн. заборгованості за товар за договором поставки №30/01/24 від 30.01.2024, 49 336,14 грн. штрафу відповідно до договору поставки №30/01/24 від 30.01.2024; 34 556,87 грн. штрафу відповідно до договору поставки №01/04/24 від 01.04.2024 та 1 877,63 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову в іншій частині - відмовлено;

- відповідно до ч. 11 ст. 238 ГПК України проведено зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 409 166,06 грн. та 4 909,99 грн. судового збору.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги відповідача про стягнення з позивача заборгованості за поставлений товар за договором № 30/01/24 в сумі 72 57621 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач має заборгованість за поставлений товар перед відповідачем за договором № 30/01/24 в сумі 72 576,21 грн. що позивачем не заперечується.

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 11 200,28 грн. за договором № 01/04/24 та в розмірі 497 510,30 грн. за договором № 03/06/24, суд першої інстанції послався на те, що:

- відповідач не повернув на вимогу позивача суму попередньої оплати в розмірі 11 200,28 грн. за договором № 01/04/24 та в розмірі 497 510,30 грн. за договором № 03/06/24;

- при цьому вимога позивача про повернення попередньої оплати була обумовлена поставкою раніше товару неналежної якості відповідно до висновку лабораторії контрагента від 18.06.2024, про що позивач повідомив відповідача, що свідчить у розрізі спору про не безпідставність подальшого неотримання товару позивачем у встановлені договорами строк;

- суд врахував зауваження відповідача про те, що станом на 11.06.2024 не могло бути проведене дослідження товару, отриманого за договором №03/06/24, який був поставлений 14.06.2024, проте між сторонами укладені три договори поставки товару, за двома з яких позивач отримував товар у червні 2024 року, зокрема за договором № 01/04/24 - 8 червня 2024 року в обсязі 24,48 т; такий самий обсяг товару згідно з відомостями про виробника постачався згідно з митною декларацію ЕК10АА24UA209140016621U6;

- ані предметом первісного позову, ані предметом зустрічного позову не є стягнення сум за поставлений товар неналежної якості, тому суд не встановлює відповідні обставини щодо якості поставленого товару, надає оцінку вказаним доказам виключно в межах спірних питань, виходячи з предмету та підстав первісного та зустрічного позовів;

- в межах спору суд враховує, що відповідач не спростував доказами твердження позивача, на підставі зазначених доказів, про невідповідність поставленого у червні 2024 року товару якісним характеристикам, внаслідок чого, відповідно, не підтвердив відсутності підстав у позивача в подальшому не отримувати товар до з'ясування відповідності його якості.

При цьому, врахувавши встановлений судом факт відмови відповідача постачати товар після закінчення строку для самовивозу, неповернення відповідачем попередньої оплати на вимогу позивача в семиденний строк з дня отримання вимоги, суд першої інстанції визнав правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 47 578,25 грн. інфляційних втрат, 9 346,45 грн. 3% річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення з відповідача:

- пені за несвоєчасну поставку товару (21 309,46 грн. за договором поставки № 30/01/24 від 30.01.2024 та 28 777,02 грн. пені за договором поставки № 01/04/24 від 01.04.2024), суд першої інстанції виходив з того, що за умовами укладених договорів товар передається на умовах самовивозу покупцем, завантаження товару здійснюється в автомобілі силами постачальника, а позивач не подав доказів того, що товар не був отриманий на умовах самовивозу у встановлені договорами строки через відсутність можливості у відповідача вчасно передати товар;

- 438 592,44 грн. штрафу за договором поставки № 03/06/2024 від 03.06.2024, суд першої інстанції виходив з того, за змістом п. 4.5 договору відповідальність у вигляді штрафу настає у разі відсутності можливості відвантажувати придбаний товар за договором та неповернення через ці обставини на вимогу позивача коштів, проте, підставою для вимоги позивача про повернення попередньої оплати є не відсутність можливості відвантажувати придбаний товар, а невідповідність товару якісним показникам, що позбавляє позивача можливості отримати товар (зміст вимоги від 19.07.2024 № 19/24, в якій як на підставу повернення коштів позивач вказує на п. 3.4. договору).

Також суд першої інстанції:

- задовольнив зустрічний позов в частині стягнення з позивача 49 336,14 грн. штрафу в розмірі 10 % від вартості товару отриманого поза межами встановленого строку за договором № 30/01/24 та 34 556,87 грн. штрафу в розмірі 10 % від вартості товару отриманого поза межами встановленого строку за договором № 01/04/24, зазначивши, що судом встановлено факт вивезення позивачем частини товару за договорами № 30/01/04 та № 01/04/24 поза межами встановленого договорами строку (до 01.05.2024 та до 01.06.2024) ;

- встановивши відсутність вини позивача у неотриманні товару за договором № 03/06/24 у встановлений договором строк (наявність у позивача права призупинити свій обов'язок з отримання товару до встановлення факту виконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару належної якості за наявності відповідного висновку лабораторії контрагента від 18.06.2024 про протилежне, відмови відповідача від поставки товару після закінчення строку самовивозу, відмови у доступі до товару для відбору зразків з метою встановлення відповідності якісним показникам), відмовив у задоволенні зустрічного позову щодо стягнення з позивача штрафу в сумі 179 751,00 грн. (10% від вартості товару у кількості 276,54 т за ціною 6500 грн. за тонну) за договором № 03/06/24;

- відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог в частині стягнення з позивача штрафу в розмірі 1 % за кожні 10 днів в сумі 3 390,80 грн. за договором № 30/01/24, в сумі 1 743,04 грн. за договором № 01/04/24, зазначивши, що штраф не має триваючого характеру ат що законодавець визначив ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі №920/26/25 в частині відмови у задоволення позовних вимог позивача до відповідача та в частині задоволення зустрічних позовних вимог відповідача та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким:

- стягнути з відповідача на користь позивача пеню за договором поставки №30/01/24 від 30.01.2024 у розмірі 21 309,46 грн., пеню за договором поставки №01/04/24 від 01.04.2024 у розмірі 28 777,02 грн., штраф за договором поставки №03/06/24 від 03.06.2024 у розмірі 438 592,44 грн.;

- зустрічну позовну заяву залишити без задоволення, у зв'язку з її незаконністю та необґрунтованістю.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що судом першої інстанції було належним чином досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, проте не надано належної правової оцінки умовам договору, відповідно до яких позивач має право на стягнення з відповідача пені та штрафу.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- спірні договори не містять чітких, конкретних та однозначних умов поставки товару, з огляду на що всі домовленості щодо дат поставки вирішувались між уповноваженими підприємствами особами виключно в телефонному режимі. При цьому від позивача не залежала ані дата, ані час поставки, а позивач має достатню кількість працівників та автомобілів, які можуть забрати товар за декілька тижнів і саме відповідач не був готовий поставити вчасно товар на виконання договорів та відвантажував його для позивача з затримкою;

- враховуючи те, що станом на час розгляду справи жодних повернень відповідачем не здійснено, що є грубим порушенням вимог договору це є підставою для стягнення штрафу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 справа № 920/26/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 920/26/25 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати (доплати) судового збору у розмірі 2 816,44 грн.

Також, не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» звернулось з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 за первісним позовом в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 9 346,45 грн. та інфляційних втрат в сумі 47 578,25 грн. по договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024;

- скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 за зустрічним позовом в частині відмови у стягненні з позивача штрафу в сумі 179 751,00 грн. по договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024;

- ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні за зустрічним позовом в частині стягнення з позивача штрафу в сумі 179 751,00 грн. по договору поставки №03/06/24 від 03.06.2024.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що при прийнятті рішення в оскаржуваній частині судом першої інстанції не з'ясовані обставини, що мають значення для справи, не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- строк виконання обов'язку щодо повернення попередньої оплати спірними договорами не визначений, а відтак такий строк залежить від виконання позивачем вимог ч. 2 ст.530 ЦК України (направлення вимоги), проте судом не з'ясовано чи дійсно позивачем були направлені вимоги, чи отримувались вони відповідачем та, якщо так, то коли саме. При цьому надані позивачем відповідь на вимогу №19/24 від 19.07.2024 та №17/24 від 16.12.2024 є безпідставними, так як перша з вимог не є вимогою в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України (за своєю сутністю є відповіддю на вимогу; містить різні за своєю природою прохання та заяви; не містить розрахунку попередньої оплати, яка підлягає поверненню; відсутні реквізити, на які необхідно перерахувати попередню оплату), а другої вимоги відповідач не отримував;

- позивач здійснюючи розрахунок суми 3% річних, інфляційних втрат, а в подальшому і суд, задовольняючи ці вимоги, безпідставно прив'язує початок відліку строку нарахування вказаних сум з датою 19.07.2024, а саме із зазначеною вихідною датою направлення відповіді на вимогу №19/24 від 19.07.2024, оскільки дана відповідь на вимогу, не є вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України та відсутні докази щодо дати отримання відповідачем цієї відповіді, а відповідно і нарахування 3% та інфляційних втрат та подальше стягнення цих сум є безпідставним;

- спірними договорами не передбачено моменту визначення відповідності товару вимогам якості, а тому відповідно до ч.1 ст. 675 ЦК України товар має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві. При цьому відсутність претензій покупця щодо якості товару в момент його передання є підтвердженням відповідності товару якісним показникам. Позивачем не надано жодних доказів щодо невідповідності товару якісним показникам саме до передачі чи в момент передачі його позивачу. Вказане свідчить про те, що є всі підстави для задоволення вимоги за зустрічним позовом про стягнення штрафу за порушення п.4.9. договору

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2025 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес ТСК" у справі № 920/26/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 920/26/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 920/26/25 призначено до розгляду на 29.07.2025 об 11:40 год., матеріали цієї справи витребувано з Господарського суду Сумської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» об'єднані в одне провадження для спільного розгляду у справі № 920/26/25, справу № 920/26/25 призначено до розгляду на раніше визначену дату та час, а саме 29.07.2025 об 11:40 год.

08.07.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

14.07.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій позивач проти задоволення вказаної апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- він є є добросовісним контрагентом та не міг допустити подальшого експорту товару неналежної якості. При цьому позивач жодним чином не відмовлявся від отримання товару та подальшого виконання своїх зобов'язань, а тільки вчиняв дії щодо перевірки якості вже оплаченого ним товару. Застосування до позивача штрафних санкцій можливе виключно у випадку порушення ним умов договору, які в даних правовідносинах відсутні;

- у відповіді на вимогу від 19.07.2024 та у вимозі від 18.12.2024 чітко зазначено прохання в семиденний строк з моменту отримання даної вимоги повернути позивачу суму попередньої оплати за неотриманий товар, а також у шапці документа зазначені реквізити для оплати;

- детальний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних був наведений у заяві про зміну предмету позову;

- згідно з вимогою від 18.07.2024 відповідач підтвердив право позивача на повернення попередньої оплати та фактично гарантував її повернення, хоча і з вирахуванням штрафних санкцій та упущеної вигоди.

21.07.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якій відповідач проти задоволення вказаної апеляційної заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зауваживши на тому, що:

- в даному випадку відсутня вина відповідача у не вивезенні в строк товару позивачем, що виключає можливість застосування до нього штрафних санкцій, внаслідок чого нарахування пені є незаконним, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні вимоги про стягнення пені;

- суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про наявність у позивача права призупинити свій обов'язок з отримання товару, оскільки позивач жодним чином не довів, що поставлений позивач товар був неякісним, а тому посилання позивача на неякість товару є безпідставним і голослівним і не може братися до уваги судом.

22.07.2025 до суду від відповідача надійшла заява, в якій відповідач повідомив про те, що після винесення Господарським судом Сумської області рішення у цій справі відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 409 166,06 грн. та 4 909,99 грн. що підтверджується · платіжними інструкціями № 16258 (#1949500753219) від 19.06.2025 та № 16259 (#1949500485119) від 19.06.2025 та просив врахувати під час розгляду даної справи здійснену відповідачем сплату коштів у вище зазначеній сумі.

До вказаної заяви додані копії відповідних платіжних інструкції.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 № 09.1-08/1744/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/26/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 28.07.2025 по 01.08.2025 включно.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду та протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 28.07.2025 справа № 920/26/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Іоннікова І.А., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Іоннікова І.А., Хрипун О.О.) справу № 920/26/25, розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 призначено на 02.09.2025 об 11:50 год.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 № 09.1-08/1996/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/26/25 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 про звільнення судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду та з протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.08.2025 справа № 920/26/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 справу № 920/26/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Хрипун О.О.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 відбудеться у раніше визначені дату та час 02.09.2025 об 11:50 год.

01.09.2025 до суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на неможливість свого представника взяти участь у призначеному на 02.09.2025 об 11:50 год. судовому засіданні, просить відкласти призначене на 02.09.2025 об 11:50 год. на іншу дату.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 № 09.1-08/2030/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/26/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 02.09.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду та протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду)від 02.09.2025 справа № 920/26/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 справу № 920/26/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О.), розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 призначено на 16.09.2025 об 11:20 год.

11.09.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі № 920/26/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2025 вказану заяву задоволено.

Щодо долучення до матеріалів додаткових доказів, а саме копії платіжних інструкцій № 16258 (#1949500753219) від 19.06.2025 та № 16259 (#1949500485119) від 19.06.2025 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:

- системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);

- так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи;

- враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об'єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії;

- натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду всіх поданих учасниками судового процесу до суду апеляційної інстанції пояснень та доказів, оскільки такі пояснення та докази можуть підтвердити або спростувати правові позиції сторін та, відповідно, встановити наявність або відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг.

Станом на 16.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача власну апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив, представник відповідача власну апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзивів та інших заяв, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

30.01.2024 позивач та відповідач уклали договір поставки № 30/01/24, в п. 1.1 якого погодили, що відповідач зобов'язується передати у власність, а позивач оплатити й прийняти просо, урожаю 2023 року, надалі іменований Товар. Відповідно до договору продавець продає просо, що повинно відповідати наступним якісним показникам: вологість - не більше 13,5%; сміттєва домішка - не більше 2 %; відсутність залишків від гліфосатів та гербіцидів, запах, колір, зовнішні ознаки, шкідлива домішка Товару повинні відповідати стандартам просу не нижче ДСТУ 5026:2008. Зараженість живими шкідниками та радіоактивністю не допускається. Зернова домішка у вигляді соняха, сої чи інших олійних культур не допускається.

Кількість товару складає 200,00 т (двісті тонн) +/- 10% та визначається за фактичною вагою товару, отриманою покупцем (п. 1.3. договору поставки № 30/01/24).

Згідно з п. 2.1., 2.2., 2.3. договору поставки № 30/01/24 ціна товару за одну метричну тону складає 7 000,02 грн. в т.ч. ПДВ -1166,67 грн. Загальна вартість договору складає 1 400 004,00 (один мільйон чотириста тисяч чотири гривні 60 коп.), в т.ч. ПДВ - 233 334,00 грн. Оплата здійснюється покупцем на підставі рахунку наданого постачальником в безготівковій формі, шляхом 100% передоплати вартості товару, зазначеному у рахунку, до моменту відвантаження товару у пункті відгрузки, що вказаний в п.3.1. договору.

Відповідно до п. 3.1. договору поставки № 30/01/24 місцезнаходження та пункт відгрузки товару - зерносклад постачальника, який знаходиться за адресою: с.Велика Діброва, Недригайлівський р-н, Сумська обл. Товар передається на умовах самовивозу покупцем до 01.05.2024.

Договір вступає в силу від дати його підписання Сторонами та діє до 01.06.2024 року включно, але в будь-якому разі до його повного виконання (п. 7.2. договору поставки № 30/01/24).

01.04.2024 позивач та відповідач уклали договір поставки № 01/04/24, в п. 1.1 якого погодили, що відповідач зобов'язується передати у власність, а позивач оплатити й прийняти просо, урожаю 2023 року, надалі іменований Товар. Відповідно до договору продавець продає просо, що повинно відповідати наступним якісним показникам: вологість - не більше 13,5%; сміттєва домішка - не більше 2 %; відсутність залишків від гліфосатів та гербіцидів, запах, колір, зовнішні ознаки, шкідлива домішка Товару повинні відповідати стандартам просу не нижче ДСТУ 5026:2008. Зараженість живими шкідниками та радіоактивністю не допускається. Зернова домішка у вигляді соняха, сої чи інших олійних культур не допускається.

Кількість Товару складає 100,00 т (сто тонн)+/- 10% та визначається за фактичною вагою товару, отриманою покупцем (п. 1.3. договору поставки № 01/04/24).

Згідно з п. 2.1., 2.2., 2.3. договору поставки № 01/04/24 ціна товару за одну метричну тону складає 7 000,18 (сім тисяч гривень 18 копійок) грн. в т.ч. ПДВ -1 166,70 грн. Загальна вартість договору складає 700 017,60 (сімсот тисяч сімнадцять гривень 60 коп.), в т.ч. ПДВ - 116669,60 грн. Оплата здійснюється покупцем на підставі рахунку наданого постачальником в безготівковій формі шляхом 100% передоплати вартості товару, зазначеному у рахунку, до моменту відвантаження товару у пункті відгрузки, що вказаний в п.3.1. договору.

Відповідно до п. 3.1. договору поставки № 01/04/24 місцезнаходження та пункт відгрузки товару - зерносклад постачальника, який знаходиться за адресою: с.Велика Діброва, Недригайлівський р-н, Сумська обл. Товар передається на умовах самовивозу покупцем до 01.06.2024.

Договір вступає в силу від дати його підписання Сторонами та діє до 01.06.2024 року включно, але в будь-якому разі до його повного виконання (п. 7.2. договору поставки № 01/04/24).

03.06.2024 позивач та відповідач уклали договір поставки № 03/06/24, в п. 1.1 якого погодили, що відповідач зобов'язується передати у власність, а позивач оплатити й прийняти просо, урожаю 2023 року, надалі іменований Товар. Відповідно до договору продавець продає просо, що повинно відповідати наступним якісним показникам: вологість - не більше 13,5%; сміттєва домішка - не більше 2 %; відсутність залишків від гліфосатів та гербіцидів, запах, колір, зовнішні ознаки, шкідлива домішка Товару повинні відповідати стандартам просу не нижче ДСТУ 5026:2008. Зараженість живими шкідниками та радіоактивністю не допускається. Зернова домішка у вигляді соняха, сої чи інших олійних культур не допускається.

Кількість Товару складає 300,00 т (триста тонн)+ 10% та визначається за фактичною вагою товару, отриманою покупцем (п. 1.3. договору поставки № 03/06/24).

Згідно з п. 2.1., 2.2., 2.3. договору поставки № 03/06/24 ціна товару за одну метричну тону складає 6 500,00 (шість тисяч п'ятсот гривень 00 копійок) грн. в т.ч. ПДВ -1 083,33 грн. Загальна вартість договору складає 1 950 001,20 (один мільйон дев'ятсот п'ятдесят тисяч одна гривень 20 коп.), в т.ч. ПДВ - 325 000,20 грн. Оплата здійснюється покупцем на підставі рахунку наданого постачальником в безготівковій формі, шляхом 100% передоплати вартості товару, зазначеному у рахунку, до моменту відвантаження товару у пункті відгрузки, що вказаний в п.3.1. договору.

Відповідно до п. 3.1. договору поставки № 03/06/24 місцезнаходження та пункт відгрузки товару - зерносклад постачальника, який знаходиться за адресою: с.Велика Діброва, Недригайлівський р-н, Сумська обл. Товар передається на умовах самовивозу покупцем до 18.07.2024.

Договір вступає в силу від дати його підписання Сторонами та діє до 18.07.2024 року включно, але в будь-якому разі до його повного виконання (п. 7.2. договору поставки № 03/06/24).

За умовами п. 3.3., 3.4. спірних договорів завантаження товару відбуватиметься в автомобілі - євро зерновози (заднє чи верхнє завантаження), висота автомобілів 3,80-4,00 м, силами постачальника.

Товар, який не відповідає якісним показникам, зазначеним в п. 1.1. договору, може бути поверненим протягом 3-х робочих днів постачальнику, який останній зобов'язується прийняти. В такому випадку постачальник або підробляє просо до показників визначених в п. 1.1. договору або повертає кошти за нього та кошти за транспортування, або сплачує на користь покупця кошти за транспортування ячменю та його підробку. Варіант визначається за листом покупця (сканконією на ел. адресу вказану в даному договорі).

Відповідно до п. 3.5. спірних договорів датою поставки товару вважається дата виписаної видаткової накладної на ім'я покупця, що видається продавцем.

Згідно з п. 4.3. спірних договорів у випадку прострочення поставки товару постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі 0,5% від вартості непоставленого вчасно товару за кожний день прострочення поставки. У випадку прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,5% від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення поставки.

За умовами п. 4.5. договору поставки №03/06/24, у випадку відсутності можливості відвантажувати придбаний за даним договором товар, постачальник зобов'язаний протягом 2-х банківських днів повернути кошти в повному обсязі за непоставлений товар. Кошти повертаються виключно по листу покупця. Повернення коштів без листа покупця матиме своїм наслідком сплату постачальником штрафу 1 % від суми повернених коштів. У випадку неповернення коштів (за листом покупця) протягом 2-х банківських днів постачальник сплачує штраф на користь покупця в розмірі 1% від суми непоставленого товару. У випадку несплати коштів за непоставлений товар за кожні наступні 10 днів прострочення додатково сплачується штраф в розмірі 1% від суми непоставленого товару.

Відповідно до п. 4.8. договору поставки №30/01/24, п. 4.9. договорів поставки №01/04/24, 03/06/24, у випадку, якщо покупець не вивозить товар зі складу постачальника у строки зазначені в цьому договорі, а саме: до 20.03.2024 (договір № 30/01/24), до 01.06.2024 (договір № 01/04/24), до 20.03.2024 (договір №03/06/24), то покупець сплачує штраф на користь постачальника у розмірі 10% вартості не забраного в строк товару. У випадку не вивезення покупцем товару зі складу постачальника покупець сплачує штраф за кожні наступні 10 днів прострочення в розмірі 1 % від суми незабраного товару.

Згідно з платіжною інструкцією № 2354 від 01.02.2024 позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар за договором поставки № 30/01/24 в сумі 1 400 004,00 грн.

Відповідно до видаткових накладних № 69 від 18.03.2024 (на суму 153 496,44 грн.), № 86 від 27.03.2024 (на суму 171 500,50 грн.), № 108 від 06.04.2024 (на суму 158 200,45 грн.), № 109 від 08.04.2024 (на суму 170 380,49 грн.), № 114 від 11.04.2024 (на суму 166 180,48 грн.), № 127 від 17.04.2024 (на суму 159 460,45 грн.), № 168 від 03.05.2024 (на суму 154 280,44 грн.), № 185 від 16.05.2024 (на суму 172 620,49 грн.), № 184 від 15.05.2024 (на суму 166 460,47 грн.) відповідач поставив позивачу товар за договором поставки № 30/01/24 загальною вартістю 1 472 580,21 грн.

Отже, позивач не оплатив отриманий за договором поставки № 30/01/24 товар вартістю 72 576,21 грн.

Також, згідно з платіжною інструкцією № 2613 від 01.04.2024 позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар за договором поставки № 01/04/24 в сумі 700 017,60 грн.

Відповідно до видаткових накладних № 186 від 18.05.2024 (на суму 172 204,33 грн.), № 189 від 31.05.2024 (на суму 170 944,30 грн.), № 211 від 08.06.2024 (на суму 171 364,31 грн.), № 212 від 12.06.2024 (на суму 174 304,38 грн.) відповідач поставив позивачу товар за договором поставки № 01/04/24 загальною вартістю 688 817,32 грн.

Отже, сума попередньої оплати, на яку за договором поставки № 01/04/24 товар не був поставлений, становить 11 200,28 грн.

Крім того, згідно з платіжною інструкцією № 2880 від 05.06.2024 позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар за договором поставки № 03/06/24 в сумі 650 000,40 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 213 від 14.06.2024 відповідач поставив позивачу товар за договором поставки № 03/06/24 вартістю 152 490,10 грн.

Отже, сума попередньої оплати, на яку за договором поставки № 03/06/24 товар не був поставлений, становить 497 510,30 грн.

12.07.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо якості товару за договором поставки №03/06/24, який не відповідає показникам передбаченим договором, що підтверджується повідомленням, надісланим Відділом контролю якості від 18.06.2024 та аналітичним звітом від 18.06.2024. Позивач просив прийняти відвантажений товар 14.06.2024 та повернути сплачені кошти. Претензія надіслана відповідачу на електронну адресу.

У листі від 18.07.2024 № 253 відповідач зазначив, що позивач в порушення умов договору поставки №03/06/24 не отримав товар у кількості 76,54 т, зволікає з виконанням цього обов'язку. Відповідач просить належним чином виконати умови договору, отримати товар у строк до 18.07.2024, повідомляє, що не має можливості для подальшого зберігання товару, у разі неотримання товару у вказаний строк відповідач відмовляється від договору. Відповідач також зазначив, що попередня оплата буде повернута в розмірі за вирахуванням вартості отриманого товару, втраченої вигоди, збитків, штрафних санкцій.

16.07.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо якості товару, поставленого 08.06.2024 та 12.06.2024 за договором №01/04/24, який не відповідає показникам передбаченим договором. Позивач просив прийняти відвантажений товар 08.06.2024 та 12.06.2024, повернути сплачені кошти. Претензія надіслана відповідачу на електронну адресу.

У листі від 18.07.2024 № 252 відповідач зазначив, що позивач в порушення умов договору поставки №01/04/24 не отримав товар у кількості 1,6 т у встановлений договором строк, у зв'язку з чим відповідач відмовляється від договору. Відповідач також зазначив, що попередня оплата буде повернута в розмірі за вирахуванням вартості отриманого товару, втраченої вигоди, збитків, штрафних санкцій.

У відповіді на вимогу № 19/24 від 19.07.2024 позивач вимагав в семиденний строк з дня отримання вимоги повернути суму попередньої оплати за неотриманий товар за договором поставки № 03/06/24 в сумі 497 510,30 грн.

02.08.2024 позивач звернувся до відповідача з листом №02/24, в якому зазначив, що відповідач не вжив заходів щодо усунення порушень якості товару, на вимогу позивача попередню оплату не повернув, у зв'язку з чим з метою підтвердження неналежної якості товару на замовлення позивача буде проведено експертизу. Позивач просив забезпечити доступ до товару, можливість відібрати зразки, забезпечити присутність представника продавця 05.08.2024. Лист надісланий відповідачу на електронну адресу.

12.08.2024 позивач звернувся до відповідача з листом №12/24, в якому зазначив, що відповідач не вжив заходів щодо усунення порушень якості товару, на вимогу позивача попередню оплату не повернув, у зв'язку з чим з метою підтвердження неналежної якості товару на замовлення позивача буде проведено експертизу. Позивач просив забезпечити доступ до товару позивачу та представникам Управління Держпродспоживслужби в Сумській області, можливість відібрати зразки, забезпечити присутність представника продавця 12.08.2024. Лист надісланий відповідачу на електронну адресу.

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області від 12.12.2024 інспектором був здійснений виїзд для проведення огляду та відбору зразків товару, однак відповідач дозволу для здійснення фотосанітарних процедур не надав. Станом на 11.12.2024 доступ не забезпечений.

Як встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні представник відповідача у судовому засіданні 20.05.2025 підтвердив, що доступу до товару не було надано, оскільки це не передбачено умовами укладеного між сторонами договору поставки № 03/06/24.

16.12.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути попередню оплату за договором поставки № 03/06/24 в сумі, на яку товар не був поставлений - 497 510,30 грн. (надіслана поштою 18.12.2024).

16.12.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути попередню оплату за договором поставки № 01/04/24 в сумі, на яку товар не був поставлений - 11 200,28 грн. (надіслана поштою 18.12.2024).

30.12.2024 відповідач звернувся до позивача з вимогою про сплату заборгованості в сумі 72 576,21 грн. та штрафу в сумі 52 726,94 грн. за договором поставки № 30/01/24.

13.01.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 13/25 повернути попередню оплату за непоставлений товар за договором поставки № 01/04/24 в сумі 11 200,28 грн. та за договором поставки № 03/06/24 в сумі 497 510,30 грн. за вирахуванням суми боргу за товар за договором поставки № 30/01/2024 в сумі 72 576,21 грн. Всього повернути 436 134,37 грн.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з первісним позовом у якому просив стягнуто з відповідача 1 054 314,20 грн., в тому числі:

- 21 309,46 грн. 46 коп. пені за несвоєчасну поставку товару відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 30/01/24;

- 11 200,28 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 28 777,02 грн. пені відповідно укладеного між сторонами до договору поставки № 01/04/24;

Крім того до суду з зустрічним позовом звернувся відповідач та просив стягнути з позивача:

- 72 576,21 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки № 30/01/24;

- 268 777,85 грн. штрафу відповідно до договорів поставки № 30/01/24 від 30.01.2024, № 01/04/24 від 01.04.2024, № 03/06/24 від 03.06.2024 (порушення строків вивозу товару)

Правові позиції сторін щодо первісного та зустрічного позовів детального викладені вище.

Суд першої інстанції первісний та зустрічний позов задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч. 2 ст. 712 ЦК України)

Згідно зі ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Положеннями ст. 678 ЦК України визначено, що перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках.

Відповідно до ст. 688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов'язку, встановлені частиною першою цієї статті.

За приписами ст. 690 ЦК України якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк. Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві.

Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

За приписами ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Як встановлено вище, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач має заборгованість перед відповідачем за поставлений за договором поставки № 30/01/24 товар в сумі 72 576,21 грн., з огляду на що суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення з позивача вказаної заборгованості в сумі 72 576,21 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 11 200,28 грн. за договором поставки № 01/04/24 та в розмірі 497 510,30 грн. за договором поставки № 03/06/24, слід зазначити таке.

Зі змісту ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 від 31.10.2018 у справі № 910/13318/16, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18 від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.

З матеріалів справи слідує, що позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

Як встановлено вище, позивач неодноразово звертався до відповідача щодо повернення попередньої оплати в сумі, на яку товар не поставлений, зокрема листами від 19.07.2024, від 16.12.2024, від 13.01.2025. Претензії та вимоги були надіслані відповідачу на електронну адресу та поштою, проте на відповідні претензії та вимоги відповідач реагував.

Вимога позивача про повернення попередньої оплати, на яку товар не був поставлений, обумовлена поставкою раніше товару неналежної якості відповідно до висновку лабораторії контрагента від 18.06.2024, про що позивач повідомив відповідача, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, у розрізі спору свідчить про не безпідставність подальшого неотримання товару позивачем у встановлені договорами строк.

В свою чергу, на підтвердження факту дослідження лабораторією товару, який позивач отримав від відповідача позивач подав митну декларацію № ЕК10АА24UA209140016621U6, а також інформацію з Єдиного державного інформаційного веб-порталу «Єдине вікно для міжнародної торгівлі» щодо походження товару та виробника, яким є відповідач.

Суд першої інстанції врахував зауваження відповідача про те, що станом на 11.06.2024 не могло бути проведене дослідження товару, отриманого за договором поставки №03/06/24, який був поставлений 14.06.2024 та цілком вірно зазначив, що між сторонами укладені три договори поставки товару, за двома з яких позивач отримував товар у червні 2024 року, зокрема за договором поставки № 01/04/24 08.06.2024 в обсязі 24,48 т, і саме такий обсяг товару згідно з відомостями про виробника постачався згідно з митною декларацію ЕК10АА24UA209140016621U6.

При цьому, з огляду на предмет первісного та зустрічного позовів за якими не заявлено вимог про стягнення сум за поставлений товар неналежної якості, під час розгляду цієї справи обставини щодо якості поставленого товару не встановлюються.

Водночас під час розгляду цієї справи відповідач не спростував належними та допустимими доказами твердження позивача про невідповідність поставленого у червні 2024 року товару якісним характеристикам, та, як наслідок, не підтвердив відсутності підстав у позивача в подальшому не отримувати товар до з'ясування відповідності його якості.

Після отримання вимоги щодо якості товару, відповідач звернувся до позивача з вимогою отримати товар у встановлений договором № 03/06/24 строк і повідомив про відмову від договору, якщо товар не буде отриманий, відмовився від договору поставки № 01/04/24 у зв'язку з неотриманням всього обсягу товару у встановлений договором строк. При цьому не висловив своєї позиції щодо повідомлених позивачем обставин невідповідності товару якісним показникам за договорами. Більше того, в подальшому відмовив позивачу у доступі до товару для відбору зразків з метою встановлення відповідності якісним показникам товару, з посиланням на те, як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, що це не передбачене договором.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі N 450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №754/13893/19).

Очевидно, що дії відповідача щодо відмови позивачу у доступі до товару для відбору зразків з метою встановлення відповідності якісним показникам товару не відповідають засадам добросовісності, звичаям ділового обороту.

Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України та критерію вірогідності доказів, а також врахувавши, що позивач мав право призупинити свій обов'язок з отримання товару до встановлення факту виконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару належної якості за наявності відповідного висновку лабораторії контрагента від 18.06.2024 про протилежне та що відповідач відмовився від договору після закінчення строку поставки товару, у доступі до товару для відбору зразків з метою встановлення відповідності якісним показникам відмовив, суд першої інстанції цілком вірно визнав правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 11 200,28 грн. за договором поставки № 01/04/24 та в розмірі 497 510,30 грн. за договором поставки № 03/06/24. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог за первісним позовом про стягнення 47 578,25 грн. інфляційних втрат, 9 346,45 грн. 3% річних нарахованих на суму несвоєчасно повернутої попередньої оплати (497 510,30 грн.), колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Цією нормою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Не є винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи слідує, що позивач нараховує 3 % річних за період з 27.07.2024 по 12.03.2025, а інфляційні втрати - з серпня 2024 року по лютий 2025 року включно.

У відповіді на вимогу № 19/24 від 19.07.2024, після відмови відповідача постачати товар, позивач вимагав в семиденний строк з дня отримання вимоги повернути суму попередньої оплати за не отриманий товар за договором № 03/06/24 в розмірі 497 510,30 грн. Вимога надіслана позивачем відповідачу на електронну адресу 19.07.2024.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що:

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача помилковими та зауважує йому на тому, що у відповіді на вимогу № 19/24 від 19.07.2024, проти отримання якої відповідач не заперечив, позивач вимагає повернути йому суму передоплати, а відтак вказана вимога, незважаючи на її назву (відповідь на вимогу), за своєю правовою природою є саме вимогою про повернення передоплати, в свою чергу банківські реквізити позивача вказані як у такій вимозі, так і у спірних договорах.

З огляду на вказані обставини, а також враховуючи те, що передоплата в сумі 497 510,30 грн. відповідачем позивачу не була повернута, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача 47 578,25 грн. інфляційних втрат та 9 346,45 грн. 3% річних за період з 27.07.2024 до 12.03.2025. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 21 309,46 грн. пені за несвоєчасну поставку товару відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 30/01/24 та 28 777,02 грн. пені за несвоєчасну поставку товару відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 01/04/24, а також 438 592,44 грн. штрафу відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 03/06/2024, слід зазначити таке.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами спірних договорів товар передається на умовах самовивозу покупцем, завантаження товару здійснюється в автомобілі силами постачальника, проте позивач не подав доказів того, що товар не був отриманий на умовах самовивозу у встановлені договорами строки через відсутність можливості у відповідача вчасно передати товар. При цьому посилання позивача на домовленості сторін щодо дат отримання товару в телефонному режимі суд першої інстанції правомірно до уваги не прийняв, оскільки відповідач ці обставини не підтверджує.

З огляду на вказане, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення пені за несвоєчасну поставку товару (всього 50 086,48 грн.) за договорами № 30/01/24 та 01/04/24. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

За змістом п. 4.5 договору поставки № 03/06/2024 відповідальність у вигляді штрафу настає у разі відсутності можливості відвантажувати придбаний товар за договором та неповернення через ці обставини на вимогу позивача коштів, проте, як встановлено вище, підставою для вимоги позивача про повернення попередньої оплати є не відсутність можливості відвантажувати придбаний товар, а невідповідність товару якісним показникам, що позбавляє позивача можливості отримати товар (зміст вимоги від 19.07.2024 № 19/24, в якій як на підставу повернення коштів позивач вказує на п. 3.4. такого договору).

З огляду на вказане, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення 438 592,44 грн. штрафу. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення штрафу, слід зазначити про таке.

Умовами спірних договорів (п.п. 4.8, 4.9) передбачено, що у випадку, якщо покупець не вивозить товар зі складу постачальника у строки зазначені в цьому договорі, а саме: до 20.03.2024 (договір № 30/01/24), до 01.06.2024 (договір № 01/04/24), до 20.03.2024 (договір №03/06/24), то покупець сплачує штраф на користь постачальника у розмірі 10% вартості не забраного в строк товару. У випадку не вивезення покупцем товару зі складу постачальника покупець сплачує штраф за кожні наступні 10 днів прострочення в розмірі 1 % від суми незабраного товару.

За несвоєчасне отримання товару за договором поставки № 30/01/24 від 30.01.2024 на підставі п. 3.1., 4.8. договору відповідач нарахував позивачу штраф в сумі 52 726,94 грн., в тому числі 49 336,14 грн. в розмірі 10 % від вартості товару отриманого за накладними № 168 від 03.05.2024 (на суму 154 280,44 грн.), № 185 від 16.05.2024 (на суму 172 620,49 грн.), № 184 від 15.05.2024 (на суму 166 460,47 грн.) поза межами встановленого у договорі строку до 01.05.2024, а також в сумі 3 390,80 грн. в розмірі 1 % від вартості товару отриманого за накладними № 185 від 16.05.2024 (на суму 172 620,49 грн.), № 184 від 15.05.2024 (на суму 166 460,47 грн.) за кожні наступні 10 днів прострочення.

За несвоєчасне отримання товару за договором поставки № 01/04/24 на підставі п. 3.1., 4.9. договору відповідач нарахував позивачу штраф в сумі 36 299,91 грн., в тому числі 34 556,87 грн. в розмірі 10 % від вартості товару отриманого за накладними № 211 від 08.06.2024 (на суму 171 364,31 грн.), № 212 від 12.06.2024 (на суму 174 304,38 грн.) поза межами встановленого у договорі строку до 01.06.2024, а також в сумі 1 743,04 грн. в розмірі 1 % від вартості товару отриманого за накладною № 212 від 12.06.2024 (на суму 174 304,38 грн.) за кожні наступні 10 днів прострочення.

Факт вивезення позивачем частини товару за договорами поставки № 30/01/04 та № 01/04/24 поза межами встановленого договорами строку (до 01.05.2024 та до 01.06.2024) підтверджується відповідними видатковими накладними № 168 від 03.05.2024 на суму 154 280,44 грн., № 185 від 16.05.2024 на суму 172 620,49 грн., № 184 від 15.05.2024 на суму 166 460,47 грн. (за договором поставки № 30/01/24) та № 211 від 08.06.2024 на суму 171 364,31 грн., № 212 від 12.06.2024 на суму 174 304,38 грн. (за договором поставки № 01/04/24).

За умовами п. 3.1. договорів товар передається на умовах самовивозу, і позивач не спростував своєї вини у несвоєчасному отриманні товару, не підтвердив доказами, що затримка сталася з вини продавця. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, зазначення у п. 4.8. договору поставки № 30/01/24 щодо відповідальності у вигляді штрафу строку вивезення товару до 20.03.2024, не є підставою для звільнення від відповідальності, оскільки строк самовивозу визначений сторонами у п. 3.1. договору - до 01.05.2024.

За цих обставин, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення з позивача 49 336,14 грн. штрафу в розмірі 10 % від вартості товару отриманого поза межами встановленого строку за договором поставки № 30/01/24 та 34 556,87 грн. штрафу в розмірі 10 % від вартості товару отриманого поза межами встановленого строку за договором поставки № 01/04/24. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення штрафу в розмірі 1 % за кожні 10 днів суд зазначає таке.

Виходячи з приписів ст. 549 ЦК України, пеня, як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: а) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; б) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штраф не має триваючого характеру.

Законодавець визначив перераховані ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати.

Слід зауважити і на правовій позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, згідно з якою стягнення штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов'язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання, оскільки, з установлених судами обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов'язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов'язання на строк понад 10 календарних днів.

За цих обставин, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом в частині стягнення з позивача штрафу в розмірі 1 % за кожні 10 днів в сумі 3 390,80 грн. за договором поставки № 30/01/24 та в сумі 1 743,04 грн. за договором № 01/04/24 поставки. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, з огляду на обставини, які встановлені вище, а саме те, що при розгляді спору сторін по суті було встановлено наявність у позивача права призупинити свій обов'язок з отримання товару до встановлення факту виконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару належної якості за наявності відповідного висновку лабораторії контрагента від 18.06.2024 про протилежне, відмову відповідача від поставки товару після закінчення строку самовивозу, відмову у доступі до товару для відбору зразків з метою встановлення відповідності якісним показникам, тобто встановлено відсутність вини позивача у неотриманні товару за договором поставки № 03/06/24 у встановлений таким договором строк, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом в частині стягнення з позивача штрафу в сумі 179 751,00 грн. (10% від вартості товару у кількості 276,54 т за ціною 6 500 грн. за тонну) за договором поставки № 03/06/24. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Крім того, суд першої інстанції, з посиланням на положення ч. 11 ст. 238 ГПК України, яка встановлює, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму, вірно провів зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають стягненню з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів, та стягнув з відповідача на користь позивача 409 166,06 грн. та 4 909,99 грн. судового збору.

Колегія суддів зазначає про те, що наданими відповідачем в суді апеляційної інстанції доказами, а саме копіями платіжних інструкцій № 16258 (#1949500753219) від 19.06.2025 та № 16259 (#1949500485119) від 19.06.2025 підтверджується, що після винесення Господарським судом Сумської області рішення у цій справі відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 409 166,06 грн. та 4 909,99 грн.

Апеляційний суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 916/3006/23, щодо можливості прийняття на стадії апеляційного розгляду справи доказів та закриття провадження у справі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі:

« 7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.

7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:

- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;

- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України".

Крім того колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 09.08.2019 у справі № 910/12968/17, від 04.11.2019 у справі №916/313/18 зазначила, що, виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №130/1001/17, від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі №914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 29.09.2021 у справі №166/1222/20, від 19.04.2023 у справі №909/615/15, від 27.07.2023 у справі №759/29344/21 від 15.09.2023 у справі №910/6804/23 тощо).

Отже, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду превалюють над висновками Верховного Суду.

Враховуючи, що при розгляді цієї справи колегією суддів встановлено, що законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного розгляду справи, підстави для скасування оскаржуваного рішення з огляду на погашення відповідачем заборгованості відсутні.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційних скарг, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес Інвест М» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробізнес ТСК» на рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Сумської області від 03.06.2025 у справі № 920/26/25 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 17.09.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

О.О. Хрипун

Попередній документ

130268226

Наступний документ

130268228

Інформація про рішення:

№ рішення:	130268227
№ справи:	920/26/25
Дата рішення:	16.09.2025
Дата публікації:	18.09.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (03.06.2025)
Дата надходження:	14.01.2025
Предмет позову:	про стягнення 497510,30 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

13.03.2025 10:30	Господарський суд Сумської області
27.03.2025 11:30	Господарський суд Сумської області
08.04.2025 14:30	Господарський суд Сумської області
01.05.2025 14:30	Господарський суд Сумської області
20.05.2025 14:30	Господарський суд Сумської області
03.06.2025 14:30	Господарський суд Сумської області
29.07.2025 11:40	Північний апеляційний господарський суд
02.09.2025 11:50	Північний апеляційний господарський суд
16.09.2025 11:20	Північний апеляційний господарський суд