Постанова від 16.09.2025 по справі 911/47/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2025 р. Справа№ 911/47/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.09.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш»

на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 (повний текст складено і підписано 15.05.2024)

у справі № 911/47/24 (суддя В.М. Бабкіна)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

Гребінківської селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом та шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Гребінківської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш», у якій просив:

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом припинення використання ТОВ «Аква Фіш» земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області.

- усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом зобов'язання ТОВ «Аква Фіш» повернути державі в особі Гребінківської селищної ради земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області.

Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що у позовні заяві прокурором в прохальній частині було допущено описку в площі водосховища, а саме замість 220,00 га помилково зазначено 200,00 га, проте у судовому засіданні 29.04.2024 прокурор зазначила про допущення вказаної описки та наголошувала, що прокуратура просить повернути державі в особі Гребінківської селищної ради всю земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га.

Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначає, що відповідач використовує земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом Саливонківським водосховищем, в межах території Білоцерківського району Київської області на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища, всупереч вимогам діючого законодавства України, а саме без документів, які надають право на користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом. При цьому, Саливонківське водосховище, в якому відповідач здійснює рибогосподарську діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема, прісноводних риб та їх вилов, є водосховищем комплексного призначення, у зв'язку з чим не може бути об'єктом оренди в силу приписів ст. 51 ВК України.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що:

- на Саливонківському водосховищі, яке розташоване в межах Білоцерківського району Київської області, відповідач не займається тією діяльністю, про яку вказує прокуратура, оскільки відповідач здійснює рибогосподарську діяльність, яка полягає у вселенні водних біоресурсів (вид та кількість яких визначається відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища) та вилученні водних біоресурсів із водойми (обсяги яких за видами визначаються у Режимі та Дозволі на спеціальне використання водних біоресурсів), тобто здійснює такий вид спеціального використання водних біоресурсів як промислове рибальство;

- діяльність, яку описує у позові прокуратура, а саме діяльність із штучного розведення, утримання, вирощування водних біоресурсів та їх вилов, не є ані промисловим рибальством, ані спеціальним товарним рибним господарством, така діяльність, відповідно до Закону України «Про аквакультуру», підпадає під поняття рибництво (аквакультура);

- використання водних біоресурсів, які перебувають у межах ізольованих природних або штучно створених водних об'єктів, наданих у користування для потреб аквакультури, не належить до спеціального використання і здійснюється в порядку, визначеному власниками цих водних біоресурсів в силу приписів Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»;

- відповідно до норм чинного законодавства України добування (вилов) водних біоресурсів може здійснюватися як в рамках промислового рибальства, так і в рамках рибництва (аквакультури);

- в свою чергу, передача водного об'єкта в оренду разом із землями водного фонду передбачена діючим законодавством саме для суб'єктів аквакультури, а не для користувачів водних біоресурсів, яким є відповідач згідно з Дозволом на спеціальне використання водних біоресурсів;

- нормами діючого законодавства України не передбачено обов'язку суб'єкту господарювання при отриманні погодження Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, отримувати водний об'єкт в оренду (як це передбачено для суб'єктів аквакультури відповідним законом), проте абз. 12 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про тваринний світ» такі повноваження (подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об'єктів) передбачені для Держрибагентства України;

- на підставі погодженого Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища, він отримав Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів та всі інші необхідні документи для здійснення промисловго рибальства на Саливонківському водосховищі, пройшов необхідні процедури щодо погодження розміщення рибоприймального пункту, систематично сплачує в державний бюджет плату за спеціальне використання водних біоресурсів та за власний рахунок здійснює зариблення Саливонківського водосховища, що перебуває в державній власності. Водночас, законодавча прогалина у вигляді відсутності чіткого та однозначного регулювання питань оформлення права користування земельною ділянкою водного фонду при здійсненні рибогосподарської діяльності на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації і Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів та заборона на оформлення права оренди водосховища комплексного призначення, на переконання відповідача, не можуть спричиняти негативні наслідки для користувачів водних біоресурсів у формі припинення користування водним об'єктом.

У відповіді на відзив прокурор:

- визнав безпідставними посилання відповідача на наявність у нього Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та Дозволу, як правової підстави для використання земельної ділянки під водосховищем та безпосередньо самого водосховища, зазначивши, що предметом доказування у даній справі є відсутність у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду, на якій розташовано водний об'єкт (Саливонківське водосховище), який використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації;

- наголосив, що законодавець чітко розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування, у зв'язку з чим ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, на підставі яких надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами;

- зазначив, що при затвердженні Режиму чи наданні Дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України, жодні документи, які б свідчили про права на водні об'єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується Режим або Дозвіл, не досліджуються, а відтак, надання оцінки правомірності використання водних об'єктів та земель водного фонду не входить до компетенції таких органів;

- вказав, що при отриманні Режиму рибогосподарської експлуатації водного об'єкта користувачам надаються у користування лише водні біоресурси, а не водний об'єкт чи земля під водою. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів, у тому числі земель водного фонду (зокрема, під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачено. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі земель водного фонду (зокрема, під цими об'єктами). На переконання прокуратури, використання водного об'єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду;

- зазначив, що встановлений законодавством порядок використання водних об'єктів на умовах оренди спрямований не лише на договірне врегулювання їх експлуатації, а й на наповнення місцевих бюджетів, у зв'язку з чим використання водного об'єкта виключно на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації порушує не лише встановлений законодавством порядок розпорядження такими об'єктами, а й призводить до втрати бюджетних надходжень у вигляді орендної плати та вартості продажу земельної ділянки з водним об'єктом на торгах;

- наголосив, що користування водним об'єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду всупереч встановленому законодавством порядку суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наголосив на тому, що:

- він займається промисловим рибальством на підставі Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, а не займається аквакультурою;

- ЗК України передбачена окрема норма щодо використання земель водного фонду для цілей рибальства, яка міститься в ч. 5 ст. 59 ЗК України, згідно з якою для використання земельних ділянок водного фонду для цілей рибальства, яке включає в себе і любительське, і промислове, закон передбачає лише необхідність в отриманні згоди власника земельної ділянки або погодження землекористувача, та не встановлює вимог щодо укладання договору оренди. Однак, законодавством не передбачено, що саме користувач водних біоресурсів (у даному випадку відповідач) повинен отримувати таку згоду або погодження, натомість згідно з абз. 12 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про тваринний світ» такі повноваження (подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об'єктів) передбачені саме для Держрибагентства;

- іншими словами, до компетенції державного органу, що погоджує Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта та видає Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів, не віднесено надання у користування водних об'єктів та земель водного фонду, проте, передбачено, що саме цей орган повинен подати в установленому порядку документи з питань надання у користування рибогосподарських водних об'єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких об'єктів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2024 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимог суд першої інстанції встановив, що:

- у відповідача відсутні правовстановлюючі документи, які б надавали останньому право користування землями водного фонду та визначали правові підстави користування водним об'єктом, так як ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами;

- використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, щодо якої відповідачем було отримано зазначений вище Режим, промислового вилову та вирощування риби може здійснюватися за наявності права на водний об'єкт разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду;

- Саливонківське водосховище, розташоване в межах с. Саливонки Білоцерківського району Київської області, загальною площею 220,00 га, яке в своїй рибогосподарській діяльності використовує відповідач, є водосховищем комплексного призначення, проте за змістом ст. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийняте з неповним та неправильним установленням обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів та з порушенням матеріального та процесуального законодавства.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- суд першої інстанції не дотримався норми процесуального права, що міститься в ч. 2 ст. 237 ГПК, і вийшов у рішенні за межі позовних вимог, оскільки відповідно до прохальної частини позовної заяви заступник керівника Київської обласної прокуратури чітко зазначає, що просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом припинення використання відповідачем земельною ділянкою в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Саливонківським водосховищем, площею 200,00 га, проте у резолютивній частині рішення зазначено іншу площу водосховища - 220 га;

- суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача щодо залучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

До апеляційної скарги апелянтом додано копію листа Офісу Генерального прокурора від 14.02.2025.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 справу № 911/47/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді: Хрипун О.О., Палій В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 911/47/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

26.06.2024 матеріали справи № 911/47/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. у відпустці з 08.07.2024 по 21.07.2024, вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження чи залишення апеляційної скарги без руху здійснено після виходу головуючого судді Яценко О.В. із відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржником вчасно усунуто недоліки апеляційної скарги та надано суду належні докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 призначено на 19.09.2024 об 11 год. 00 хв.

23.08.2024 до суду від першого заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і під час розгляду справи в суді першої інстанції, зазначивши, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають сталій правовій позиції Верховного Суду щодо необхідності оформлення права користування водним об'єктом у комплексі із земельною ділянкою під ним у разі здійснення його рибогосподарської експлуатації.

11.09.2024 до суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі, у якій заявник просить зупинити провадження у цій справі № 911/47/24 до закінчення перегляду палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1168/23 у подібних правовідносинах.

16.09.2024 до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 вказану заяву задоволено.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 № 09.1-08/3438/24 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/47/24 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 про звільнення ОСОБА_1 , який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2024 справа № 911/47/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді: Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 прийнято до свого провадження новоутвореною колегією суддів (склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.); розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 призначено на 17.10.2024 о 12 год. 40 хв.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2024 № 09.1-08/3715/24 у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні з 15.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/47/24.

05.10.2024 до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 вказану заяву задоволено.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/47/24 між суддями від 11.10.2024, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя(суддя-доповідач) Яценко О.В., судді: Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 прийнято до свого провадження новоутвореною колегією суддів (склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л.); розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 призначено на 18.11.2024 о 12 год. 00 хв.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 № 09.1-08/4377/24 у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні з 12.11.2024 по 17.11.2024, і у зв'язку з участю у заходах з підвищенні рівня кваліфікації, які проводяться Національною школою суддів України, з 18.11.2024 по 22.11.2024 включно, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/47/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 911/47/24 між суддями від 18.11.2024, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді: Хрипун О.О., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 прийнято до свого провадження новоутвореною колегією суддів (склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О, Яковлєв М.Л.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 зупинено апеляційне провадження у справі № 911/47/24 до закінчення перегляду палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1168/23 у подібних правовідносинах; зобов'язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результат перегляду палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1168/23.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 № 09.1-08/1458/25 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про звільнення судді Яковлєва М.Л., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/47/24.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 справа № 911/47/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді: Хрипун О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 прийнято до свого провадження новоутвореною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді: Хрипун О.О., Мальченко А.О.); поновлено апеляційне провадження у справі № 927/806/24, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 призначено на 16.07.2025 о 10 год. 00 хв.

25.06.2025 до суду від першого заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшов лист № 12/2-556 вих-25 від 17.06.2025, в яком заявник повідомив про те, що обставини, які зумовили зупинення провадження с усунуті та, з огляду на вказане, просив вирішити питання щодо поновлення провадження у справі.

15.07.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі у яких заявник зауважив на наступному:

- на даний час Гребінківська селищна рада не є належним позивачем у справ, оскільки згідно з п. 24-1 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України (доповнено Законом України № 3993-ІХ від 08.10.2024) всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності, а відтак, враховуючи, що Саливонківське водосховище є водосховищем загальнодержавного значення, належним позивачем у цій справі мала б бути відповідна районна державна адміністрація;

- спірна земельна ділянка та розташоване на ній Саливонківське водосховище наразі не є сформованою, а право комунальної власності не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Гребінківською селищною радою, отже правомочності власника спірної земельної ділянки належали та належать Білоцерківській районній державній адміністрації;

- при прийнятті рішення у цій справі №911/47/24 слід врахувати Окрему думку суддів Краснова Є.В., Мачульського Г.М., Рогач Л.І. та мотиви незгоди з постановою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 № 09.1-08/1738/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/47/24 у зв'язку з перебуванням судді Мальченко А.О., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 21.07.2025 по 08.08.2025 включно.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 справа № 911/47/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Іоннікова І.А., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 справу № 911/47/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Іоннікова І.А., Хрипун О.О.), розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 у справі № 910/3108/25 призначено на 02.09.2025 о 12 год. 10 хв.

28.07.2025 до суду від Київської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення, в яких заявник зазначив про те, що всі викладені у додаткових поясненнях представником відповідача твердження не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними в ній доказами, а також повідомив про відсутність можливості щодо укладення мирової угоди у цій справі.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 № 09.1-08/1991/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/47/24 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 про звільнення судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 справа № 911/47/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 справу № 911/47/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Хрипун О.О.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 відбудеться у раніше визначені дату та час 02.09.2025 о 12:10 год.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 № 09.1-08/2024/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/47/24 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 02.09.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 справа № 911/47/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 справу № 911/47/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Хрипун О.О.), розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 призначено на 16.09.2025 об 11:40 год.

Щодо наданого апелянтом додаткового доказу, а саме копії листа Офісу Генерального прокурора від 14.02.2025, слід зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданої апелянтом в суді апеляційної інстанції копії листа Офісу Генерального прокурора від 14.02.2025.

Відповідач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність відповідача, за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

Як зазначено у позовній заяві, Київською обласною прокуратурою було встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом Саливонківським водосховищем, в межах території Білоцерківського району Київської області на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища, без документів, які надають право на користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом.

Згідно з наданою листом № 796/02 від 03.10.2023 Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось інформацією на лист прокуратури № 12/2-939 вих-23 від 26.09.2023 р., Саливонківське водосховище має, зокрема, наступні характеристики: значення загальнодержавне; призначення комплексне (виробниче водопостачання, зрошення, риборозведення, рекреація); місце розташування Білоцерківський (колишній Васильківський) район Київської області; площа 220,00 га; гідротехнічні споруди гребля, водозлив з широким порогом, водозабір для подання води в ставки Васильківського ТРГ; балансоутримувач гідротехнічних споруд Саливонківський цукрозавод. До зазначеного листа було також долучено водогосподарський паспорт Саливонківського водосховища, який було розроблено Українським державним головним проектно-пошуковим та науково-дослідним інститутом «Укргіпроводгосп» у 1983 р.

З матеріалів справи вбачається, що за замовленням відповідача Державним підприємством «Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» було розроблено Режим рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища (220,00 га), розташованого в межах с. Саливонки Білоцерківського району Київської області, який 17.02.2023 було погоджено Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у м. Києві та Київській області та 02.03.2023 Державним агентством меліорації та рибного господарства України.

З пункту 2.1 Режиму слідує, що Саливонківське водосховище створено на р. Протока в межах с. Саливонки, розташоване на території Гребінківської ОТГ Білоцерківського району Київської області. Термін дії Режиму від 02.03.2023 р. до 31.12.2027 р. (п. 17 Режиму).

У подальшому, Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у м. Києві та Київській області на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища 28.06.2023 було видано відповідачу Дозвіл № 171 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах). Вид спеціального використання промислове рибальство. Строк дії Дозволу з 28.06.2023 по 28.06.2028.

Прокурор зазначає, що на підставі виданих відповідачу Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), останнє здійснює рибогосподарську діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема, прісноводних риб, а також їх вилов у Саливонківському водосховищі без будь-яких документів, які надають право на використання земельних ділянок з розташованим на них водним об'єктом.

Листом № 1253/03-19 від 11.10.2023 Гребінківська селищна рада, розглянувши лист Київської обласної прокуратури № 12/2-923вих-23 від 26.09.2023 р. щодо прийняття рішення про передачу у користування відплвідачу Саливонківського водосховища та земельних ділянок під ним для рибогосподарської діяльності, повідомила останню, що з урахуванням приписів ст. 51 ВК України, селищна рада не має права передавати Саливонківське водосховище в оренду ані відповідачу, ані будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі.

Листом № 15892/5/10-36-04-01 від 05.10.2023 Головне управління ДПС у Київській області, розглянувши запит Київської обласної прокуратури № 12/2-937вих-23 від 26.09.2023 щодо надання інформації, повідомило останню, що в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України відсутня інформація про податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) та сплату орендної плати відповідачем за оренду водних об'єктів та земельних ділянок на території Білоцерківського району Київської області в період з 01.01.2018 р. по 30.08.2023 р.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (дата формування витягу 14.11.2023) у відповідача відсутні будь-які речові права на земельну ділянку водосховища з розташованим на ній водним об'єктом площею 220,00 га.

Листом № 16-6-9/3429 від 17.11.2023 Київський рибоохоронний патруль надав Київській обласній прокуратурі копії документів суб'єктів господарювання, зокрема, відповідача. Згідно з даними звіту про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 13.11.2023 відповідач здійснив вилов водних ресурсів у кількості 5 649,00 кг.

З огляду на вказані обставини у грудні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Гребінківської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш», у якій просив:

Вказаним спростовуються твердження відповідача про те, що суд першої інстанції вийшов у рішенні за межі позовних вимог, оскільки зазначення у прохальній частині позовної заяви невірної площі Саливонківського водосховища є якою опискою про що прокурором було заявлено до постановлення судом першої інстанції рішення у цій справі.

Правові позиції сторін детально наведені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Щодо наявності у заступника керівника Київської обласної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Гребінківської селищної ради, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор посилався на незаконне позбавлення територіальної громади міста Києва права власності на земельну ділянку комунальної форми власності на якій здійснено реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За приписами ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Частиною 4 ст. 83 ЗК України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Гребінківська селищна рада, а відтак останній є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

У даному випадку підставою для представництва прокурором інтересів держави є невиконання встановленого законодавством порядку користування земельною ділянкою та водним об'єктом без укладення договору оренди, що, в свою чергу, порушує економічні інтереси держави, оскільки підриває правову визначеність та обов'язковість приписів законодавства. Поряд з цим, встановлений законодавством порядок використання водних об'єктів на умовах оренди спрямований не лише на договірне врегулювання їх експлуатації, а й на наповнення відповідних, у першу чергу, місцевих бюджетів.

Окрім того, використання Саливонківського водосховища без правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою та водним об'єктом з порушенням вимог законодавства зумовлює позбавлення права загального водокористування, яке, відповідно до вимог ст. 47 ВК України, здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими фізичними чи юридичними особами та без надання відповідних дозволів.

Отже, прокурор обґрунтовує представництво інтересів держави у даній справі тим, що її інтерес полягає у необхідності задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання захисту суспільних інтересів загалом. Суспільний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв'язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи слідує, що прокурором при поданні позовної заяви вказаного порядку було дотримано, оскільки:

- керуючись приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київська обласна прокуратура звернулась до Гребінківської селищної ради з листом № 12/2-1273вих-23 від 14.12.2023, в якому просила останню вжити заходів з метою усунення допущених інтересів держави у сфері охорони та раціонального використання водних об'єктів та земельних ділянок під ними шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, або повідомити про неможливість звернення до суду.

- листом № 1746/03-19 від 21.12.2023 Гребінківська селищна рада повідомила Київську обласну прокуратуру, що оскільки запитувана останньою інформація стосується великого обсягу та потребує детального вивчення, відповідь на лист № 12/2-1273вих-23 від 14.12.2023. буде надано у визначений законодавством України строк;

- з матеріалів справи слідує, що Гребінківська селищна рада не повідомила Київську обласну прокуратуру про вжиття заходів представницького характеру, доказів вжиття таких заходів не надала;

- листом № 12/2-1318вих-23 від 22.12.2023 Київська обласна прокуратура повідомила Гребінківську селищну раду, що прокуратурою подається позов в інтересах держави в особі Гребінківської селищної ради до ТОВ «Аква Фіш» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом припинення використання ТОВ «Аква Фіш» земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташоване в межах Білоцерківського району Київської області, у зв'язку з порушенням вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства України під час використання ТОВ «АКВА ФІШ» земельної ділянки з розташованим на ній водним об'єктом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що прокуратурою дотримані вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва інтересів держави в суді, у зв'язку з чим заступник керівника Київської обласної прокуратури з передбачених законом підстав звернувся з даним позовом до суду про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом та шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об'єктом.

Щодо спору сторін по суті, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 ВК України водний об'єкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води; водосховище штучна водойма місткістю більше 1 млн.м.куб., збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; водосховище комплексного призначення водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).

Статтею 3 ВК України визначено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать, поверхневі води, у тому числі штучні водойми (водосховища).

Згідно з приписами ст. 6 ВК України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 43 ВК України, водокористувачі мають право використовувати водні об'єкти на умовах оренди.

Приписами ст. 51 ВК України встановлено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Поряд з цим, земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч.ч. 1, 2 ст. 79 ЗК України).

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України).

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Частиною 1 ст. 85 ВК України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.

У відповідності зі ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч.ч. 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до п. 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 р. № 1423-ІХ доповнено розділ X «Перехідні положення» ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

За приписами ст.ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Гребінківська селищна рада Білоцерківського району Київської області є органом, що здійснює розпорядження водним об'єктом - Саливонківським водосховищем, що включає його водний простір (води) та земельну ділянку під ним.

При цьому, згідно з інформацією, що міститься в листі Гребінківської селищної ради № 1253/03-19 від 11.10.2023, остання не приймала рішення про передачу відповідачу у користування чи оренду земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт - Саливонківське водосховище.

Укладеного з відповідачем договору щодо передачі в користування вказаного водного об'єкта в комплексі із земельною ділянкою до матеріалів справи не надано.

При цьому, ані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ані в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, речові права на земельну ділянку, на поверхні якої зосереджуються води Саливонківського водосховища, розташованого на території Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за відповідачем не зареєстровані.

Натомість, відповідач у своїй господарській діяльності використовує Саливонківське водосховище (що відповідачем не заперечується) на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах, що не є правовстановлюючими документами, які надають право користування зазначеним водним об'єктом, розташованим в межах с. Саливонки Білоцерківського району Київської області, загальною площею 220,00 га, чи відповідними землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об'єктом.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з аналізу наведених вище правових норм слідує, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації може здійснюватися тільки за наявності права на водний об'єкт разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що він на Саливонківському водосховищі, що розташоване в межах Білоцерківського району Київської області, здійснює рибогосподарську діяльність, яка полягає у вселенні водних біоресурсів та вилученні водних біоресурсів із водойми, тобто здійснює такий вид спеціального використання водних біоресурсів як промислове рибальство. Діяльність, про яку зазначає прокурор, а саме штучне розведення, утримання, вирощування водних біоресурсів та їх вилов не є ані промисловим рибальством, ані спеціальним товарним рибним господарством, така діяльність відповідно до Закону України «Про аквакультуру» підпадає під поняття рибництво (аквакультура). При цьому, добування (вилов) водних біоресурсів може здійснюватися як в рамках промислового рибальства, так і в рамках рибництва (аквакультури).

При цьому відповідач зазначає, що передача водного об'єкта в оренду разом із землями водного фонду передбачена діючим законодавством саме для суб'єктів аквакультури, а не для користувачів водних біоресурсів, яким є відповідач згідно з Дозволом на спеціальне використання водних біоресурсів.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі зазначених вище Режиму та Дозволу відповідачем, як користувачем водних біоресурсів, у листопаді 2023 року було виконано роботи із штучного розведення (відтворення) водних біоресурсів, зокрема, вселення до водного об'єкта - Саливонківського водосховища водних біоресурсів: товсто лоб (гібрид), короп, білий амур, що підтверджується підсумковим актом про виконання робіт з відтворення водних біоресурсів від 09.11.2023 р.

Водночас, відповідачем на території Саливонківського водосховища здійснювалося добування (вилучення, вилов) водних біоресурсів з водного об'єкта, що підтверджується підписаним відповідачем звітом про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 13.11.2023 р., згідно з яким за звітний період з 06.11.2023 по 12.11.2023 вилов риби становить 625,00 кг, а з початку року 5 649,00 кг.

Отже, відповідач використовував водні ресурси держави, а саме Саливонківське водосховище на території Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області, без отримання документів, які надають право користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом.

Слід відзначити, що надання частин рибогосподарських водних об'єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України «Про аквакультуру».

За визначенням термінів, наведеним у ст. 1 Законом України «Про аквакультуру», аквакультура (рибництво) - це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Відповідно до ст. 13 Законом України «Про аквакультуру» за напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою: отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура); штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів; надання рекреаційних послуг.

Рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України (Законом України «Про аквакультуру»).

Поряд з цим, основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

У ст. 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (ст. 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»).

За ст. 27 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову).

У відповідності зі ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об'єкта (його частини).

Поряд з цим, статтею 3 Закону України «Про тваринний світ» визначено об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про тваринний світ», за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватись такий вид використання об'єктів тваринного світу як рибальство.

Згідно ст. 25 Закону України «Про тваринний світ», рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об'єктів та континентальному шельфі України (ст. 26 Закону України «Про тваринний світ»).

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про тваринний світ», до спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування рибогосподарськими водними об'єктами.

Як зазначалося вище, відповідачем було отримано Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) № 171 від 28.06.2023 (термін дії до 28.06.2028).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 979 було затверджено Порядок ведення Державного реєстру рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), відповідно до якого Реєстр, адміністратором якого є Держрибагентство, це єдина державна інформаційна система збору, накопичення та обробки даних з використання водних об'єктів, які зберігаються на матеріальних носіях та відображаються в електронному вигляді. Відповідно до додатку № 2 до вказаного Порядку, до Реєстру вноситься зокрема, інформація про рибогосподарський водний об'єкт (його частину) (найменування, місце розташування), цільове використання рибогосподарського водного об'єкта (рибальство або аквакультура), для рибництва фактичний вилов біоресурсів, для аквакультури - категорія використання водойми (для вирощування товарної риби, рибопосадкового матеріалу, інша), площа водойми, виробництво продукції аквакультури (товарної риби та/або рибопосадкового матеріалу в кілограмах), рибопродуктивність тощо.

Відомостей з Державного реєстру рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), з яких би вбачалося цільове використання водного об'єкта відповідачем (рибальство чи аквакультура) суду не надано.

Поряд з цим, порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008.

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання.

Слід відзначити, що вказана Інструкція регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, а не порядок розпорядження водними об'єктами та земельними ділянками водного фонду, оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.

При цьому, Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про тваринний світ», є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв'язку з чим вона не може суперечити вимогам Закону щодо отримання в користування рибогосподарських водних об'єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, оскільки такими винятками є лише безоплатне любительське і спортивне рибальство, до яких не належить промислове рибальство, яке, в тому числі, здійснюється в режимі спеціального товарного рибного господарства.

Крім того, Інструкція регламентує не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття рибальство, яке не може здійснюватися без погодження власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт, згідно з ч. 5 ст. 59 ЗК України.

Статтею 23 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах).

Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013, визначає процедуру видачі суб'єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання дозволу.

Згідно з п. 2 Порядку, дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об'єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом.

Дозвіл видається територіальним органом суб'єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Пунктом 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб'єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи, що посвідчують право користування водними об'єктами чи земельними ділянками водного фонду, відсутні.

Таким чином, для затвердження Режиму чи отримання Дозволу відповідні особи не надають документів, які б свідчили про їхні права на водні об'єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об'єкти, стосовно яких затверджується Режим або видається Дозвіл. Відповідно, при затвердженні Режиму і видачі Дозволу уповноважені органи не досліджують зазначене питання та не надають права користуватися водними об'єктами і землями водного фонду.

За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб'єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів у встановленому порядку.

Частинами 1, 3 ст. 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» встановлено, що юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об'єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

З вказаних вище норм матеріального права вбачається, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об'єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об'єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов'язкового отримання в установленому ЗК України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема, і під цими об'єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов'язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об'єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема, і під цими об'єктами).

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18, від 25.01.2022 р. у справі № 908/2153/20, від 29.08.2023 р. у справі № 911/1937/21.

Колегія суддів також зауважує відповідачу на правових висновках, які викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23, зокрема щодо того, що:

- для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) крім дозволу законом визначено й необхідність укладення відповідного договору на право спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах);

- сама лише наявність Режиму рибогосподарської експлуатації Старогниличанського водосховища, яке розташоване в Чугуївському районі Харківської області (строк дії режиму з 14.07.2017 по 31.12.2027) не надає відповідачу правових підстав для здійснення спеціального використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) у Старогниличанському водосховищі для здійснення промислового рибальства;

- Закон України «Про аквакультуру» також визначає необхідність отримання права на користування водоймою (її частиною) та земельною ділянкою;

- судами було зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідно до встановлених обставин справи та фактичних дій відповідача ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані дозволи на спеціальне використання водних біоресурсів від 21.06.2018 № 30 та № 31, не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами, зокрема права користування ТОВ «Фіш-Торг» водосховищем комплексного призначення для цілей аквакультури.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об'єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах не є правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об'єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об'єктами, а використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, щодо якої відповідачем було отримано зазначений вище Режим, промислового вилову та вирощування риби може здійснюватися за наявності права на водний об'єкт разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Також слід зазначити, що Саливонківське водосховище, розташоване в межах с. Саливонки Білоцерківського району Київської області, загальною площею 220,00 га, яке в своїй рибогосподарській діяльності використовує відповідач, є водосховищем комплексного призначення, а за змістом ст.. 51 ВК України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Положеннями ст.ст. 317, 319 ЦК України визначено, що власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено ст. 395 ЦК України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Водночас, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

За приписами ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у даному випадку належним способом захисту порушеного права держави в особі Гребінківської селищної ради є пред'явлення до суду негаторного позову в порядку ст. 391 ЦК України до юридичної особи відповідача з метою усунення перешкод, які остання створює у користуванні та розпорядженні землями водного фонду та водним об'єктом.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом:

- припинення використання ТОВ «Аква Фіш» земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області.

- зобов'язання ТОВ «Аква Фіш» повернути державі в особі Гребінківської селищної ради земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області.

Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Колегія суддів зазначає про те, що, з огляду на підстави для задоволення позовних вимог, а також враховуючи обставини, які встановлені вище, підстави для залучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм відсутні.

Колегія суддів вважає, що те, що згідно з п. 24-1 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України (доповнено Законом України № 3993-ІХ від 08.10.2024) всі землі, зайняті водними об'єктами загальнодержавного значення, вважаються землями державної власності та те, що Саливонківське водосховище є водосховищем загальнодержавного значення не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, так як:

- матеріали справи не містять доказів того, що землі на яких розташоване Саливонківське водосховище в встановленому законодавством порядку зареєстровані як землі державної власності;

- станом на дату винесення судового рішення Закон України № 3993-ІХ від 08.10.2024 не був прийнятий, при цьому норми вказаного закону не встановлюють, що такий закон має зворотню дію;

- за змістом положень ч. 1 ст. 52 ГПК України залучення до участі у справі правонаступника допускається на будь-якій стадії судового процесу, а відтак сторони не позбавлені звернутися до суду з відповідним клопотанням. В свою чергу за змістом положень ч. 2 ст. 52 ГПК України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фіш» на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2024 у справі № 911/47/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 16.09.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

С.А. Гончаров

Попередній документ

130268217

Наступний документ

130268219

Інформація про рішення:

№ рішення:	130268218
№ справи:	911/47/24
Дата рішення:	16.09.2025
Дата публікації:	19.09.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; щодо усунення порушення прав власника

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (23.10.2025)
Дата надходження:	07.10.2025
Предмет позову:	про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом та шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

29.02.2024 14:00	Господарський суд Київської області
14.03.2024 15:10	Господарський суд Київської області
11.04.2024 15:15	Господарський суд Київської області
29.04.2024 10:50	Господарський суд Київської області
19.09.2024 11:00	Північний апеляційний господарський суд
17.10.2024 12:40	Північний апеляційний господарський суд
18.11.2024 12:00	Північний апеляційний господарський суд
16.07.2025 10:00	Північний апеляційний господарський суд
29.07.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
02.09.2025 12:10	Північний апеляційний господарський суд
16.09.2025 11:40	Північний апеляційний господарський суд