ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/1092/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Ярош А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка»
на рішення Господарського суду Миколаївської області
від 14 квітня 2025 року (повний текст складено 14.04.2025)
у справі № 915/1092/24
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка»
до відповідача Комунального некомерційного підприємства Миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Миколаївської обласної ради
про стягнення 49 713,27 грн.
суддя суду першої інстанції: Семенчук Н.О.
місце винесення рішення: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області, -
У вересні 2024 Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Миколаївської обласної ради кошти у розмірі 49713,27 грн, а також витрати понесені на правову допомогу адвоката у розмірі 8 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 28.07.2023 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом ЕР №215970810.
08.08.2023 року у м. Миколаїв сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault» (д.р.н. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Ford» (д.р.н. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_2 , власником якого є КНП «МОЦЕМД ТА МК» МОР.
На підставі заяви, поданої КНП «МОЦЕМД ТА МК» МОР, та відповіді Національної поліції України, згідно з якою ДТП сталося внаслідок порушення ОСОБА_1 п.10.3 та п.2.3.б Правил дорожнього руху України, ПрАТ «СК «УНІКА» склало страховий акт і визначило розмір страхового відшкодування у сумі 49 713,27 грн., які були виплачені згідно платіжного доручення №110156 від 05.09.2023.
Разом із тим, постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.01.2024 року у справі №487/6999/23 провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Відтак правові підстави, на яких було здійснено виплату страхового відшкодування, згодом відпали.
Ураховуючи встановлений факт відсутності підстав для виплати та відсутність події адміністративного правопорушення з боку страхувальника, позивач просить суд, керуючись ст.1212 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 49 713,27 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 у справі №915/1092/24 (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» до Комунального некомерційного підприємства Миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Миколаївської обласної ради про стягнення 49 713,27 грн. відмовлено повністю.
Так, суд першої інстанції вказує, що позивач не доводить, що водій ОСОБА_1 не завдав шкоди транспортному засобу «Ford» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахованому відповідачем, унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 28.07.2023. При цьому позивач не заперечує факт участі ОСОБА_1 у зазначеній ДТП.
Крім того, суд взяв до уваги, що позивач добровільно здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 49713,27 грн на підставі акту узгодження розміру страхового відшкодування (угода про відшкодування матеріальної шкоди №12411265857/1 від 22.08.2023) та страхового акту/наказу №12411265857/1 від 05.09.2023. Вказаним актом комісія, спираючись на надані документи, кваліфікувала дорожньо-транспортну пригоду як страховий випадок.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту набуття відповідачем страхового відшкодування у розмірі 49 713,27 грн. без достатньої правової підстави. Також постанова Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.01.2024 у справі №487/6999/23 не є підставою для зобов'язання відповідача повернути отримане відшкодування, оскільки матеріали справи містять інші належні докази завдання майнової шкоди транспортному засобу «Ford» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 унаслідок дій ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 28.04.2025 Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Уніка» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 у справі №915/1092/24. Позов Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» до Комунального некомерційного підприємства Миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Миколаївської обласної ради про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу задовольнити. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Миколаївської обласної ради на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» кошти у розмірі 49713,27грн. Також, апелянт просить стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 3028,00 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. та 10000,00 грн. за підготовку та подання апеляційної скарги.
Скаржник зазначає, що у справі, що розглядається, встановлено, що 25.01.2024 року постановою Заводського районного суду м. Миколаєва у справі №487/6999/23 провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП - закрито в зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення(п.1. ч. 1. ст. 247 КУпАП).
Таким чином, скаржник зауважує, що беручи до уваги наявність преюдиційного рішення суду, яке набрало законної сили, чітко та беззастережно встановлює відсутність події і складу адміністративного правопорушення, суд припустився помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Натомість судом першої інстанції, всупереч наданим доказам та преюдиційного рішення(постанови) постанови у справі про адміністративне правопорушення, допустив їх переоцінку та не врахував, що для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.
Оскільки виплата страхового відшкодування відбулась до встановлення настання факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів), відповідач зобов'язаний повернути потерпілому це майно(1212 ЦК України).
Разом з тим, скаржник зазначає, що застосовані судом першої інстанції висновки Верховного Суду викладені в постановах від 18.05.2022 у справі №442/2458/19, від 07.07.2021 у справі №646/989/18, від 17.06.2020 у справі №361/10096/14-ц, від 18.03.2020 у справі №328/2750/18 та у справі №927/623/18 від 16.04.2019, підлягають відхиленню як нерелевантні.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 28.04.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Миколаївської області матеріалів справи №915/1092/24 до суду апеляційної інстанції.
07.05.2025 матеріали справи №915/1092/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 у справі №915/1092/24. Вирішено розгляд вказаної апеляційної скарги здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
19.05.2025 від Комунального некомерційного підприємства Миколаївського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Миколаївської обласної ради до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач вважає обґрунтованим застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, відповідно до яких відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності чи закриття кримінального провадження не свідчить про відсутність вини у цивільно-правовій площині.
Як наголосила Велика Палата Верховного Суду (постанова від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц), протокол про адміністративне правопорушення та постанова не є єдиними доказами вини у завданні шкоди. Цю позицію підтверджено й у постанові Касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі №927/623/18: неперитягнення водія до адміністративної відповідальності не звільняє володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності, оскільки вина може бути доведена іншими належними доказами.
Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка без достатньої правової підстави набула майно за рахунок іншої особи, зобов'язана його повернути, у тому числі й тоді, коли підстава набуття згодом відпала. Верховний Суд у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 роз'яснив, що під відсутністю правової підстави слід розуміти набуття майна поза межами закону, правочину чи іншого правового акту.
Водночас, згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.
У цій справі страховик сам визнав ДТП від 08.08.2023 страховим випадком, встановив вину водія ОСОБА_1 на підставі зібраних доказів і прийняв рішення про виплату 49 713,27 грн., що оформлено страховим актом №12411265857/1. Факт участі ОСОБА_1 у ДТП та завдання ним шкоди транспортному засобу «МОЦЕМД та МК» апелянтом не заперечується.
Посилання скаржника на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.01.2024 у справі №487/6999/23 не спростовує вину ОСОБА_1 у завданні шкоди. Отже, підставою для набуття коштів у сумі 49 713,27 грн є страховий випадок, який не оспорюється та не скасований. Відтак, ст. 1212 ЦК України не підлягає застосуванню.
Скаржник у апеляційній скарзі стверджує, що з чотирьох необхідних елементів для настання цивільно-правової відповідальності відсутні три. Водночас він не врахував, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є єдиним доказом вини особи у завданні шкоди майну потерпілого. Вина може підтверджуватися й іншими належними доказами.
Більше того, сам скаржник визнав наявність таких доказів, коли склав страховий акт №12411265857/1, у якому комісія прямо зазначила: «На підставі наявних документів вказана подія кваліфікована як страховий випадок».
У зв'язку із перебуванням судді-члена колегії Принцевської Н.М. з 09.09.2025 по 10.10.2025 у щорічній відпустці, розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 12.09.2025 №325 призначено повторний автоматизований розподіл справи №915/1092/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2025 для розгляду справи №915/1092/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 вказана судова колегія прийняла справу №915/1092/24 до свого провадження.
При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Савенкова проти України» від 02.05.2013, “Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, відрядженнях та лікарняних, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивач зазначає, що 28.07.2023 між ПрАТ «СК “Уніка»» та ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, оформлений полісом ЕР №215970810, предметом якого було страхування автомобіля Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_1 .
08.08.2023 у м. Миколаєві сталася ДТП за участю автомобіля Renault Logan (д.н.з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Ford Transit (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_2 , власником якого є КНП «Миколаївський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Миколаївської обласної ради. Причиною ДТП стало те, що ОСОБА_1 під час перестроювання не надав перевагу автомобілю Ford, який рухався з увімкненими проблисковими маячками та звуковими сигналами, чим порушив пп. 10.3, 3.2, 2.3.б ПДР України. Внаслідок зіткнення автомобіль Ford був пошкоджений.
08.08.2023 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №416761. 10.08.2023 ОСОБА_2 подав заяву до ПрАТ «СК “Уніка»» про виплату страхового відшкодування. 16.08.2023 складено акт огляду пошкодженого транспортного засобу, а за результатами розгляду документів ПрАТ «СК “Уніка»» склало страховий акт №12411265857/1, яким ДТП було визнано страховим випадком і визначено розмір відшкодування - 49 713,27 грн.
05.09.2023 на підставі страхового акту зазначену суму було виплачено на рахунок КНП «МОЦЕМД та МК» МОР, що підтверджується платіжним дорученням №110156.
Разом з тим постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.01.2024 у справі №487/6999/23 провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення. Суд зазначив, що матеріали справи не містять достатніх доказів його вини.
З огляду на це, позивач вважає, що підстави для виплати страхового відшкодування відпали, а тому відповідач зобов'язаний повернути отримані кошти у розмірі 49 713,27 грн з урахуванням ст.1212 Цивільного кодексу України.
Вказані обставини стали підставою звернення з відповідним позовом до господарського суду.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це правовідносини, спрямовані на захист інтересів фізичних і юридичних осіб у випадку настання визначених договором подій (страхових випадків) за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати страхових платежів.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ) регулюється спеціальним законом та іншими нормативними актами. Його мета - відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю чи майну потерпілих унаслідок експлуатації транспортних засобів (ст. 2 Закону).
Суб'єктами таких правовідносин є страхувальники, особи, відповідальність яких застрахована, страховики, МТСБУ та потерпілі (ст. 4 Закону).
За договором страхування (ст. 979 ЦК України) страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату, а страхувальник - сплачувати страхові платежі. Відповідно до ст. 22 Закону про ОСЦПВ, страховик відшкодовує шкоду в межах страхової суми.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, шкода відшкодовується особою, яка її завдала, якщо вона не доведе відсутність своєї вини. Особливість шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом), полягає у відповідальності його володільця (ст. 1187 ЦК). Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел, вона відшкодовується винною особою (ст. 1188 ЦК).
Таким чином, деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (між потерпілим і винною особою), а договірне зобов'язання за договором ОСЦПВ - похідне від нього, де страховик стає боржником у межах виплати відшкодування. Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язання - це правовідношення, у якому боржник зобов'язаний виконати на користь кредитора певні дії, що виникає, зокрема, з факту завдання шкоди (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК).
Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2, 3 ст.1212 ЦК передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст.1212 ЦК безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, на які посилається скаржник.
При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
За положеннями ст.6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, що діяла на момент ДТП) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що підставою для виплати страхового відшкодування у даній справі був саме страховий випадок.
З матеріалів справи вбачається, що позивач визнав випадок з ДТП, яка мала місце 08.08.2023 року, страховим випадком та прийняв власне мотивоване рішення про виплату страхового відшкодування відповідачу.
Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не пов'язує встановлення факту настання страхового випадку із притягненням особи до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.
Позивач самостійно на підставі акту узгодження розміру страхового відшкодування (угода про відшкодування матеріальної шкоди №12411265857/1) від 22.08.2023, страхового акту /наказу №12411265857/1 від 05.09.2023 в якому комісія, на підставі наданих документів, кваліфікувала подію (ДТП), як страховий випадок, було виплачено страхове відшкодування у розмірі 49713,27 грн.
За таких обставин, підставою набуття відповідачем страхового відшкодування у сумі 49713,27 грн. є страховий випадок, який встановлений висновком комісії позивача.
Факт настання страхового випадку не оспорюється, не скасований і не змінений.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані у даному випадку.
Відтак посилання скаржника на те, що постанова Заводського районного суду м.Миколаєва від 25.01.2024 у справі №487/6999/23 є підставою для зобов'язання відповідача повернути страхове відшкодування, не знаходять свого підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що судом попередньої інстанції було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 у справі №915/1092/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» - без задоволення.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2025 у справі №915/1092/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка» - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Ярош А.І.